• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Складові категорії «організація»

При дослідженні феномену «організація» економісти послуговуються загальноприйнятими базовими поняттями «соціально-економічна система», «система управління», «організаційна форма системи», «організаційна структура системи», «організаційна форма управління», «організа­ційна структура управління (менеджменту)».

Система — сукупність взаємопов'язаних і розміщених у певному по­рядну елементів, які утворюють єдине ціле для досягнення певної мети.

Серед різноманітних систем особливе місце посідають соціально-економічні системи, в яких одні люди (соціальний елемент), володіючи капіталом (економічний елемент), ставлять завдання перед іншими людьми (соціальний елемент) і приводять у рух техніку в межах певних технологічних процесів виробництва (технічний елемент). Отже, соціально-економічна система поєднує соціальний, економічний і технічний елементи, і тому термінологічно точнішим є поняття «соціотехноекономічна система».

Будь-яка система «виробничо-господарська організація» має атрибути, що її характеризують: організаційно-правову форму, організаційну форму управління; організаційну та виробничу структуру, систему управління (менеджменту) з власною організаційною структурою.

Категорія «організаційно-правова форма» відображає зовнішні аспекти організації в системному розумінні, тобто охоплює внутрішній зміст організації, процеси, що в ній відбуваються, місце у складнішій системі, зовнішні зв'язки.

В Україні організаційно-правові форми господарювання регламентує «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджена наказом Держстандарту України від 22 листопада 1994 року за № 288. У межах конкретних організаційно-правових форм реалізуються взаємозв'язки і взаємодія елементів системи, її внутрішня побудова, тобто організаційно-виробнича структура.

Ототожнення понять «організаційно-правова форма господарювання» і «організаційна форма управління» не зовсім правильне, оскільки в межах конкретної організаційно-правової форми господарювання можуть існувати різні організаційні форми управління, що залежить від форм власності на капітал організації. Наприклад, організаційно-правова форма господарювання «підприємство» може мати унітарну, колективну, корпоративну та інші організаційні форми управління, які визначають органі­заційно-правовий статус органів управління соціотехноекономічної системи (організації).

Суттєвою ознакою будь-якої організації є структура.

Структура — часткове упорядкування елементів та відносин між ни­ми за однією певною ознакою (організаційна структура).

Організаційна структура виробничо-господарської організації є комбінацією структур виробничої системи та системи управління.

Виробнича структура організації є сукупністю виробничих і забезпечуючих підрозділів, пов'язаних між собою виробничим процесом, конкретніше – сукупністю технологічно пов'язаних у процесі виробництва елементів (робоче місце – виробнича дільниця – цех – підприємство).

Наступним атрибутом соціотехноекономічної системи є система управління (менеджменту) — спосіб поєднання і взаємодії керуючої і керованої підсистем (суб'єкта і об'єкта управління). Постає вона як сукупність структурних елементів та управлінських процесів, що відбуваються в соціотехноекономічній системі, тобто як підсистема, що реалізує функції менеджменту. Вона має власні елементи, структуру й організацію. Елементами системи управління є ланки, рівні, органи, ієрархія менеджменту. Організація системи менеджменту відображає зв'язки між ними.

Ланкою управління (менеджменту) є реальне первинне організаційне утворення керуючої системи – структурний підрозділ чи окремий виконавець на певному рівні менеджменту.

Рівень менеджменту – горизонтальне просторове розташування сукупності рівнозначних ланок і органів менеджменту.

Орган менеджменту – особа (група осіб), яка координує діяльність ланок управління певного рівня. Носіями організаційної структури системи менеджменту є посадові особи цього рівня управління.

Організаційна структура системи менеджменту акумулює всі його основні особливості, безпосередньо впливає на розподіл його функцій, забезпечуючи вагомі передумови для підвищення ефективності функціонування організації, зумовлюючи суто організаційний характер зв'язків у системі, зберігаючи її цілісність, визначаючи місце кожного елемента у внутрішніх зв'язках і відносинах системи. Недоліки структури завжди спричиняють втрати реальних ресурсів системи менеджменту організації.

Зв'язки елементів організаційної структури менеджменту детерміновані (лат. – визначаю) зв'язками між його окремими функціями, які існують, змінюються і розвиваються разом із розвитком керуючої системи. На підставі пізнання діяльності керуючої системи та її елементів відбувається регламентація цих зв'язків, що й визначає права та обов'язки елементів (перетворює неформальні зв'язки на регламентовані). Відносини між елементами є відносинами між людьми у процесі менеджменту, тому вони динамічні, змінюються в просторі і часі. Ці відносини значною мірою зумовлюють характер і поведінка людей, зайнятих в управлінні, тобто формальний аспект їх відносин супроводжує неформальний.

Основою членування елементів структури та їх зв'язків є поділ управлінської праці, який здійснюється в результаті розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, управлінської діяльності. Поділ праці в сучасних організаціях спеціалізований: окремі види робіт закріплені за фахівцями, тобто людьми, що мають необхідні фахові знання і (або) фаховий досвід, які дають змогу їм ефективно виконувати певні роботи.

Поділ праці в організації – одне з найскладніших управлінських рішень. Важливою при цьому є структуризація організації за функціональними зонами. Вибір функціональних зон визначає структуру організації, відповідно й ефективність її діяльності. Поділ праці може бути горизонтальним і вертикальним.

Горизонтальний поділ праці здійснюють за спеціалізованими лініями. Тобто у великих за розміром організа­ціях спеціалістів об'єднують у межах функціональних зон в ланки управління.

Вертикальний поділ праці відбувається за рівнями виробничо-технологічної і, відповідно, управлінської ієрархії. Він розмежовує роботи з координації діяльності організації і безпосереднє виконання завдань, необхідних для успішного її функціонування, відображається в ієрархії рівнів менеджменту — формальній підпорядкованості особі кожного рівня. Особа, яка перебуває на верхньому рівні менеджменту, може мати кількох підлеглих керівників середнього рівня, які відповідають за різні функціональні зони. Керівникам середнього рівня можуть бути підпорядковані кілька лінійних керівників.

Особи, підпорядковані одному керівнику, утворюють зону контролю. Це дуже важливий параметр організаційної структури. Оптимальним вважається безпосереднє підпорядкування одному керівнику 7—15 осіб. Широка зона контролю виникає за плоскої організаційної структури управління, яка має не більше двох рівнів. Вузька зона контролю вимагає багаторівневої структури управління. Побутує думка, що плоскі структури властиві відносно малим і середнім організаціям, багаторівневі – великим. Насправді ні зона контролю, ні кількість рівнів не залежать від розмірів організації. Вони залежать від багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовищ, детальний аналіз яких є підставою для вдосконалення поділу управлінської діяльності, визначення елементної струк­тури менеджменту та взаємозв'язків його елементів (прав і обов'язків).

У процесі виробничо-господарської діяльності працівники об'єднуються з метою виконання місії, цілей та зав­дань організації. Саме це забезпечує ефективне використання ділових якостей кожної людини.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об'єднаннями тощо. На практиці використовують терміни «фірма», «корпорація» та ін.

Організації класифікують за різними ознаками:

· способом та метою утворення,

· кількістю цілей,

· величиною,

· юридичним статусом,

· формами підприємництва,

· характеромадаптації до змін.

За способом і метою утворення організації поділяють на:

· формальні

· неформальні.

Формальні організації — групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролю­ється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служ­би, комітети, факультети, кафедри тощо. (Формальні організації називатимемо просто «організаціями»).

Неформальні організації — це групи працівників, що виника­ють і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є гру­пи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

За кількістю цілей виділяють:

· прості організації (мають одну ціль)

· складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов'язаних цілей), яких в економі­ці переважна більшість.

За величиною виокремлюють:

· великі,

· середні

· дрібні організації.

У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх – сотні, а в дрібних - десятки .

Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок у банку, форма підприємництва тощо). Усі інші організації є неюридичними осо­бами.

За формами підприємництва організації поділяють на:

· підприємства,

· господарські товариства,

· банки,

· страхові компанії,

· інвестиційні фонди тощо.

За характером адаптації до змін виділяють:

·механістичні організації - характеризуються: консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо;

·органістичні – характеризуються: динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).

Читайте також:

1. Gigabit Ethernet на витій парі категорії 5
2. Аварії поділяються на дві категорії.
3. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
4. Базові категорії, що характеризують управління персоналом
5. Безпека» і «небезпека» як ключові категорії в безпеці життєдіяльності
6. Бізнес-план підприємства: сутність та складові
7. Біосфера, її складові, взаємозв’язок між ними.
8. Бюджет як економічна категорія та його складові
9. Бюджетний процес, його поняття і складові етапи
10. В процесі читання виділіть маркером або підкресліть складові частини екосистеми.
11. В) економічні категорії і закони.
12. ВДТ залежно від категорії та групи робіт

Переглядів: 912