Вироблення уміння і навичок працювати самостійно

Розраховувати на успіх впровадження самостійних занять у побут учнів можна лише озброївши їх спеціальними вміннями. При цьому вміння поряд із знаннями повинні формуватися на кожному уроці.

Вчені вважають самостійною таку діяльність, у процесі якої учень, знаючи кінцеву її мету, сам ставить перед собою завдання, що веде до досягнення цієї мети, сам добирає необхідні для її розв'язання засоби і способи дій, сам контролює їхню правильність. Мабуть, до такої самостійної діяльності здатні тільки старшокласники. Одначе, щоб випускники школи уміли самостійно займатись фізичними вправами і любили це робити, вчитель повинен розпочати відповідну роботу як можна раніше. Це спонукає його будувати належним чином навчання (в напрямі посилення інструктивної функції уроку). Для цього обов'язково дотримуйтеся двох умов. По-перше, грамотно організовуйте свої уроки. По-друге, весь час ніби повторюйте: «Дивіться, як це робиться», «Ось чому я роблю так», «А як можна ще?», тобто розкривайте технологію навчального процесу, роблячи її доступною кожному учневі.

При традиційному способі проведення уроку в школі його методичне забезпечення залишається практично поза увагою і не усвідомлюється учнями. їхня увага поглинається руховими діями. Якщо такий стан міг протягом тривалого часу задовольнити школу, розв'язання завдань фізичного виховання школярів на сучасному етапі потребує постійної уваги учнів на те, які завдання вирішуються за допомогою того чи іншого прийому. Тут слід активізувати і думки, і дії школярів. Доцільно підводити дітей до усвідомлення мети будь-якої вправи, визначати шляхи її опанування, спонукувати до порівняння, узагальнення. І робити це не від випадку до випадку, а систематично. Проілюструємо цю тезу елементарним прикладом. Дітей навчили «розминати» плечовий пояс, застосовуючи дві вправи: колові рухи руками з положення «руки до плечей» і ривковими рухами рук назад із положення «руки перед грудьми». На наступних уроках вчитель підводить дітей до «відкриття» нових вправ для плечових суглобів. Потім називає лише групу м'язів або суглоби, котрі слід підготувати до роботи, а діти самі вирішують, які для цього підійдуть вправи. Далі подається оцінка ефективності різних вправ для певних ситуацій. Врешті-решт, визначаються вимоги до виконання запропонованих вправ. Наприклад, при тренуванні м'язів черевного пресу обов'язково використовуються три вправи. При цьому, піднімаючи тулуб, не слід намагатися сісти, а скоріше «згорнути» торс до таза, як згортають килим. Якщо проробка преса йде при нерухомій верхній частині (підйом ніг у висі), то м'язи преса працюють на обертання таза вперед, і важливо зосередитись на обертанні таза, а не прагнути піднести ноги, які виконують лише роль обтяження для руху таза. Для розуміння механізму цього руху і його усвідомлення доцільно пропонувати дітям підіймати ноги з торканням пальцями вище голови у висі на гімнастичній стінці. Виконуючи піднімання ніг і тулуба з поворотами, слід прагнути привести різнойменне плече до коліна або навпаки. Під час уроків на простих прикладах розповідайте дітям, як відбувається їхнє навчання, як вони просуваються до певного вміння, навичок. Спочатку рухова дія, як правило, не виходить. І тут діти за допомогою вчителя пробують визначити, чому не Можуть виконати рухової дії, порівнюють свої невмілі виконання дій з тим, як це робить вчитель або їхні товариші. Педагог допомагає учням побачити власні помилки. Вони повторюють вправу, і вона починає виходити. В результаті багаторазового повторення вправа виконується правильно. Так поступово діти заглиблюються в процес навчання уже в початкових класах. Доцільно навчити школярів готувати себе до наступної фізичної роботи, розминатись. Для цього у підготовчій частині уроку визначається спрямування вправ, що пропонуються до виконання, як вони впливають на організм. Обговорюється питання і^: про те, що різними вправами можна досягти одного і "того ж ефекту. Такий аналіз здійснюється поки що в самих загальних рисах і в старших класах буде деталізуватись.

Зміст роботи щодо формування уміння самостійно займатися фізичними вправами підкажуть вчителеві самі учні. Якщо діти починають самостійно займатись, то в них, у їхніх батьків виникає безліч питань, які допоможуть вчителеві вносити відповідні корективи в зміст уроків, їхню організацію і методику проведення. Може скластися враження, що при подібній методиці навчання, коли учні поставлені перед завданнями, що потребують творчої думки, осмислення власних дій, знижується щільність уроків. Ні, цього не відбувається. Річ у тому, що па велику частину питань і завдань вчителя учні відповідають не стільки словами, скільки діями. Але необхідно постійно відчувати, чи готові учні до сприйняття тієї або іншої інформації. В учнів слід сформувати переконання: якщо вчитель «взяв слово», треба його уважно слухати і ми обов'язково довідаємося про щось цікаве, важливе, корисне.

У цьому плані повчальний досвід роботи вчителя зОдещини В. В. Радзвіла. Все в нього починається на уроці, і всі відкриття для себе учні роблять саме па ньому. Сенс кожного уроку завжди один: виховання самостійності забезпечується мудрим співвідношенням репродуктивної і творчої діяльності учнів. Педагог вчить дітей користуватись навчальними карточками вже з першого класу. Сприяє самостійності використання вчителем тестів-орієнтирів. Так, учениці дев'ятого класу знають, що для виконання нормативу зі стрибків у довжину їм слід за хвилину зробити 130 стрибків через скакалку.

Вчитель вважає, що наш предмет — це не тільки робота Над фізичним удосконаленням особи, а й над її інтелектуальним розвитком; це діяльна область формування особи, тобто дається повний простір для самостійної роботи, створюються умови для самовиховання.

Про можливість дітей уже з 7—8-річкого віку самостійно і свідомо дотримуватись певних правил при загартуванні і фізичному самовдосконаленні свідчать і рекомендації «Дітки» П. К. Іванова. Спочатку вирішальну роль відіграє приклад батьків, а далі і дорослі можуть вчитись у них.

Сучасна філософія оздоровлення американської нації утверджувалася в США протягом більш як 200-літньої історії цієї держави. В основі концепції — особиста зацікавленість кожного американця у зміцненні власного здоров'я.

Тому не випадково серед завдань у галузі фізичної підготовки дітей головними є два: 1) навчити дітей визначати рівень своєї фізичної підготовленості та планувати необхідні комплекси спортивних вправ; 2) виявити фактори мотивації дітей до занять фізичними вправами.

Дотримуючись поступовості у формуванні умінь самостійно займатись фізичними вправами, вчитель повинен звернути увагу па ряд моментів.

1. Пропонувати вправи для самостійного виконання можна лише після того, як вони засвоєні на уроці в присутності вчителя. До свідомості школярів слід довести, що досягти помітних результатів вони можуть лише за умови тривалих і наполегливих тренувань. Підтримати інтерес до виконання вправ допоможе постановка проміжних завдань. Важливо поступово, за допомогою різноманітних стимулюючих прийомів, переводити учнів з орієнтації на результат до орієнтації па процес діяльності, прививати їм потребу займатись не тільки задля досягнення конкретної мети, а й для задоволення.

2. Щоб самостійно виконувати вправи з метою удосконалення або розвитку фізичних якостей, учень повинен вміти контролювати власні дії та оцінювати правильність їх виконання. Як навчити цьому учнів? На уроці широко використовуйте прийоми самоконтролю. Не поспішайте самі оцінити правильність виконання, — доцільно залучати до цього учнів, використовувати предметні орієнтири, орієнтири-стимули. Далі варто привчити дітей до оцінки виконання вправ товаришами, вказуючи па помилки. Так закладаються основи вмінь оцінювати і контролювати дії як у тих, хто виконує, так і в тих, хто оцінює.

Корисно запропонувати учням на основі аналізу і порівняння власних м'язевих відчуттів визначити різницю в ефективності впливу конкретної фізичної вправи (при зміні варіантів її виконання). Наприклад, згинання і розгинання рук в упорі лежачи при постановці рук в різних спробах на різну ширину (віддаль), з різним положенням кисті, з розміщенням ніг на різну висоту, з різним кутом згинання в кульшових суглобах.

На конкретних прикладах показуйте учням, що порушення ними вимог до техніки вправи фактично анулює ефект її виконання.

Слід навчити всіх дітей оцінювати результати своєї самостійної роботи шляхом зіставлення досягнутого результату і запропонованого завдання. Низька оцінка діяльності повинна націлити учня і вчителя на пошук причин невдачі і внесення коректив у подальшу роботу.

3. Центральним моментом навчання самостійно займатись фізичними вправами слід вважати набуття умінь і навичок в організації і методиці самостійної діяльності. З цією метою учнів залучають до раціонального розміщення приладів, роздачі і збору інвентаря і т. ін. В ході уроку вчитель коментує доцільність запропонованого порядку виконання вправ, способів організації дітей. Далі вони залучаються до самостійного добору вправ. Уже в молодших класах вчителі дають кожному завдання: підібрати оптимальну для себе вагу обтяження для силової підготовки. Час від часу ці завдання повторюються, виходячи з нового рівня розвитку сил дитини. Далі учні визначають оптимальну кількість повторень вправи, темп рухів, довжину відрізків, тривалість виконання завдань.

4. На початку кожного навчального року перевіряється уміння учнів визначати й оцінювати показники пульсу, а також інших прийомів самоконтролю. Необхідні для кожного класу дані уточнюються, доповнюються.

Самоконтроль — це систематичні самостійні спостереження за зміною стану свого здоров'я, фізичного розвитку і функціональної готовності організму в процесі занять фізичними вправами. Дані самоконтролю використовуються учнями і вчителем фізичної культури з метою регулювання тренувальних навантажень, а також об'єктивної оцінки змін фізичного розвитку учня.

Доцільно навчити школярів користуватися вимірювальною апаратурою (динамометром, вагою, секундоміром, ростоміром, спірометром тощо), починаючи з молодших класів. Доступ до такої апаратури мають усі учні в спеціально обладнаному кутку залу,

Дані самоконтролю поділяють на суб'єктивні (самопочуття, сон, апетит, працездатність, бажання займатись фізичними вправами, болі і т. ін.) і об'єктивні (зміст тренування, вага, ріст, ЖЕЛ, динамометрія, ЧСС тощо).

Учні можуть вести щоденник самоконтролю. Різні варіанти таких щоденників наводяться у навчально-методичній літературі та періодичній пресі.

Дані самоконтролю дають підставу для оцінки ефективності самостійної роботи і при необхідності внесення в неї відповідних коректив.

5. Вже учні IV—VII класів зупиняють свій вибір на певному колі професій. Завдання вчителя — спрямувати їхню самостійну роботу не тільки на всебічний розвиток, а й на професійний зміст їх занять. На уроках учні також озброюються умінням виконувати виробничу гімнастику в. навчальних майстернях, у процесі розумової діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Озброєння школярів знаннями, формування переконань	\|	Залучення учнів до самостійних занять

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.