• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Типологія шлюбу.

Термін «сім’я» характеризує складнішу від подружніх форму відносин — міжособистісних між подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членами сім’ї. Сім’я має історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. Сім’я — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об’єднані кровними зв’язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.

Соціологія вивчає сім’ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім’я намакрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов’язків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні — як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну ціліс­ність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних зв’язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.

На мікрорівні здебільшого вивчаються цілі та завдання сім’ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів у сім’ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім’ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми поведінки.

Сім’я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками:

- наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне духовне єднання, глибокі інтимно-довірчі зв’язки;

- переважанням неформальних довірчих відносин між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми;

- особливим способом формування — на основі симпатій, кохання, духовної єдності (для утворення інших малих груп досить спільних інтересів).

Стабільність сім’ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.На функціонування сім’ї як малої групи впливають, крім загальних суспільних факторів, рівень урбанізованості населеного пункту, культурно-спортивного та оздо­ровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування.

У своєму життєвому циклі сім’я проходить такі фази:

· зашлюбини — утворення сім’ї;

· поява першої дитини — початок періоду дітонародження;

· народження останньої дитини — завершення періоду дітонародження;

· одруження й відокремлення від сім’ї останньої дорослої дитини («порожнє гніздо»);

· смерть одного з подружжя — припинення існування сім’ї.

Сімейні відносини регулюються різними нормами. Майнові відносини, матеріальні обов’язки членів сім’ї, розлучення регулюються правовиминормами; відносини залицяння, вибору супутника життя, розподілу обов’язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральниминормами, звичаями, традиціями. Безумовно, у сімейних стосунках неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обо­в’язків щодо домашнього господарства тощо. Її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.

У соціології існують різні наукові підходи до вивчення сім’ї.Представники сучасного символічного інтеракціонізму розглядають сім’ю як систему соціальних ролей. Конфліктологи роблять наголос на складному, суперечливому характері сімейних відносин.Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім’ї, виходять з гармонії сім’ї і суспільства як цілісності і розглядають сім’ю як природне вираження і реалізацію потреб суспільства. Деякі соціологи постійно намагаються поєднати макро- і мікроаналіз, бо сім’я не протистоїть суспільству, вона — його підсистема.

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім’я виступає яксоціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний комплекс, за допомогою якого регулюється й контролюється поведінка членів сім’ї, визначаються їхні соціальні ролі та статуси. Контроль може бути формальним і неформальним, здійснюватися як стосовно відносин подружжя (між чоловіком і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім’ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій з боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов’язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.

Зміст діяльності сім’ї розкривається в її функціях(формах життєдіяльності сім’ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільтва й індивідів). Оскільки сім’я взаємодіє, з одного боку, із суспільством, а з другого — з окремими особами (членами сім’ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають суспільнимифункціями, а ті, які виконуються щодо окремих членів сім’ї, — індивідуальними. Суспільні функції зв’язані з потребою суспільства в інституті сім’ї, а індивідуальні — з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Одна із сімейних функцій є найважливішою, вона найбільшою мірою характеризує сім’ю як соціальний інститут і наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення — дітонародженні і духовно-мораль­ному відтворенні людини в сім’ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню суспільства. Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію.

Демографічна політика — це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення, насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню. Це можуть бути заходи, що безпосередньо стимулюють народжуваність, — надання жінкам одноразової заохочувальної грошової допомоги, тривалішої післяпологової відпустки з оплатою тощо, а можуть бути й опосередковано стимулюючі заходи — піднесення життєвого рівня, зміцнення здоров’я, розвиток сфери обслуговування, поліпшення житлових умов тощо.

Репродуктивна функція безпосередньо зв’язана з функцією регулювання і контролю сексуальної поведінки людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється в чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, що їх людина засвоює з дитинства. Сім’я впорядковує свої сексуальні відносини завдяки тому, що законодавство, мораль (традиції, звичаї) приписують — хто з ким і за яких умов можуть вступати в статеві стосунки.

І С. Кон описав різні типи культур (залежно від панівних норм статевої моралі), серед яких визначив дві основні:антисексуальну(репресивну)іпросексуальну (толерантну). Прикладом антисексуальної репресивної культури може бути середньовічна хрис­тиянська мораль, згідно з якою сексуальність ототожнювалася з гріхом. У суспільствах, які дотримувалися такої моралі, статеве життя допускалося тільки в шлюбі. Прикладом суспільства просексуальної толерантної культури може бути Полінезія, де сексуальність і еротизм активно заохочуються. Сексуальні проблеми находять свій вираз у танцях, піснях, їх вільно обговорюють. Позашлюбні зв’язки в суспільствах з такою культурою не засуджуються. Прояв сексуальності в юнацтва вважається нормальним явищем. Культури більшості людських суспільств розташовані між цими двома полюсами. В більшості суспільств громадська мораль більш поблажливо ставиться до позашлюбних зв’язків чоловіків, ніж жінок. Проте, соціологи вбачають у цьому пережитки патріархальної моралі, відлуння колишньої соціальної нерівності статей.

Ще одна дуже важлива функція інституту сім’ї, яка зв’язана з репродуктивною функцією, —функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки. Сімейне виховання — це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до соціальних зв’язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім’я забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Проте з часом відбувається певнатрансформація виховної функції сім’ї — формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки, посилюється роль релігії у вихованні .

Поряд з виховною функцією важливою єрекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сім’ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у сфері професійної діяльності, у побуті. Через це зростає значимість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сім’я — це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сім’я виконуєкомунікативну функцію, тобто задоволь­няє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім’ї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої - здійснення моральної регламентації поведінки членів сім’ї у спілкуванні та взаємодії одного з одним.

За умов глибокої економічної кризи особливої значимості набула економічна функція сім’ї. Вона актуальна передовсім щодо старих батьків — пенсіонерів, які нині перебувають у скрут­ному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім’ї. Пенсійні виплати настільки мізерні, що не забезпечують навіть половини мінімального прожиткового рівня. За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя — набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка — це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сім’ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо). У соціологічному аналізі використовуються такі економічні характеристики сім’ї, як її склад та структура, якість помешкання(кількість кімнат, житлова площа, зручність розташування, наявність побутових вигóд), наявність предметів побутового та культурного призначення, власного транспорту, будинку, присадибної ділянки, тощо.

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї, які класифікують за такими критеріями:

- характером спорідненості:

*консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

*кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.

- кількістю представлених поколінь:

*однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;

*проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені.;

*розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;

- типом подружжя:

*проста — моногамія;

*складна — поліандрія, полігінія тощо, що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

*розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

- наявністю батьків:

*повна, коли є батько і мати;

*неповна, коли відсутній хтось із батьків;

- кількістю дітей:

*бездітна — немає дітей;

*однодітна — одна дитина;

*багатодітна — троє і більше дітей;

- розподілом ролей:

*партнерська — заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

*матріцентрична — центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;

*патерпальна — центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

- ступенем самостійності:

*автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

*гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.

В соціологічній науціі використовується термін «структура сім’ї»(сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї). Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризуєдемократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них. Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка — дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сес­три, свекрухи — невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї (патріархальна, традиційна чи сучасна, бездітна чи багатодітна, проста чи розширена). У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі, якийускладнюється об’єктив­ною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша.. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин. Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Криза інституту сім’ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.

5. Тенденції розвитку сучасних сімейних відносин.

Увійшовши в нове століття, українська держава стала на шлях нового еволюційного розвитку, який характеризується не тільки певними суспільними зрушеннями і новаціями, але й негативними тенденціями, які свідчать про деформацію системи соціокультурних цінностей і норм. Ці тенденції яскраво простежуються в особливостях розвитку сімейної і демографічної ситуації, які характеризуються такими процесами, як зниження рівня народжуваності, збільшення кількості розлучень, неповних сімей, позашлюбних народжень, безпрецедентною масовою нервозністю, збільшенням злочинності, алкоголізму, наркоманії, психічних і соматичних захворювань тощо.

Різні напрями соціальної політики пов'язані з сім'єю, однак через те, що остання не розглядається як цілісний об'єкт, вони зазвичай не перетинаються між собою, погано враховують специфіку функціонування і розвитку сім'ї, етапи її життєвого циклу, а тому часто видаються безперспективними. Більш дієвим є новий підхід, який опрацьовується фахівцями інших країн йому властива загальна тенденція більшої інтеграції демографічної і соціальної політики.Розвиваючи уявлення про демографічну політику як важливу макросоціальну категорію, при переході на мікрорівень (де вона отримує реальне втілення і де формуються конкретні практичні завдання) в центр уваги ставлять сімейну політику. Практично всі аспекти соціальної і демографічної політики так чи інакше зачіпають інтереси сім'ї. У сімейну політику включаються заходи як загальносоціальної, так і матеріальна підтримка молодої сім'ї (житло, кредити, допомога, пільги, тривалі оплачувані відпустки по вагітності і пологах, по догляду за дитиною), розвиток багатопрофільних „Служб сім'ї" (діагностика відносин між подружжям, між батьками і дітьми, профілактика сімейних конфліктів, підвищення рівня культури сімейних відносин у педагогічних і сексуальних питаннях), сприяння вступу до шлюбу самотніх і розведених, розвиток служб планування сім'ї (підбір доступної і надійної контрацепції, медико-генетичне консультування, переривання вагітності сучасними, найменш шкідливими способами, лікування безпліддя тощо), масові видання популярної літератури про сім'ю і шлюб, пропаганда сімейних цінностей засобами масової інформації, культури, мистецтва тощо.

Можна розширити кордони сімейної політики ще більше, і вважати її відповідальною за побічні наслідки всіх рішень, які приймаються в різних сферах соціального життя ( в економіці, політиці тощо), які не спрямовані безпосередньо на сім'ю, але опосередковано чи безпосередньо впливають на неї. Водночас можна розглядати це як певні етапи розвитку сімейної політики - від простих і фрагментарних форм впливу суспільства на функціонування інституту сім'ї до більш загальних всеохоплюючих форм.

Водночас державна сімейна політика визначається як самостійний напрям соціальної політики, система комплексної діяльності держави, спрямована на соціальний інститут сім'ї з метою збереження, укріплення і розвитку, захисту інституційних прав та інтересів, активізації суб'єктної ролі, забезпечення суверенітету та добробуту сім'ї на підставі правового регулювання її відносин із державою. Таке розуміння сімейної політики виводить сім'ю і державу на якісно новий рівень відносин і відрізняється від традиційних підходів. Сім'ї, а не тільки індивідууму, надається якісно новий статус. Сімейна політика спрямована на сім'ю як соціальний інститут та цілісний об'єкт, охоплюючи основні сфери функціонування сім'ї в суспільстві. Держава дотримується суверенітету сім'ї та її членів, створює умови для найбільш повної реалізації її прав та інтересів, ролі суб' єкта соціальних відносин.

Державна сімейна політика повинна системно вирішувати завдання зміцнення сім'ї та сімейних цінностей; забезпечувати її інтереси у процесі суспільного розвитку; здійснювати експертизу життєдіяльності сім'ї, а також будь-яких рішень, нормативно-правових актів, які приймаються органами державної влади щодо їх відповідності меті та принципам державної сімейної політики; створення необхідних умов для реалізації сім'єю своїх функцій на основі власної трудової діяльності; активізації' суб'єктної ролі сім'ї у процесі здійснення державної сімейної політики; забезпечення захисту соціально незахищених сімей.

Отже, виходячи із зазначеного вище, мету державної сімейної політики у найбільш загальному вигляді можна визначити як забезпечення найбільш сприятливих соціальних, економічних, морально-етичних умов вільного розвитку кожної сім'ї, кращого виконання нею своїх основних функцій.Відповідно об'єктом сімейної політики є сім'я, а також інші соціальні інститути та суспільні підсистеми, функціонування яких безпосередньо впливає на життєдіяльність сім'ї. Суб'єктом сімейної політики виступатимуть держава та її органи, різні суспільні організації і соціальні інститути, які відображають інтереси та світогляд різних верств населення.

Принцип суверенітету сім'ї. При проведенні сімейної політики необхідно, по„незаконнонароджених" дітей не відповідають історичній тенденції розвитку сім'ї, здатні викликати бурхливу реакцію у суспільстві і в результаті приречені на провал.

Принцип суверенітету особистості. Будь-які політичні заходи не повинні обмежувати свободу волевиявлення одних членів сім'ї на користь інших.

Принцип збільшення свободи вибору. Суверенітет сім'ї реалізується у вільному виборі. Навіть найбільш популярні заходи сімейної політики загрожують цьому суверенітету, якщо підштовхують більшість сімей до одного рішення, а не збільшують варіанти вибору. Будь-який захід повинний оцінюватися насамперед не за конкретним змістом, а за тим, що збільшує коло варіантів рівноцінного вибору.

Принцип розрахунку на власні сили. У нормальних умовах сім'я сама повинна нести відповідальність за власний добробут, за утримання і виховання дітей, підтримку літніх людей - тільки тоді вона може приймати вільні і незалежні рішення. Завдання ж держави полягає у створенні умов для реалізації потенціалу сім'ї і кожного її члена.

Принцип соціальної захищеності сім'ї. Забезпечення всім сім'ям гарантованого, стандартного для кожної типової сімейної ситуації мінімального рівня доходу, житлових умов, соціальних послуг, правового захисту, інших видів суспільної підтримки. Однак потрібні досить жорсткі критерії відбору одержувачів усіх видів соціальної допомоги, але ті, кому вона дійсно потрібна, повинні отримувати її повною мірою.

Принцип соціального партнерства. Держава повинна активно співпрацювати і підтримувати створення і діяльність будь-яких суспільних організацій і рухів, діяльність яких спрямована на вирішення сімейних проблем.

Принцип диференційованості політики. При проведенні будь-яких заходів сімейної політики потрібно враховувати різноманіття існуючих соціально-демографічних ситуацій і моделей сім'ї.

Читайте також:

1. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
2. Загальна типологія лексичних значень
3. Історична типологія культури.
4. Картографування і типологія геосистем за їх стійкістю
5. Класифікація і типологія злочинців.
6. Корупція: поняття, сутність, типологія
7. ЛЕКЦІЯ 4. Типологія видів економічного аналізу
8. ЛЕКЦІЯ № 1. СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ, ЇХ ТИПОЛОГІЯ (2 години).
9. Лідер. Лідерство в групі, ознаки і типологія лідерства. Управління спільністю людей, функції керівника. Взаємостосунки керівника і підлеглого.
10. Моделі організаційної культури, їх характеристики. Типологія організаційних культур.
11. Морфологія та типологія культури
12. Недемократичні політичні режими та їх типологія. Фашизм і комунізм як різновиди тоталітаризму.

Переглядів: 1381