Типологія норм літературної мови

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

- соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства);

- стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Із поняттям "мовна норма" пов'язане поняття "культура мови".

Культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Якщо норма існує на рівні "правильно-неправильно", то культура мови - на рівні "краще, точніше, доречніше". Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.

Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова відзначається нормами, що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її, Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946, 1960,1990,1993.

Мовна норма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують такі типи норм :

• орфоепічні, у т.ч. акцентуаційні (вимова звуків і звукосполучень);

• графічні (передача звуків на письмі);

• орфографічні (написання слів);

• лексичні (слововживання), напр.: зіставляти (а не співставляти), численний (а не багаточисленний, багаточисельний);

• морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад: уживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук; чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

• синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), напр.: згідно з наказом (а не згідно наказу);

• стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);

• пунктуаційні (уживання розділових знаків).

Типи мовних норм графічні, орфографічні, пунктуаційні називаються правописними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови	\|	Орфоепія української мови. Орфоепічна норма

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.