Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Машинобудування

Є найважливішою галуззю промисловості сучасного світу. Загальне машинобудування є досить металомістким, тому зорієнтоване на споживача та райони чорної металургії. Його основними галузями є важке та сільськогосподарське машинобудування, а також тракторобудування та верстатобудування.

Транспортне машинобудування в наш час розвивається стрімкими темпами. До його галузевого складу входять автомобілебудування, суднобудування, авіа-ракетобудування, залізничне машинобудування. Вони є дуже працемісткими, тому здебільшого тяжіють до великих міст з кваліфікованими кадрами.

Автомобілебудування перетворилося на одну з найбільших галузей не лише машинобудування, але й обробної промисловості в цілому. Нині складають понад 50 млн автомобілів щороку. Найбільшу кількість автомобілів виробляють Японія (майже 1/4 світового виробництва), Німеччина, США, Франція, Південна Корея, Іспанія, Італія. В останні десятиліття були створені автоскладальні заводи у країнах, що розвиваються: Сінгапурі, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Південній Африці, Єгипті, на Фглтпінах. Вони працюють на імпортних деталях, використовуючи дешеву робочу силу. Деякі з цих країн, наприклад Республіка Корея, налагодили виробництво власних марок автомобілів та створюють свої філії за кордоном.

Суднобудування втратило своє колишнє значення. Після нафтової кризи 70-х років XX ст. виробництво танкерів значно скоротилося. Змінилися й визнані лідери у цій галузі. Велика Британія, що з початку XIX ст. і до Другої світової війни давала більше половини морських суден світу, тепер опинилася у другому десятку. Нині майже 40 % морських суден світу дає Японія, ще майже 30 % Республіка Корея, на третьому місті з значним відривом знаходиться Німеччина — менше 5 %. Судноскладальні заводи, що використовують імпортні компектуючі, виникли у Сінгапурі, Тайвані, Бразилії, Аргентині.

У період НТР набуло великого значення авіаракетобудування. Його безперечними лідерами є США, Франція та Китай. Роль залізничного машинобудування дещо зменшується. Точне машинобудування стало надбанням другої половини XX ст. Воно подарувало світу новітню продукцію приладобудування, електротехніки і особливо електроніки. Точне машинобудування є наукомістким, тому тяжіє до великих міст-наукових центрів. Якщо у 80-х роках XX ст. найбільше побутової техніки виробляли Японія, США, Німеччина та Франція, то тепер їх потіснили азіатські НІК та Китай. Зокрема світовим лідером зі складання телевізорів радіоприймачів, годинників, пральних та швейних машин нині є Китай.

Отже, трьома головними машинобудівними регіонами світу є: Північна Америка (30 % світового виробництва; тут пріоритетний розвиток мають авіаракетобудування та точне машинобудування; головну роль відіграють США), Західна Європа (дає майже 30 %, в основному продукцію автомобілебудування, верстатобудування та точного машинобудування; безперечна першість тут належить Німеччині) Східна та Південно-Східна Азія (концентрує понад 20 % світового машинобудування; тут переважає електроніка та суднобудування; осередком розвитку галузі виступає Японія, зростає роль НІК).

Хімічна, лісова та легка промисловості

Хімічна промисловість як одна з галузей «авангардної трійки» має стрімкі темпи зростання. Головними регіонами її розвитку є високорозвинеш країни. Нині в світі використовують понад 400 тис. хімічних речовин. Відбувається

процес хімізації — широке застосування хімічних матеріалів та технологій у всіх сферах господарства та побуті. Хімічна промисловість створює речовини, яких не існує в природі. Вони є дешевшими, часто маючи якість кращу за натуральний аналог. Хімічна промисловість має дуже широку сировинну базу: це й мінеральні ресурси й деревина, вода, атмосферне повітря, а також виробничі відходи. Сама хімічна промисловість є величезним забруднювачем навколишнього середовища. До складу хімічної промисловості входять три галузі: гірничо-хімічна (яка видобуває мінеральну сировину для подальшої переробки), основна хімія (синтезує неорганічні сполуки: кислоти, соду, сажу, мінеральні добрива) та хімія органічного синтезу (основною продукцією є полімери — складні високомолекулярні сполуки, які синтезуються переважно з нафти та природного газу: пластмаси та синтетичні смоли, каучук, хімічні волокна, фотоплівка та інші.

Найбільшим регіоном розвитку хімічної промисловості є Європа, на яку припадає 40 % продукції цієї галузі. Стрімкими темпами розвивається хімічне виробництво у Німеччині, Франції та Італії. Старі галузі (содова та мінеральних добрив) тут зорієнтовані на сировину, нові (зокрема нафтохімія), що працюють на імпортній сировині, тяжіють до морських портів. Хімічна промисловість Північної Америки за значенням майже не поступається європейській. США належать перші позиції в світі за синтезом полімерів, виробництвом мінеральних добрив та сірчаної кислоти. Тут на узбережжі Мексиканської затоки склався найбільший в світі район нафтохімії. Третім регіоном високого розвитку хімічної промисловості є Східна та Південно-Східна Азія, потужним осередком якого є Японія, де виробництво базується на імпортній сировині. Швидкими темпами розвивається хімічна промисловість Китаю, яка спеціалізується переважно на виробництві мінеральних добрив, та нових індустріальних країн, відомих хімією полімерів та напівпродуктів для них.

Розвиток галузей лісової промисловості переважно залежить від розміщення лісових ресурсів. У північному лісовому поясі, де значна частка хвойних порід, які широко використовуються у целюлозно-паперовій промисловості, лідерами за заготівлею деревини є США, Канада, Росія та Скандинавські країни..

Легка промисловість є однією ; старіших галузей промисловості, значення з часом не зменшується основними її галузями є тексті швейна, шкіряно-взуттева, хитрої галантерейна.

Текстильна промисловість виробляє тканини .У період НТР іде модернізація обладнання галузі, вдосконалюються технології виробництва, а також скорочується виробництво натуральних тканин за рахунок синтетичних. Головними виробниками тканин є США (безперечний лідер за одержанням натурального шовку та синтетичних тканин і значний виробник бавовняних тканин), Японія (особливо відома натуральним шовком), Китай (належить світова першість у виробництві бавовняних та вовняних тканин), Індія (розвиває бавовняну та джутову промисловості), Бразилія, Мексика, Аргентина (відомі вовняними та бавовняними тканинами), Єгипет (дає якісні бавовняні тканини). Отже, крім високорозвинених країн, текстильна промисловість широко представлена у країнах, що розвиваються. Щодо країн Європи, їх текстильна промисловість переважно обслуговує внутрішній ринок: вироблені тут тканини дуже якісні, проте й дорогі, тому не витримують конкуренції на світовому ринку з більш дешевою продукцією країн, що розвиваються.

Розвитком швейної промисловості вирізняються Італія, Індія, Республіка Корея, які є значними експортерами готового одягу; шкіряно-взуттєвої — Італія. Світовими містами-законодавцями моди в Європі є Париж та Відень, у Північній Америці — Нью-Йорк.

3.Загальна характеристика сільського господарства

Сільське господарство один з найдавніших видів діяльності людини. Воно прийшло на зміну збиранню дарів природи та полюванню. Навіть нині у цій галузі зайнято близько половини населення світу. Але існують великі відмінності у кількості працюючих в аграрному секторі різних країн. У високорозвинених державах цей показник становить лише 2— 9 % населення, у той час як у країнах, що розвиваються, — понад 75 %, а у деяких африканських державах до 90 %. У с/г України працює близько 20 % людей. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві. Це пов'язано з рядом причин. По-перше, у період НТР відбулася механізація сільського господарства, яка привела до зростання продуктивності праці. В першу чергу це торкнулося високорозвинених країн.

По-друге, від сільського господарства відокремилися галузі харчової та легкої промисловості. По-третє, у деяких високоурбанізованих розвинених країнах продовольство завозиться переважно з-за кордону.

Проте скорочення частки працюючих не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва. Адже для людства залишається актуальною продовольча проблема, яку обґрунтувала Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Ефективність роботи на землі значною мірою визначають аграрні відносини -форми землеволодіння та землекористування, характер діючих у країні законів про землю. За формою власності на землю та їх використання розрізняють дрібнотоварний та високотоварний сектори. Дрібнотоварний сектор представлений невеликими земельними наділами, якими володіють селяни або беруть їх в оренду. У таких господарствах при низькому рівні агротехніки вирощуються споживчі культури. Таке господарювання ледь забезпечує родині прожитковий мінімум. На продаж продукція майже не йде. У деяких країнах були проведені земельні реформи, які ліквідували таку форму аграрних відносин.

Високотоварний сектор являє собою великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу, їх виробництво зорієнтоване на продаж. Такі господарства забезпечують не лише внутрішній ринок країни, але й експорт. Головними типами господарства високотоварного сектора є плантації та фермерство.

Фермерство (з латини — орендна пата) є прогресивною формою госпо-дарювання, яке ведеться на власних чи орендованих землях. Воно виникло з розвитком капіталістичних відносин. Метою такого господарства є одержання продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Ферми мають дуже великі площі. Вони використовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.

У сільському господарстві виділяються дві галузі: рослинництво (землеробство) та тваринництво. Основною галуззю більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Лише у деяких державах цього типу переважає тваринництво, що пов'язано з особливостями природних умов. Так, у країнах Північної Африки і Південно-Західної та Центральної Азії через бідність ґрунтів та посушливість клімату рослинництво майже не розвивається. У високорозвинених країнах головним є тваринництво, яке дає більшу частину продукції сільського господарства. Саме воно забезпечує населення основною частиною білкової їжі (м'ясом та молоком). Рослинництво має другорядну роль. Воно переважно обслуговує тваринництво, через що зростають площі під кормовими культурами.

Основною галуззю рослинництва є рільництво, в якому вирощують зернові, технічні, бульбоплідні, овоче-баштанні та кормові культури. Головними зерновими культурами є «три хліби людства»: пшениця, рис та кукурудза. Найбільшими виробниками зерна в світі є Китай, США та Індія.

Головними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство та птахівництво. За поголів'ям корів виділяється Індія, свиней — Китай, овець — Австралія, виробництвом курячих яєць — Китай. Найбільше м’яса та молока виробляють у країнах Європи та Північної Америки. У більшості країн, що розвиваються, тваринну їжу виробляють та споживають мало.

Транспорт

Забезпечує нормальне функціонування світового господарства і потреби людей у всіх видах перевезень. Транспорт є основою міжнародного географічного поділу праці. Всі транспортні шляхи світу утворюють світову транспорту систему. Нині транспорт щорічно перевозить 100 млрд тонн вантажів та 1 трлн пасажирів.

Основними техніко-економічними показниками роботи транспорту є обсяг перевезень, вантажообіг або пасажирообіг, швидкість, працемісткість, собівартість перевезень, пропускна спроможність трас, маневреніст, залежність від погоди та сезонних змін. Різні види транспорту мають свої переваги і недоліки, тому використовують їх залежно від конкретних умов.

Залізничний транспорт. Основна мережа залізниць склалася на початку XX ст. і нині її розширення є незначним. У наш час залізниці існують приблизно у 160 країнах світу, посідаючи другі місця за вантажообігом (після морського транспорту) та пасажирообігом (після автомобільного). Загальна протяжність залізниць на початок XXI ст. складала 1,25 млн км. У країнах, що розвиваються, будуються нові залізничні траси, у той час як у високорозвинених державах їх протяжність почала скорочуватися. Тут залізниці витісняються автошляхами та авіаційними лініями. Лідером за протяжністю залізниць залишаються США. За ними йдуть Канада, Росія, Індія та Китай. Україні за довжиною залізничних

колій належить XIV місце в світі. Найбільша густота залізничної мережі в Європі — понад 100 км/тис. м . Високим показником густоти залізничної мережі вирізняється Японія — 75 км/тис. км2. В Україні цей показник складає 45 км/тис. км2.

У період НТР відбулося підвищення екологічності залізничного транспорту за рахунок електрифікації доріг і заміни частини тепловозів на електровози. Найбільшою часткою електрифікованих залізниць вирізняється Швейцарія — 99,5 %. Більше половини доріг переведено на електричну тягу у Нідерландах, Швеції, Італії, Австрії, Україні.

Завдяки запровадженню нових двигунів та безколісних потягів вдалося значно збільшити швидкість на залізницях. Вона сягнула 250—430 км/год. Європа залишається основним регіоном поширення швидкісних залізниць. Вони діють у Франції, Італії та Німеччині. За межами Європи існують швидкісні дороги у СІЛА, Японії та Китаї. Проектується спорудження швидкісних магістралей у Росії, Республіці Корея, Канаді та Бразилії. Підводні швидкісні залізниці працюють у Японії та під дном протоки Ла-Манш у Європі.

Автомобільний транспорт - засіб пересування XX ст. Нині на нього припадає 70 % усієї протяжності світової транспортної мережі. У той час як у розвинених державах 1 автомобіль приходиться на 2—5 чоловік, у країнах, що розвиваються, — на 100—1100 чоловік. У наш час автотранспорт є першим за пасажирообігом, проте лише четвертим за вантажообігом. Це єдиний вид транспорту, який в змозі підвозити вантажі та пасажирів «від воріт до воріт». За останні півстоліття протяжність автодоріг зросла втричі і тепер становить 25 млн км. Особливо важливими є дороги з твердим покриттям, багатосмужні магістралі з кількарівневими розв'язками, які підвищують швидкість просування. Ведеться спорудження автобанів — швидкісних доріг підвищеної комфортності. Найбільша протяжність автомобільних доріг у США (їм належить 1/4 всієї мережі автодоріг), Індії, Японії та Китаї. Україна за довжиною автомагістралей посідає XIII місце.

Найбільша густота доріг у країнах Західної Європи та в Японії.

Проте автомобільний транспорт має суттєві недоліки.

Морський транспорт є одним з найдавніших, проте і нині зберігає пер-шість у вантажоперевезеннях. 70 % світового товарообігу припадає саме на нього. Бурхливому розвитку морського транспорту у другій половині XX ст. сприяло зростання залежності більшості високорозвинених країн від замор-ського постачання палива та сировини, а також збуту власної продукції. 80 % морських перевезень є міжнародними і лише 20 % каботажними, тобто між портами однієї країни. Одночасно зі зростанням ролі морського транспорту у перевезенні вантажів, він втрачає своє значення у пасажиропотоках. Судна сучасного торговельного флоту світу плавають під прапорами близько 160 держав. Найбільший за тоннажем флот мають Ліберія та Панама, їх першість пояснюється не потребами власного господарства, а наданням розвиненим країнами свого «дешевого прапору». Плавання під прапором країни, що роз-вивається, надає певні пільги. Великий торгівельний флот мають Японія, Норвегія, США, Греція, Росія, Китай. Морський флот України посідає за ва-нтажомісткістю XV місце в світі. Основним товаром, який перевозять морем, є нафта, тому майже 4/з всього торгівельного флоту складають судна для рідких вантажів — танкери (з англ. — цистерна).

Географію морського транспорту визначає мережа морських портів, їх у світі існує близько ЗО тис., проте найважливіших, що мають міжнародне значення, — близько 2700. Найбільшими морськими портами світу є Шанхай з вантажообігом 379 млн т/рік (Китай), Сінгапур ~ 363 млн т/рік, Роттердам — 353 млн т/рік (Нідерланди). Найважливіші морські траси проходять через Атлантичний океан. На нього припадає майже 2/з морських перевезень. Зростає роль Тихого океану, частка якого вже становить 1/4. На Індійський океан припадає понад 1/10 об'єму морських перевезень. Більшість шляхів у ньому спрямовані до Перської затоки. Міжнародними морськими каналами є Суецький (Єгипет), Панамський (Панама) та Кільський (Німеччина).

Внутрішній водний транспорт використовує для судноплавства річки, озера та внутрішні судноплавні канали. Він обслуговує переважно внутрішні потреби держав. У зв'язку з невеликою швидкістю та вантажопідйомністю, значною залежністю від сезонних змін, роль у міжнародних перевезеннях внутрішнього водного транспорту незначна. Він посідає останнє місце за пасажирообігом та передостаннє за вантажообігом. Найбільший річковий та озерний флот мають США, хоча за протяжністю внутрішніх водних шляхів вони поступаються Китаю та Росії. У США 3/4 всіх шляхів припадає на штучні водойми. В Європі найбільшими міжнародними судноплавними річками є Дунай та Рейн, в Азії — Тигр, Ганг та Меконг, в Африці — Ніл, Нігер та Замбезі, в Латинській Америці — Парана та Ріо-Гранде. Для внутрішніх перевезень в Росії найбільше використовуються річки Волга, Об, Єнісей, Лена та ряд судноплавних каналів, що з'єднують Балтійське море з Чорним та Каспійським; в Україні — Дніпро; у Китаї — Янцзи та Великий канал, у Бразилії — Амазонка.

Трубопровідний транспорт виник у середині XIX ст., але великого значення набув у XX ст. Він є найдешевшим для транспортування рідких та газоподібних вантажів. Тому нині посідає третє місце за вантажообігом, поступившись лише морському та залізничному. Трубопроводами транспортується 97% нафти та майже весь природний газ.

Загальна протяжність трубопроводів перевищує 1,5 млн км. З них 700 тис. км складають газопроводи, 500 тис. км — нафтопроводи, решту — продуктопроводи, якими транспортують різні хімічні речовини (аміак, етилен, гас тощо). За протяжністю мереж трубопроводів виділяються США, Росія та Канада. У період НТР виникли підводні трубопроводи. Найдовшим серед них є середземноморський газопровід, що з'єднав Алжир з Італією. Найбільша мережа підводних трубопроводів у Північному морі та Мексиканській затоці. Вже з’явилися перші пульпопроводи, якими транспортують подрібнене вугілля, руди металів, фосфорити, вапняк.

Авіаційний транспорт за темпами свого розвитку випереджає всі інші види транспорту. Повітряні перевезення здійснюються дуже швидко, проте вони є дорогими. Тому використовуються для транспортування вантажів, що швидко псуються: тропічних фруктів, екзотичних квітів, а також пошти. Через високу собівартість перевезень авіатранспорт за вантажообігом займає останнє місце. Проте його роль у перевезенні людей зростає. За цим показником повітряний транспорт поступається лише автомобільному та залізничному, а у міжконтинентальних перевезеннях є навіть першим. Перші позиції за авіаперевезеннями пасажирів посідають США, Японія, Велика Британія, Канада, Франція, Німеччина, Австралія.

Основу світової авіації складає мережа аеропортів. У світі їх нараховується близько 25 тис. Найбільшими серед них вважається 34, причому 1/2 з них знаходиться у США. Іноді великі міста обслуговує кілька еропортів: Москву — 5. Нью-Йорк — 3, Париж, Лондон, Токіо, Київ — по 2.

Відомими надзвуковими літаками є «Конкорд» (Франція—Велика Британія) та «Джумбо-Джет» (США), їх швидкість становить близько 2500 км/год. Найбільшим пасажирським літаком в наш час є європейський аеробус А-380, створений спільними зусиллями Німеччини, Франції, Великої Британії та Іспанії. Він вміщує 840 пасажирів. Крім нього, літаками підвищеної пасажиромісткості є «Боїнг-777» (440 чол.) та Іл-86 (330 чол.). В Європі розпочато експерименти зі створення нового аеробуса, розрахованого на 600—800 пасажирів. Аналогічні проекти здійснюються щодо «Боїнгів» у США.

Зовнішні економічні зв'язки

В умовах міжнародного географічного поділу праці та міжнародної економічної інтеграції зростає роль міждержавних економічних стосунків. Головними їх формами є зовнішня торгівля, кредитно-фінансові відносини, науково-технічні зв'язки, надання послуг та міжнародний туризм .

Зовнішня торгівля — найстаріша форма економічних зв'язків між країнами. Вона, з одного боку, забезпечує додатковий ринок збуту продукції, а з іншого, завезення найдешевшої сировини та найновітнішого обладнання. В епоху НТР суттєво змінилася товарна структура міжнародної торгівлі.

3/4 всієї світової торгівлі припадає на високорозвинені країни. Основним її регіоном залишається Європа. Майже половина її зовнішньої торгівлі зорієнтована на сусідні держави (особливо ЄС), а решта — на США, Японію та країни, що розвиваються. За міжнародним товарообігом та абсолютними розмірами експорту в світі немає рівних Німеччині. Другою за товарообігом є Азія. В ній головними центрами міжнародної торгівлі виступають Японія, Китай, нові індустріальні країни та нафтодобувні держави Перської затоки. Третє місце за обсягами зовнішньої торгівлі посідає Північна Америка, могутнім осередком якої є США. Роль інших регіонів у товарообігу поки що залишається незначною.

Кредитно-фінансові відносини зростають швидше, ніж зовнішня торгівля. Вони проявляються у вивезенні капіталу у двох формах: з одного боку, позичок та кредитів, з іншого, — прямого вкладення грошей у будівництво підприємств на чужій території або придбання вже діючих компаній. Останнє є вигідним внаслідок того, що наближує виробництво товарів та послуг до їх споживача і дозволяє краще вивчати попит та пропозиції на місцевому ринку. Це явище одержало назву «другої економіки». Раніше високорозвинені держави вкладали гроші у господарство країн, що розвиваються. Нині менш ризикованим вважається фінансування інших розвинених країн. Так, США найбільше капіталу вивозять до країн Західної Європи та Канади; країни ЄС вкладають кошти в середині співтовариства та в компанії США. Головна частина японського капіталу спрямована в економіку США та країн Західної Європи. Проте на відміну від інших розвинених країн, Японія до 1/4 інвестицій вкладає у країни, що розвиваються, особливо нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки.

Якщо раніше країни, що розвиваються, були лише об'єктом вкладення грошей розвинених держав, то зараз окремі з них самі вивозять капітал за кордон, наприклад, нафтодобувні та нові індустріальні країни. Крім того, вони все частіше вкладають кошти у компанії США та Західної Європи.

Науково-технічні зв'язки — відносно нова форма співробітництва країн. Вона полягає в обміні та трансфері (купівлі та продажу) науково-технічних знань (патентів, ліцензій, технічної документації), а також у здійсненні міжнародних проектів та розробок, наприклад пілотовані космічні польоти з міжнародними екіпажами на борту.

Усе більше впливає на розвиток світової економіки надання послуг. Раніше

це були переважно транспортні послуги. Так, Норвегію та Грецію називали «морськими візницями». В епоху НТР зросла роль експертно-консультативних послуг (інжинірингу). Особливо вони охопили такі види діяльності, як проектування та будівництво, модернізація промислових підприємств, геологічні розробки тощо. Послуги можуть бути й рекламні, банківські, охоронні, медичні. Це потребує створення мережі установ на території інших держав. 90 % світового експорту послуг та 80 % їх імпорту припадає на високорозвинені країни. Перші місця у торгівлі послугами посідають Японія, США та Німеччина. Японія найбільш відома експортом банківських послуг, США — інжинірингових, рекламних, готельних та страхових.

Однією з форм надання послуг є також міжнародний туризм. Прибутки від нього можна порівняти лише з прибутками від продажу нафти. Сучасний туристичний бум потягнув за собою стрімкий розвиток індустрії туризму. Так, поширилося будівництво готелів, кемпінгів, пансіонатів; створюються туристичні фірми, транспортні організації, навчальні заклади, що готують фахівців з туризму, спеціальні установи торгівлі. Головними видами туризму є оздоровчий (для відпочинку та лікування: пляжний, зимовий, гральний), екскурсійний (пізнавальний), науковий та діловий). Найбільше туристів приваблює Європа. До неї їдуть 65 % всіх мандрівників. Найбільше прибутків від міжнародного туризму одержують США.

Висновок. Світове господарство — це сукупність національних господарств всіх країн світу, що пов'язані між собою всесвітніми економічними та політичними відносинами. Воно склалося внаслідок утворення світового ринку, розвитку великої промисловості та транспорту. Світове господарство остаточно сформувалося у кінці XIX ст. і пройшло такі етапи свого розвитку: аграрний, індустріальний та постіндустріальний. На світовому ринку країни відомі галузями спеціалізації, які склалися в результаті міжнародного географічного поділу праці. Найвищою формою географічного поділу праці є міжнародна економічна інтеграція. Наслідком її є утворення міжнародних економічних угруповань країн: регіональних та галузевих.

Сучасний період розвитку суспільства називають науково-технічною революцією, її головними рисами є універсальність, високі темпи науково-технічних перетворень, докорінна зміна ролі людини у виробництві та військово-технічна революція. Складовими частинами НТР вважають науку, техніку і технологію, виробництво та керування. Науково-технічна революція суттєво вплинула на світове господарство. По-перше, прискорилися темпи розвитку господарства. По-друге, змінився його галузевий склад. Постійно зростає роль невиробничої сфери та скорочується — виробничої. У промисловості найбільшими темпами розвиваються галузі «авангардної трійки»: машинобудування, електроенергетика та хімічна промисловість. По-третє, відбулися зрушення у розміщенні господарства: на географію виробництва менше впливає сировинний чинник, більше — транспортний, трудових ресурсів, екологічний.

У промисловості світу працює близько 20 % населення, вона є найважливішою галуззю виробничої сфери. Близько 80 % промислової продукції дають високорозвинені країни. У структурі промисловості цих держав переважає обробна, а її основними галузями є машинобудування, хімічна промисловість, електроенергетика, кольорова металургія. У країнах, що розвиваються, головними промисловими галузями залишаються добувна, легка та харчова. Паливно-енергетична промисловість у своєму розвитку пройшла три етапи: вугільний, нафтогазовий та перехідний. Паливна промисловість включає нафтову, газову та вугільну промисловості. Найбільше електроенергії у світі виробляють ТЕС (75 %), ГЕС (17,3 %) та АЕС (6,98 %). Нетрадиційними джерелами енергії є сонячні, вітрові, геотермальні, припливні електростанції та біоенергетика.

Машинобудування є найважливішою галуззю промисловості. До його складу входять загальне, транспортне та точне машинобудування. В період НТР пріоритетного розвитку набули автомобілебудування, авіаракетобудування, електроніка. Головними регіонами поширення галузі є Північна Америка, Західна Європа, Східна та Південно-Східна Азія.

Хімічна промисловість забезпечує світове господарство новітніми матеріалами. Вона складається з гірничо-хімічної промисловості, основної хімії та хімії органічного синтезу. Європа, Північна Америка, Східна та Південно-Східна Азія є головними регіонами розвитку хімічної промисловості світу. У лісовій промисловості спостерігається залежність розвитку галузі від розміщення лісових ресурсів. Високорозвинені держави спеціалізуються на виробництві паперу та продукції деревообробної промисловості, країни, що розвиваються, займаються лісозаготівлею. Легка промисловість є однією з найстаріших галузей. У її розміщенні спостерігається зрушення в бік країн, що розвиваються.

У світі спостерігається загальна тенденція до скорочення кількості працюючих у сільському господарстві. Не зважаючи на це, його значення зростає через продовольчу проблему, яка гостро постала у країнах, що роз­виваються. Залежно від особливостей господарювання, у сільському госпо­дарстві виділяють дрібнотоварний сектор, який обслуговує лише власні потре­би родини, та високотоварний, який вирощує продукцію на продаж. Головними галузями сільського господарства є рослинництво (переважає у країнах, що розвиваються) та тваринництво (основна галузь розвинених країн).

Транспортну систему світу складають наземні (залізничний та автомобільний), водні (морський, річковий та озерний) та інші (трубопровідний та авіаційний) види транспорту. Найголовнішу роль у вантажообігу відіграють морський та залізничний транспорт, у пасажирообігу — автомобільний, залізничний та авіаційний. У наш час зменшується значення внутрішнього водного транспорту та зростає роль трубопровідного й авіаційного. Найгустішою транспортною мережею вирізняються країни Європи, США та Японія. В країнах, що розвиваються, також розширюється транспортна мережа.

Сучасне світове господарство не може існувати без різноманітних міжнародних економічних зв'язків. Головними їх формами є: зовнішня торгівля, кредитно-фінансові відносини, науково-технічні зв'язки, надання послуг та міжнародний туризм.


Читайте також:

  1. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
  2. Машинобудування, хімічна та деревообробна галузі енономіки
  3. Правила перевезень продукції машинобудування, приладобудування і металообробної промисловості
  4. Продукція машинобудування. Види виробів
  5. Розвиток поліграфічного машинобудування в Україні
  6. Розділ ІІ. Загальні відомості про машинобудування




Переглядів: 2632

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Електроенергетика | Тема 1.5 Глобальні виклики людства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.