Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕМА 1. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА. ОСОБИСТІСТЬ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА. ОСНОВНІ ВАРІАНТИ І РІВНІ АНАЛІЗУ ЕТИЧНИХ ПРОБЛЕМ В ПСИХОЛОГІЇ. ГОЛОВНИЙ «ЕТИЧНИЙ ПАРАДОКС» В ПСИХОЛОГІЇ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

Інститут права та психології

Кафедра психології, педагогіки і соціального управління

ПСИХОЛОГІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Методичні матеріали для студентів

стаціонарної та заочної форми навчання

спеціальності «Практична психологія»

Затверджено на засіданні кафедри психології, педагогіки і соціального управління протокол №1 від 27.08.2014 р.

Львів 2014

ЗМІСТ

ТЕМА 1. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА. ОСОБИСТІСТЬ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА. ОСНОВНІ ВАРІАНТИ І РІВНІ АНАЛІЗУ ЕТИЧНИХ ПРОБЛЕМ В ПСИХОЛОГІЇ. ГОЛОВНИЙ «ЕТИЧНИЙ ПАРАДОКС» В ПСИХОЛОГІЇ 2

Професійна етика. 2

Особистість практичного психолога. Критерії професійної придатності практичного психолога. 2

Модель особистості практичного психолога. 2

Основні варіанти і рівні аналізу етичних проблем в психології 2

Головний «етичний парадокс» в психології 2

ТЕМА 2. ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА.. 2

ТЕМА 3. ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ В РОБОТІ ПСИХОЛОГА. ОСНОВНІ ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ І СПОКУСИ ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ. ОПЛАТА ПСИХОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ. 2

Основні етичні принципи в роботі психолога. 2

Основні етичні проблеми і спокуси практичної психології 2

Оплата психологічних послуг. 2

ТЕМА 4. ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА.. 2

ТЕМА 5. ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЇ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА. КВАЛІФІКАЦІЙНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСАДИ ПСИХОЛОГА.. 2

Система типових функцій і задач практичного психолога. 2

Обов'язки і права практичного психолога. 2

Кваліфікаційна характеристика посади психолога. 2

ТЕМА 6. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА.. 2

Психодіагностична робота. 2

Психопрофілактична робота. 2

Психокорекційна діяльність. 2

Психологічне консультування. 2

Психотерапевтична дія. 2

ТЕМА 7. ЕТИКА ПОВЕДІНКИ ТА ПРОФЕСІЙНИЙ ЕТИКЕТ КОНСУЛЬТАНТА.. 2

Емпатичне ставлення до клієнта. 2

Ціннісні орієнтації консультанта. 2

Вплив переносу і контрпереносу у консультуванні 2

Професійна підготовка. 2

Комунікативні техніки. 2

Професійний етикет. 2

Вербальна і невербальна поведінка консультанта. 2

ДОДАТКИ.. 2

УКРАЇНСЬКА СПІЛКА ПСИХОТЕРАПЕВТІВ. ЕТИЧНИЙ КОДЕКС УСП.. 2

ЕТИЧНІ СТАНДАРТИ, ПРИЙНЯТІ АМЕРИКАНСЬКОЮ ПСИХОЛОГІЧНОЮ АСОЦІАЦІЄЮ... 2

ЛІТЕРАТУРА.. 2

ТЕМА 1. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА. ОСОБИСТІСТЬ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА. ОСНОВНІ ВАРІАНТИ І РІВНІ АНАЛІЗУ ЕТИЧНИХ ПРОБЛЕМ В ПСИХОЛОГІЇ. ГОЛОВНИЙ «ЕТИЧНИЙ ПАРАДОКС» В ПСИХОЛОГІЇ

Професійна етика

Професія - певний вид трудової діяльності, що вимагає необхідних знань і навичок, що набувались в результаті навчання і тривалої трудової практики.

Професійні види етики — це ті специфічні особливості професійної діяльності, які спрямовані безпосередньо на людину в тих або інших умовах його життя і діяльності в суспільстві.

Професійна етика є системою моральних принципів, норм і правил поведінки фахівця з урахуванням особливостей його професійної діяльності і конкретної ситуації. Професійна етика має бути невід'ємною складовою частиною підготовки кожного фахівця.

Зміст будь-якої професійної етики складається із загальної і часткової. Загальні принципи професійної етики, моралі, що базуються на загальнолюдських нормах, припускають:

а) професійну солідарність (що іноді перероджується в корпоративність);

б) особливе розуміння гідності і честі;

в) особливу форму відповідальності, обумовлену предметом і родом діяльності.

Часткові принципи витікають з конкретних умов, змісту і специфіки тієї або іншої професії і виражаються, в основному, в моральних кодексах — вимогах стосовно фахівців.

Професійні етики, як правило, торкаються лише тих видів професійної діяльності, в яких люди залежать від дій професіонала, тобто наслідки або процеси цих дій чинять особливий вплив на життя і долі інших людей або людства. У зв'язку з цим виділяються традиційні види професійної етики, такі, як педагогічна, медична, юридична, етика вченого, і порівняно нові, поява або актуалізація яких пов'язані із зростанням ролі «людського фактору» в цьому виді діяльності (інженерна етика) або посиленням його впливу в суспільстві (журналістська етика, біоетика).

Професіоналізм і ставлення до праці є важливими якісними характеристиками морального обличчя особи. Вони мають первинне значення в індивідуальній оцінці індивіда, але на різних етапах історичного розвитку їх зміст і оцінка істотно розрізнялися.

До деяких видів професійної діяльності суспільство висуває підвищені моральні вимоги. Є такі професійні сфери, в яких сам процес праці ґрунтується на високій узгодженості дій його учасників, загострюючи потребу в солідарній поведінці. Приділяється особлива увага моральним якостям працівників тих професій, які пов'язані з правом розпоряджатися життям людей, значними матеріальними цінностями, деяких професій з сфер послуг, транспорту, управління, охорони здоров'я, виховання тощо. Тут йдеться не про фактичний рівень моральності, а про рівень відповідальності, яка, залишившись нереалізованою, може певним чином перешкодити виконанню професійних функцій.

Професійна етика, яка виникла спочатку як прояв повсякденної, буденної моральної свідомості, в подальшому вже розвивалася на основі узагальненої практики поведінки представників кожної професійної групи. Ці узагальнення підсумовувалися як в писаних і неписаних кодексах поведінки різних професійних груп, так і у формі теоретичних висновків, що свідчило про перехід від буденної до теоретичної свідомості у сфері професійної моралі.

Основними видами професійної етики є: лікарська етика, педагогічна етика, етика вченого, етика права, підприємця (бізнесмена), інженера і т. д. Кожен вид професійної етики визначається своєрідністю професійної діяльності, має свої специфічні аспекти в реалізації норм і принципів моралі і в сукупності складає професійний кодекс моралі.

Особистість практичного психолога. Критерії професійної придатності практичного психолога

До людини, яка претендує на посаду практичного психолога, висувається система вимог, яка містить дві компоненти. Це вимоги як до професійної компетентності фахівця, так і до його особистості.

Особлива увага у дослідженнях проблем підготовки практичного психолога приділяється виявленню компонентів професіоналізму психолога, його спеціальних здібностей та визначенню процедури підготовки психологів.

Д. Б. Богоявленська вважає, що особистість психолога-професіонала повинна відзначатися двома параметрами:

· досконалим володінням теоретичними знаннями і способами роботи;

· здатністю до швидкої адаптації.

Для становлення професіоналізму психолога, як зазначає О.Ф.Бондаренко, необхідно забезпечити системність, науковий універсалізм у професійній та особистісній підготовці.

Враховуючи модель особистості практичного психолога, сконструйовану В. Панком та Н. Чепелєвою, при прогнозуванні успішності практичної діяльності психолога слід звернути увагу на ряд складових його особистості.

Визначення професійної придатності особистості здійснюється за такими критеріями:

ü фізичний стан. Необхідність його врахування обумовлена, по-перше, зв'язком між деякими соматичними захворюваннями (виразка, діабет, серцево-судинні захворювання тощо) і рисами характеру людини. Крім того, психолог повинен мати потужну енергетику і засоби її відновлення, інакше робота може негативно вплинути на здоров'я психолога. По-друге, існує ряд фізичних вад, які несумісні з посадою практикуючого психолога. Вважається що до таких вад належать інвалідність, глибокі косметичні дефекти, дефекти мовлення тощо;

ü психічне здоров'я належить до надзвичайно важливих вимог, оскільки психологічними спеціальностями часто прагнуть оволодіти акцентуйовані особистості або люди з помітними особистісними проблемами, які переноситимуть на роботу свої власні проблеми. Це робитиме їх діяльність неефективною або й шкідливою та небезпечною;

ü інтелект, особливо його вербальний компонент. Досвід засвідчує, що практикуючі спеціалісти з показниками інтелекту нижче середнього, як правило, мають багато ускладнень у роботі, особливо консультаційній. Саме інтелект забезпечує ефективний аналіз рис і якостей особистості, дає змогу долати стереотипи (як особистісні, так і професійні), є центральним механізмом у розумінні поведінки іншої людини. Особливу роль відіграє соціальний інтелект;

ü система механізмів особистісної регуляції та емоційної витривалості;

ü особливості мотиваційної сфери. Професія практичного психолога мотивується інтересом до інших людей та бажанням надавати допомогу у розв'язанні проблем спілкування, діяльності, життя в цілому. Психологічним механізмом такого інтересу, як стверджують В.Панок і Л.Уманець, є усвідомлення та подолання власних проблем аналогічного плану.

Основу мотиваційної сфери повинна складати гуманістична спрямованість особистості. В це поняття вкладається кілька особистісних якостей і рис, в основному мотиваційної і світоглядної природи: альтруїстичні позиції, ролі, установки у міжособистісному спілкуванні, високий рівень мотивації до професії, переважання пізнавальних, альтруїстичних, емпатичних мотивів у роботі з клієнтами, готовність до роботи з клієнтами та націленість на позитивний результат.

Модель особистості практичного психолога

Для розробки моделі особистості психолога важливим джерелом знань виступає порівняння характеристик особистості різних фахівців.

Зокрема, американські вчені встановили, що для фізиків властиві висока інтелектуальна та емоційна енергія, недостатня соціальна пристосованість, незалежність від особистісних зв'язків.

Психологи, навпаки, більш залежні від батьків, чутливі, деякою мірою агресивні, здатні до опору авторитетам і більше цікавляться людиною.

Серед психологів виділяють підгрупи з різною професійною спрямованістю: практиків та дослідників.

Властивість
Готовність до контактів	Практик > Дослідник
Уміння підтримувати контакти	Практик < Дослідник
Загальна інтелектуальність	Практик < Дослідник

Для практика також важливий фактор — ненаситність контактів з іншими.

На думку більшості дослідників (Н. В. Чепелєва, Н. І. Пов'якель, В. Г. Панок та ін.), конструювання моделі особистості психолога-практика повинно відображати комплекс його професійно-психологічних завдань:

вектор взаємодії суб'єкта з довкіллям (змістом його є ідея про багаторівневий характер взаємодії суб'єкта з навколишнім природнім і соціальним середовищем. Вирізняють п'ять рівнів взаємодії та відповідних їм рівнів аналізу особистості практичного психолога: психосоматичне здоров'я, суб'єкт діяльності, особистісні риси, соціальна поведінка, значеннєвий (смисловий);

вектор структурної організації суб'єкта (когнітивна, мотиваційна і операційна складові структури суб'єкта);

вектор часу дає можливість простежити динаміку системи і спрогнозувати подальший її розвиток.

Модель особистості практикуючого психолога, запропонована Н. В. Чепелєвою та Н. І. Пов'якель, за включає наступні складові.

Мотиваційно-цільова підструктура особистості передбачає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, прийняття себе та інших. Базовою особистісною якістю на цьому рівні виступає діалогізм, що включає діалогічну готовність, безумовне прийняття іншого, особистісну рефлексію, розвинену систему особистісних смислів, орієнтованість на досягнення взаєморозуміння.

Когнітивна підструктура, до якої належить сфера знань особистості: особистісне знання, знання себе й інших; Я-концепція фахівця (адекватність і сталість самооцінки, емпатичність, асертивність, відсутність хронічних внутрішньоособистісних конфліктів, які зумовлюють проекції та психологічні захисти тощо); професійно важливі якості пізнавальних процесів (уважність, спостережливість, вміння помічати деталі вербальної і невербальної поведінки, тобто розпізнавати психосоматичні стани, гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати реакції та дії клієнта, моделювати наслідки роботи). Базовими особистісними якостями когнітивної підструктури є професійна рефлексія та професійний інтелект.

Операційно-технологічна підструктура передбачає розвинену компетентність особистості фахівця-психолога. Вона включає володіння основними професійними вміннями і навичками, які забезпечують практичне використання наявних теоретичних знань. Найважливішим компонентом цієї підструктури є практичний інтелект.

Комунікативно-рольова підструктура передбачає розвинену комунікативну компетентність психолога. Вона містить соціально-когнітивні і комунікативні уміння (слухати іншого, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати іншого, навіювати тощо). Ця підструктура включає також специфічні якості — акторські та режисерські, організаційні, які дозволяють ефективно впроваджувати активні психотехніки і групові засоби психокорекції. Базовою особистісною якістю є професійна ідентифікація та соціальний інтелект. Остання — це здатність у процесі спілкування визначати будь-які відхилення від нормального функціонування або розвитку людини чи групи, яка є найважливішою складовою спеціальних здібностей до психологічної діяльності.

Регулятивна підструктура забезпечує толерантність до фрустрацій, високу працездатність і саморегуляцію особистості, відсутність схильності до збудження та швидкого виснаження. Провідним компонентом виступає професійна саморегуляція.

Як бачимо, ефективність діяльності психолога залежить від складної системи його спеціальних здібностей.

Основні варіанти і рівні аналізу етичних проблем в психології

(по Вачкову И.В, Гриншпун И.Б., Пряжникову Н.С.)

Слід розділяти такі поняття, як «право», «мораль» і «моральність».

· Право — це фіксовані норми поведінки, за порушення яких людина несе суворо встановлену відповідальність (при цьому право завжди повинне відповідати існуючим громадським нормам і відповідати загальному рівню розвитку цього суспільства).

· Мораль — це неформальні (неписані) норми поведінка, що відображають традиції, що склалися, звичаї. Одним з центральних понять моралі є почуття обов'язку перед оточуючими людьми.

· Моральність — це швидше совість конкретної людини, що ґрунтується на прийнятті (чи неприйнятті) існуючих норм життя і дозволяє людині зберігати свою гідність в нестандартних ситуаціях, коли для ухвалення рішення не допомагають ні норми права, ні норми моралі (зрозуміло, що для усіх можливих ситуацій ніяких норм і правил поведінки не напасешся). Таким чином, моральність — це етична імпровізація, що ґрунтується на індивідуальній совісті і почутті власної гідності.

Відповідно, при аналізі основних етичних регуляторів діяльності практичного психолога можна було б виділити наступні рівні:

Рівні	Характеристика
Правовий рівень	Правовий рівень ґрунтується на таких документах, як «Загальна декларація прав людини», «Конвенція про права дитини», «Конституція України», «Закон України про освіту», «Посадова інструкція педагога-психолога» і інших нормативних документах, аж до «Кримінального кодексу». На жаль, більшість з цих документів має декларативний характер і побудовані швидше за принципом «уникнення небажаного», тобто залишають відкритим питання про те, що ж є належним, справедливим і прекрасним.
Рівень суспільної моралі	Моральний рівень, відображений в численних(але, на жаль, ще менш однозначних і обов'язкових) етичних «Кодексах», «Статутах» і навіть «Стандартах», де часто відзначаються такі принципи, як «Не зашкодь»!, «Не навішуй ярликів», «Приймай клієнта таким, який він є», «Зберігай професійну таємницю (принцип конфіденційності)», де часто підкреслюється «Безперечний пріоритет інтересів клієнта». Досвід показує, що деякі з цих принципів все ж таки потребують уточнення і коментарів, інакше це нерідко призводить до непорозумінь і навіть до негативних наслідків. При всій важливості етичних принципів цілком можливі, на жаль, ситуації, коли психолог прекрасно знає основні етичні вимоги, але фактично не виконує їх. Крім того, можливі неординарні ситуації, під які складно підібрати той або інший «принцип», коли доводиться приймати рішення самостійно. Саме для такої етичної імпровізації і потрібний моральний стержень особистості психолога, що дозволяє йому брати відповідальність на себе і зберігати свою професійну честь і гідність. На жаль, лише «знання» етичних принципів не дозволило багатьом психологам гідно зорієнтуватися в умовах соціально-економічної і, передусім — духовної кризи, що переживається сучасною країною. І, як наслідок, багато хто з них так і не зміг виступити гідними помічниками для підлітків, що самовизначаються у цьому світі, обмежуючись лише «допомогою в адаптації» до такої «чудової» ситуації.
Рівень моральності (рівень індивідуальної моралі)	Рівень моральності, що припускає певну ціннісно-смислову зрілість психолога, сформований на ціннісно-моральному ядрі особистості. Сам рівень моральності можливий лише тоді, коли у психолога, з одного боку, немає прагнення нав'язувати саме свою точку зору клієнтові (як і у випадку з культурою, можна було б сказати, що моральність розпочинається з визнання іншої світоглядної позиції), але, з іншого боку, моральність припускає і свою власну точку відліку (моральний критерій) при ставленні психолога до тих чи інших подій навколишнього світу і до самого себе. Розгляд етичних проблем на світоглядному рівні, рівні моральності нерідко пов'язують із загальнолюдськими цінностями. При розгляді проблеми моральності можна також виділити дві основні площини: 1) стосунок психолога і клієнта, що якраз і відображається в різних етичних «Кодексах» і «Статутах». 2) ставлення психолога до самого себе, до власного уявлення про належне, гідне і справедливе. Друга площина розгляду проблеми неминуче припускає співвідношення себе з цінностями навколишнього суспільства, світу і усієї людської культури.

Е. А. Климов виділяє такі загальнолюдські цінності, що є основою суспільної та індивідуальної моралі:

1. постійне поліпшення, репродукція собі подібних (включаючи і турботу про здоров'я, про материнство і дитинство, а також - охорону природи);

2. поліпшення зовнішнього світу, створення нових засобів виробництва, розширення асортименту товарів і послуг, постійне підвищення їхньої якості;

3. повага до індивідуальних особливостей кожного, вдосконалення суспільства на основі ідей соціальної справедливості, розвиток правових систем і наближення їх до інтересів і сподівань людей;

4. вазаємозбагачення, взаємообмін досвідом і відчуттями, що переживаються, розвиток засобів комунікації між людьми, а також вдосконалення засобів залучення людини до культури (включаючи і розвиток психолого-педагогічних наук).

В рівні моральності можна виділити і духовний рівень. Здорова логіка Я-духовного проявляється у повноцінній екзистенції, загальній оптимістичній спрямованості життя до досконалості, гармонії, загальнолюдській універсальності особистості (примноженні талантів), актуальності віри, надії, любові та мудрості, реалізації тенденції бути (духовне і моральне самоствердження і самовираження). Конкретніше ця логіка проявляється на емоційно-ціннісному рівні у:

1) володінні особистістю духовним ідеалом; божественному стані радості; чистоті сумління (відчуття власної гріховності, присутність сповіді та каяття); актуальності вершинних переживань (переживання сенсу життя, вічності) і глибинних переживаннях (своєї самостійності, індивідуальності, самоцінності), душевному спокої, тихій внутрішній радості;

2) відчутті своєї реальності: самоспричинення, спроможності (я досягаю мети, впливаю на світ, змінюю його на краще);

3) єдності з іншими людьми (переконаність, що людина не може жити поза іншими людьми); здатності страждати проблемами всього людства;

4) здатності бути самим собою, стверджувати свою гідність; відчутій внутрішній і зовнішній свободі, яка пов'язана з особистісною відповідальністю;

5) стані творчої піднесеності;

6) постійному спілкуванні з Богом (молитва, сповідь, спокута), самотрансцендентуванні (виході за межі свого "Я");

7) володінні високим духовним потенціалом;

8) відсутності егоїстичного себелюбства, безумовному прийнятті іншого (духовна цінність Іншого), відсутності потреби в егоїстичному самоствердженні тощо.

Н а раціональному рівні логіка Я-духовного проявляється у:

1) ясній свідомості, відчутті спроможності;

2) творчій інтуїції;

3) володінні оптимальним інтелектуальним стилем;

4) володінні духовним ідеалом;

5) постійному самопізнанні тощо.

У поведінці здорова логіка Я-духовного проявляється у:

1) творенні особистістю добра для себе, для рідних, для інших людей, для загального блага; здатності творити милосердя;

2) активній і свідомій боротьбі зі злом; непіддатливості спокусам;

3) правдивій вдячності, покорі, чесності;

4) визначеності та регулюванні життєвого шляху;

5) постійному самовдосконаленні (безперервна робота над собою) та ін.

Протилежною є логіка Я-бездуховного (негативна логіка). Вона проявляється у неповноцінності екзистенції (несамореалізованість, ізоляція від світу та людей, безглуздість, несвобода, деструктивність, конфліктність тощо), логіці мати (володіти багатством, мати владу), відсутності духовного ідеалу, відсутності конструктивного життєвого шляху (стагнація, просте фізичне функціонування, алкоголізм, наркоманія тощо).

На емоційно-ціннісному рівні Я-бездуховне проявляється у:

1) відсутності сповіді та каяття;

2) себелюбстві, егоїзмі, потворності, акценті на індивідуальності та одночасній ізольованості від загальнолюдського, зосередженості на власному "Я", насамперед тілесному (відсутність самотрансцендентації, анархічність, несвобода тощо);

На поведінковому рівні Я-бездуховне проявляється у:

1) творенні зла чи потуранні йому;

2) піддаваності гріховним спокусам;

3) егоїстичному самоствердженні;

4) деструктивних стосунках з іншими людьми (маніпулювання, неповага, ставлення до іншого як до засобу задоволення власних потреб, ізольованість від інших людей) та ін.

Головний «етичний парадокс» в психології

У багатьох традиційних науках етика зазвичай перебуває за межами тих "об'єктивних істин", які вони досліджують. Але в гуманітарних (зорієнтованих на людину) науках етика часто стає найважливішою умовою адекватного усвідомлення самої мети і значень цієї науково-практичної діяльності. Ще свого часу Ґ. Мюнстерберґ писав: "Про вчителя, що сидить за своїм столом, точно так, як і про священика за кафедрою, можна сказати, що, не маючи віри в серці, він осуджений. Віра, що надихнула на цінність людських ідеалів - це найкраще, чого дитина може набути, сидячи біля ніг вчителя. У високому значенні це найкорисніша річ, яка може бути засвоєна у класі". Це повною мірою стосується і психолога.

Психолог Е. Еріксон відзначає, що формування "етичної здатності" у молоді стає "істинним критерієм ідентичності", а "формування загальнолюдської ідентичності - абсолютною необхідністю". (Ідентичність у розумінні Е. Еріксона - відчуття власної істинності, повноцінності, єдності у просторі та часі, включеності у людське суспільство). Інший видатний психолог і психотерапевт В. Франкл, розмірковуючи про завдання освіти, пише, що "навіть в еру відсутності цінностей, він (учень) мусить наділятися повною мірою здатністю совісті". Саму совість він розглядає як "орган сенсу окремого вчинку чи життя взагалі", як "інтуїтивну здатність людини знаходити унікальні значення ситуації". Пошук сенсу життя - це найважливіша екзистенційна (життєва) проблема особистості, над розв'язанням якої б'ються найкращі психологи світу. В сучасній психології рівень професійної самосвідомості психолога неабиякою мірою визначається його готовністю розглядати складні етичні проблеми, які хвилюють не тільки окрему людину (клієнта), але і все суспільство. Ця проблема була охарактеризована в аналізі роботи психолога зі збереження психічного здоров'я населення.

Сучасна психологія неминуче стикається з етикою уже на рівні визначення свого предмета і методу. Останніми роками в психології знову помітне підвищення інтересу до проблеми суб'єктності (активності і самоактивності людини) і суб'єктивності (індивідуальності). Навіть сам предмет психології дедалі пов'язується з суб'єктністю. Наголошують навіть на деякій зміні парадигми в напрямі від психіки суб'єкта - до суб'єкта психіки.

Суб'єктність, по-перше, це готовність до непередбачуваних, спонтанних дій, готовність зробити щось "просто так...", а не "тому що..." По-друге, справжній суб'єкт здатний до самоусвідомлення (рефлексії) своїх відповідальних дій і всього свого життя, тобто особистість є суб'єктом свого щастя лише тоді, коли вона здатна до постійного роздуму про саму себе і свої вчинки. Якщо людина не прагне осмислити свої дії та не знайде у них певний особистісний сенс, то не людина виконуватиме дію, а сама "дія скоюватиметься над нею", - відзначав Е. Фромм.

Рефлексія - це специфічна особистісна здатність, яка дозволяє людині зробити свої думки, емоційні стани, свої дії і стосунки, взагалі всю себе предметом спеціального розгляду (аналізу та оцінки) і практичного перетворення аж до самопожертви в ім'я високої мети і смерті. Вона є центром людської суб'єктивності.

Але якщо як предмет професійної діяльності психолога чимраз більше виділяється саме суб'єктивність (індивідуальність), то виникає парадоксальна ситуація: чим більше (і краще) ми пізнаємо суб'єктність певної людини, тим більшою мірою позбавляємо її цієї суб'єктності, бо людина стає "зрозумілішою" і "передбаченішою". Тому наявність "всерозуміючого" і здатного "все пояснити" психолога робить не обов'язковою для клієнта рефлексію своїх вчинків. Кажучи жорсткіше і відвертіше психолог, який працює ефективно, мусив би позбавляти людину її психіки, адже бездоганне (в ідеалі) знання та розуміння клієнта, який довірився йому, створює чудову основу для маніпуляції свідомістю цієї людини. Звідси витікає, що метод психології (в ідеалі) мусить стати маніпулятивним. Ситуація ускладнюється тим, що багато "спонсорів" і "замовників" (наприклад, керівники багатьох фірм і організацій) тільки і мріє про те, щоб за допомогою психологів не лише "передбачати" поведінку персоналу, але й "ефективно керувати" ними так, як це вигідно керівництву. А що психологам добре платять за такі "послуги", то відмовитися від спокуси заробити зможе не кожен. Такий психолог намагатиметься прикрити свої маніпулятивні дослідження та дії красивими розмовами про справжню собіподібність, особистісне зростання і самоактуалізацію. Крім того, багато клієнтів також мріє про те, щоб цілком довіритися фахівцеві, який краще, ніж вони самі, знає, що до чого і що треба робити. Як тут не піти "назустріч" таким клієнтам!

Що ж дозволяє оптимістичніше дивитися на перспективу розвитку психологічної теорії і практики і все-таки не "забороняти" психологію як потенційно "найстрашнішу науку"? На щастя, до кінця пізнати психіку іншої людини неможливо. Що з розвиненішою особистістю клієнта взаємодіє психолог-професіонал, то більшою мірою він змушений вибудовувати свої стосунки з ним у режимі реального діалогу, коли клієнт уже перестає бути звичайним об'єктом досліджень або дій. І навпаки, що простіший рівень прояву психічного (наприклад, рівень психофізіологічних реакцій), то меншою мірою передбачається діалогічна взаємодія психолога з клієнтом, адже багато чого у своїх реакціях він просто не усвідомлює і йому краще бути звичайним досліджуваним чи обстежуваним.

Але головним обнадійливим (і заспокійливим) аргументом на користь того, що психологію все-таки не слід забороняти, є прагнення і розуміння психологами необхідності звернення до сфери моралі та духовності. Якщо викладачі не акцентують увагу студента-психолога на етичній проблематиці, то йому самому слід намагатись постійно співвідносити здобуті знання з ціннісно-смисловими і суспільними проблемами, запитуючи себе: "Якою мірою це знання допомагає мені краще зрозуміти навколишній світ і своє місце в ньому?"

Які ж основні етичні суперечності, на основі яких часто і виникають конкретні етичні проблеми, суперечності і спокуси у професійній діяльності психолога?

По-перше, це суперечність між правом окремої людини на самовизначення та її неготовністю до цього, що створює чудову основу для виправдання маніпуляції з боку психолога.

По-друге, це суперечність між інтересами суспільства і конкретної особистості (конкретних людей). Іноді вважається, що інтереси особистості важливіші за інтереси суспільства, але чомусь у всі епохи у різних народів герої та видатні особистості завжди ставили інтереси суспільства вище власних, за що нащадки їм вдячні дотепер. Кожна людина має виходити за межі самої себе, що не тільки не суперечить ідеї "вільного самовизначення", але є одним з найбажаніших його варіантів. Інтерес окремої особистості має збігатися з розвиненою громадськістю, яка не тільки не суперечить особистій свободі, але й служить їй необхідною умовою та доповненням. Проблема полягає в тому, як реально залучити особистість (у тому числі й особистість майбутнього психолога) до суспільних інтересів.

По-третє, суперечність між світоглядами психолога і конкретної людини-клієнта. Наприклад, чи має право психолог виявляти в роботі свою світоглядну позицію? Чого мусить бути більше у психолога, фахівця чи людини? Великий психотерапевт К. Роджерс продемонстрував не стільки свій "метод" сам собою, скільки право психолога в роботі з клієнтом "бути особистістю".

По-четверте, між високими і благородними прагненнями психолога та його обмеженістю в адекватних методах, коли складні проблеми він часто змушений розв'язувати на рівні "красивих розмов".

По-п'яте, між високими і благородними прагненнями психолога та прагматизмом нашого часу, коли заради отримання гонорарів деякі психологи згідні на все.

По-шосте, між свободою вибору в роботі психолога, що постійно зростає та посиленням його залежності від конкретного замовника-добродійника. Це суперечність між зовнішньою свободою вибору і внутрішньою несвободою (внутрішньою спокусою).

По-сьоме, між різними етичними системами та їхніми рівнями, що породжує проблеми, пов'язані з необхідністю знаходити спільну мову з різними клієнтами, в тому числі і з такими, хто має інші (і навіть чужі для психолога) ціннісно-смислові орієнтації. "Культура взагалі починається з визнання права на існування іншої культури, а коли ми стверджуємо тільки свою культуру (як найрозвиненішу, найдосконалішу), то на цьому культура і закінчується" (Л. Н. Гумільов).

Не існує єдиної (загальноприйнятої) етичної системи. В кожну культурно-історичну епоху, в кожного народу, в кожній соціально-професійній групі і взагалі у кожної людини - свої уявлення про належне і негідне, які до того ж, ще й постійно змінюються. Поєднання на перший погляд непоєднуваного є найважливішою умовою побудови довірливих стосунків з клієнтом і якою мірою поступатися чи не поступатися іншій людині (клієнтові, групі) у своєму прагненні до взаєморозуміння з ним. Основою для розв'язання конкретних моральних проблем є загальнолюдські та духовні цінності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЕДИНЫЙ ПЕРЕЧЕНЬ	\|	ТЕМА 2. ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.