МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Спрямованість та самосвідомістьВажливішими підструктурами особистості є спрямованість та самосвідомість. Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості й відносно не залежать від наявної ситуації. Вона характеризується інтересами, схильностями, переконаннями, у яких відбивається світогляд людини. Мотиви– спонукальна причина дій і вчинків людини, вони можуть усвідомлюватися або ні. До усвідомлюваних мотивів належать ідеали, переконання, інтереси, прагнення людини, неусвідомлювані мотиви – це установки й потяги. Спрямованість характеризують два взаємозалежних моменти: а) предметний зміст, оскільки це завжди спрямованість на щось; б) напруга, яка при цьому виникає. З погляду змісту спрямованість може бути: – колективістична (альтруїстична); – індивідуалістична (егоїстична). Крім змісту, тобто того, які саме переконання, погляди, інтереси утворюють спрямованість, вона має певні широту, інтенсивність, стійкість, дієвість. Проблема спрямованості – це насамперед питання про динамічні тенденції в поведінці особистості, тому що мотиви, які визначають людську діяльність, самі, у свою чергу, визначаються її цілями й завданнями. Самосвідомість – упорядкована сукупність уявлень і знань, оцінок і установок людини стосовно власної особистості. Самосвідомість часто ототожнюють із Я-концепцією. Я-концепція – сукупність усіх уявлень індивіда про себе і їх оцінка. Описова складова частина Я-концепції – образ Я, ставлення до себе – самооцінка або прийняття себе. Це дозволяє розглядати Я-концепцію як сукупність установок, спрямованих на самого себе, оскільки на основі Я-образу і самооцінки розвиваються конкретні поведінкові реакції. Головна функція самосвідомості – зробити доступними для людини мотиви й результати її вчинків і дати можливість зрозуміти, яка вона є насправді, оцінити себе. В основі самосвідомості лежить здатність людини відрізняти себе від своєї власної життєдіяльності. Самосвідомість є вищою формою свідомості, її результатом і передумовою, тому що сама свідомість неможлива без самосвідомості. Людина не народжується з готовою самосвідомістю. Вона навіть спочатку не виділяє себе з навколишнього світу. Самосвідомість розвивається поступово й проходить такі фази: 1. Усвідомлення тотожності, зачатки якого виникають приблизно вже в 11 місяців, коли дитина починає розрізняти відчуття, що йдуть від власного тіла, і відчуття, викликані зовнішніми причинами. 2. Усвідомлення Я як активного початку, відділення себе від власних дій, предметів, на які спрямована активність. До 3 років дитина цілком опановує займенником Я і починає активно самовиражатися в мовленні. 3. Усвідомлення своїх індивідуальних психологічних властивостей шляхом узагальнення результатів самоспостереження, відбувається приблизно до кінця молодшого шкільного віку. 4. Соціально-моральна самооцінка, потреба і здатність до якої формується в підлітковому і юнацькому віці. Збагачуючи з віком оцінку інших, людина поступово збагачує й власну самосвідомість. Величезну роль у цьому процесі відіграє самопізнання – вивчення особистістю власних особливостей: фізичних, психічних, моральних, і самооцінка, яка формується на цій підставі. Самооцінка – судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Самооцінка – вияв оцінного ставлення людини до себе, основний структурний компонент самосвідомості особистості. Самооцінка формується на основі самопізнання, що відбувається шляхом: 1) аналізу результатів власної діяльності, своєї поведінки, зіставлення цих результатів з результатами своїх однолітків, із загальноприйнятими нормами; 2) самоспостереження своїх станів, думок і почуттів; 3) усвідомлення ставлення інших людей до себе, їхньої оцінки окремих якостей даної особистості, її поведінки, діяльності. При значних відхиленнях самооцінки від адекватної в людини порушується душевна рівновага й змінюється весь стиль поведінки. Занижена самооцінка виявляється в підвищеній вимогливості до себе, постійному остраху негативної думки про себе, підвищеній ранимості. Це спонукує скорочувати контакти з оточуючими людьми. Низька самооцінка руйнує в людини надії на добре ставлення до неї й успіхи, а реальні свої успіхи й позитивну оцінку вона сприймає як тимчасові й випадкові. Багато проблем здаються нерозв'язними і їх вирішення переноситься в план уяви. Недооцінка своєї корисності знижує соціальну активність, ініціативність. Висока самооцінка виявляється в тому, що людина керується своїми принципами незалежно від думки навколишніх. Якщо самооцінка не занадто висока, вона може позитивно впливати на самопочуття, оскільки породжує стійкість до критики. Людина в цьому випадку сама знає собі ціну, думки навколишніх для неї не мають абсолютного, вирішального значення. Тому критика не викликає бурхливої захисної реакції і сприймається спокійніше. Але якщо рівень домагань вище можливостей, душевна рівновага неможлива. При завищеній самооцінці людина самовпевнено береться за роботу, що перевищує її можливості. Нерідко люди стають нещасливими через сформоване в дитинстві перебільшене уявлення про власну значимість. І завищена і занижена самооцінка призводять до порушення психічної рівноваги. Крайні випадки кваліфікуються як психічні відхилення – психастенія і параноя. Адекватна самооцінка відповідає ситуації. У разі успіху – домагання підвищуються, у разі невдачі – знижуються.
Читайте також:
|
||||||||
|