З листа Симона Петлюри до Ю.Гуменюка (1926 р.)

З листа Симона Петлюри до генерал - хорупжого Миколи Удовиченка (1922 р.)

ДЖЕРЕЛА

МЕТА

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНА РОБОТА № 3

ТЕМА: «Симон Петлюра»

Дати студентам уявлення про постать Симона Петлюри як державного діяча; розвивати в них уміння характеризувати визначних історичних осіб, виходячи з результатів ґрунтовного аналізу джерел передусім їхніх творів.

ХІД РОБОТИ

Згідно з попередніми описами.

Зі статті Симона Петлюри «Рік мовчання» (1915 р.)

«Український народ має право на те щоб не зазіхали на його душу, - поверніть же нам наші газети, наші журнали,наше рідне слово! У дні воєнних і струсів, у дні розладу господарськогожиття країни не слід зупиняти духових і культурних функцій народного організму, - поверніть нам відібране і дайте нам продовжувати нашу громадську роботу на благо народу в наших товариствах і організаціях! Ми віддали і віддаємо державі усе, що вимагають обставини і потреби бурі, яка знялася й не стихає: своїх синів, братів, своє життя, терпимо нестатки й жертви, - не створюйте ж нових непотрібних жертв, що тільки вносять розлад у життя країни!».
«А. Для мене вже з початку нашого руху ясним було, що наші національно-державні змагання повинні перейти довгі щодо терміну і тяжкі своїми пробами митарства, поки ці змагання в певні державні форми скристалізуються. Всі з'їзди українські, в тому числі і військові, були для мене показником не сили (реальної і зорганізованої) нашого народу, а демонстрацією національних емоцій, які ще треба було мільйонним масам в собі усвідомити і які повинні шляхом послідовної боротьби перетрансформуватися в певні вольові рухи української нації, в певні акти боротьби за свої національно-державні змагання... Наші тодішні лідери були або фантасти, або демагоги, або наївні люди, що вірили в силу революцій, в чудотворність їх...

В. Для мене важним було схоронити ідею державності і повагу до ідеї уряду. Хай останній несовершенний, хай робить помилки, але заміняти його шляхом переворотів було би помилкою. Той, хто піднімає меч, од меча гине. Я кілька разів міг би успішно «розганяти уряди», але не робив цього, бо гадаю, що, особливо в молодій державі, це привело би до внутрішньої деморалізації».

Із звернення Симона Петлюри та Андрія Лівицького «Народе Український» (1923 р.)

«З вірою в серці, з великим напруженням сил своїх, серед нечуваних перешкод і в обставинах нікому з інших народів на їх шляхах історичних не знаних, підняв Ти, Народе Український, на міцні рамена свої справу творення власної Держави. Від хвилі визволення Ти відродив стару культуру національну, відновив українську церкву незалежну, збудував рідну школу і для оборони Держави своєї створив військо національне».

Зі статті Симона Петлюри «Табор» (Чергові проблеми військового будівництва в українській військовій літературі) (1923р.)

«Цього здорового інстинкту не бракувало, як ми знаємо, і українській нації, коли вона на чолі своїх армій ставила гетьмана, що в особі своїй з'єднував і верховні військові функції, і обов'язки відповідального політика. Великі українські гетьмани - Богдан Хмельницький, Іван Мазепа - безумовно більше були політиками, як стратегами; функції останніх часто передавались ними, як і іншими гетьманами, в разі потреби, «наказному», затримуючи за собою верховний догляд, не лише титулярний, а й фактичний, за технічно-воєнними операціями. Закон шукання симбіозу військовості і політики в одній особі надзвичайно влучно і глибоко зумів сформулювати Віктор Гюго, коли зауважив, що добрий генерал може командувати, але вождем нації в хвилини небезпеки мілітарної стати не може, бо не в силах він потягти за собою душу нації і її озброєної частини - армії».
«Я прийшов до керуючої ролі в проводі української політики пізно, тоді, коли не можна було направити пороблених іншими блудів і недоглядів, - коли не згадувати взагалі тяжкої історичної спадщини минулих віків, яка виявилась у загальній непідготовленості народу до самостійного життя і невмінні його поставити над класовими інтересами цілого - нації... Для мене, як для реального політика, який базує свою діяльність на підрахункові дійсних сил, як своїх, так і ворожих, було ясно вже в кінці 1918 року, що ми свою справу на деякий час програли...»

З листа Симона Петлюри до Андрія Лівицького (1926 р.)

«Петлюру», коли ходить не про особу, не так легко знищити, як думають росіяни, і спинити природний розвиток національної свідомості провокаційними заходами федерації ледве чи пощастить росіянам. Як реальний політик, я знаю, що в остаточному моменті справа федерації чи «самостійності» України вирішуватись буде підрахунком організованих сил нашої нації, як політичних, так і військових. Коли це питання буде вирішуватися за мого життя і за моєю чинною участю, то я все робитиму, щоб к цьому моменту українська армія мала десятки тисяч гармат і сотні тисяч рушниць...»

Завдання.Проаналізуйте уривки зі статей і листів С.Петлюри за таким планом:

1. Характеристика українського руху під час першої світової війни.

2. Оцінка діяльності Центральної Ради.

3. Оцінка власної діяльності.

4. Завдання українського визвольного руху.

Виходячи з цього аналізу, дайте загальну характеристику С.Петлюрі як політичному діячеві. Спробуйте це зробити одним-двома реченнями і поясніть свою думку. При цьому спростуйте або підтримайте подані далі оцінки С.Петлюри.

Академік Федір Корш: «Петлюра безмірно вищий за те, що про нього думають. Він з породи вождів, людина з того тіста, що колись у старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями». Володимир Винниченко: «Український «національний герой» С.Петлюра, цей малесенький покірний слуга західної реакції, миршавий гладіатор імперіалістичних цезарів, нещасний раб свого дрібного славолюбства й типічний продукт дрібного національного міщанства, втягненого в великі національно-соціальні катаклізми». Дмитро Дорошенко згадував, що С.Петлюра справляв враження людини цивільної. До військових справ він мав лише той стосунок, що з 1916 року був помічником уповноваженого Земського союзу на Західному фронті. До нього «йшли переважно авантюристи, такі, як полковник Капкан». Михайло Могилянський: «Симон Петлюра — трагічний символ сучасної України, більш національний, це упертий «хохол», трохи тучний, хитрий, недоук і самоуч, але людина з настирливістю, характером і величезним честолюбством, отруєний владою, яка випадково впала йому в руки. Не теоретик і не мислитель, він один вмів організовувати й діяти. Риси гайдамаччини живі в ньому...». Едвард Карр: «Петлюра, самоук, який спробував багато професій і останнім часом займався журналістикою... заповзятливий авантюрист...»: Микола Плав'юк (президент УНР в екзилі): «Всі, хто мав щастя знати його чи співпрацювати з ним, характеризували його як людину скромну, лагідної вдачі, освічену, глибоко релігійну. Був він блискучим оратором, здібним журналістом, мав чітко і ясно скристалізоване своє політичне кредо і був здібним впливати і формувати наставлення свого окруження. Все це допомагало йому витворити в народних масах України переконання, що він є справді провідником народу, державним мужем». Іван Самійленко (професор, голова Уряду УНР в екзилі): «С.Петлюра виявив у собі виключний дар далекозорого реаліста, стратега і політика-державника. Він усвідомлював, що успіх Національної Визвольної Революції і війни з московсько-більшовицьким агресором залежатиме, в першу чергу, від здорового тилу».

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

Як і попередню, цю роботу можна організувати при вивченні різних тем, починаючи з «Виникнення Центральної Ради» й кінчаючи «Радянсько-польською війною», тобто тоді, коли, на думку вчителя, студенти спроможні будуть сприйняти такий матеріал. Доцільно врахувати методичні поради до попередніх робіт.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ДЖЕРЕЛА	\|	ДЖЕРЕЛА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.