МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Українська літературна мова як вища форма існування української загальнонародної національної мови
Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя. Українська національна мова існує у двох формах: а) у вищій формі. загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові, б) у нижчій формі загальнонародної мови - її територіальних діалектах. Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми, усталену вимову й правопис називається літературною. Літературна мова - це вища, зразкова, загальноприйнята, унормована і відшліфована форма загальнонародної мови, яка обслуговує основні сфери діяльності і найрізноманітніші культурні потреби народу. Вона, будучи поліфункціональною, знаходить своє виявлення в художній літературі, публіцистиці, пресі, в театрі, радіомовленні, телебаченні, в науці, школі, державних установах тощо. Крім поліфункціональності, що проявляється у використанні літературної мови в найрізноманітніших галузях суспільного життя, вона характеризується нормативністю, стандартністю, що полягає в унормованості, регламентованості усіх її структурних елементів, здійсненої внаслідок відбору із загальнонародної мови найпоширеніших, найтиповіших лексичних, фонетичних, граматичних і словотвірних засобів, наддіалектністю, що знаходить своє виявлення не лише в поширенні на всій національній території певного народу, а й у тому, що вона, будучи опертою на певній діалектній основі, вбирає в себе елементи різних територіальних діалектів загальнонародної мови. Зрештою, для кожної літературної мови властиві дві форми її вияву - писемна й усна, причому наявність писемної форми її реалізації є обов'язковою. Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова відзначається нормами, що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її, Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946., 1960,1990,1993. Мовна норма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують такі типи норм : • орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень); • графічні (передача звуків на письмі); • орфографічні ( написання слів); • лексичні (слововживання); • морфологічні (правильне вживання морфем). • синтаксичніі (усталені зразки побудови словосполучень, речень); • стилістичні ( відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування); • пунктуаційні ( вживання розділових знаків). Літературна мова виникла на основі мови загальнонародної. Загальнонародна мова — це сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови людей, що розмовляють українською як рідною. Сюди входять діалекти, жаргони, літературна мова, тобто все, що перебуває в мовному спілкувайні народу. Літературна мова є відшліфованою формою загальнонародної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголосі; виникає на основі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму писемному й усному різновиді обслуговує культурне життя нації. Отже, літературна мова є могутнім знаряддям духовної й матеріальної культури людського суспільства. Без літературної мови неможливо уявити розвитку літератури, науки, мистецтва, техніки, оскільки досвід і досягнення кожного покоління, кожного народу передаються за допомогою літературно-писемної мови. Від часу свого виникнення стара й нова українська літературна мова гідно служила нашому народові в усіх галузях його матеріального й духовного життя. Не можна сказати, що шлях української літературної мови був вистелений трояндами. У цісарській Австро-Угорщині, а особливо в Московській імперії переслідувалося писане й друковане українське слово, не раз і заборонялося. Українській мові відмовляли в праві на існування, твердили, ніби це не мова, а діалект. У 20-х — на початку 30-х років XX століття в колишній УСРР здійснено чимало заходів, спрямованих на те, щоб подолати відставання в розвитку певних стилів української мови. Квітневий пленум ЦК КП(б)У в 1925 р. виніс ухвалу «Про українізацію». Це було одним із важливих завдань культурно-національного будівництва в Україні. Українська мова ставала мовою не тільки красного письменства та публіцистики, а й мовою освіти, науки, врядування, проведення різних громадсько-політичних заходів. Особливо бурхливо та плідно розвивався офіційно-діловий стиль, який раніше не мав для цього належних умов. Проте в роки сталінських репресій, а ще більше в добу застою українська мова знову зазнала тяжких випробувань, була витіснена з багатьох сфер функціонування. Виправити становище був покликаний закон про надання українській мові статусу державної, ухвалений 26 жовтня 1989 року. Державність української мови підтверджена й 10-ю статтею Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року. Виникнувши на основі говорів Середньої Наддніпрянщини, українська літературна мова ввібрала в себе чимало елементів, особливо лексичних, з інших говірок. За лексичним розмаїттям, виразовими й словотворчими можливостями вона є однією з найбагатших, а за звуковими властивостями — однією з найевфонічніших мов світу. Милозвучність (евфонія) української мови створюється особливостями її звукової та наголосової системи, сполучуванням і позиційним розташуванням фонем. Як уже зазначалося, на Землі існує кілька тисяч мов. За числом носіїв українська мова посідає почесне місце в першій двадцятці після китайської, англійської, гінді й урду, російської, німецької, японської, іспанської, індонезійської, арабської, бенгалі, португальської, французької та італійської. Українською мовою розмовляють не лише в Україні, а й за її межами, на всіх суходолах земної кулі, куди доля закинула наших краян.
Лекція № 2 Читайте також:
|
||||||||
|