Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Організація індивідуальної виховної роботи в підрозділі

Індивідуальна виховна робота – це комплекс заходів щодо вивчення індивідуальних особливостей особистості військовослужбовця і з їх урахуванням вплив на його свідомість, волю та почуттяз метою формування необхідних якостей.

До кожної особи обов’язково повинен бути застосований суворо індивідуальний підхід. Індивідуальні особливості особистості військовослужбовця вивчають за допомогою методів індивідуальної виховної роботи: роботи з документами, спостереження, ознайомчої бесіди, анкетування, експерименту, тестування, узагальнення незалежних характеристик, аналізу результатів діяльності, соціометрії, листування з батьками військовослужбовців.

Розглянемо зміст зазначених методів.

Вивчення та аналіз документів починається у військових комісаріатах, продовжується на збірних пунктах військових комісаріатів, під час навчальних зборів у військових частинах і після прибуття військовослужбовців у підрозділ.

При вивченні документів увагу звертають на інформацію, що сприяє подальшій роботі з військовослужбовцем:

- соціально-демографічні дані (прізвище, ім’я та по батькові особи, батьків, число, місяць, рік і місце народження, національність, домашня адреса, яку і коли отримав освіту, фахова підготовка, родинний стан) за паспортом, свідоцтвом про народження, документами про освіту;

- дані, що стосуються допризовної підготовки та призову (де і за яким фахом проходив допризовну підготовку, військово-облікова спеціальність, коли і яким військовим комісаріатом призваний, результати психофізіологічного обстеження) за документами, оформленими у військкоматі;

- стан здоров’я (наявність хронічних захворювань, перенесені хвороби, тяжкі травми головного мозку, хвороби нервової системи, перебування на обліку у нервово-психіатричних диспансерах, випадки спроб самогубства, наявність каліцтв) з медичної картки призовника;

- психологічні особливості з наявних офіційних характеристик.

Під час індивідуальної ознайомчої бесіди доцільно з’ясувати, як знає свої документи військовослужбовець, що і чому знає погано. Цей метод дає змогу оцінити вплив сім’ї, соціального середовища на розвиток особистості, допомагає розкрити деякі якості військовослужбовця.

Результатом вивчення та аналізу документів є карта вивчення соціально-психологічних якостей особистості, яку складають після завершення навчального збору та зберігають у особовій справі військовослужбовця.

Спостереження– система цілеспрямованої та систематичної фіксації фактів поведінки і реакцій особистості з подальшим аналізом отриманих даних та прогнозування її поведінки.

Спостереження може бути: суцільним і вибірковим, тривалим і обмеженим певним часом, складним і простим, неконтрольованим і контрольованим, природним і лабораторним, прямим і опосередкованим.

Перед тим як розпочати спостереження, потрібно визначити мету та завдання; вибрати об’єкт, ситуацію та досліджувані якості; спосіб спостереження; спосіб реєстрації (як вести записи?); визначити, як обробляти та інтерпретувати отриману інформацію (який результат?)

Інформацію щодо військовослужбовця можуть дати:

- осанка тіла (пряма, згорблена, зігнута, пропорційна);

- свобода рухів, динамічні характеристики тіла (хода, ширина та частота кроку, амплітуда коливань тіла, рухи руками);

- зовнішній вигляд (охайний, дратівливий, прилизаний, неохайний);

- манера триматися;

- вираз обличчя, очей, міміка;

- емоційна експресія (живі емоції, стримані, без емоцій);

- характеристика мови (чітка, з дефектами, в’яла, швидка, тріскуча).

Об’єктом для спостереження може бути ставлення військовослужбовця до ситуації, в якій він опинився:

- ступінь активності (повністю віддається роботі, показує свою незацікавленість, байдужість; виявляє невдоволення, негативне ставлення);

- ставлення до інших людей, взаємодія з ними;

- прояви лідерських якостей;

- реакція на домінування іншої особи.

Багато інформації про військовослужбовця, особливо у адаптаційний період, можуть дати:

- спілкування із товаришами по службі, молодшими командирами, прапорщиками та офіцерами підрозділу;

- несення служби в наряді, під час виконання парково-господарських та інших робіт; на заняттях з бойової та окремо з фізичної підготовки;

- під час відпочинку, проведення заходів виховної роботи, у звільненні;

- в умовах, що потребують психічного та фізичного напруження (публічні виступи, змагання, перевірки);

- у стресових ситуаціях (під час емоційно-вразливих суперечок або важливих повідомлень).

Особливої ефективності спостереження набуває у випадках, коли відбувається зміна типової поведінки військовослужбовця як реакція на ті чи інші обставини.

Спостереження за військовослужбовцями має суб’єктивний характер. Однакові зовнішні дії, висловлювання, вирази обличчя можуть означати протилежні риси характеру і психіки людини, тому аналіз отриманих відомостей повинен бути максимально об’єктивним. Ні в якому разі не слід піддаватись емоціям.

Ознайомча бесіда – метод отримання інформації про військовослужбовця на основі вербальної (словесної) комунікації.

Результат бесіди здебільшого залежить від підготовки до неї і дотримання певних правил під час її проведення.

Не запрошуйте людину до себе на бесіду через третіх осіб, а тільки особисто, бажано віч-на-віч. Краще спочатку зустрітися мов би випадково, звернутися з нескладним проханням чи дорученням, виконання якого передує зустрічі.

Можна, звичайно, розмовляти у службовому кабінеті, але краще обрати інше, не таке офіційне місце. Головне – це відсутність сторонніх осіб. Ніхто не повинен переривати розмову, як би довго вона не тривала.

Бажано призначити бесіду в позаслужбовий час (вдень кожен виконує свої обов’язки), можливо навіть перед самим відбоєм, і продовжити її після нього. Нічна розмова довірливіша.

Головним завданням на першому етапі бесіди є налагодження емоційного зв’язку з військовослужбовцем, встановлення взаємовідносин довіри та співпереживання, привернення уваги, формування зацікавленості співрозмовника у спілкуванні.

Під час бесіди намагайтеся не робити ніяких записів, хіба що стислі помітки. Не поглядайте на годинника і не виконуйте будь-які інші справи. Будьте уважним та зацікавленим. Демонструйте, що нічого важливішого за цю бесіду, на цей час не існує. У ході бесіди задавайте різні запитання. Ними можуть бути:

- закриті питання з варіантами відповіді “так” або “ні”; їх використовують, коли необхідно заручитися згодою військовослужбовця, уточнити деякі факти та прискорити отримання інформації;

- відкриті питання, які потребують певного роз’яснення; їх задають, коли потрібно отримати додаткову інформацію, виявити реальні мотиви та позицію військовослужбовця;

- риторичні питання для більш глибокого вивчення проблеми або у випадках, коли інформацію поділяють за напрямками;

- переломні питання – утримують бесіду в потрібному напрямку або порушують комплекс нових проблем; їх задають, коли отримано достатньо інформації з однієї проблеми і треба перейти до розгляду іншої;

- питання для обмірковування, що спонукають військовослужбовця до роздумів та коментування того, що було сказано.

На завершальній стадії бесіди слід зняти психологічне напруження, яке може виникнути, і створити такий настрій, щоб військовослужбовець залишив у своїй пам’яті позитивні спогади про розмову і приємне враження про співбесідника.

Результати бесіди обов’язково записують до листа співбесід з військовослужбовцем і визначають подальші заходи.

Анкетування – це метод письмового опитування з метою отримання необхідної інформації за допомогою спеціально розроблених питань, які вимагають творчого та об’єктивного письмового звіту.

Анкета містить у собі три смислових блоки:

- вступний, що визначає мету анкетування, значимість участі в ньому військовослужбовця, гарантію збереження таємниці відповідей та чіткий виклад правил заповнення анкети;

- основний, що складається з переліку питань, на які необхідно дати відповіді;

- демографічний, для виявлення основних біографічних даних, сімейного та службового станів військовослужбовця.

Успіх анкетування залежить від характеру запитань, їх формулювання та спрямованості. При формулюванні запитань необхідно враховувати таке:

- кожне з них повинно бути простим, конкретним, зрозумілим і логічно завершеним;

- запитання повинні стосуватися життєвих, навчальних, службових інтересів, відповідати знанням і досвіду того, кого анкетують;

- формулювати запитання так, щоб уникати шаблонних відповідей;

- не вживати слів, які можуть викликати негативне ставлення.

Необхідно поступово переходити від простих до складних запитань, найбільш значущі ставити у середині або наприкінці анкети. Корисними є як закриті, так і відкриті запитання. Перші концентрують увагу на суті справи й легко піддаються обробці, другі дають більший простір думці, творчості військовослужбовця, допомагають виявити оригінальні погляди, пропозиції.

До кожного анкетування необхідно скласти невелику програму, в якій чітко визначити осіб, яких будуть анкетувати, та термін анкетування. За досвідом, заповнення анкети триває близько 30 хв при груповому і 10 хв при індивідуальному анкетуванні.

Військовослужбовців необхідно розмістити кожного за окремим столом – це підвищує правдивість відповідей. Недоцільно проводити анкетування в час для особистих потреб або якщо особовий склад стомлений.

Від того, наскільки вдало буде встановлений контакт з аудиторією чи окремим військовослужбовцем, залежить повнота відповідей та результат взагалі.

Методика проведення анкетування і обробки його результатів проста і оперативна. За короткий термін вона дає можливість визначити осіб, які користуються авторитетом у колективі, а також тих, хто має високий рівень конфліктності або відхилення в поведінці. Отримані дані необхідно враховувати при організації конкретної діяльності особового складу, для вибору напрямків та форм індивідуальної роботи.

Експеримент– метод емпіричного збирання інформації про військовослужбовців у спеціально створених умовах.

Постановка експерименту потребує точного знання і врахування умов його проведення, точної та об’єктивної фіксації результатів, усунення всіх незапланованих впливів.

Експеримент називають лабораторним, якщо використовують спеціальні реєстраційні пристрої та обладнання для вивчення якостей військовослужбовця. Лабораторний експеримент забезпечує глибоке і всебічне дослідження результатів, але його штучність може призвести до помилкових висновків.

Природний експеримент проводять у реальних умовах, таких як спортивна гра, диспут, змагання і т. ін., під час яких проявляються індивідуальні якості військовослужбовця. Проведення експерименту передбачає три етапи.

На першому визначають гіпотези. На другому етапі створюють експериментальну ситуацію і умови, за яких діє військовослужбовець. На третьому, заключному етапі, виконують узагальнення, аналіз отриманих даних, їх перевірку та підтвердження.

Важливо, щоб військовослужбовець не знав, що він є об’єктом дослідження, і поводив себе просто, як завжди.

Тестування – метод виявлення індивідуальних якостей особистості за результатами виконання попередньо визначеного завдання чи запитання (тесту).

Запитання можуть передбачати стандартні або творчі відповіді. У першому випадку військовослужбовець вибирає один із запропонованих варіантів відповіді. У другому – самостійно відповідає на запитання і тим виявляє свої логіку мислення, мотивацію, пам’ять тощо.

Тестові методики можуть бути відкритими і закритими. Відкриті тести містять запитання, зрозумілі військовослужбовцю, тому він мислить тільки в одному напрямку. Запитання закритих тестів дещо дезорієнтують військовослужбовців.

Основними видами тестів є: дієві, письмові та усні.

Тести-дії призначені для оцінювання уміння виконувати спільні дії під час роботи з механізмами, обладнанням, тренажерами, інструментами, які можуть спричинити нестандартні ситуації.

Письмові тести дозволяють військовослужбовцям показати рівень знань або досвід розв’язання проблемних ситуацій у військових колективах.

За допомогою усних тестів оцінюють емоційні та конфліктогенні стани, переконання, мотиви, відносини і якості військовослужбовців.

У військовій практиці також використовують тести, що дозволяють визначити структуру і рівень взаємовідносин у військовому колективі, спрогнозувати поведінку військовослужбовця за типом темпераменту.

Узагальнення незалежних характеристик – це обмін думками командирів, сержантів і товаришів по службі щодо індивідуальних якостей військовослужбовця.

Відомо, що однозначної думки про особистість військовослужбовця у оточуючих немає. Проте чим більше експертів оцінюють особистість, тим точнішим буде загальний результат. Характеристики можуть бути офіційні та неофіційні, письмові та усні. Процес їхнього аналізу має на меті виявлення:

- особливостей, які відзначаються в більшості характеристик і тому є імовірними, об’єктивними;

- особливостей поведінки, що мають суттєве значення для подальшої служби;

- притаманних військовослужбовцю інтересів, захоплень, здобутків у будь-якій сфері діяльності, упущень і нереалізованих можливостей;

- особливостей розвитку, друзів, групи, з якою військовослужбовець себе ідентифікує та ін.

Аналіз результатів діяльності військовослужбовця полягає в їхньому проміжному та кінцевому оцінюванні з урахуванням застосованих засобів виявлення суттєвих якостей особистості.

Такий аналіз надає можливість поглибленого вивчення індивідуальних особливостей військовослужбовця за практичними результатами та предметами праці, які відображають пізнавальні, емоційні й вольові процеси, навички, вміння, здібності.

Складниками цього методу є результати аналізу:

- конспектів з гуманітарної та бойової підготовки, отриманих під час перевірок оцінок;

- службової діяльності та виконання службово-бойових завдань;

- кількості та змісту заохочень, наявності стягнень, періодичності їх отримання;

- господарчої діяльності, виконання завдань з покращення побутових умов;

- участі у громадському житті підрозділу;

- стану закріпленої бойової техніки та зброї, збереження військового та державного майна;

- захоплень військовослужбовця та їх вплив на службову діяльність, стосунки з товаришами;

- знаходження за межами частини під час відпустки або звільнення, відвідування наукових, спортивних, культурних закладів.

Соціометрія як метод дозволяє аналізувати міжособистісні стосунки в колективі. Розрізняють параметричну і непараметричну соціометрію.

Параметрична соціометрія полягає в тому, що воїнам пропонують вибрати конкретне число осіб за заданим критерієм.

Непараметрична соціометрія дозволяє вибирати і відхиляти будь-яке число осіб.

Недоліками соціометрії є: фіксація переважно емоційних стосунків, виражених у симпатіях та антипатіях; невиявлення дійсних мотивів виборів (їх число може відображати тільки дружні зв’язки окремих мікрогруп).

Листування з батькамивійськовослужбовця має особливе значення для вивчення його особистості. З прибуттям поповнення у військову частину, батькам направляють типові листи з метою налагодження переписки та збирання даних про молодого воїна.

У подальшому листуватися з батьками чи організовувати особисті зустрічі доцільно не рідше одного разу за період навчання.

Важливо під час налагодження контактів з батьками знайти підходи, які б заохотили їх до співпраці, зберегли довіру до командування, сформували позитивне ставлення до внутрішніх військ.

Розглянуті методи вивчення індивідуальних особливостей особистості дають можливість отримати досить повну інформацію про військовослужбовців. Її обов’язково фіксують у щоденнику індивідуальної виховної роботи, а отримані матеріали зберігають у особовій справі військовослужбовця.

Індивідуальний вплив на особистість здійснюють за допомогою форм індивідуальної виховної роботи.

Форми індивідуальної виховної роботи – це способи вираження змісту індивідуального впливу командирів та начальників на особистість військовослужбовця з метою формування необхідних якостей.

Основними формами індивідуальної виховної роботи є:

- індивідуальна бесіда;

- індивідуальна допомога;

- індивідуальне завдання (доручення);

- індивідуальний контроль.

Кожна з цих форм потребує від командира психолого-педагогічної підготовленості та передбачення можливих наслідків у діяльності військовослужбовця.

Метою індивідуальної бесіди є індивідуальний вплив на свідомість, волю і почуття військовослужбовця з метою формування у нього необхідних якостей. Основні правила її підготовки і проведення такі як і для ознайомчої бесіди (див. с. 140).

Проте існують правила, які стосуються виключно індивідуальної бесіди.

1. Щирість не можна підміняти дешевими компліментами.

2. Інтимні проблеми необхідно зберігати у таємниці або виносити на обговорення вузького кола осіб тільки у межах розумного і з дозволу самого військовослужбовця.

3. Кожна Ваша фраза, інтонація, міміка, жести, а також зовнішнє середовище спілкування впливають на емоції. Наслідком цього є миттєва реакція співбесідника: є небезпека чи немає; доброзичливий чи байдужий; правдивий чи ні; незрозумілий – значить небезпечний.

Тональність і загальний фон бесіди можливо змінювати, створювати довірливо-м’яку або імперативно-командну атмосферу, залежно від мети. У кінці бесіди після спільного визначення шляхів розв’язування проблемних питань, необхідно поставити чітке завдання щодо виконання намічених заходів, вказати терміни виконання, висловити свою впевненість у їх реалізації, підбадьорити.

Успіх бесіди значною мірою залежить від урахування індивідуальних особливостей співбесідника і обставин, які викликали її необхідність.

Щоб переконати співбесідника і зробити його Вашим прихильником:

- поважайте його думку, ніколи не кажіть прямо, що він не правий;

- якщо хтось хоче сказати про Вас щось негативне, обеззбройте його, скажіть про це першим; якщо Ви не праві, визнайте це швидко і в категоричній формі;

- починайте бесіду завжди в дружньому тоні;

- дайте можливість співбесіднику більше говорити; якщо Ви не згодні, не перебивайте, дайте вибалакатись, намагайтесь його зрозуміти;

- у кожної людини є причина робити саме так, а не інакше; знайдіть цю причину і отримайте ключ, за допомогою якого зрозумієте її дії; намагайтесь дивитись на проблеми очима співбесідника:

- ставтесь із розумінням до побажань співбесідника;

- використовуйте принцип наочності для доказу своєї правоти;

- якщо Ви хочете примусити вольову, з сильним характером людину стати на Ваш бік, киньте виклик – візьміть під сумнів її можливості та здібності або публічно оголосіть, що вона чогось не зможе зробити.

При спілкуванні із співбесідником:

- розмовляйте повільно і неголосно;

- не торкайтесь особистості співбесідника, обговорюйте справу;

- підкресліть, що з деяких питань ваші погляди співпадають;

- не нав’язуйте з самого початку свої думки;

- слідкуйте за головною думкою, не звертайте увагу на випадкові факти;

- спокійно реагуйте на окремі вислови співбесідника, не нервуйте.

Індивідуальна допомога–форма мобілізації військовослужбовця на успішне оволодіння знаннями та навичками практичної діяльності, порада, пояснювання, переконання з окремих службових або особистих питань, моральна підтримка в період будь-яких гострих переживань, конфліктних ситуацій та психологічних труднощів спілкування в колективі або за межами підрозділу (частини).

Вихователь не нав’язує, а пропонує пораду та підтримку. Необхідно допомогти військовослужбовцю знайти самого себе, визначити своє місце в колективі. Перед тим, як надати допомогу, треба чітко зрозуміти, що потрібно вихованцю: моральна підтримка чи матеріальна допомога, порада чи співчуття.

Ефективність індивідуальної допомоги залежить від її конкретності та цілеспрямованості з урахуванням індивідуальних якостей особистості, а також доброзичливості та чуйності, правдивості та поваги до військовослужбовця, віри вихователя у здібності підлеглого, методичної майстерності, тактовності, здатності дати воїну відчути результати допомоги.

Індивідуальна допомога дозволяє розвинути технічні та спеціальні вміння, оволодіти навичками роботи на посадах молодших командирів, удосконалити вміння спілкуватися з різними категоріями військовослужбовців, виконувати завдання в екстремальних умовах.

Індивідуальне завдання (доручення) пов’язане з розвитком пізнавальних процесів і формуванням необхідних професійних навичок військовослужбовця, під час виконання якого виявляються особисті якості чи здібності.

За змістом доручення бувають службові, громадські, навчальні, морально-етичні, спортивні, господарчі.

Ефективність індивідуального завдання (доручення) залежить від:

- відповідності завдання здібностям військовослужбовця;

- надання конкретної допомоги у виконанні завдання чи підготовці до його виконання;

- зв’язку з повсякденним життям підрозділу, його завданнями;

- навіювання почуття особистої відповідальності;

- довіри та обов’язкової опори на позитивні якості;

- урахування індивідуальних якостей та розвитку суміжних навичок.

Індивідуальний контроль– це спосіб оцінювання діяльності військовослужбовця у підрозділі та за межами частини.

Регулярний контроль дозволяє оцінити розвиток особистості та скоректувати індивідуальну роботу з нею. Він може бути у формі нагадування, заборони, засудження тощо.

Результати застосування всіх зазначених форм індивідуального впливу обов’язково фіксують у щоденнику індивідуальної виховної роботи.

Індивідуальна виховна робота з підлеглими є статутним обов’язком всіх командирів і начальників. У підрозділах внутрішніх військ її організують на основі вимог директиви командувача.

Організатором індивідуальної виховної роботи в роті є заступник командира з виховної роботи. Він узгоджує виховні дії всіх командирів, для чого:

- організує вивчення керівних документів та методичних матеріалів з питань індивідуально-виховної роботи;

- вивчає, узагальнює і поширює передовий досвід впливу індивідуально-виховної роботи на якість несення служби, зміцнення військової дисципліни, навчання особового складу;

- визначає завдання офіцерам, прапорщикам та сержантам щодо проведення індивідуально-виховної роботи з підлеглими, надає допомогу в цій роботі, контролює її;

- навчає офіцерів, прапорщиків та сержантів основам педагогічного такту і психологічного впливу;

- аналізує стан індивідуальної виховної роботи, оцінює результати, визначає нові завдання на період навчання;

- визначає шляхи усунення недоліків;

- щомісяця підбиває підсумки індивідуальної виховної роботи;

- морально заохочує командирів, актив за успіхи в індивідуальній роботі;

- регулярно інформує командира роти, заступника командира батальйону з виховної роботи про результати індивідуальної виховної роботи в роті.

Згідно з вимогами командувача внутрішніх військ всі офіцери та прапорщики, які мають підлеглих, ведуть за довільною формою у зошиті обсягом 96 аркушів щоденники індивідуальної виховної роботи, а сержанти – блокноти.

На першій сторінці записують зміст щоденника. На наступних сторінках складають:

- список особового складу з позначенням сторінок для обліку індивідуальної виховної роботи з кожним військовослужбовцем і графою “Кількість проведених заходів з посадовою особою”;

- плани індивідуальної виховної роботи на місяць (див. дод. 5.1);

- облік індивідуальної виховної роботи з конкретними військовослужбовцями (див. дод. 5.2). На кожного військово-службовця виділяють 1 – 2 сторінки або аркуша.

У щоденнику записують результати індивідуальної роботи з військовослужбовцями, факти, що характеризують їх ставлення до служби, бойової і гуманітарної підготовки, дисципліну, відносини з товаришами та ін.

Плани індивідуальної виховної роботи на місяць складають всі офіцери та прапорщики, які проводять індивідуальну виховну роботу. У окремих випадках плани затверджують прямі та безпосередні командири і начальники.

Заходи, що записують у плані, умовно поділяють на шість блоків:

- вивчення керівних документів;

- навчання посадових осіб методиці проведення заходів;

- обмін досвідом;

- перевірка обліку індивідуально-виховної роботи у взводах і відділеннях;

- перевірка знання командирами індивідуальних особливостей підлеглих;

- індивідуальна виховна робота з конкретними військовослужбовцями.

Крім щоденників офіцерів і прапорщиків та блокнотів сержантів облік індивідуальної виховної роботи в роті ведуть у листках індивідуальних бесід, які зберігають у особових справах військовослужбовців.

Отже, індивідуальна виховна робота є важливим засобом виховання військовослужбовців. Її змістом є вивчення особливостей особистості і вплив на свідомість, волю та почуттяз метою формування необхідних якостей.

Додаток 5.1

План

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У вихованні військовослужбовців	\|	Індивідуальної виховної роботи з особовим складом 1 роти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.