• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Законодавства про економічну конкуренцію

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можли­востей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів гос­подарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потре­бує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-гро­шових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї «соціалістичний» монополізм народився в умовах досить специфічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ве­дення народного господарства на основі застосування пере­важно адміністративно-командних методів керівництва еконо­мікою, що призвело, зрештою, до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс. Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, ви­значивши в Законі України від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність України»1зміст, мету і основні принципи еконо­мічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової сис­теми України, Верховна Рада в постанові про реалізацію заз­наченого закону включила до переліку законодавчих актів, які забезпечували б дію Закону «Про економічну самостійність України», антимонопольне законодавство.

________________________________________________________

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 34. — Ст. 500.

За час, що пройшов, зроблено вагомі кроки на шляху форму­вання антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»1, який визначав правові основи обмеження і попе­редження монополізму, недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності та здійснення державно­го контролю за додержанням норм антимонопольного законо­давства. З набуттям чинності Законом України від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної конкуренції»2Закон «Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції в підприємницькій діяльності» втратив чинність. Вер­ховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон «Про Антимонопольний комітет України»3, яким визначено правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від не­добросовісної конкуренції визначає Закон України від 7 черв­ня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції»4.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення ан­тимонопольного законодавства визначається нормами розділів VII та XI Закону «Про захист економічної конкуренції» та при­веденими у відповідність до них Правилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції, затвердженими Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (у редакції Розпоряд­ження від 29 червня 1998 р. зі змінами і доповненнями від 12 лютого 2002 р.).

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист еконо­мічної конкуренції, яке грунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний ко­мітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.

________________________________________________________

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 296.

² Там само. - 2001. - № 12. - Ст. 64.

³ Там само. - 1993. - № 50. - Ст. 472.

⁴ Там само. - 1996. № 36. - Ст. 164.

Одним з основних нормативно-правових актів законодав­ства про захист економічної конкуренції є Закон «Про захист економічної конкуренції», яким регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридич­ними та фізичними особами у зв'язку з економічною конку­ренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до закону розуміють змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома про­давцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийнят­тя об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, без­діяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарю­вання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопу­щення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визна­ються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалі­зації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техно-логічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіаль­ним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тен­дерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з інши­ми суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в під­приємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправда­них на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Разом з тим, зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

- удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному, економічному розвитку;

- розвитку малих або середніх підприємців;

- оптимізації експорту чи імпорту товарів;

- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

- раціоналізації виробництва.

Проте зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конку­ренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання в установленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету.'

________________________________________________________

Про порядок отримання дозволу див. § 3 цієї глави.

-Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але ра­ніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідаль­ності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передба­ченої ст. 52 Закону.

Разом з тим, така особа не може бути звільнена від відпові­дальності, якщо вона:

- не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

- була ініціатором чи забезпечувала керівництво антикон-курентними узгодженими діями;

- не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Відповідно до ст. 12 Закону «Про захист економічної кон­куренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домі­нуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості мож­ливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо за­купівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наяв­ності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане ста­новище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господа­рювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурен­та або вони не зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарю­вання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків — і при цьому вони не дове­дуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єк­та господарювання не визнається порушенням антимонополь-ного законодавства. Таким порушенням Закон «Про захист еко­номічної конкуренції» визнає зловживання монопольним ста­новищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможли­вими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівно­значних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом гос­подарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у під­приємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвит­ку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам гос­подарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи при­дбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єк­тів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів гос­подарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Зловживання монопольним становищем на ринку станов­лять другу групу порушень антимонопольного законодавства.

До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміні­стративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» ви­знає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укла­дення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів вла­ди, органів місцевого самоврядування, органів адміністратив­но-господарського управління та контролю (колегіального орга­ну чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конку­ренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцево­го самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

- заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних фор­мах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обме­жень на здійснення окремих видів діяльності, на виробницт­во, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіо­нальні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

- пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до пріоритетного укладення договорів, першочерго­вої поставки товарів певному колу споживачів чи першочерго­вого їх придбання у певних продавців;

- будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл то­варів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарюван­ня за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

- встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалі­зацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

- надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які став­лять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

- дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- дія, якою встановлюються не передбачені законами Ук­раїни заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-госпо­дарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Органам влади та органам місцевого самоврядування забо­роняється делегування окремих владних повноважень об'єд­нанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може призвести до недопущення, усу­нення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Статтею 17 Закону «Про захист економічної конкуренції» забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місце­вого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів ад­міністративно-господарського управління та контролю до по­рушень законодавства про захист економічної конкуренції, ство­ренні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Четверту групу порушень законодавства про захист еконо­мічної конкуренції складає обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань, яка полягає в тому, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб'єктів господарювання:

- до антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

- до узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;

- до участі у концентрації суб'єктів господарювання, виз­наченої ст. 22 Закону (ст. 18 Закону «Про захист економічної конкуренції»).

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповід­них органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяль­ності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або за­стосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання. Статтею 19 Закону вста­новлено й інші заборони неправомірного використання суб'єк­тами господарювання ринкового становища.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший рин­ковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створення перешкод у господарській діяльності малим або середнім підприємцям (дис­кримінація конкурентів суб'єктами господарювання), зокрема вчинення дій, заборонених згідно з ч. 1 та 3 ст. 19 Закону.

Статтею 21 Закону «Про захист економічної конкуренції» не допускається обмежувальна діяльність об'єднань (об'єднань юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднань підприємств, а також громадських організацій) шляхом відмо­ви суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднан­ня, яка ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така відмова є необгрунтованою і невиправданою.

Значної шкоди розвитку конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

- неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

- неправомірне використання товару іншого виробника;

- копіювання зовнішнього вигляду виробу;

- порівняльну рекламу;

- дискредитацію господарюючого суб'єкта (підприємця);

- купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання по­слуг із примусовим асортиментом;

- схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (під­приємця);

- схилення постачальника до дискримінації покупця (за­мовника);

- схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розір­вання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника;

- підкуп працівника покупця (замовника);

- досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

- неправомірне збирання комерційної таємниці;

- розголошення комерційної таємниці;

- схилення до розголошення комерційної таємниці;

- неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4—19 Закону).

Читайте також:

1. IV. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ЗАКОНОДАВСТВА.
2. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
3. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
4. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
5. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
6. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
7. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
8. Акти законодавства ЄС у сфері інтелектуальної власності
9. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.
10. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
11. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
12. Антимонопольний комітет України здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.

Переглядів: 278