ТЕМА 10. ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

План

1. Європейський Союз: еволюція європейської інтеграції.

2. Розширення Європейського Союзу.

3. Європейська Асоціація Вільної Торгівлі.

4. Інститут Європейського Союзу.

1. Європейський Союз - реальність сьогоднішнього дня, з яким не можна не рахуватися, фактор, у значній мірі впливаючий на політичний, економічний, правовий, духовний розвиток як країн, що входять у його склад, так і всієї Європи в цілому.

В даний час у Європейський Союз входить 27 економічно розвинутих країн Європи, що мають давні правові і демократичні традиції.

Усі 27 країн - членів Євросоюзу - суверенні держави. У той же час, вивчаючи дані країни окремо - їхні конституції, право, систему державних органів, - необхідно сприймати їх не відособлено, а як єдину спільність.

Європейський Союз має свої органи, своє право, що зароджується, і народи країн, що входять у Євросоюз, обирають уже не тільки свої національні парламенти, але і Європейський парламент, працюють в інших структурах Євросоюзу, вільно переміщаються по країнах Євросоюзу, можуть працевлаштуватися в кожній з цих країн незалежно від національного громадянства, поступово переходять на розрахунки в єдиній європейській валюті - євро.

У свою чергу, існує і зворотний зв'язок: Євросоюз, його структури сильно впливають на політичне й економічне життя цих країн, задають високі економічні, політичні, правові і соціальні стандарти, нижче яких 15 країн Євросоюзу не мають права опускатися і до дотримання яких прагне більшість інших країн Європи.

Європейський Союз, створений у 1992 р., став завершенням тривалого процесузахідноєвропейської інтеграції, що почалась 50 років тому - на початку 50-х рр. XX ст.

До створення Європейського Союзу європейська інтеграція здійснювалася на протязі 35 років (1957 - 1992 рр.) у рамках трьох взаємозалежних Європейських співдружностей:

Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС);

Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), чи Спільного ринку;

Європейського співтовариства по атомній енергії (Євратому).

Країни, що економічно об'єднувалися, входили одночасно в усі три співдружності. Найважливішим з них була Європейська економічна співдружність (ЄЕС). Нерідко на рівні звичайної свідомості ЄЕС сприймається як єдиний попередник Європейського Союзу. Це не так. Попередниками Євросоюзу були всі три Європейські співдружності (а не одна ЄЕС).

У джерел європейської інтеграції, що привела згодом до створення Євросоюзу, стояли два політичних діячі Франції - Жан Моне (депутат) і Роберт Шуман (міністр закордонних справ Франції). Саме вони спочатку висунули ідею тісного економічного співробітництва двох передових держав континентальної Європи - Німеччини (ФРН) і Франції з наступним приєднанням до даного співробітництва інших країн Європи.

Офіційним початком західноєвропейської інтеграції вважається Декларація Шумана, прийнята рівно через 5 років після закінчення другої світової війни - 9 травня 1950 року. Дана декларація:

• виразила намір Німеччини і Франції співробітничати в сфері сталеварної і вугільної промисловості;

• заклала базові принципи майбутньої європейської інтеграції.
Одними з найважливіших принципів інтеграції були - поступовість і проведення об'єднання "знизу", а не "зверху". Зокрема, у декларації записано:

"Об'єднання Європи не можна робити відразу і за одним планом. Вона буде побудована шляхом конкретних досягнень, що спочатку створять обстановку фактичної солідарності".

Наступним кроком стало юридичне оформлення створення трьох Європейських співтовариств. Зроблено це було шляхом укладення трьох договорів між країнами:

• Паризького договору 1951 р.;

• двох Римських договорів 1957 р.

Паризьким договором (1951 р.) спочатку було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі.

У 1957 р. двома Римськими договорами були утворені Європейська економічна співдружність (ЄЕС) і Європейська співдружність по атомній енергії (Євратом). Метою цих співтовариств (разом і окремо) були:

• вільне пересування робочої сили, товарів і капіталів у 6 державах;

• економічна взаємодопомога один одному;

• координація економічної політики (проведення кожною країною такої економічної політики, щоб це було вигідно всім, і проведення такої загальної політики, що була б вигідна кожній країні окремо);

• єдина політика цін;

• співробітництво у сфері атомної енергії (обмін технологіями, рудою, фахівцями);

• співробітництво у сфері сталеварної і вугільної промисловості.
Спочатку свої органи мала ЄОВС, потім загальні органи створили ЄЕС і Євратом. Згодом їхні ключові органи стали загальними для всіх трьох співтовариств. Це:

• асамблея (майбутній Європарламент);

• верховний орган (майбутня Єврокомісія - "уряд" співтовариств);

• рада - вищий орган, що приймає остаточні рішення;
•суд.

Спочатку співдружності були створені 6 країнами (тобто вони підписали всі 3 договори): трьома найбільшими континентальними країнами Європи - Францією, Німеччиною (ФРН) і Італією, а такоя трьома країнами Бенілюксу - Бельгією, Голландією і Люксембургом. Існує думка, що Європейських співдружностей насправді було не З, а 4 - четвертою співдружністю був НАТО - створена в 1949 р. військова організація.

Незважаючи на тісне сьогоднішнє співробітництво і взаємозв'язок Європейського Союзу і НАТО, спочатку, 50 років тому, між НАТО і Європейськими співдружностями була проведена чітка розділова лінія (у чималому завдяки "деголівській" Франції). НАТО - це атлантичний блок (по обидві сторони Атлантики), і з моменту заснування ведуча роль у ньому належала США.

Європейські співтовариства мали сугубо європейський характер (тобто тільки з однієї сторони океану). Причому однією з цілей співтовариств було створення противаги США, перешкоджання американському гегемонізму (про це прямо заявляв у 60-і рр. президент Франції Ш. де Голль).

У той же самий час країни співтовариств, намагаючись стати сильними і незалежними від США в економіці, визнавали (крім Франції) ведучу роль США в обороні Європи і не перешкоджали НАТО, але і не ототожнювали НАТО з Євроспівдружностями.

У цьому відношенні показова проблема Великобританії. Вона бажала стати 7-ю країною - засновницею співтовариств, але зазначені 6 країн відмовили їй у цьому. Після цього Великобританія тричі намагалася вступити в Європейські співдружності і тричі (у 1958 р., 1963 р. і 1968 р.) одержувала відмову. Вирішальну роль у недопущенні Великобританії в Європейські співдружності грала Франція (рішення про прийняття нових членів приймається тільки одноголосно, а Франція 3 рази кожні 5 років голосувала проти Великобританії).

Країни Європейських співдружностей побоювалися, що Великобританія стане "троянським конем", через який у Європейські співтовариства проникнуть американці, що, будучи "агентом США", Великобританія буде проводити американські інтереси в Європейських співдружностях і в остаточному підсумку розвалить їх і зробить придатком США.

Лише тільки після сходження з політичної арени Ш. де Голля і з приходом до влади в США Р. Ніксона, що почав проводити стосовно Європи більш гнучку і поважну політику, Великобританії в 1972 р. (тільки через 15 років після її першого прохання) було дозволено стати повноправним членом Європейських співтовариств.

Незважаючи на близькість, і сьогодні Європейський Союз і НАТО - різні організації. Членство в НАТО (наприклад, Польщі, Чехії й Угорщини) не означає членства в Євросоюзі, а членство в Євросоюзі (Франції, Фінляндії, Швеції, Австрії) не означає членства в НАТО.

2. За майже 50 років свого існування Європейські співдружності, а потім Євросоюз розширилися з 6 до 15 членів, а пізніше - до 27 членів. Дане розширення відбувалося 5 хвилями:

• перша хвиля: утворення в 1951-1957 рр. співтовариств 6 державами -" Францією, Німеччиною, Італією, Бельгією, Голландією і Люксембургом;

• друга хвиля: вступ через 15 років, у 1972 р., у співтовариства ще 4 держав - Великобританії, Ірландії, Данії і Норвегії (причому дані держави вступили в співтовариства дуже важко: 15 років чекала своєї черги Великобританія; в Ірландії, конституція якої не допускала членства цієї країни в союзах, що обмежують її суверенітет, довелося змінювати конституцію; у Данії рішення про вступ в Євроспівдружності було прийнято на референдумі з мінімальною перевагою, а майже половина датчан проголосували проти вступу, при цьому північноамериканська частина Данії - Гренландія, що перевищує Данію в десятки разів по території, провела референдум і відразу
вийшла з Європейських співдружностей; народ Норвегії на референдумі проголосував взагалі проти вступу країни в співдружності і Норвегія так і не стала їх членом). Таким чином, до 6 країн Європейських співдружностей із 1 січня 1973 року додалися лише 3 -Великобританія, Ірландія і Данія, і їх стало 9;

• третя хвиля: у першій половині 80-х рр. у співдружності були прийняті 3 південні держави, кожна з яких звільнилася від фашистської диктатури; це Греція (прийнята в 1981 р.), а також Іспанія і Португалія (у 1986 р.); число членів збільшилося до 12;

• четверта хвиля: вже в Євросоюз у 1995 р. були прийняті З високорозвинені нейтральні держави - Швеція, Фінляндія й Австрія.

• п’ята хвиля : в 2004 році до ЄС приєдналося ще 10 держав.

• шоста хвиля : у 2007 році в ЄС вступили Болгарія та Румунія.

За даними 2009 року членами ЄС є 27 держав.

До кінця 80-х - початку 90-х рр. XX ст. почалася трансформація Європейських співдружностей у Євросоюз.

Проміжним кроком до цього стало підписання в 1986 р. 12 країнами - членами співтовариств Єдиного Європейського акту, що поставив за мету більш тісне об'єднання в майбутньому.

7 лютого 1992 року в голландському містечку Маастріхт були підписані історичні Маастрихтські угоди (Договір і додатки до нього) про створення Європейського Союзу. Маастріхтські угоди не ліквідували три Європейські співдружності (Договори про них 1951 р. і 1957 р. продовжують діяти), але в той же час заснували нову політико-економічну (і не тільки економічну) спільність - Європейський Союз, що поглинає три співтовариства.

Європейський Союз - це не держава і навіть не конфедерація. Це союз економічно і політичне близьких суверенних держав. (Хоча в майбутньому можливе перетворення його в конфедерацію чи федерацію).

Головна мета Євросоюзу:

• сприяння економічному і соціальному прогресу;

• утвердження себе як єдиної спільності на міжнародній арені;

• здійснення спільної зовнішньої політики, а також політики в сфері оборони і безпеки;

• створення єдиного економічного простору без внутрішніх кордонів;

• введення єдиної валюти (така валюта - євро, по вартості, що трохи перевищує долар США, була введена з 1 січня 1999 року для безготівкових розрахунків, а з 1 січня 2002 року замінила національну
валюту в 11 державах (у тому числі німецьку марку, французький франк, іспанські песети й ін.) у сфері розрахунків готівкою;

• введення єдиного громадянства Європейського Союзу крім національного громадянства;

• дотримання єдиних стандартів в сфері прав і свобод людини;

• духовне єднання Європи.

Європейський Союз крім органів поступово формує право Європейського Союзу. Сьогодні виділяються два його рівні:

• первинний - це своєрідна "Конституція" Євросоюзу, що складається з 5 актів - договорів (Паризького 1951 р.; двох Римських 1957 р.; Єдиного Європейського акту 1986 р. і Маастрихтських угод1992р.);

• вторинний - акти, прийняті загальними органами Євросоюзу.
3. Крім Євросоюзу в Європі існує ще одна організація – Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЄАВТ).

Говорячи простою мовою, ЄАВТ - це "передбанник" Євросоюзу. В ЄАВТ входять держави, що хочуть стати членами Євросоюзу, але не можуть, або можуть, та не хочуть.

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) була створена 1960 року за Стокгольмською конвенцією. Спочатку до неї увійшли сім країн: Австрія, Велика Британія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція та Швейцарія. Ініціатором виступила Британія, яка прагнула скористатися перевагами вільної торгівлі в Європі, але на той час не хотіла вступати в Європейське Економічне Співтовариство (далі – ЄС) з його наднаціональними органами, митним союзом та спільною сільськогосподарською політикою.

1961 року до ЄАВТ вступила Фінляндія, 1970 року – Ісландія, 1991 року – Ліхтенштейн. 1973 року Велика Британія й Данія покинули ЄАВТ, вступивши в ЄС; 1986 року їх наслідувала Португалія, а 1996 року – Австрія, Фінляндія та Швеція.

Наразі до ЄАВТ входять чотири країни: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія, в яких мешкають разом трохи менше 13 мільйонів мешканців.

Діяльність організації здійснюється по трьох головних напрямах: внутрішні відносини, відносини з ЄС – Європейська економічна зона (крім Швейцарії, див. далі), та угоди ЄАВТ про вільну торгівлю з третіми країнами (поза межами ЄС).

ЄАВТ посідає дев’яте місце у світі за продажем товарів. Асоціація уклала 18 угод про вільну торгівлю з 27 країнами за межами ЄС. Преференційні торговельні угоди охоплюють 80% торгівлі ЄАВТ товарами.

У червні 2000 року Україна підписала з країнами ЄАВТ декларацію про торговельно-економічну співпрацю, в якій уперше проголошувалась перспектива створення зони вільної торгівлі. За декларацією був створений спільний комітет Україна – ЄАВТ.

Разом Євросоюз і ЄАВТ складають так називаний Європейський економічний простір - ЄЕП.

4. Інститути Європейського Союзу.Європейський Союз крім єдиного громадянства і єдиної валюти має спільні органи. Але тільки найважливіші з даних органів іменуються інститутами Європейського Союзу. Це:

· Європейський Президент

· Європейський Парламент

· Європейська Рада (голів держав і урядів)

· Європейська Комісія

· Рада ЄС (міністри певного відомства)

• інші органи: дорадчі — Європейський соціально-економічний комітет (виражає позицію організованого громадянського суспільства з соціальних та економічних питань) і Комітет регіонів (виражає позицію регіональних та місцевих органів влади); фінансові — Європейський центральний банк (відповідає за монетарну політику та євро) та Європейський інвестиційний банк (фінансовий інструмент досягнення цілей Союзу) і з захисту прав людини — європейський омбудсмен (опікується скаргами громадян на інституції та органи ЄС). Є також чимало інших органів і установ, наприклад «Агентства Європейського Союзу», які допомагають досягненню цілей ЄС.

Європейський Парламент (англ. European Parliament) — одна з п'яти інституцій Європейського Союзу, асамблея представників його населення. Починаючи з 1979 року Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням. Число місць у ньому кілька разів збільшувалося і досягло 785 починаючи з 2004 року; ці місця розподілені між країнами-членами відповідно до чисельності населення. Станом на 2009 рік кількість місць в парламенті складає 732.

Європарламент пройшов у своїй еволюції три етапи:

1951 - 1957 рр. до 1962 р. - існував як дорадча Асамблея співдружностей, члени якої призначалися урядами держав співдружностей і не обиралися;

у 1962 р. Асамблея була перетворена в Європейський парламент, члени якого як і раніше не обиралися, а призначалися;

с 1979 р. Європарламент став обиратися безпосередньо народами, що населяють країни - члени співдружностей, шляхом прямих виборів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Референдум.	\|	ТЕМА 11. КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО США

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.