Регуляція діяльності серця

У цілісному організмі сила й частота серцевих скорочень змінюються залежно від стану організму й умов, у яких перебуває організм. Ці зміни забезпечуються регуляторними механізмами.

1.7.1. Міогенні механізми регуляції пов'язані з фізіологічними властивостями структур серця. Вони забезпечують зміну інтенсивності скорочення міокарда відповідно до кількості крові, що притікає до серця. Цей механізм одержав назву «закон серця» (закон Франка—Старлінга): сила скорочення серця (міокарда) пропорційна ступеню його кровонаповнення в діастолу (ступеню розтягання), тобто чим сильніше розтягнуте м'язове волокно в період діастоли, тим сильніше воно скорочується. Це спостерігається при посиленому припливу крові до серця.

1.7.2. Нервові механізми регуляції здійснюються за допомогою вегетативної нервової системи – блукаючих та симпатичних нервів. Блукаючі нерви йдуть до серця від ядер, які розташовані в довгастому мозку на дні IV шлуночка. Симпатичні нерви підходять до серця від ядер, які знаходяться в п'яти верхніх грудних сегментах спинного мозку. Волокна симпатичних та парасимпатичних нервів закінчуються в синусопередсердному й передсердношлуночковому вузлах, а також у міокарді.

Ø Вплив симпатичних нервів на серце. Симпатична нервова система збільшує частоту серцевих скорочень у здорової молодої людини від 70 до 180-200 уд /хв, а іноді навіть до 250 уд /хв. Крім того, симпатичні нерви збільшують силу серцевих скорочень приблизно в 2 рази, що призводить до збільшення ударного об'єму і систолічного тиску. Таким чином, симпатична стимуляція здатна збільшити серцевий викид в 2-3 рази.

Ø Вплив парасимпатичних нервів на серце. Стимуляція парасимпатичних волокон у складі блукаючого нерва здатна зупинити серцебиття на кілька хвилин або викликати брадикардію. Крім того, блукаючі нерви зменшують силу скорочень серця на 20-30%, відбувається зниження серцевого викиду на 50% і більше.

Ø Умовнорефлекторний вплив на серце. Гіпоталамус є одним з рівнів ієрархії центрів, що регулюють діяльність серця. Він забезпечує перебудову функцій серцево-судинної системи (та інших систем) організму по сигналах, що надходять з розташованих вище відділів мозку — лімбічної системи чи кори великих півкуль. Різні емоції викликають зміни серцевої діяльності, що вказує на важливе значення кори великого мозку в регуляції діяльності серця. Зміну ритму і сили серцевих скорочень можна спостерігати в людини при одній згадці або спогаді про фактори, що викликають у нього певні емоції.

Встановлено, що у спортсменів в передстартовому стані за рахунок впливу кори великих півкуль, збільшується ударний об’єм і частота серцевих скорочень.

1.7.3. Гуморальні механізми регуляції здійснюються за рахуноквпливу гормонів, медіаторів, електролітів та метаболітів, що утворюються безпосередньо в різних тканинах організму.

Посилюють частоту і силу серцевих скорочень, обмінні процеси в міокарді: адреналін, норадреналін, тироксин, глюкагон, глюкокортикоїди, альдостерон, серотонін, гістамін, ангіотензин, іони кальцію, гіперкапнія (збільшення кількості вуглекислого газу в крові).

Пригнічують частоту і силу серцевих скорочень, обмінні процеси в міокарді: ацетилхолін, іони калію, магнію, гіпокапнія (зменшення кількості вуглекислого газу в крові).

2. ФІЗІОЛОГІЯ КРОВОНОСНИХ СУДИН

2.1. Основні принципи гемодинаміки

Гемодинаміка– розділ фізіології кровообігу, який вивчає причини, умови і механізми переміщення крові в серцево-судинній системі.

Рух крові в системі кровообігу визначається двома силами:

1) тиском, під яким вона знаходиться в судинах;

2) опором, який виникає при її русі в судинах.

Рушійною силою руху крові служить різниця тисків, яка виникає на початку і в кінці судини за рахунок роботи серця. В кінці систоли в лівому шлуночку створюється тиск величиною 120-130 мм рт. ст., в цей час в правому передсерді, що знаходиться в діастолі, тиск падає до 0 мм рт. ст. Таким чином виникає градієнт тиску величиною 120-130 мм рт. ст.

Майже у всіх відділах судинної системи кров рухається циліндричними шарами. Такий рух крові має назву ламінарного. Форменні елементи крові складають центральний, осьовий потік, плазма рухається біля судинної стінки. Чим менший діаметр судини, тим ближче форменні елементи знаходяться до судинної стінки і тим більше гальмується рух крові. Це впливає на визначення швидкості кровотоку у різних ділянках судинного русла.

Крім ламінарного руху крові існує ще і турбулентний рух з характерними завихреннями. Такий рух крові звичайно виникає в місцях розгалуження або звуження артерій, в ділянках згинів судин.

Основний опір судинної системи зосереджений в прекапілярній частині, у дрібних артеріях та артеріолах.

У випадку протікання крові через судини діаметром меншим 1 мм в'язкість крові зменшується. Тут залежність прямо пропорційна - чим менший діаметр, тим менша в'язкість. Це так званий феномен Фареуса-Ліндквіста.

У цьому випадку в'язкість очевидно зменшується за рахунок поздовжньої орієнтації еритроцитів відносно осі судини. Такий еритроцитарний ланцюжок пересовується в оболонці з плазми, яка має низьку в'язкість.

Встановлено, що в'язкість крові зменшується із збільшенням швидкості її протікання. Це пов'язано з центральним розміщенням еритроцитів у потоці.

Об'єм крові, який викидається серцем заповнює судинну систему. Нова порція крові зможе поміститися тільки за рахунок розтягнення судин. І чим менше вона розтягується, тим більший опір необхідно перебороти серцю, щоб кров текла судинним руслом.

Кровообіг здійснюється завдяки тісній взаємодії роботи серця і кровоносних судин. Основне завдання судин полягає в тому, щоб регулювати об'єм периферичного русла і його відповідність з об'ємом крові, а також постійність і адекватність кровопостачання органів і тканин. Все це досягається завдяки функціональних особливостей судин:

1. Еластичності.

2. Скоротливості.

3. Тонусу.

4. Проникності стінки.

Не дивлячись, що згадані особливості характерні практично всім відрізкам судинного русла, можна виділити такі, де та чи інша особливість переважає.

У відповідності з функціональними особливостями судини поділяються на види, що представлені в таблиці №1.

Таблиця №1. Функціональні типи судини

Тип судини	Характеристика
Амортизуючі судини	Аорта,легенева артерія, ділянки великих судин, що прилягають до них. У середній оболонці переважають еластичні елементи, які згладжують виникаючі під час систол підйоми кров'яного тиску
Резистивні судини	Кінцеві артерії та артеріоли. Мають товсті гладком'язові стінки, які спроміжні змінювати просвіт судини, що є основним механізмом регуляції кровопостачання органів і АТ
Судини-сфінктери	Кінцеві ділянки прикапілярних артеріол, спроможні змінювати свій внутрішній діаметр, визначаючи число функціонуючих капілярів, тобто величину обмінної поверхні
Обмінні судини	Капіляри, в яких відбувається обмін різних речовин та газів між кров'ю та тканинною рідиною. Стінки складаються з одного шару епітелію та зірчастих клітин
Ємкісні судини	Венули і вени. Тут знаходиться 75 % циркулюючої крові.
Шунтуючі судини	Артеріально-венозні анастомози, по яких кров переходить з артеріол у венули, минаючи капіляри.

Серце викидає в судини 70-80 мл крові тільки під час систоли, але кров по судинах тече безперервно. Безперервний потік крові зумовлений пружністю артеріальних судин. Після систоли шлуночків тиск в артеріях різко підвищується і стінки артерій розтягуються. Під час діастоли тиск крові в артеріях падає і стінки судин завдяки пружності повертаються до попереднього стану. Вони тиснуть на кров, проштовхують її далі і забезпечують рівномірний рух по судинах. Безперервному рухові крові сприяють амортизуючі судини - аорта й артерії.

Рис. 10. Порівняльна характеристика будови стінки кровоносних судин

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Показники серцевої діяльності	\|	Показники гемодинаміки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.