Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Порядок зміни цільового призначення земель

1. Основними юридичними актами, що встановлюють особливості правового режиму земель різного призначення, є:

1)Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ИІ [2.1]- впроваджує основні засади правового режиму різних категорій земель;

2)Лісовий кодекс України від 21.01.1994 р. № 3852-ХЩ2.2] - регулює лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод;

3)Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР[2.3] - формує водно-екологічний правопорядок;

4)Закон України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 р. № 1699-ІП [2.4] - встановлює правові та організаційні основи планування, забудови й іншого використання територій;

5)Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 р. № 2456-ХП [2.5] - визначає правові засади організа­ції, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів;

6)Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"від 25.06.1991 р. № 1264-ХП[2.6]-визначаєправові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

7)Закон України "Про курорти" від 05.10. 2000 р. № 2026-ІН [2.7] - спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони.

8)Закон України "Про землеустрій" від 22.05.2003 р. № 858-ІУ [2.8] — спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, місцевого самоврядування, юридич­ними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

 

2. Землі сільськогосподарського призначення. До них належать:

• сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

• несільськогосподарські угіддя (землі тимчасової консервації, господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, землі під господарськими будівлями і дворами).



Интернет реклама УБС

Основним і першочерговим обов'язком власників земельних ділянок є забезпечення використання таких земель за цільовим призначенням. При виникненні потреби в будівництві промисло­вих підприємств, залізниць та автомобільних шляхів, ліній електропередач і зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших цілей, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, під перелічені об'єкти із земель державної (комуналь­ної) власності виділяються переважно несільськогосподарські або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Стосовно будівництва на приватних (колективних) сільськогосподарських землях, то воно можливе за умови зміни цільового призначення ділянки.


Як вже зазначалося, усі форми власності на землю і, відповідно, суб'єкти прав рівноправні. Проте для земель сільськогосподарсь­кого призначення суттєвим обмеженням прав власності є те, що вони не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, юридичним особам і державам, а також особам без громадянства, хоча ці суб'єкти мають право орендувати землю.

Землі сільськогосподарського призначення використовуються:

• громадянами - для ведення особистого селянського госпо­дарства та товарного сільськогосподарського виробництва, садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби;

• сільськогосподарськими підприємствами і фермерськими господарствами - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

• сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

• несільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, релігійними організаціями й об'єднаннями громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Основними формами господарювання на сільськогосподарських землях є:

> особисте селянське господарство;

> сільськогосподарське підприємство;

> фермерське господарство;

> підсобне сільське господарство.

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка не належить до підприємницької і проводиться без створення юридичної особи громадянином або родиною задля задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, реалізації її надлишків та надання послуг.

Якщо власних земель не вистачає, то громадяни для сінокосіння і випасання худоби використовують громадські сіножаті й пасовища, тобто ті, що перебувають у власності держави чи територіальної громади. У випадку, коли ними орендуються державні (комунальні) землі для городництва, на таких ділянках не допускається капітальне будівництво, а можуть лише зводитися тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди, які підлягають знесенню після закінчення строку оренди. Така правова норма не розповсюджується на приватні землі для городництва та садівництва.

На відміну від особистого селянського господарства, сільсько­господарське підприємство є юридичною особою, що здійснює підприємницьку діяльність на сільськогосподарських землях. Встановлено, що для такого підприємства дохід від реалізації сільгосппродукції має становити не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

Державним (комунальним) сільськогосподарським підприємст­вам земельні ділянки із земель державної (комунальної) власності надаються у користування, а при їх ліквідації ділянки перево­дяться до земель запасу (або надаються іншим громадянам та юридичним особам).

Фермерське господарство, як і особисте селянське господарство, створюється одним громадянином або родичами (членами сім'ї). Проте воно має статус юридичної особи і є формою підприємницької діяльності на сільськогосподарських землях.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

■ земельної ділянки, що належить на праві власності фермерсь­кому господарству як юридичній особі;

■ земельних ділянок, що належать громадянам-членам фер­мерського господарства на праві приватної власності;

■ земельної ділянки, що використовується фермерським госпо­дарством на умовах оренди.

Підсобне сільське господарство для несільськогосподарських підприємств (установ, організацій), релігійних організацій та об'єднань громадян не є основним видом діяльності і тому здійснюється в межах існуючих юридичних осіб.

Землі лісового фонду. До земель лісогосподарського призначен­ня належать:

• лісові землі;

• нелісові землі.

Лісові землі — це землі, які:

> вкриті лісовою рослинністю;

> внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності, стихійного лиха тощо не вкриті лісовою рослинністю;


> зайняті незімкнутими лісовими: культурами, розсадниками і плантаціями, шляхами та просіками, протипожежними розри­вами, осушувальними канавами і дренажними системами.

Нелісові землі зайняті сільськогосподарськими угіддями, водоймами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродук­тивними землями тощо, які використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду можуть перебувати в державній, кому­нальній та приватній власності і використовуватися постійно чи орендуватися.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

> зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

> окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільсько­господарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі водного фонду. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

• морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водой­мами, болотами, а також островами;

• прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

• гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

• береговими смугами водних шляхів.

З метою запобігання забрудненню водойм та пошкодженню поліпшених водних об'єктів виділяються земельні ділянки природоохоронної території з режимом обмеженої господарської діяльності (докладніше див. главу 3.1), а саме:

> прибережні захисні смуги;

> смуги відведення;

> берегові смуги водних шляхів.

Форма власності зазначених земельних ділянок — державна (комунальна), а господарюючим суб'єктам вони можуть переда­ватися лише у користування.

Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Вони встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

■ для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею
менш як 3 гектари - 25 метрів;

в для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

■ для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів;

■ для морів та навколо морських заток і лиманів — за проектами
землеустрою;

■ у межах населених пунктів - на основі містобудівної доку­
ментації.

Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення, а на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, установлюються берегові смуги.

 

3. Землі житлової та громадської забудови використовуються:

• громадянами-власниками приватних, багатоквартирних жи­лих будинків, господарських будівель і тараненого будівництва -на правах власності чи користування;

• недержавними суб'єктами господарювання, у власності яких перебувають житлові будинки або об'єкти громадської забудови, - на правах власності чи користування;

• організаціями, які здійснюють управління жилими будин­ками або об'єктами громадської забудови державної (комунальної) власності, - на правах користування.

Використання ними земель здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриман­ням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.


Генеральний план населеного пункту - містобудівна докумен­тація, яка визначає принципові рішення з розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

План земельно-господарського устрою населеного пункту складається на основі генерального плану і затверджується відповідною місцевою Радою народних депутатів. Він використо­вується для обґрунтування, розробки і подальшої реалізації на землях населеного пункту необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів з освоєння, поліпшення якості земель, їх раціонального використання, охорони та захисту від руйнівних процесів тощо.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташо­вані будівлі житлової та громадської забудови, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

 

4. Землі природоохоронного (природно-заповідного) призначен­ня це:

• природні території та об'єкти - природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

• штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які затверджуються:

— Центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значен­ня;

— органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях - щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами.

Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місце­вого значення та парки-иам'ятки садово-паркового мистецтва, відповідно до законодавства України, можуть бути визнані юридичними особами.

У разі зміни форм власності на землю, на якій розміщуються заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забез­печувати режим їх охорони і збереження з відповідною пере­реєстрацією охоронного зобов'язання.

Землі оздоровчого призначення. На таких землях заборо­няється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної зохороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації та підлягає особливій охороні.

Лікувально-оздоровча місцевість - це природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворю­вань.


Завданням законодавства про курорти є регулювання суспіль­них відносин у сфері організації та розвитку курортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

Землі рекреаційного призначення. До таких земель належать земельні ділянки:

• відведені під зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів;

• використовувані як навчально-туристські та екологічні стежки, марковані траси;

• зайняті територіями будинків відпочинку, кемпінгів, пансіонатів, об'єктів фізичної культури, спорту і туризму, інших аналогічних об'єктів;

• надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяль­ність, що перешкоджає (може перешкоджати) використанню їх за призначенням, а також негативно впливає (може вплинути) на природний стан земель.

Землі історико-культурного призначення. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів установлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

5. Землі промисловості. На них розміщуються та експлуа­туються основні, підсобні та допоміжні будівлі і споруди промисло­вих, гірничодобувних та інших підприємств, їх під'їзні шляхи, інженерні мережі, адміністративно-побутові будівлі, інші споруди. Розміри земельних ділянок визначаються відповідно до державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.


До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку, а енергетики — землі під генеруючими об'єктами (атомними, тепловими, гідроелектростанціями, електростанціями з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), а також об'єктами транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій збройних сил, а також інших військових формувань. Землі оборони не можуть перебувати у приватній власності.

Обмеження у використанні встановлено для земель морського транспорту - на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів, а уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів створюються охоронні зони. Також охоронні зони встановлюються уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, та навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній. Особливий режим використання земель запроваджується на приаеродромній терито­рії та за необхідності - навколо військових та інших оборонних об'єктів .

6. Цільове призначення земельної ділянки, як вже зазначалося, — це її використання так, як встановлено документацією із земле­устрою.


Зміна цільового призначення проводиться відповідними рішеннями органів виконавчої влади або місцевого самоврядування на основі проекту відведення земельної ділянки. Проект має бути обов'язково погодженим державними установами сфери земельних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, санітарії та епідеміології, містобудування, архітектури, охорони культурної спадщини, лісового господарства (для земель зайнятих лісами), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Права органів державної влади та управління щодо зміни цільового призначення різні.

Так, сільські, селищні та міські ради приймають рішення щодо ділянок, розташованих у межах населених пунктів, за винятком особливо цінних земель, на зміну цільового призначення яких потрібне погодження Верховної Ради України.

До компетенції районних держадміністрацій належать рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок, які розміщені за межами населених пунктів, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Рада Міністрів АР Крим, обласні держадміністрації ухвалюють рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок за межами населених пунктів, якщо така зміна передбачає використання ділянок для інших потреб, ніж сільськогосподарсь­ких, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів для обслуговування членів територіальних громад району.

За рішенням Кабінету Міністрів України відбувається зміна цільового призначення ріллі, багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та особливо цінних земель поза межами населених пунктів. Щодо останніх, то для зміни їх цільового призначення необхідне погодження Верховної Ради України.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за їх ініціативою. Якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, то вони подають клопотання до сільської, селищної, міської ради, а якщо поза межами — до районної держадміністрації.

До клопотання додаються:

> копія державного акта на право власності на земельну ділян­ку;

> громадянином - копія паспорта, юридичною особою – копії статуту (положення) та свідоцтва про державну реєстрацію;

> документи щодо встановлених обмежень (обтяжень) та зе­мельних сервітутів на використання земельної ділянки;

> обґрунтування необхідності у зміні цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.

Клопотання розглядається відповідними державними орга­нами, і в разі їх згоди власник одержує дозвіл на підготовку проекту відведення ділянки землевпорядною організацією, з подальшим прийняттям (відповідно до компетенції) рішення про зміну чи відмову у зміні її цільового призначення.

Запитання для самоконтролю:

1. У чому полягають обмеження прав приватної власності на землі сільськогосподарського призначення?

2.Які існують форми господарювання на сільськогосподарських землях?

3.У чому полягають особливості використання земель лісового та водного фондів?

4.Що являють собою генеральний план та план земельно-господарського устрою населеного пункту?

5.Які особливості правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого,рекреаційного та історико-культурного призначення?

6.Які особливості правового статусу земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та оборони?

7.Яким чином відбувається зміна цільового призначення землі?


Література

Основна

2.1.Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

2.2.Лісовий кодекс України від 21.01.1994 р. № 3852-ХИ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 17. - Ст. 99.

2.3.Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 24. - Ст. 189.

2.4.Про планування і забудову територій: Закон України від 20.04.2000 р. № 1699-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2000.-№31.-Ст. 250.

2.5.Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 р. № 2456-ХИ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. -№ 34.-Ст. 502.

2.6.Про курорти: Закон України від 05.10.2000 р. № 2026-ІП // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 50. — Ст. 435.

2.7.Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 р. № 1264-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

2.8.Про землеустрій: Закон України від 22.05.2003 р. № 858-ІУ // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 282.

Додаткова

2.9. Земельне право України: Підручник / М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін. /Заред. М.В. Шульги. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 368 с.

2.10.Земельне право України: Підручник /За ред .О.О. Погріб­ного, 1.1. Каракаша. - К.: Істина, 2003. - 448 с.

2.11.Земельне право. Академічний курс. -К.: Вид. дім"Інюре",2001.-424 с.

2.12. Земельне право України / В.І. Курило, І.М. Миронець, Д.В. Ковальський, А.В. Харламович. — К.: Магістр — XXI сторіччя, 2006.-144 с.



Читайте також:

  1. I.1. Порядок збільшення розміру статутного капіталу АТ за рахунок додаткових внесків у разі закритого (приватного) розміщення акцій
  2. II. Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях
  3. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ РОЗРАХУНКІВ КУРСОВОЇ РОБОТИ
  4. ISO 15504. Призначення і структура стандарту
  5. IV ПОРЯДОК ПРОВЕДЕНИЯ ОПРОБОВАНИЯ ТОРМОЗОВ
  6. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
  7. IV. Критерій питомої потенціальної енергії деформації формозміни
  8. The peace – порядок
  9. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  10. V. Порядок подання роботи на рецензiю i захист роботи
  11. V. Порядок подання скарги
  12. V. ПОРЯДОК ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Лекція № 2 | Лекція № 3

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.