Обов'язки людини за Конституцією України

У Конституції України визначаються такі обов'язки людини.

Обов'язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України(ст. 68 Конституції України).

Заборонами,як випливає зі статей 13, 17, 19, 23, 24, 41, 55, 126 Конституції України, є положення про те, що ніхто не може: використовувати власність на шкоду людині і суспільству, у тому числі таким чином, щоби це погіршувало екологічну ситуацію і природні якості землі; створювати на території України будь-яке збройне формування, не передбачене законом, і бути його членом; примушувати будь-кого робити те, що не передбачено законодавством; встановлювати будь-які привілеї чи обмеження за будь-якими ознаками; захищати свої права і свободи забороненими законом засобами; здійснювати у будь-який спосіб вплив на суддів тощо.

Приписамиж є положення про те, що: ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань; державною мовою в Україні є українська мова; усі суб'єкти права власності рівні перед законом тощо.

Обов'язок неухильно додержуватися законів України означає, що кожен повинен добросовісно, точно, своєчасно і без будь-яких застережень виконувати усі передбачені законами України приписи і дотримуватися заборон, що у них містяться. Проте слід зазначити, що цей обов'язок, відповідно до статей 3, 8 і 9 Конституції України, обмежується принципами пріоритету прав людини над інтересами держави, верховенства права, а також верховенства Конституції України і чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, над законами.

Обов'язок виконувати судові рішення(статті 124, 129 і 150 Конституції України).

Цей обов'язок прямо випливає із вказаних статей Основного Закону, де зазначено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Однак це стосується лише тих судових рішень, які набрали законної сили.

Що стосується рішень, ухвалених Конституційним Судом України, то вони є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Обов'язок виконувати рішення Конституційного Суду України кореспондується з обов'язком додержуватися законів України. Адже закон у цілому або його окремі положення (розділи, статті, частини статей тощо), а так само міжнародний договір України можуть бути визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України і втрачають чинність від дня ухвалення такого рішення (ст. 152 Конституції України).

Невиконання судового рішення службовою особою тягне кримінальну відповідальність за ст. 382 КК України, а те саме діяння, вчинене іншою, крім службової, особою - кримінальну відповідальність за статтями 164, 165, 389, 390, 393, 395 КК України або адміністративну відповідальність за статтями 51-1, 185-6, 186-5 КУпАП.

Обов'язок знати законивипливає із ст. 68 Конституції України: адже неможливо неухильно додержуватися Конституції України і законів України, не знаючи їхнього змісту. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції, незнання законів не звільняє, від юридичної відповідальності.

Законами є Конституція (Основний Закон) та інші закони України. До законів слід, у певному сенсі, прирівняти також ті нормативно-правові акти, які, в силу прямої вказівки у Конституції України та в інших законах, мають юридичну силу законів. Це:

• міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

• укази Президента України, видані у 1997-1999 рр. відповідно до пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України;

• декрети Кабінету Міністрів України, видані у 1992-1993 рр. згідно із Законом України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання» від 18 листопада 1992 р.

Незнання людиною підзаконних нормативно-правових актів не звільнятиме її від юридичної відповідальності тільки у випадках, коли знання цих актів даною конкретною людиною передбачається як необхідний юридичний факт. Це означає, що інші, крім законів, нормативно-правові акти зобов'язані знати лише особи, на яких такий обов'язок покладається у зв'язку з їхньою професією, посадою, виконанням певного іншого обов'язку тощо.

Обов'язку людини знати закони прямо кореспондує право на правову допомогу, передбачене ст. 59 Конституції України. Крім того, вказаний обов'язок обмежується дією принципу, закріпленого у ст. 57 Конституції України, відповідно до якого закони, у тому числі ті, що визначають обов'язки громадян, мають доводитися до відома населення.

З обов'язком знати закони тісно пов'язаний встановлений у ст. 53 Конституції України обов'язок набути загальну середню освіту,і оскільки цей обов'язок покладається на осіб, певна частина яких є обмежено дієздатними в силу малоліття, він передбачає також і обов'язок батьків забезпечити здобуття їх дітьми загальної середньої освіти.

Згідно із Законом України «Про освіту», загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Саме тому держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти, оплачує її здобуття і визнає її обов'язковою.

Законом України «Про загальну середню освіту» встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання, а злісне ухилення батьків від виконання обов'язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Ухилення батьків або осіб, що їх замінюють, від виконання передбачених законом обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне адміністративну відповідальність за ст. 184 КУпАП, а експлуатація дітей, у тому числі якщо це спричинило істотну шкоду для освітнього рівня дитини - кримінальну відповідальність за ст. 150 КК України.

Обов'язок не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України).

Більш детально цей обов'язок розкривається в деяких інших статтях Конституції України. Так, відповідно до статей 24, 27, 28, 32, 41, 43, 44, 47, 54, 64 усі зобов'язані не обмежувати права і свободи інших людей, не посягати на життя інших людей, не піддавати їх катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню, не піддавати їх медичним, науковим чи іншим дослідам, не допускати збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про інших людей без їхньої згоди, якщо це не є способом захисту прав даної людини, не примушувати інших людей до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежувати їх у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій, не використовувати примусову працю і працю жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах, не посягати на власність, а також на житло інших людей, не використовувати і не поширювати результати інтелектуальної, творчої діяльності інших людей без їхньої згоди, не використовувати власність таким чином, щоби цим завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, не примушувати інших до участі або до неучасті у страйку.

Вказаний обов'язок не є абсолютним і має винятки. Так, відповідно до ст. 55 Конституції України, посягання на права і свободи, честь і гідність інших людей можливі, якщо вони є передбаченими законом засобами для захисту власних прав і свобод (зокрема, необхідною обороною, крайньою необхідністю).

Хоча у ст. 68 Основного Закону згадуються тільки такі нормативно-правові акти, як Конституція України та закони України, це, однак, не означає, що можна не додержуватися норм інших правових актів. Тому зазначений обов'язок слід тлумачити розширено та мати на увазі, що всі інші, Тобто підзаконні, нормативно-правові акти можуть (та й повинні) при їх застосуванні й реалізації піддаватись перевірці, оцінці, нагляду, контролю з огляду на їх відповідність закону. У разі виникнення сумнівів щодо такої відповідності підзаконні нормативно-правові акти можуть оскаржуватись (опротестовуватись) у встановленому законом порядку. Лише Конституція України є актом, зміст якого не підлягає жодним сумнівам та запереченням, крім тих, що пов'язані з можливою необхідністю тлумачення її положень або внесення змін до неї.

У загальній теорії права зазвичай розрізняють три основні форми здійснення, реалізації дозволяючих, забороняючих та зобов'язуючих юридичних норм: їх використання, виконання й додержання. У ч. 1 ст. 68 Конституції йдеться тільки про останню з цих форм правореалізації. Однак, як відомо, будь-яка забороняюча норма може бути сформульована як норма зобов'язуюча (заборона певної дії - це ніщо інше, як обов'язок утримуватись від вчинення такої дії), і навпаки: будь-який юридичний обов'язок може бути переформульовано на заборону (обов'язок вчинити певну дію є, інакше кажучи, забороною утримуватись від ЇЇ не-вчинення). Тому коментований припис поширюється не тільки на забороняючі, а й на зобов'язуючі юридичні норми, що їх вміщено у Конституції України.

Посягання на права і свободи, честь і гідність особи у багатьох випадках тягне кримінальну (переважно розділи II, III, IV, V, VI, VII, XIII, XVI, XVII Особливої частини КК України) або адміністративну (переважно глави 5, 6, 7, 11, 12 Особливої частини КУпАП) відповідальність.

Обов'язок не заподіювати шкоду природі і культурній спадщині, відшкодовувати збитки, завдані природі і культурній спадщині (ст. 66 Конституції України).

Цей обов'язок передбачений також і статтями 13, 16, 41, 50 і 54 Конституції України, відповідно до яких: власність зобов'язує і не повинне використовуватися на шкоду людини і суспільства; використання власності не може погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі; кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля і на користування культурною спадщиною, а держава забезпечує екологічну безпеку й охорону культурної спадщини.

Статтею 11 Основ законодавства України про культуру встановлено також, що громадяни зобов'язані: додержувати вимог чинного законодавства щодо діяльності у сфері культури; дбати про збереження культурної спадщини, традицій народної культури, сприяти охороні пам'яток історії та культури; поважати культуру, мову, традиції, звичаї та обряди національних меншин, які проживають на території України; піклуватися про естетичне виховання і культурний розвиток дітей, прилучення їх до цінностей вітчизняної та світової культури.

Невиконання обов'язку не заподіювати шкоду природі і культурній спадщині може бути обґрунтованим в умовах крайньої необхідності, коли заподіяння шкоди названим об'єктам правової охорони обумовлене усуненням небезпеки, яка безпосередньо загрожує правам і свободам людини.

КК України (зокрема розділ VIII) передбачає кримінальну відповідальність за різноманітні злочини проти довкілля.

Обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 Конституції України).

Конкретні види податків і зборів - загальнодержавних та місцевих, їх ставки, строки і порядок їх сплати, пільги щодо оподаткування визначаються законами України «Про систему оподаткування», «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про фіксований сільськогосподарський податок», декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» та іншими законодавчими актами.

Що стосується інших, крім податків і зборів, обов'язкових платежів, то обов'язок їх сплачувати не розглядається як конституційний.

З метою усунення подвійного оподаткування Україною укладаються відповідні договори з іншими державами. При цьому, відповідно, наприклад, до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» доходи, одержані за межами України громадянами з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу сукупного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні, а зарахування сплачених за межами України сум податку провадиться у разі письмового підтвердження податкового органу відповідної іноземної держави факту сплати (утримання) податку.

Статті 201, 207, 212 КК України передбачають відповідальність за контрабанду, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, за умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

КУпАП і ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлюють адміністративну відповідальність, зокрема: а) громадян, винних у неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларацій перекручених даних, у відсутності обліку або неналежному веденні обліку доходів і витрат, для яких встановлено обов'язкову форму обліку; б) громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством; в) громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії, чи здійснюють продаж товарів, не зазначених у деклараціях.

Законами України встановлюються категорії осіб, які можуть бути повністю або частково звільнені від сплати тих чи інших податків.

Нести обов'язки у сім'ї, піклуватися про дітей та про непрацездатних батьківпередбачено ст. 51 Конституції України. Відповідно до цієї статті, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Більш детально ці обов'язки визначені у Сімейному кодексі України.

Як вже зазначалось, ухилення батьків або осіб, що їх замінюють, від виконання передбачених законом обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне адміністративну відповідальність за ст. 184 КУпАП. Крім того, злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки, тягне кримінальну відповідальність на підставі ст. 166 КК України, а ухилення від сплати аліментів на утримання дітей і від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків - за статтями 164 і 165 КК України.

Обов'язок не виконувати явно злочинні розпорядження та накази(ст. 60 Конституції України).

Цей обов'язок є абсолютним. Виконання його кожним є гарантією забезпечення правового порядку, за яким ніхто не буде примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діятимуть лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Його ж невиконання створює умови для нехтування посадовими особами обов'язку дотримуватися у своїй діяльності принципу законності і для правового свавілля у суспільстві.

Виконання явно злочинного розпорядження чи наказу тягне кримінальну відповідальність (ст. 41 КК України). Особа ж, яка відмовилась виконувати явно злочинний наказ або розпорядження, не відлягає кримінальній відповідальності за жодних обставин.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Обов'язки іноземців та осіб без громадянства.	\|	Конституційні обов'язки громадян України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.