V. Містобудування та «сталінський ампір» в архітектурі. Монументальна скульптура. (20 хв.)

Сталінській ампір (від фр. empire — «імперія» і за аналогією з ампіром)— провідний напрям в архітектурі, монументальному і декоративному мистецтві СРСР з кінця 1930-х до середини 1950-х років. Прийшов на зміну раціоналізму і конструктивізму. Набув поширення в роки, коли країною керував Йосип Сталін, особливо — в післявоєнний час, коли він був поширений також і в країнах Східної Європи.

Відмінні риси стилю :

- ансамблева забудова вулиць і площ;

- синтез архітектури, скульптури і живопису;

- розробка традицій російського класицизму;

- використання архітектурних ордерів;

- барельєфи з геральдичними композиціями і зображеннями трудящих;

- оптимістичний настрій усього твору;

- використання мармуру, бронзи і цінних порід дерева в оформленні громадських інтер'єрів.

У середині 1930-х років у радянській архітектурі стався поступовий перехід від конструктивізму до «сталінського ампіру». Цей перехідний період можна назвати постконструктивізмом. Деякі будівлі цього часу, зовні багато декоровані, зберігали у своєму плануванні і деталях конструктивістську основу. «Радянський монументальний класицизм» був в цілому сформований до кінця 30-х років.

В 1934 році створюється Академія архітектури СРСР і Союз архітекторів СРСР, який об'єднує творчі сили для вирішення нових завдань, поставлених перед майстрами. Це створення Палаців культури, спортивних комплексів, індустріальних центрів, санаторіїв і піонерських таборів. Архітектори в цей період працюють у великих творчих майстернях і науково-дослідних проектних інститутах, об'єднуючих конструкторів, архітекторів і художників, якими керують лідери радянської архітектури. Багато проектів створюються в результаті всесоюзних конкурсів.

В цілому «сталінський ампір» сформувався в період проведення конкурсів на проекти Будинку Рад і павільйони СРСР на Всесвітніх виставках 1937 року в Парижі і 1939 року в Нью-Йорку. Конкурси проходили у декілька етапів, при відкритому обговоренні, і виявили яскравих талановитих художників. Переможець конкурсу — Б. М. Іофан, оптимістичне звучання творів якого стало яскравою сторінкою передвоєнної архітектури. Майстри, що отримали другі, треті премії, і їх учні — Г. П. Гольц, І. В. Жолтовский, Л. В. Руднев, М. А. Мінкус, згодом очолили цей архітектурний напрям.

Вже в період Другої світової війни архітектори починають працювати над проектами відновлення зруйнованих міст, меморіалами і тріумфальними арками для зустрічі радянських героїв. У художньому образі цих творів був оптимізм перемоги, в яку вірили архітектори і на яку усі чекали.

У 1945 році країна приступила до відновлення зруйнованих міст. Архітектура стала одним з пріоритетних напрямів народного господарства. Архітектурний твір повинен був вселяти упевненість глядачам в швидкому відновленні усієї країни. Яскравими прикладами є головна будівля МГУ, комплекс павільйонів ВДНГ, будівля МЗС СРСР на Смоленській-Сінній площі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІV. Живописне мистецтво соцреалізму. Народні майстри. (20 хв.)	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.