Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Рівні системи «людина - життєве середовище»

НОРМАТИВНА ДИСЦИПЛІНА

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

РОЗШИРЕНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ДЛЯ ВСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

ЗА ОКР «БАКАЛАВР»

КИЇВ - 2015

ЗМІСТ

1. ЛЕКЦІЯ	«Категорійно – понятійний апарат з безпеки життєдіяльності»
ЛЕКЦІЯ	«Таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек»
ЛЕКЦІЯ	«Природні загрози та характер їхніх проявів на дії на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки. Пожежі у природних екосистемах»
ЛЕКЦІЯ	«Безпека харчування як частина безпеки життєдіяльності. Ендемічні та інфекційні загрози, харчові отруєння»
ЛЕКЦІЯ	«Техногенні аварії. Основи забезпечення пожежної безпеки на транспорті і промислових об’єктах»
ЛЕКЦІЯ	«Дія іонізуючих випромінювань на людину. Режими захисту від діі радіації.»
ЛЕКЦІЯ	«Особливості та типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах. Режими захисту від дії токсичних речовин»
ЛЕКЦІЯ	«Соціальні небезпеки, їхні види та характеристики. Критерії та основи збереження здоров’я населення».
ЛЕКЦІЯ	«Менеджмент безпеки»
ЛІТЕРАТУРА

РОЗШИРЕНИЙ КОНСПЕКТ

лекції №1

«Категорійно – понятійний апарат з безпеки життєдіяльності»

ПЛАН

Вступ.

1. Сутність безпеки життєдіяльності.

2. Безпека життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях.

3. Безпека життєдіяльності в повсякденному житті.

Заключна частина.

Вступ

Безпека життєдіяльності (далі БЖД), як освітня дисциплина, перебуває на стадії розвитку і становлення та належить до фундаментальних наук. Стратегічним принципом напряму освіти з БЖД має бути принцип управління безпекою (ризиком), як складовою якості благополуччя життя людини та допустимого ризику.

Метою курсу БЖД є підготовка особи до активної участі в забезпеченні повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється.

1. (перше навчальне питання) (Сутність БЖД.).

Безпека- збалансований стан людини (або системи), соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо. Збалансованість системи «людина – життєве середовище».

Безпека людини – стан захищенності особи та суспільства від ризику.

Життєдіяльність – процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей. Самореалізація суспільства у здобутті потреб та розкриття можливостей..

БЖД- галузь знань, що вивчає небезпеки, які загрожують людині в повсякденному житті (вдома, на вулиці, роботі, відпочинку) та за надзвичайних ситуацій (аварії, техногенні та природні катастрофи тощо), і методи захисту від них, а точніше – загальні принципи, на яких вони (методи захисту) створюються.

МЕТА БЖД – безпека в системі «людина – життєве середовище».

Об’єктом БЖД- є- Система «людина – життєве середовище». Елементами життєвого середовища є природні, техногенні побутові, техногенні виробничі та соціальні явища. Якщо в системі, що розглядається, - 1 людина, то в життєве середовище підпадає і все населення, група людей, людство тощо.

Предметом БЖД – вважають моделі безпеки, їх складання з метою розробки та прийняття рішення щодо збалансованості системи, усунення небезпек.

Методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід.

Системно-структурний підхід – напрям методології досліджень, що полягає у вивченні об’єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв’язків між ними, тобто розгляді об’єкта як системи.

Основним методом системного підходу є системний аналіз – якщо в системі виникає складне питання, то для підготовки та обгрунтування рішень застосовують сукупність методологічних засобів.

Кожна система є сукупністю взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою з метою досягнення певних цілей. БЖД розглядає людину тільки в системі «людина – життєве середовище». Поза межами цієї системи людина становить об’єкт вивчення антропології, медицини, психології, соціології та інших наук.

БЖД- невід’ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» (Sustainable Human Development). Сталий розвиток веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду. Сталий розвиток- це концепція стосовно необхідного балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому житті. Сталий розвиток – це керований розвиток.

Безпеці систем заважає небезпека. Вона вносить дизбаланс у систему.

Небезпеку розглядають як об’єктивно існуючу реальність у відносинах між суспільством і технікою, середовищем проживання людини.

Небезпека – 1) негативна властивість живої та неживої матерії, що може завдати шкоди самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям; 2) умова чи ситуація, яка існує в навколишнєму середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення чи пошкодження.

Носії небезпек (або джерела) – природні процеси, техногенне середовище, людські дії.

Залежно від наслідків впливу на організм людини фактори небезпеки поділяють на:

-Небезпечні фактори –чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших ушкоджень організму або окремих його органів і навіть до смерті.

-Шкідливі фактори - чинники життєвого середовища, які зумовлюють погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання тощо.

Виокремлюють також пасивно-активні фактори, дія яких проявляється із залученням енергії людини (гострі нерухомі предмети, нерівні або дуже гладкі поверхні тощо), та пасивні, що впливають на людину опосередковано через деградацію властивостей матеріалів (виявляються у руйнуваннях, вибухах тощо).

За характером дії на організм людини, природою та енергією всі чинники поділяють на такі групи: (фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні)

-Фізичні ( чинники життєвого середовища, здатні завдати шкоди організму, причиною яких можуть бути шум, вібрації та інші види коливальної дії, неіонізуючі та іонізуючі випромінювання, кліматичні параметри –температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, недостатня освітленість, підвищений рівень статичної електрики та ін.); Фізичні вражаючі фактори поділяють на підгрупи: 1)механічні (вони мають запас кінетичної чи потенціальної енергії – усі рухомі об’єкти чи елементи машин; об’єкти та їхні елементи, розміщенні над поверхнею землі – передання якої організму спричинює травми: переломи, розриви м’яких тканин, судин); 2)термічні чинники (їм властивий певний запас теплової енергії та аномальна температура; спричиняють опіки тощо); 3)електричні чинники (вони мають запас електричної енергії, спричиняє біологічну [подразнення та збудження тканин організму, судомне скорочення м’язів та повна зупинка серця], теплову[призводить до різного ступеня опіків ділянок тіла], механічну[ призводить до розшарування тканин, відривання частин тіла], електро-хімічну дію [зумовлює електроліз рідин, крові, порушує іх склад]). Причому електричні травми об’єднують у три групи: місцеві, загальні, змішані; 4)електромагнітні чинники (характерізуються запасом енергії електромагнітних хвиль, величина якої залежить від довжини електромагнітної хвилі: E=hν=hc/גּ, де h – постійна Бланка; ν – частота хвилі; גּ- довжина хвилі; с-швидкість світла. ЕМ-випромінювання поділяють на 3 групи- радіочастотний[радіохвилі], оптичний [видиме світло, ультрафіолетове, інфрачервоне, лазерне], діапазон іонізуючого випромінювання [рентгенівське та γ-випромінювання]; 5) ядерні чинники (до них належать природні та штучні радіонукліди, що мають запас ядерної енергії.

-хімічні фактори небезпеки. Вони мають високу хімічну спорідненість із тканинами організму людини та речовинами довкілля; здатні на отруйну дію в організмі.

Залежно від практичного використання НХР класифікують на:

- промислові отрути

- отрутохімікати

- лікарські препарати

- побутові хімічні речовини тощо.

-Біологічні фактори небезпеки. (грец. bios-життя) фактори небезпеки-чинники, зумовлені дією різноманітних живих організмів: макроорганізми- рослини і тварини; та патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші). Групи інфекційних захворювань- інфекції дихальних шляхів (грип, аденовірусна інфекція, ангіна, дифтерія, коклюш, туберкульоз), кишкові інфекції (дизентерія, черевний тиф, паратиф, холера, вірусний гепатит, поліомієліт), кров’яні інфекції (малярія, сипний і зворотний тиф, кліщовий енцефаліт), інфекції зовнішніх покривів.

Інфекційні хвороби та інвазії, що трапляються в аграрному комплексі класифікують за їх збудником:

-бактеріальні (туберкульоз, бруцельоз, сальмонельоз, лептоспіроз, сибірка, листеріоз, еризипелоїд, чума, туляремія);

-вірусні (сказ, орнітоз);

-рікетсіозні(лихоманки);

-грибкові (актиномікоз, бластомікоз, кандидоз, кокцидіоїдоз, криптококкоз, мікроспорія, трифофітія, гістоплазмоз, епідермофітія);

найпростійші (ехінококоз, теніоз, трихінельоз).

-Психофізіологічні фактори небезпеки –чинники, обумовлені особливостями фізіології та психології людини, що можуть завдати їй шкоди за певних обставин.

2. (друге навчальне питання) (БЖД у надзвичайних ситуаціях.)

Взаємодія людства з навколишнім середовищем досягнула гранично допустимої межі. Частка наслідків надзвичайних ситуацій (далі НС) природного та техногенного характеру становить понад 4% ВВП у світовій економіці. Статистика виникнення НС в Україні сідчить, що методи і підходи, які використовуються для забезпечення безпеки є неефективними і не відповідають сучасним вимогам часу.

Всі небезпеки у НС поділяються на природні, техногенні та воєнні.

Природні НС (природна небезпека) поділяються на: НС гідрометеорологічного характеру ( сильні дощі, зливи; сильний вітер, шкали, смерчі; великий град; заморозки, засухи, загибель врожаю; сильний сніг, хуртовини, ожеледець; високі рівні води, повені, водопілля, паводки), НС геологічного характеру(карстові провалля, сейсмічно-небезпечні території, зсувонебезпечні теріторії, підтоплення та заболочені і перезволожені с-г угіддя), пожежі в природних екосистемах (лісові, степові та хлібних масивів), НС медико-біологічного характеру(інфекційна захворюваність та отруєння людей, тварин, рослин).

Техногенні НС (техногенна небезпека) поділяються на: НС радіаційні (аварії на АЕС), НС хімічного характеру (хімічно-небезпечні об’єкти), НС пожежовибухонебезпечні (пожежовибухонебезпечні об’єкти), НС на гідродінамічних об’єктах, НС та аварії на транспорті.

Соціально-політичні НС – терорізм, аварії на об’єктах військового призначення, виявлення застарілих боєприпасів.

Аналіз безпеки може здійснюватися апріорно (за експертною оцінкою, наприклад подія може відбутися, а причини апріорно мають якись рейтинг) або апостеріоно (коли подія відбулася, розраховують ризики причин).

Як уже було сказано, методологічна основа БЖД – системний аналіз. Принцип системності розглядає явища у їх взаємному зв’язку, як цілісний набір або комплекс. Мету, або результат, який дає система, називають елементом, що утворює систему. В основі системного аналізу лежить емерджентність, тобто здатність систем мати такі властивості, яких немає і навіть не може бути в елементів, що її складають.

Наприклад, таке системне явище, як горіння (пожежа) можливо за наявності [і] наступних компонентів: горюча речовина, окисник, джерело запалювання. Вилучаючи хоча б один із названих елементів, ми руйнуємо систему.

Логічні операції під час аналізу безпеки систем прийнято позначати відповідними знаками. Найчастіше використовуються операції «І» та «АБО».

Операція або вентиль « І» вказує, що для отримання даного виходу необхідно дотримати всі умови на вході. Вентиль «АБО» вказує, що для отримання даного виходу повинна бути дотримана хоча б одна з умов на вході, тобто подія Г буде мати місцє, якщо відбудеться хоча б одна з подій Д або Е.

Графічне зображення таких залежностей чимось нагадує дерево, що розгаложується.

У закордонній літературі, присвяченій аналізу безпеки об’єктів, використовуються такі терміни як «дерево причин», «дерево відмов», «дерево небезпек», «дерево подій». У деревах, що будуються, як правило, є гілки причин та гілки небезпек, що повнісню відображає діалектичний характер причинних та наслідкових зв’язків.

Концепція безпеки систем уперше була використана в ракетобудуванні наприкінці 40-х років ХХ ст. У подальшому конструктори та інженери при розробці безпечних конструкцій орієнтувалися виключно на метод спроб та помилок.

Програми, розроблені спочатку військовими й фахівцями у галузі космонавтики, с часом були пристосовані до використання у промисловості в таких галузях, як ядерна енергетика, нафтопереробка, перевезення вантажів, хімічна промисловість, а пізніше – в комп’ютерному програмуванні.

3. (треттє навчальне питання) (БЖД в повсякденному житті.)

Всі небезпеки у звичайних умовах поділяються на природні (наприклад, антропогенні забруднення- води, харчових продуктів- призводять до харчових отруєнь та інших захворювань аліментарного генезу; ендемічні та епідеміологічні захворювання), техногенні (побутові та виробничі), соціальні (наркотична залежність, алкоголізм, СНІД, туберкульоз тощо).

В природніх екосистемах БЖД вивчає такі системи як: «людина – довкілля», людина – навколишнє середовище», вивчається обмін речовин та енергії в природних екосистемах і людиною та інші.

На виробництві БЖД вивчає та забезпечує управління безпекою у системі «людина – машина- виробниче середовище».

У підсистемі « людина – машина» - небезпечні та шкідливі психофізіологічні виробничі чинники залежно від характеру дії поділяють на такі групи:

-важкість праці- перевантаження на кістково-м’язову систему людини (статичні, динамічні перевантаження у відносинах в системі «людина-машина»);

-нервово-психічні перевантаження (розумові перевантаження, перевантаження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Щодо відносин в підсистемі « людина – виробниче середовище» для фізичних факторів у виробничому середовищі – встановлюють ГДР (гранично допустимий рівень), для НХР – ГДК (гранично допустиму концентрацію).

Рівні системи «людина - життєве середовище»

Суб’єктом системи «людина — життєве середовище» може бути як окрема людина, так і будь-яка спільнота, членом якої є ця людина. Соціальні спільноти, в свою чергу, можуть бути складовими частинами інших спільнот, ті, в свою чергу, входять до ще більших. Як правило, завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот.

Для систем різного рівня різними є не лише суб’єкт, а й об’єкт — життєве середовище, оскільки межі його визначаються тим, де перебувають або можуть перебувати в даний час члени соціальної спільноти — суб’єкта системи. Від рівня системи «людина — життєве середовище» залежить також віднесення небезпеки до відповідної категорії — вражаючий фактор, небезпечна ситуація чи джерело небезпеки.

Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.

Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина — життєве середовище», а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту.

Безпека життєдіяльності людини у повсякденному житті має мету збереження не тільки життя, але й здоров’я людини і її нащадків.

Понятійна довідка:

«Життєдіяльність» складається з двох слів — «життя» і «діяльність», тому з'ясуємо спочатку зміст кожного з них.

Життя- це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими — фізичною, хімічною, енергетичною тощо.

Життя— це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів.

З цього досить складного визначення виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії. Невід'ємною властивістю всього живого є активність (миші, птахи, люди).

Діяльністьє специфічною людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає в доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.

Людська активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не тільки пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву в неї певної потреби. Людина відчуває на собі вплив законів природного світу.

Діяльність людини поєднує її біологічну, соціальну та духовно-культурну сутності.

Отже, під життєдіяльністюрозуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей

Історична довідка:

Протягом усієї своєї історії людство прагне зробити життя зручним. У людському прагненні до пізнання дуже часто засоби витісняють мету, людина стає додатком до створеного нею, а її ж творіння становлять загрозу для неї самої.

Можна навести чимало прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що завдяки набутим знанням з розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинених країнах світу вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коренями часів Гіппократа(460-370 рр. до н.е.), який здійснив реформу античної медицини, і Аристотеля(384-322 рр. до н.е.), який вже в ті далекі часи вивчав умови праці.

Однією з найнебезпечніших галузей людської діяльності була і залишається в багатьох країнах, в тому числі в Україні, гірнича справа. Останні свідчення цьому — постійна гибель українських гірників у шахтах Донбасу. Тому вже з часів середньовіччя вчені досліджували небезпеки, пов'язані з гірничодобувною справою. Георг Агрікола (1494-1555 рр.) у 1545 р. першим зробив запис про випадок виділення та вибуху рудникового газу. Відомому лікарю епохи Відродження Парацельсу(1493-1544 рр.), який теж вивчав небезпеки, пов'язані з гірничою справою, належать слова: «Все є отрута і все є ліки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи ліками». Цей вираз можна вважати основою принципу нормування шкідливих речовин, який використовується і дотепер.

Значний внесок у справу розвитку безпеки праці зробив М.В.Ломоносов (1711-1764рр.). У 1763 р. він видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув різні питання гігієни та безпеки праці гірників, організації їх праці та відпочинку, укріплення ґрунтів, відведення рудникових вод, небезпечних концентрацій газу та пилу, раціональності одягу.

У 1847 р. А.М.Нікітін видав книгу «Хвороби робітників із зазначенням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають попереджувати професійні захворювання та аварії.

У ХІХ-ХХ ст. у зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості проблемами безпеки на виробництві займалося багато вчених. Відзначимо насамперед учених, діяльність яких пов'язана з Україною. Це перший ректор Харківського технологічного і Київського політехнічного інститутів В.Л.Кирпичов (1845-1913рр.), який у своїх працях пов'язав питання безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями прикладної механіки та опору матеріалів, і академік АЛ.Скочинський (1874-1960рр.), який зробив великий внесок у розвиток техніки безпеки на вугільних шахтах.

Суттєва роль у забезпеченні БЖД належить індивідуальним засобам захисту. Одним з показових прикладів цих засобів є протигаз, створений академіком М.Д.Зелінським у 1915р., який майже без принципових змін використовується і сьогодні.

Можна навести ще багато прикладів, які свідчать про людські зусилля, спрямовані на власну безпеку, і водночас можна навести не менше прикладів, які дали підставу Жану Батісту Ламарку майже двісті років тому, а саме в 1809р. заявити: «Інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю не придатною для життя». Але катастрофічні потрясіння XXст. перевершили всі найжахливіші побоювання щодо долі людства і можуть розглядатися не інакше як війна на знищення, яку оголосила сучасна цивілізація феномену людини.

Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуюче руйнування. Це поставило під загрозу здоров'я та життя сучасного і майбутніх поколінь людей, існування людської цивілізації.

Людству почала загрожувати небезпека повільного вимирання внаслідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Стало зрозумілим, що для усунення цієї небезпеки необхідно переглянути традиційні форми природокористування та докорінно перебудувати господарську діяльність більшості країн світу. Одним з перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України В.І. Вернадський(1863-1945 рр.).

Основою вчення академіка Вернадського була «жива речовина», до складу якої входять всі живі організми, що мешкають на планеті. Незважаючи на малий обсяг — 0,25% від маси всієї біосфери, — завдяки геохімічній активності й здатності до розмноження жива речовина, використовуючи і перетворюючи світлову енергію, розвиває величезну вільну енергію, через що функції її проявляються в планетарному масштабі. До складу живої речовини Вернадський включив також людину, розглядаючи природу і людське суспільство як одне ціле. Він обґрунтував положення про те, що обрис сучасної Землі сформований людиною, і показав, що діяльність сучасної людини викликає рух основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала наймогутнішою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ.

Такий стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень та виконання заходів, які б дозволили вирішити двоєдине завдання - збереження рівноваги в природі та задоволення вимог умов життя, які весь час зростають. Перші положення, що отримали всесвітнє визнання, викладені у працях так званого Римського клубу. Римський клуб — це неформальна організація вчених математиків, економістів, екологів, соціологів, фахівців з управління тощо, створена в 1968 р. Основна мета робіт, що виконувались членами цього клубу, полягала в розробці наукових методів опису світу як складної біосоціальної системи. Результати робіт, виконаних в рамках Римського клубу, показали, що треба переглянути систему загальноприйнятих цінностей і цілей та переходити від вузьконаціональних, регіональних цілей до оцінки глобальної світової рівноваги, що забезпечить безпеку життєдіяльності всього людства.

38-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН у 1983 р. створила Міжнародну комісію з навколишнього середовища та розвитку, яка покликана аналізувати стан навколишнього середовища в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987р. ця комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загально-планетарних проектів.

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН, присвячена Концепції сталого розвитку світового співтовариства. Конференція прийняла документ «Порядок денний XXI століття»та зробила висновок про необхідність глобального партнерства держав для досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства.

Місце БЖД серед наук:

Як нормативна навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» — це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категорійний, теоретичний і методологічний апарат, необхідний для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивчають конкретні небезпеки і методи захисту від них.

Підготовка студентів у рамках цієї навчальної дисципліни містить теоретичні питання, спрямовані передусім на формування світогляду, відпрацювання ідеології поведінки, забезпечує майбутніх спеціалістів важливим інструментом не тільки щоденного безпечного контактування з навколишнім світом, а й готує до майстерного виконання різної складності технологічних процесів. Завдяки цій дисципліні майбутній фахівець має опанувати філософію безпеки локальних екосоціосистем, знати, як будується логічне дерево подій, визначати існуючі проблеми безпеки.

Безпека життєдіяльності як навчальна дисципліна не вирішує спеціальних проблем безпеки. Це справа спеціальних дисциплін — охорони праці, цивільної оборони, промислової екології, комунальної гігієни, тощо. Але безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в галузі безпеки, що є науково-методичним фундаментом для всіх без винятку спеціальних дисциплін з безпеки.

Безпека життєдіяльності - дисципліна, що навчає основам захисту особистості, суспільства, держави, людства. Спеціаліст, який досконало засвоїв предмет «Безпека життєдіяльності», здатний вміло діяти в умовах небезпеки, захищаючи таким чином як своєжиття та здоров'я, так і життя та здоров'я інших людей.

У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов’язаних з питаннями безпеки. До них належать:

- гуманітарні (філософія, культурологія, лінгвістика);

- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);

- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

- науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільний захист (цивільна оборона), основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна та комунальна гігієна і багато інших дисциплін.

Завдання дисципліни «Безпека життєдіяльності» у вищій школіполягає в тому, щоб навчити студентів:

· ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, визначати величину і ймовірність їхнього прояву;

· визначати небезпечні, шкідливі і вражаючі чинники, що породжуються джерелами цих небезпек;

· розуміти причини й механізм дії непбезпечних чинників на людину;

· прогнозувати можливість і наслідки впливу небезпечних та шкідливих чинників на організм людини;

· використовувати нормативно-правову базу захисту людини й навколишнього середовища;

· розробляти заходи і застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та вражаючих чинників;

· запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі їх виникнення вживати адекватних заходів і виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію;

· використовувати у своїй практичній діяльності правові, громадсько-політичні, соціально-економічні, технічні, природоохоронні, медико-профілактчні й освітньо виховні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Заключна частина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.