ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.

Важливість і пріоритетність законів, спрямованих на збереження середовища проживання людини — очевидна, тому що без якісних показників середовища проживання неможливо повнокровне існування, а отже, і життєдіяльність людини.

Законодавчо це регулюється за допомогою Законів України: "Про охорону навколишнього природного середовища", “Про охорону атмосферного повітря”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, “Про екологічну експертизу”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про відходи”, “Про ратифікацію рамкової конвенції ООН про зміну клімату”, постанов Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України .

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" спрямований на збереження безпечного існування живої і неживої природи, навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, обумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягненням гармонічної взаємодії суспільства і природи, охорони, раціонального використання і відновлення природних ресурсів.

У статті 3 закону України "Про охорону навколишньої природного середовища" указується серед інших пунктів, що основними принципами охорони навколишньої природного середовища є пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей. У статті 9 підкреслюється, що кожен громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище.

У 1996 році була введена нова редакція закону, що доповнює й уточнює попередню: стаття (Ст. 70) про адміністративну і кримінальну відповідальність за екологічні правопорушення і злочини, у якій указується, що визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок залучення винних до адміністративної і кримінальної відповідальності за їхнє здійснення встановлюється Кодексом України про адміністративні правопорушення і Кримінальним кодексом України.

Доповнює вище зазначений Закон Постанова Верховної Ради України від 5 березня 1998 року №188/98-ВР, яка затвердила "Основні напрямки державної політики України в області охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки". Цей документ розроблено у відповідності зі статтею 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

У розділі 1 зазначеного вище документа приводиться характеристика стану навколишнього природного середовища. Нинішню екологічну ситуацію в Україні характеризують як кризову, яка сформувалася протягом тривалого періоду через зневагу до об'єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Вказується, що ці та інші причини, у тому числі низький рівень екологічної свідомості суспільства, привели до значної деградації навколишнього природного середовища України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і землі, нагромадження в них дуже великих кількостей шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів виробництва. Такі процеси відбувалися десятиліттями і привели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зниження народжуваності і збільшення смертності, а це загрожує вимиранням та біолого-генетичною деградацією народу України.

Верховною Радою України були прийняті закони щодо охорони довкілля:

· Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 року;

· Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року;

· Закон України “Про тваринний світ” від 3 березня 1993 року;

· Закон України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 року;

· Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року;

· Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року.

· Закон України “Про захист рослин” від 14 жовтня 1998 року;

· Закон України “Про рослинний світ” від 19 січня 1999 року.

Охорона й використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюються Земельним кодексом України (1992); охорона і використання надр - Кодексом про надра України (1994); охорона і використання вод - Водним кодексом (1995); охорона й використання лісів - Лісовим кодексом України (1994).

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: “Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища” (1992), “Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища” (1993), “Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів” (1998), “Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища” (1998), “Про Комплексну програму поводження з радіоактивними відходами” (1999).

У цьому ж документі приводяться: основні пріоритети в галузі охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (розділ другий); стратегія і тактика гармонічного розвитку виробництва і природоресурсного потенціалу (розділ третій); основні заходи щодо збалансованості використання і відновлення природних ресурсів (розділ четвертий); основні етапи реалізації ключових напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища; використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки (розділ п'ятий); механізм реалізації основних напрямків державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки (розділ шостий); екологічна експертиза (розділ сьомий) і міжнародне співробітництво (розділ восьмий).

Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України “Про дорожній рух” визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки й відповідальність суб’єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об’єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Зокрема, у статті 14 визначені права та обов’язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

· безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих унаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

· вивчення норм і правил дорожнього руху;

· отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху;

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов’язані:

· знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів із питань безпеки дорожнього руху;

· створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;

· виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

У статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: “Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань”.

Однією з основних задач держави є збереження здоров’я нащадків,тому особливе значення мають законодавчі та інші документи, націлені на виконання цієї задачі.

20 липня 1996 року була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України№767, про реалізацію Конвенції ООН про права дітей, Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей,Національну програму «Діти України» і підготовку щорічної державної доповіді про стан дітей в Україні. У цю постанову були внесені зміни 16.02.98 р.

Відповідно до цієї постанови були виконані дуже важливі умови, що надалі повинні допомогти державі в справі збереження свого потомства, а саме:

• створено міжвідомчу комісію з координації дій по виконанню Конвенції ООН про права дітей, Всесвітньої декларації по забезпеченню виживання, захисту і розвитку дітей і Національної програми «Діти України».

Головою Комісії був призначений віце-прем'єр-міністр України. Затверджено Положення про Комісії та її персональний склад.

• був затверджений Порядок підготовки і поширення щорічної державної доповіді про стан дітей в Україні.

Міжвідомча комісія одержала великі права, у тому числі - заслуховувати на своїх засіданнях представників міністерств і відомств, місцевих органів виконавчої влади, наукових установ та інших організацій, відповідальних за реалізацію заходів щодо виконання Конвенції ООН по правах дітей, Всесвітньої декларації по забезпеченню виживання, захисту і розвитку дітей і Національної програми «Діти України».

Для забезпечення взаємодії з неурядовими організаціями формуваннями спільних дій для поліпшення стану дітей в Україні при Комісії була створена Суспільна Рада.

Важливим документом є також Постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998р.№348 «Комплексні заходи щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні».Цією Постановою затверджено заходи Кабінету Міністрів України по реалізації державної молодіжної політики в Україні. Одними з головних напрямків цього документа є: створення сприятливих умов для життєвого самовизначення і самореалізації молодих громадян, підтримка і захист молоді, забезпечення духовно-культурного і фізичного її розвитку, формування морально-правової культури, становлення молодої родини, профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі.

На основі вище зазначених законів розроблено значну кількість нормативно-правових документів. До недоліку існуючої нормативно-правової бази варто віднести:

• відсутність державної системи забезпечення населення країни нормативно-правовими документами;

• відсутність системи навчання всіх жителів України в доступній і зрозумілій формі принципам безпечної життєдіяльності і раціонального існування.

Нормативно-правова основа БЖД в Україні тільки формується. Значний крок вперед в цьому напрямку допомогло зробити отримання державної самостійності України. Однак законодавство і система керування безпекою життєдіяльності вимагають удосконалювання і поліпшення, насамперед у питаннях попередження виникнення надзвичайних ситуацій, інформованості та підготовки населення до правильного реагування на розвиток надзвичайних ситуацій, підготовки фахівців з БЖД.

В даний час існує розгалужена мережа Інтернет, де є ряд інформаційних сайтів МНС, науково–методичної комісії Міністерства освіти і науки України з питань БЖДЛ, Національного технічного університету «ХПІ» таі інші. Крім цього, можна використовувати міжнародний сайт Союзу фахівців БЖД Росії. Однак не у всіх жителів України є доступ до комп'ютерної мережі Інтернет, а тому однією з першорядних задач є видання і поширення в доступній формі нормативно-правової літератури, а також використання радіо і телебачення для рішення цих задач. Необхідно більш широко впроваджувати навчальні радіо і телевізійні програми з залученням до участі в них фахівців.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЦИВІЛЬНУ ОБОРОНУ УКРАЇНИ, ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЇ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТЕХНОГЕННОГО, ПРИРОДНОГО, ЕКОЛОГІЧНОГО І ВІЙСЬКОВОГО ХАРАКТЕРУ.	\|	Концепція розвитку БЖДЛ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.