Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Право Європейського союзу

Система джерел Європейського права

Поняття, принципи та джерела права ЄС

Особливістю європейського права як права suі generіs є те, що його джерелами виступають міжнародно-правові акти; нормативні акти інститутів Співтовариств; акти національного права держав-членів і судова практика.

Таким чином, джерелами європейського права можна вважати :

Міжнародні договори ― установчі договори ЄС, РЄ, Європейських співтовариств та інших міжнародних організацій, які існують в рамках цих організацій і міжнародні договори держав-членів.
Вторинне законодавство ЄС, РЄ, Європейських співтовариств та інших міжнародних організацій, які існують в рамках цих організацій.
Правові звичаї та узвичаєння як національні, так і міжнародні.
М’яке право ЄС, РЄ, Європейських співтовариств та інших міжнародних організацій, які існують в рамках цих організацій (рекомендації, декларації тощо).
Судова та арбітражна практика, як національна так і міжнародна.
Доктрина.

Право Європейського Союзу (ЄС) —сукупність правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції, яка здійснюється в межах ЄС.

Серед тих, хто вивчає цю сферу права, іноді виникає плутанина, пов'язана з невизначеністю загальної назви. Терміни право Спільного ринкуі право Європейського Економічного Співтовариства тепер уже можна віднести до історичної літератури. Схоже, що назва право Співтовариства до прийняття Маастрихтського договору (1991 p., Договору про Європейський Союз) (TEU) набула статусу загальновизнаного терміна. А вже цим документом "було вирішено заснувати Європейський Союз", який має базуватися на декількох "стовпах", що зазначено в ст. "В" Договору про Європейський Союз. Відповідно до ст. "G" змінює назву Римського договору з "Договору про заснування Європейського Економічного Співтовариства" на "Договір про заснування Європейського Співтовариства" (ДЗЄС). Європейський Союз за Амстердамськими домовленостями базується на 3-х стовпах : 1) Європейське співтовариство, Європейське об’єднання з вугілля та сталі, Євроатом; 2) спільна зовнішня політика та політика безпеки; 3) співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ.

У принципі термін право Європейського Союзу повинен застосовуватися лише при посиланні на право, що регулює всі три основні напрями діяльності ЄС. Однак, оскільки право, що регулює співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ і спільної зовнішньої політики та політики безпеки, тільки розробляється, право Європейського Союзу в його теперішньому стані значною мірою є подібним до права Співтовариства. Тому в багатьох випадках визнається, що терміни право Європейського Союзу і право Співтовариства є взаємозамінними. Саме такий підхід буде покладено в основу цієї роботи, хоча деякі вчені можуть і не погодитися з такою концепцією.

1951 р. ― Договір про заснування Європейського об’єднання з вугілля та сталі (ЄОВС) (Паризький)(Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург).

Детально виписано повноваження щодо регулювання цих сфер. Закріплюється значний централізований контроль над цінами на вугілля та вироби зі сталі, рівень державної допомоги цим галузям, заходи щодо заохочення інвестицій, рівень виробництва, транспортні тарифи, положення щодо дискримінації та обмежувальної торговельної практики, структури виробництва тощо. Положення Договору передбачається створення зони вільної торгівлі вугіллям та сталлю з дуже обмеженим втручанням у функціонування з боку держструктур. ® передача повноважень щодо першого інститутам співтовариства, за рахунок втрати відповідної частки таких повноважень з боку національних органів.

Інститути ЄОВС — Верховний орган (законодавчі повноваження; наднаціональний орган), Рада міністрів, Асамблея та Суд.

1957 р. ― Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (ЄСАЕ).Це Рамковий документ : встановлює правові межі і визначає процедури, необхідні для розбудови європейського співтовариства.

(Римський)Інститути : Комісія — виконавчий орган, Рада Міністрів — законодавчий, тощо.

1957 р. ― Договір про заснування Європейського економічного співтовариства (Римський).Це також рамковий документ. Комісія — виконавчий орган, Рада Міністрів — законодавчий, Суд ЄСпівтовариств — судовий, Європейська парламентська асамблея — консультативний.

1965 р. ― Договір про об’єднання(вирішено об’єднати Ради та Комісії трьох Співтовариств).

1986 р. ― Єдиний Європейський акт.Закріпив пропозиції запропоновані в «Білій книзі» (визначала основні види перешкод на шляху створення ефективного функціонування спільного ринку : фізичні, технічні та фіскальні бар’єри). Він складається головним чином зі змін та доповнень до установчих угод про європейські співтовариства. Вперше запроваджується поняття

Внутрішній ринок : «становитиме територія без внутрішніх кордонів, на якій гарантується вільне пересування осіб, капіталу, товарів і послуг згідно з положенням даного Договору».

Кінцевим терміном створення внутрішнього ринку мав стати кінець 1992 р.

Розширив законодавчу компетенцію ЄЕС (економічного співтовариства) на такі сфери, як захист навколишнього середовища, заходи безпеки на виробництві та охорона здоров’я, наукові дослідження і технологічний розвиток, регіональний розвиток.

Передбачав (ст. 120а) створення Економічного та Валютного Союзів.

Ввів важливі зміни до інституційного механізму ЄЕС (процедура парламентського співробітництва тощо).

1992 р. ― Договір про Європейський Союз (Маастрихтський договір).Заклав нові напрями європейської інтеграції, які включали створення економічного, валютного та політичного союзів, подальше реформування правового механізму європейських співтовариств.

Для створення економічного союзу передбачалось тісне погодження економічної політики держав-членів. Валютний союз означав поступовий перехід до кінця тисячоліття на використання єдиної європейської валюти, яка мала замінити національні валюти. Для цього передбачалось створити у межах ЄС нові органи — Європейську систему центральних банків на чолі з Європейським центральним банком. Співробітництво в галузі зовнішньої політики, безпеки, юстиції і внутрішніх справ передбачалось розвивати на сонові окремих домовленостей. Політичний союз передбачав подальшу інституалізацію політичного співробітництва шляхом створення правового механізму регулювання спільної політики у сфері оборони, безпеки, зовнішніх зносин.

Закріпив нову сферу співпраці : координація політики у галузі внутрішніх справ та юстиції. До неї увійшло регулювання співпраці в питаннях імміграції, кордонів, боротьби із розповсюдженням наркотиків та злочинністю, координація співробітництва органів юстиції держав-членів.

Передбачалось поглиблення співпраці в сфері охорони здоров’я, туризму, освіти, культури, охорони прав споживачів.

1997 р. (вступив в силу в 1999 р.) ― Амстердамські домовленості : Консолідовані Договори про Європейський Союз і про заснування Європейського співтовариства. Переглянули багато положень Маастрихтського Договору. До повноваження співтовариства було віднесено політику у сфері зайнятості. Інститути співтовариства дістали повноваження щодо можливих дій, спрямованих проти дискримінації з мотивів статі, раси, релігії, етнічного походження, віку. В угоді про Співтовариств з’явилось положення щодо поступового створення зони свободи, безпеки та справедливості ® перерозподіл компетенції шляхом передачі низки питань, які раніше належали до сфери співпраці у галузі юстиції та внутрішніх справ, під юрисдикцію ЄСпівтовариств.

Були значно посилені наднаціональні повноваження інститутів ЄСпівтовариств. З’явились нові сфери, в яких рішення стали прийматися більшістю голосів : зайнятість, боротьба проти соціальної відчуженості, рівність можливостей для жінок та чоловіків, охорони здоров’я тощо. В рамках спільної політики у сфері оборони, безпеки, зовнішніх зносин заходи, що визначають спільні дії, спільні позиції чи будь-які інші стратегічні рішення, чи рішення щодо реалізації спільних дій чи спільної позиції повинні прийматися кваліфікованою більшістю.

Розширилися повноваження Європарламенту.

Протокол щодо соціальної політики було скасовано, а ця сфера включена до компетенції ЄСпівтовариства.

Принцип прозорості (Договір про заснування Європейських співтовариств) громадяни і юридичні особи країн-членів, а також мешканці цих країн мають доступ до документів ЄСпівтовариства (ст. 255).

2001 р. (набрав чинності 2003 р.)― Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов'язаних з ними актів. Договір вносить суттєві зміни до Договорів про ЄС та Європейські співтовариства 1992 р., Договору про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії, Договору про заснування Європейського Співтовариства з атомної енергії, Протоколу про Статут Європейської Системи Центральних Банків та Європейський Центральний Банк, Протоколу про привілеї та імунітети Європейських Співтовариств. Він складається зі статей та декларацій, протоколів та інших додатків.

Ніццький договір спрямований насамперед на реформування інституційного механізму Євросоюзу у зв'язку з майбутнім розширенням цієї організації.

Реформи стосуються кількісного складу Комісії ЄС, розподілу голосів між членами Ради Євросоюзу, визначення сфер, у яких постанови ухвалюються більшістю голосів, тощо.

Передбачається, що після 2005 р. кожна країна-член матиме в Комісії одного комісара. Після того, як чисельність країн-членів досягне 27, кількість комісарів буде зменшена. їх точна кількість та порядок ротації визначатимуться на основі одноголосного рішення Ради Євросоюзу. Голова та члени Комісії затверджуватимуться кваліфікованою більшістю, а не одноголосно, як тепер.

Договір вніс розширення компетенції Ради ЄС (Розд. 1, ст.. 1. ч. 1, 4, 15). Рада може укладати договори з державами та міжнародними організаціями, дозволяти розширене співробітництво (ч. 6, 9), проводити консультації тощо. Комісія ЄС повинна подавати пропозиції Раді для імплементації спільної торгової політики (ст.. 2). Змінено регламентацію діяльності Комісії ЄС (Розд. 1, ст.. 2, ч. 24), Суду ЄС першої та другої інстанції (Розд. 1, ст.. 2, ч. 25-35), Палати аудиторів тощо.

Ст.. 1. ч. 2. Спільна зовнішня політика та політика безпеки включає всі питання, що стосуються безпеки Союзу, в тому числі прогресивне утворення спільної оборонної політики, яка може перетворитися на спільну оборону в разі прийняття такого рішення Європейською Радою. У такому разі Рада рекомендує Державам-членам прийняти таке рішення відповідно до їх конституційних процедур. Політика Союзу відповідно до цієї статті не повинна завдавати шкоди особливому характеру політики безпеки та оборони певних Держав-членів і має поважати зобов'язання певних Держав-членів, які вбачають втілення їх спільної оборонної політики в Організації Північноатлантичного Договору (НАТО).

Комітет з політики та безпеки Ради ЄС спостерігає за міжнародною ситуацією у сферах, що охоплюються Спільною політикою у сфері зовнішніх зносин і безпеки, та сприяє розробці політики в цих сферах шляхом представлення свого висновку на запит Ради чи за власною ініціативою. Він також спостерігає за здійсненням погодженої політики без шкоди для повноважень Головуючої держави та Комісії.

Договір закріпив додаткові можливості для більш тісної співпраці окремих країн—членів Євросоюзу, які були започатковані Амстердамськими угодами.

Передбачено можливість та умови розширеного співробітництва (крім оборонної та військової сфери). Держави-члени, які мають намір розпочати розширене співробітництво між собою, відповідно до статті 27b повинні направити в Раду запит стосовно цього. (Розд. 1, ст.. 1. ч. 6; ч. 9 ― 13, 15).

Передбачено співпрацю для полегшення роботи Євроюста в кримінальній сфері (Розд. 1, ст.. 1. ч. 8)..

Змінено деякі умови економічного, фінансового та технічного співробітництва з третіми країнами (Розд. 1, ст.. 2, ч. 16).

Починаючи з 1 січня 2005 р. змінено порядок голосування на основі кваліфікованої більшості. Після приєднання нових членів кваліфікована більшість дорівнюватиме 255 голосам із 345. Для ухвалення постанови в межах Ради Євросоюзу вона має набрати не менш ніж 73 % зважених голосів представників держав-членів у цьому інституті. При цьому за неї повинна проголосувати більшість держав-членів. Нарешті, ще одна умова для ухвалення постанови: населення країн, які голосують за постанову, повинне складати не менш ніж 62 % загального населення держав—членів Євросоюзу.

Членами Європарламенту будуть 732 депутати. Знову розширяться повноваження цього органу, зокрема стосовно позовів до Суду ЄС щодо законності актів Співтовариства.

Ніццький договір визначив 29 сфер, у яких постанови ухвалюватимуться кваліфікованою більшістю голосів, а не одноголосно, як нині.

Розширюються склад та компетенція Суду першої інстанції. Кількість його членів збільшиться на шість суддів. Оскільки нових членів буде більше ніж шість, то при формуванні Суду першої інстанції застосовуватиметься принцип ротації. Він зможе створювати палати для розв'язання окремих спорів, а також гранд-палату для вирішення основних категорій справ. До компетенції Суду першої інстанції увійдуть розгляд питань про законність актів, ухвалених інститутами Євросоюзу, розгляд звернень держав-членів та інститутів Євросоюзу про бездіяльність інших інститутів організації, вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків у випадку позадоговірної відповідальності Європейського співтовариства, а також винесення преюдиціальних рішень.

Інші зміни є менш суттєвими.

2003 р.― Євроконституція ― проект. Запропонувала більш досконалу модель поділу компетенцій Союзу та держав-членів; порекомендувала злиття Установчих договорів та надання Союзові правосуб'єктності; розробив спрощені механізми діяльності Союзу; запропонувала заходи, спрямовані на зміцнення демократії, підвищення прозорості та ефективності в Європейському Союзі, зокрема через посилення ролі національних парламентів у легітимації європейського устрою, спрощення процедури виробляння рішень та прозоріше й зрозуміліше функціонування європейських інституцій; розробив належні заходи, щоб удосконалити структуру та посилити роль кожної з трьох інституцій Союзу, зокрема з огляду на наслідки розширення.

(прийнято в 2009 р.) ― Лісабонський договір про внесення змін до установчих договорів ЄС

Треба зазначити, що правовий механізм Євросоюзу відіграє роль координатора інтеграції в усіх інших галузях, про які йдеться в документах: економіці, політиці, соціальній сфері тощо.

Правовий механізм Євросоюзу є унікальним явищем і відрізняється від усіх інших правових механізмів, які регулюють інтеграційні процеси у світі.

Як і будь-який розвинутий механізм правового регулювання інтеграції, правовий механізм Євросоюзу побудований на взаємодії міжнародного договірного та інституційного механізмів. Останні є підсистемами єдиної системи міжнародно-правового регулювання інтеграційних процесів у Євросоюзі.

Європейське економічне співтовариство та його вплив на формування Європейського права.

І хоч ЄОВС стало значним проривом у розбудові європейського об'єднання, але були й такі, хто бажав прогресу і в інших галузях. Це особливо стосувалося оборони. Корейська війна початку 1950-х років знову привернула увагу до цього питання і спонукала зробити спробу заснувати виключно європейську армію серед держав — членів ЄОВС. Ця ініціатива отримала назву плану Плевена. Незважаючи на те, що договір, який засновував Європейське оборонне співтовариство (ЄОС), під контролем якого мала діяти європейська армія, підписали всі держави-члени. він натрапив на перешкоди в національних парламентах. У 1954 р. французька Національна асамблея утрималась від ратифікації Угоди про ЄОС у результаті дивного "шлюбу за розрахунком" між лівими і правими політиками Франції.

Проте це дало поштовх до переосмислення майбутнього європейського співробітництва та інтеграції. В 1955 р. було проведено зустріч на найвищому рівні в Мессіні (Італія). Ця конференція стала початком Relance europeenne (Нового старту Європи). На конференції було вирішено, що майбутнє європейського співробітництва полягає в економічній інтеграції, більше того, у створенні спільного ринку між державами-членами. Для цього був створений міжурядовий комітет, який очолив міністр закордонних справ Бельгії Пол-Анрі Спаак. Заключна доповідь Комітету містила основні принципи інституційної структури і головні політичні напрямки організації, яка мала бути створена для досягнення цієї мети. Вони були включені до проекту Договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), підписаного в Римі 25 березня 1957 р. У цей же час була підписана функціоналістська угода щодо ядерної енергії (Договір про заснування Євроатому).

Договір про створення ЄЕС встановлює майже таку саму структуру Співтовариства, як і в ЄОВС. Воно має незалежний виконавчий орган у формі Комісії, законодавчий орган — Раду Міністрів, судову владу— Суд Європейських Співтовариств, а також Європейську парламентську асамблею, яка має відіграти здебільшого консультативну роль. У межах цієї структури почалася серйозна робота з формування політики ЄЕС. Першою важливою галуззю, на яку інституції Співтовариства звернули увагу, було сільське господарство. Після відповідних консультацій Комісія виробила програму підтримки сільського господарства, спрямовану на забезпечення достатніх запасів продовольства і водночас забезпечення європейських фермерів гідними доходами. Проект програми обговорили на зустрічі вмісті Стреза (Італія) посадові особи Комісії, представники фермерів і національні експерти. Результатом дискусії стало утворення структури Спільної сільськогосподарської політики

На момент свого народження Співтовариство було досить невеликим і складалося лише з шести держав-членів. Одна з європейських країн, яка спочатку відмовилася від участі в цьому об'єднанні, а саме Великобританія, починаючи з 1961 p., серйозно переглянула свою позицію. Під впливом політики прем'єр-міністра Гарольда Макміллана, Сполучене Королівство в 1962 р. офіційно заявило про бажання вступити до ЄЕС. Незважаючи на очевидний ентузіазм, який виявляли Комісія і більшість держав-членів, спроби Великобританії приєднатися були зведені нанівець непохитною позицією президента Франції де Голля, який вважав, що присутність Сполученого Королівства з його сильними трансатлантичними зв'язками позбавила б Співтовариство свого суто європейського характеру. В 1967 р. де Голль знову наклав вето на другу спробу Великобританії, уряд якої було сформовано лейбористом Гарольдом Вільсоном, приєднатися до Співтовариства.

Середина 1960-х років також позначилася інституційною кризою всередині Співтовариства. її причиною було значне погіршення відносин між інституціями ЄЕС і урядом Франції. Останній зробив спробу обмежити наднаціональні тенденції в діяльності Співтоварства. Це знайшло своє вираження у вигляді пропозицій про поширення голосування всередині Ради за принципом більшості на дедалі більше коло питань, розширення обсягу бюджетних повноважень Європейського Парламенту і проведення більшості витрат Співтовариства за рахунок його власних коштів. Коли уряд Франції вирішив, що дії є красномовнішими за слова, він припинив співробітництво в ЄЕС, відмовившись зайняти своє місце вРаді. Це дістало назву "політики порожнього крісла" і продовжувалося доти, доки не був знайдений необхідний компроміс. Його було закріплено в так званих Люксембурзьких угодах, якими встановлювалося, що в разі, якщо рішення стосуються життєво важливих національних інтересів, з цього приводу має відбуватися дискусія і тривати доти, доки не буде досягнуто угоди — іншими словами, надавалося кожній державі-члену право де-факто накладати вето на рішення Співтовариства.

Однак середина 1960-х років увінчалася успіхом для тих, хто підтримував подальшу інтеграцію — Договором про об'єднання 1965 p., коли було вирішено об'єднати Ради і Комісії трьох Співтовариств (ЄЕС, ЄОВС та Євроатому). Так було усунуто велику кількість перешкод для послідовного та раціонального прийняття рішень у галузях енергетики та промислової політики, пов'язаних із проблемою організаційного розділення законодавчих та виконавчих органів. Відтепер вони розташовувалися в одному місці — у Брюсселі, тоді як вищий орган ЄОВС до об'єднання знаходився в Люксембурзі

У 1969 р. президент де Голль залишив посаду після невдалої спроби добитися позитивного вердикту під час референдуму з конституційних змін. Його наступник Жорж Помпіду виявився більш згідливим у питанні про перспективи прийняття Великобританії. Наступного року британський народ обрав консервативний уряд на чолі зі сповненим ентузіазму прихильником європейської інтеграції Едвардом Хітом (Edward Heath). Результатом збігу цих подій стала третя, на цей раз вдала, спроба Великобританії отримати членство у Співтоваристві. А трохи згодом, у 1973 р., до нього приєдналися також Данія та Ірландія. Взяти участь у першій хвилі розширення Співтовариства планував і уряд Норвегії, але не дістав підтримки на референдумі щодо членства Норвегії в Співтоваристві. Десятиліття закінчилося переговорами про вступ Греції, яка стала членом Співтовариства в 1981 р.

1970-ті роки також були періодом інновацій. На Паризькому самміті в грудні 1974 р. глави держав і урядів Співтовариства погодилися зустрічатися тричі на рік. Ці зустрічі дістали статус Європейської Ради. На них також було засновано Європейський фонд розвитку. В липні наступного року держави-члени уклали договір, яким Європейському Парламенту було надано широкі бюджетні повноваження і створено "фінансового охоронця Співтовариства" — Палату аудиторів. Середина 1970-х позначилася також зростанням кількості доповідей, зміст яких майже не було реалізовано, проте з'явилися зародки майбутніх реформ. Серед цих доповідей були:

• Доповідь Тіндемана (the Tindemans report) 1976 р., в якій було запропоновано розширити діяльність Співтовариства в галузі економічної і валютної політики, а також в оборонній та регіональній політиці;

• Доповідь "трьох розсудливих чоловіків" ("the Three Wise Men") 1979 p., яка рекомендувала посилити роль Комісії та збільшити кількість питань, рішення з яких приймаються за принципом більшості поданих голосів всередині Ради;

• Спіренбурзька доповідь (the Spierenburg report) 1978 p., яка вмішувала важливі пропозиції щодо реорганізації внутрішньої структури інституцій.

Десятиліття закінчилося двома значними подіями, які додали зовсім нового виміру розвиткові Співтовариства. У червні 1979 р. Європейський Парламент уперше був обраний прямим загальним голосуванням — так було надано демократичну легітимність органу, повноваження якого, схоже, почали розширюватися. Того ж року, але дещо пізніше, почав працювати Європейський механізм регулювання обмінного курсу (European Exchange Rate Mechanism). Його дія спрямовувалася на досягнення стабільності грошового обігу і готувала умови для можливого валютного об'єднання.

Слід додати, що ці зміни відбувалися на тлі значного погіршення економічного становища всього західного індустріального суспільства внаслідок двох нафтових криз, які завдали ударів у 1973 і 1978 pp. Незважаючи на певні ознаки того, що солідарність Співтовариства вже не витримувала такого навантаження (про це свідчить ізоляція Нідерландів після того, як вони, надавши допомогу Ізраїлю, опинились під дією санкцій країн — виробників нафти), держави-члени, в цілому, не вдалися до викликаних панікою захисних заходів, а вирішили знайти вихід із ситуації на рівні Співтовариства.

Одразу після значних змін, які сталися протягом попереднього десятиліття у змісті та складі Співтовариства, на початку 1980-х почався період відносної стагнації. Так частково підтверджувався вислів канцлера ФРН Віллі Брандта про те, що поглиблення інтеграції і географічне розширення не можна вести одночасно. У розвитку Співтовариства залишили слід різні внутрішні розбіжності:

• непорозуміння і пошуки компромісу щодо внесків Великобританії у бюджет Співтовариства;

• невдала спроба дійти згоди щодо економічних санкцій, які мали бути застосовані до режиму апартеїду в Південній Африці;

• перешкоди, з якими зіткнулися деякі валюти, зокрема французький франк, у механізмі регулювання обмінного курсу.

Ці ознаки втрати курсу торкнулися навіть одного з основних прагнень Співтовариства — спільного ринку. В попередньому десятилітті були розроблені різноманітні законодавчі програми, спрямовані на усунення торговельних бар'єрів за допомогою гармонізації, але ці заходи виявилися надто обтяжливими, впровадження їх зайняло дуже багато часу, й очікуваного ефекту вони не дали. Тому в середині 1980-х років Європейське Співтовариство опинилось у стані депресії та непевного очікування того, що хто-небудь чи що-небудь вкаже на вихід із становища.

Подією, яка припинила цей склеротичний стан, була Доповідь у 1985 р. комісара з питань внутрішнього ринку лорда Кокфілда (Lord Cockjield). Доповідь стала основою для опрацювання комплексної програми законодавства, спрямованого на завершення процесу створення до 31 грудня • 992 р. внутрішнього ринку. Зміст цієї доповіді був втілений в Єдиному європейському акті 1986 р. (ЄЄА). У ньому, зокрема, передбачалися деякі інституційні реформи, в результаті яких Європейський Парламент Дістав більший обсяг повноважень у сфері законодавства щодо внутрішнього ринку. За незначними винятками ця програма була втілена в життя за розкладом. 1986 р. також був роком розширення Співтовариства, яке прийняло до свого складу Португалію та Іспанію. Переміщення центру ваги Співтовариства на південь досягалося ціною певних економічних і політичних альтернатив.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Витрати тиску в системах.	\|	Функціональний підхід

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.