X УіСЬЛ/TCUt

Треті статті Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права свідчать про те, що держави, які беруть участь у даних пактах, зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користуватися всіма економічними, соціальними, політичними, громадянськими і культурними правами, передбаченими в пактах.

«Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» (ч. З статті 24 Конституції України).

Специфіка захисту прав жінок на рівність обумовлюється рядом чинників. Річ у тому, що коло груп населення, які мають потребу в підтримці з боку суспільства, держави і навіть міжнародного співтовариства, достатньо велике. Це, зокрема, молодь і пенсіонери, інваліди і безробітні, біженці, представники національних меншин та ін. І тут особливої уваги потребують жінки, оскільки саме вони нарівні з чоловіками набагато частіше бувають обмежені у використанні своїх конституційних прав.

Відповідно до міжнародної Конвенції «Про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок» 1979 року, учасником якої є Україна, дискримінація у відношенні до жінок означає будь-яке розрізнення, виключення або обмеження за ознакою статі, що направлене на ослаблення або зводить нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їх родиного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини й основних свобод

у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній або будь-якій іншій галузі.

Вкрай загострюється це питання в умовах переходу до ринкової економіки, коли становище жінок ускладнюється. Зараз уже добре відомі такі визначення, як «фемінізація безробіття», «фемінізація бідності». Можна зазначити і зменшення кількості шлюбів, різке падіння народжуваності, велику дитячу і материнську смертність і т.д. Тому в ч. З статті 24 Конституції України перерахована достатньо велика кількість вимог, умов і пільг, що, на думку законодавця, можуть допомогти вирішити вкрай складне становище, у якому опинилася жінка в нашому суспільстві.

Рівність прав і свобод людини і громадянина Конституція розуміє як рівність можливостей, а не як фактичну рівність, що в житті реально недосяжно. Кожна людина через суб'єктивні та об'єктивні причини і обставини по-різному реалізує свої можливості, розкриває свій творчий потенціал, тому що має неоднакові здібності до ініціативної, самостійної діяльності, що забезпечує відповідний рівень життя.

Зрозуміло, держава повинна використовувати правові засоби для зменшення різкої різниці в прибутках громадян. У цих цілях застосовується диференційована система податків. Найважливіше значення в цьому плані має ефективна боротьба з кримінальними джерелами прибутків, що мають значне поширення в житті суспільства на даному етапі. Проте ця боротьба ведеться дуже слабо і неефективно, що призводить до невиправданого збільшення розшарування населення за прибутками і матеріальним забезпеченням.

Законодавство може закріплювати особливі права для тієї чи іншої категорії громадян. Держава надає переважне сприяння тим, хто з різних причин не в змозі нарівні з іншими використовувати свої права і свободи (діти, пенсіонери, інваліди, учасники війни й ін.). Надані цим верствам і категоріям громадян переваги природні і жодною мірою не порушують принципу рівності прав і свобод людини і громадянина.

Гарантованість прав і свобод особи

Цей принцип одержує правове вираження в різноманітних формах — і як спільний початок, властивий реалізації всього обсягу прав і свобод особи, і за допомогою закріплення конкретних гарантій. Як загальна підстава правового статусу зазначений принцип закріплений у ряді статей Конституції. Стаття 3 Конституції України встановлює як одну з основ конституційного ладу обов'язок держави гарантувати затвердження і забезпечення прав і свобод людини. У ч. 2 статті 22 Конституції України також установлено,

що «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути

скасовані».

Ці загальні принципи конкретизовані через конституційну вимогу неможливості звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Конституція категорично забороняє внесення в неї змін, що порушують права і свободи громадян (стаття 157 Конституції України). У випадку подання до Верховної Ради законопроекту про внесення в Конституцію змін, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, Конституційний Суд України зобов'язаний надати висновок стосовно конституційності такого законопроекту. За відсутності позитивного висновку Конституційного Суду законопроект відхиляється. Крім цих загальних норм про гарантії, закріплення фактично кожного конкретного права і свободи людини і громадянина супроводжується визначенням умов і засобів гарантування

його реалізації.

Суб'єктом, на якого насамперед покладаються гарантії здійснення прав і свобод, є держава. Ці гарантії здійснюються через усю систему державних органів. Частина 2 статті 102 Конституції України закріплює, що «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод, закріплення їх гарантій за допомогою законодавчої діяльності.

Відповідно до ч. З статті 55 Конституції України «кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Кожний громадянин України або інша особа, яка знаходиться на законних підставах в Україні, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина (див. статтю 101 Конституції України).

Відповідну діяльність щодо забезпечення гарантій прав і свобод здійснює Кабінет Міністрів України та інші державні органи. Проте передбачена Конституцією державна система, що покликана забезпечити гарантії прав людини, не завжди спрацьовує. Причиною тому є відсутність необхідних механізмів і умов для реалізації багатьох конституційно закріплених прав і свобод громадян; відсутність у ряді випадків необхідної законодавчої бази; бюрократизм державного апарату, що досяг величезних розмірів; непрофесіоналізм багатьох його працівників та ін.

Завдання зі створення умов реалізації прав і свобод виконують не тільки державні структури. До системи такого роду суб'єктів входять і органи місцевого самоврядування. Свою роль відіграють

суспільні об'єднання, насамперед профспілки, творчі спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські організації. Конституція України розширила рамки участі і самої людини в захисті своїх прав і свобод. Стаття 62 Конституції України гарантує принцип презумпції невинності. Підозрюваний, обвинувачуваний або підсудний не зобов'язаний доводити свою невинність, усі сумніви в справі тлумачаться на його користь. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Підозрюваний, обвинувачуваний або підсудний вважаються невинними, поки їхня провина не буде доведена в судовому порядку і встановлена судовим вироком, що набрав чинності. Ніхто не може бути засуджений інакше, ніж за вироком суду. У випадку скасування судового рішення як неправосудного, держава відшкодовує матеріальний або моральний збиток тим, кому він заподіяний.

Право громадян на юридичний захист від незаконних дій посадових осіб і державних органів

«3. Кожна держава, що бере участь у дійсному Пакті, зобов'язується:

а) забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої, визнані в
дійсному Пакті, порушені, ефективний засіб правового за
хисту, навіть якщо це порушення було зроблено особами, що
діяли як офіційні;

б) забезпечити, щоб право на правовий захист будь-якої особи,
яка потребує такого захисту, установлювалося компетент
ними судовою, адміністративною або законодавчою владою
або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим
правовою системою держави, і розвивати можливості судового
захисту;

в) забезпечити застосування компетентною владою засобів
правового захисту, коли вони надаються» (п. З статті 2 Між
народного пакту про громадянські і політичні права).

«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (ч. 1, 2 статті 55 Конституції України).

«Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» (ч. 4, 5 статті 55 Конституції України).

Серед засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина дуже важлива роль належить суду. Конституцією передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Залежно від характеру порушень захист може здійснюватися в порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства.

Вперше в Конституції України передбачене і гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб. Цим самим створений реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язків щодо визнання, забезпечення, реалізації й охорони прав і свобод людини.

З моменту вступу України в Раду Європи громадянам України стало доступне після повного використання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод використання міжнародного механізму, що вже довгий час застосовується в країнах — членах Ради Європи. Це можливість звертання в Європейський суд з прав

людини.

Проте право кожного на захист своїх прав і свобод не обмежується тільки європейськими регіональними спостережними, правозахис-ними інститутами. Існують різні форми захисту і на глобальному міжнародному рівні. Крім судового захисту на національному та міжнародному рівнях, особа має можливість захищати свої права і свободи від порушень і протиправних зазіхань також іншими, не забороненими законами засобами, зокрема звертанням до громадськості з використанням засобів масової інформації.

У положеннях Конституції України виявляється тенденція підвищення ролі самої людини в забезпеченні максимально повного використання своїх прав, збільшення її самостійності в їх реалізації і захисті. Це є наслідком затвердження нових основ взаємовідносин людини і держави, відмови від оцінювання держави як патрона, що скеровує діяльність пасивної особистості. Нові орієнтири в цій сфері спрямовані на розвиток творчого потенціалу кожної людини, подолання соціального утриманства, що є важливою умовою історичного прогресу.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина, звичайно, не обмежуються їх конституційним закріпленням. Реальне втілення прав і свобод потребує багатьох умов, у тому числі таких, що перебувають за рамками права.

Прийнято розрізняти соціально-економічні, політичні, юридичні гарантії прав і свобод.

Соціально-економічні гарантіїпередбачають відповідне середовище і матеріальну основу, що забезпечують вільне використання

прав і свобод. Серед цих умов — соціальна стабільність, економіка, що ефективно розвивається, наявність відповідних виробничих потужностей, широкої соціальної інфраструктури — системи різних установ, що дають можливість обслуговувати усі види соціальних потреб суспільства.

Під політичними гарантіями розуміють: відповідним чином орієнтовану політику держави, її спрямованість на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини; стійкість політичних структур, їх здатність досягати громадянської згоди, нейтралізувати чинники дестабілізації в суспільстві; належний рівень політичної культури громадян.

Юридичні гарантії охоплюють усі правові засоби, що забезпечують здійснення й охорону прав і свобод людини і громадянина. До них належать насамперед конституційне закріплення як загального принципу гарантій прав і свобод людини і громадянина, так і конкретних гарантій кожного права і свободи. В усіх галузях чинного права ці гарантії набувають детального обґрунтування. В охороні правових розпоряджень важливу роль відіграють правоохоронні органи і насамперед суд.

Таким чином, механізм реалізації прав і свобод людини і громадянина покликаний охопити всі сфери діяльності із закріплення і забезпечення використання прав і свобод та всі її напрямки, що передбачають:

— юридичне закріплення гарантій прав і свобод;

— широку систему охорони і захисту державою прав і свобод, як у забезпеченні їх реального використання, так і в боротьбі з різного роду порушеннями;

— розвиток суспільно-політичної активності громадян;

— розвиток свідомого ставлення до використання прав і свобод;

— державний і суспільний контроль, спрямований на охорону прав і свобод;

— підвищення рівня знань кожним своїх прав, свобод і обов'язків;

— розвиток громадських організацій, покликаних охороняти і захищати права і свободи людини і громадянина.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародні акти про права людини і законодавство України	\|	Принцип презумпції невід'ємності прав і свобод людини і громадянина, неприпустимості їх обмеження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.