• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема: Кримінальне право України.

План:

1. Предмет та метод кримінального права.

2. Поняття та склад злочину. Стадії вчинення злочину.

3. Класифікація злочинів.

4. Співучасть у вчиненні злочину. Види співучасті.

5. Поняття кримінальної відповідальності.

6. Кримінальні покарання. Принципи призначення покарань. Система і види покарань.

7. Звільнення від покарань та його відбування.

8. Обставини, що виключають злочинність діяння.

Самостійне опрацювання:

1. Кримінально-правова характеристика злочинів проти основ національної безпеки.

2. Кримінально-правова характеристика злочинів проти життя та здоров’я особи.

3. Кримінально-правова характеристика злочинів проти довкілля.

4. Особливості класичної школи кримінального права.

5. Антропологічна школа кримінального права.

6. Суть соціологічної школи кримінального права.

7. Основні правові положення Кримінального кодексу України.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Відповідно до Конституції України кримінальні закони видає лише Верховна Рада України.

Кримінальне право – галузь права яка має два інститути: злочину та покарання. Назва галузі походить від латинського crimen (злочин). Поняття „кримінальне право” розглядають у двох значеннях: по-перше, як позитивне право – самостійна галузь права утворена системою юридичних норм, прийнятих ВРУ, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами(nullum crimeu sine lege – немає злочину без вказівки про це в законі), і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили; по-друге, кримінальне право розглядають як галузь юридичної науки, предметом дослідження якої виступає злочин та покарання, саме кримінальне право як система правових норм та характер їх дії в суспільстві, практика застосування кримінального законодавства.

Кримінальне право виступає фундаментальною наукою і лежить в основі таких наук як: кримінологія, судова психологія, судова психіатрія, судова медицина, статистика, криміналістика та інші.

Метод науки – це ті способи, прийоми, за допомогою яких пізнаються явища об’єктивної дійсності, що становлять предмет даної науки.

Діалектичний – дає можливість розглядати кримінальне право у взаємозв’язку з іншими науками, а не як самостійне явище.

Юридичний або догматичний – базується на правилах формальної логіки, що надає можливість розуміти дійсний зміст кримінальної норми та правильно її тлумачити та застосовувати.

Соціологічний – розглядає злочин та покарання як соціальне явище і досліджує вплив соціальних факторів на злочинність.

Метод системного аналізу пропонує вивчати кримінальне право в цілісній системі.

Метод порівняльного правознавства(компаративістика) – вивчає досвід зарубіжних країн.

Історичний чи генетичний – покликаний розв’язувати проблеми наступності в кримінальному праві, тобто вивчає історію кримінального права – минуле, сучасне і прогнозує майбутнє.

Принципи кримінального права:

- nullum crimeu sine lege – немає злочину без вказівки про це в законі;

- особистий характер відповідальності полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього відповідальність;

- індивідуалізація покарання вимагає, щоб кримінальні покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин справи та особистості злочинця;

- особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду ( принцип презумпції не винуватості, вперше був застосований Демосфеном у справі проти Аристократа в 352 р. до н. е.). Ніхто не зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину.

Систему кримінального права утворюють Загальна та Особлива частини(дати коротку характеристику).

При вивчені науки кримінального права відмічають наступні школи:

Класична. Монтеск’є та Беккаріа. Проголошували верховенство закону, причому законодавець не тільки видає закони, а й коментує. Закон повинен визначати злочинність і караність. Всі громадяни перед законом рівні. Злочином – є дія виражена ззовні, тобто не є злочином чаклунство. Покарання має бути гуманним. Впевненість у неминучості покарання має більший ефект ніж його жорстокість. Вважали за більш доцільне попередити злочин, ніж за нього карати.

З.І.Кант. Кримінальний закон – це категоричний імператив. Роби так щоб твоя свобода могла співіснувати з з свободою всіх людей. Злочин – є дії, що порушують кримінальний закон. При цьому джерелом злочину є свобода волі. Покарання – це є здійснення справедливості. Воно не ставить перед собою ніякої утилітарної мети. Покарання – це справедлива відплати, це самоціль.

Г.Гегель. Закон повинен бути доступним для людей. Кримінальна відповідальність можлива лише при наявності умисної вини. Злочин це порушення права, загальної, абстрактної волі. Покарання є відновлення права. , а злочин – заперечення права.

А.Фейербах. Виступав за різке звуження суддівського розсуду, за встановлення абсолютно визначних санкцій. Причиною злочину є прагнення людини отримати задоволення або уникнути незадоволення, тобто почуттєва природа людини. Він розрізняв об’єктивні та суб’єктивні підстави кримінальної відповідальності. Вважав, що злочинець повинен отримувати більше незадоволення за покарання, ніж незадоволення, що відчуває при стримуванні себе від злочину.

Антропологічна.Ч.Ламброзо, Е.Фері, Гарофало. Злочин таке саме явище, „як зачаття, народження, смерть, психічні хвороби”; причини злочинів закладені в самій біологічній природі; головне місце посідає не діяння, а сам злочинець – його потрібно вивчати. Виступали за заміну суддів медичними працівниками. Ламброзо виступав за широку можливість застосування смертної кари. Ця теорія дала поштовх до соціологічної .

Соціологічна.Лист, Ван-Гамель.Злочин це результат складної взаємодії різноманітного роду факторів, з одного боку – індивідуальних(у тому числі і біологічних), а з іншого - фізичних і соціальних. Не відкидали страту та довічне ув’язнення. Водночас запропонували ввести умовне засудження, умовно-дострокове звільнення від покарання, заміну короткострокових строків штрафами, створення спеціальних судів і спеціальних місць для неповнолітніх.

2. Злочином є суспільно небезпечне, протиправне, винне, каране і аморальне діяння, передбачене кримінальним кодексом. Злочинне діяння включає в себе дії або бездіяльність, наслідки діяння, причинний зв’язок між діянням та його наслідками. Злочин має певну структуру: об’єкт злочину, суб’єкт злочину, об’єктивну та суб’єктивну сторону(дати характеристику).

Об’єктивна сторона – зовнішній вираз злочину, що характеризується суспільно небезпечними дією або без дією; суспільно небезпечними наслідками; причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Суб’єкт злочину – осудна особа, яка здатна під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії і керувати ними. Неосудність розкривається за допомогою двох критеріїв: медичного(біологічного) – включає всі можливі захворювання психіки, слабоумства(три форми: ідіотія – найбільш глибокий ступінь недорозвитку; імбецильність – менш глибокий; дебільність – найлегша форма). Обмежена осудність – це нездатність особи усвідомлювати свої дії лише під час вчинення злочину; юридичного – характеризується нездатністю розуміти свої дії, а відповідно до такої особи немає змісту застосовувати кримінальні покарання, адже людина не буде ні страждати, ні виправлятися. В такому випадку призначають примусове лікування.

Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину. тобто психічне ставлення злочинця до свого діяння. Включає в себе: вину– є дві форми вини: а) умисел прямий особа свідомо вчиняла злочин і передбачала та бажала настання злочинних наслідків; непрямий умисел – передбачала настання суспільно небезпечних наслідків від свого діяння, але їх не бажала; б) необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння або без дії, але легковажно розраховувала на їх відвернення; необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи без дії, хоча повинна і могла передбачити. Мотив – це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мета – це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягнути особа при допомозі злочинного діяння.

Виділяють закінчений злочин – діяння яке містить усі ознаки складу злочину. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Готування до злочину – це вчинення певних дій, спрямованих на створення умов і можливостей вчинити злочин. В принципі саме готування до злочину не несе кримінальної відповідальності, якщо підготовчі дії не вчиняють складу іншого злочину(незаконне володіння зброєю ст. 263 КК).

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії для вчинення злочину і досягла результату злочину, або по не залежних від неї причин злочин до кінця не було доведено. .

Замах на злочин є незакінченим, якщо особа з незалежних від неї причин не вчинила усіх підготовчих дії, які вважала за необхідне для доведення злочину до кінця.

3. За ознаками та видами об’єктів злочини бувають: проти особи, проти держави, посадові злочини, господарські, проти власності та ін.

За формами вини : навмисні – крадіжка, хабарництво, хуліганство, зґвалтування та ін; необережні – порушення правил безпеки, халатність. Деякі злочини можуть бути вчиненими як навмисно так і необережно – вбивство, спричинення тілесних пошкоджень, знищення чужого майна тощо.

За мотивами злочини бувають: корисливі – викрадання, хабарництво; помста – вбивство, хуліганські мотиви.

В залежності від суспільної тяжкості: невеликої тяжкості – покарання до 2 років позбавлення волі або більш легші; середньої тяжкості – до 5 років; тяжкі – до 10 років; особливо тяжкі – більше 10 років і по життєво.

4. Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А. Правобережну Україну.
6. А/. Верховна Рада України.
7. А/. Право власності.
8. Аграрне право
9. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
10. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
11. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Переглядів: 651