Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема: Трудове право України.

Факт вилучення, за загальним правилом, оформляється протоколом або про нього робиться відповідний запис у протоколах про адміністративне затримання, про огляд речей і документів чи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 267 КпАП, адміністративне затримання, особистий огляд і вилучення речей і документів може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган, прокуророві або до суду.

План:

1. Поняття трудового права і предмет його регулювання. Принципи трудового права.

2. Порядок прийняття (оформлення) та звільнення з роботи. Іспитовий термін.

3. Поняття та види робочого часу. Час відпочинку.

4. Поняття та види оплати праці. Особливості правового регулювання оплати праці.

5. Колективний і трудовий договори. Поняття, зміст та правові аспекти укладання.

6. Порядок вирішення трудових спорів.

Самостійне опрацювання:

1. Правове регулювання праці жінок.

2. Правові підстави надання пільг працівникам, які поєднують роботу з навчанням.

3. Трудова дисципліна. Матеріальна відповідальність.

4. Правове регулювання зайнятості населення.

5. Правове регулювання охорони праці.

6. Основні правові положення Кодексу законів про працю.

7. Профспілки. Правові підстави профспілкової діяльності в Україні.

Короткий зміст лекційного матеріалу:

1. Трудове право – галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Головною метою трудового права є створення матеріальних благ, культурних і духовних цінностей.

Предметом правового регулювання трудового права є суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей у виконанні трудової функції. Предметом правового регулювання трудового права є відносини, що тісно пов’язані з трудовими(участь працівників в управлінні підприємством; відносини професійних спілок з адміністрацією чи власником; відносини щодо працевлаштування; процесуальні відносини, що виникають в процесі застосування норм трудового права).

Метод трудового права має комплексний характер, оскільки в одних інститутах(колективний договір, трудовий договір) спостерігається переважання диспозитивного методу, іншим інститутам(дисципліна праці, матеріальна відповідальність, охорона праці) більш властивий імперативний метод.

Функції трудового права: регулятивна й охоронна; економічна, соціальна, виховна.

Систему трудового права утворюють Загальна(предмет трудового права, сфера його дії, функції, принципи, джерела, суб’єкти та їхні права і обов’язки тощо) та Особлива(Працевлаштування і зайнятості, трудового договору, робочого часу і часу відпочинку, нормування і оплати праці, дисципліни праці, матеріальної відповідальності, охорони праці, трудових спорів) частини.

Джерела трудового права: Конституція України, Кодекс законів про працю, акти МОП, Рішення Конституційного та Верховного Суддів, локальні нормативні акти.

Принципи трудового права:

- свобода праці;

- підходящої роботи;

- вільно обирати рід професійного заняття;

- безпечні умови праці;

- захист права на працю;

- свобода трудового договору;

- заборона примусової праці;

- недопущення дискримінації у сфері праці;

- захист прав працівників;

- свобода об’єднання для здійснення захисту прав і свобод;

- принцип забезпечення права на відпочинок;

- принцип забезпечення права на винагороду;

- принцип забезпечення права на освіту.

Трудові правовідносини: суб’єкт, об’єкт, зміст.

2. Конституція України(ст. 43) гарантує кожному громадянину право на працю, яка вільно обирається людиною, що є чи не найголовнішою людською потребою і вимагає певного правового регламентування.

Першочерговими умовами при прийнятті на роботу можуть виступати:

- вік працівника(дозволяється з дозволу батьків чи опікуна працювати з 14 років);

- здоров’я працівника(до 21 року навіть обов’язковий медичний огляд);

- фахова підготовка.

При прийомі на роботу пред’являють:

- заяву про прийом на роботу;

- документ про освіту;

- трудову книжку(якщо її не має – довідку з місця проживання). Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність. Для працівників, які вперше стають до роботи трудова книжка оформляється на протязі п’яти днів;

- паспорт. Можуть вимагатися і інші документи.

Під час трудового договору забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомостей про їхню партійну та національну приналежність, походження, прописку.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або керівника, якщо працівник приступив до роботи без наказу, то його слід вважати прийнятим на роботу.

Забороняється укладати договір з працівником, якому за станом здоров’я протипоказаний даний вид праці.

Окремою вимогою при прийомі на роботу може бути іспитовий термін. Умови про іспитовий термін повинні бути передбаченні в наказі про прийняття на роботу. Строк випробовування не може перевищувати 3-х місяців, а в окремих випадках, за погодженням з профспілкою – шести місяців. Для робітників – 1 місяць. Не встановлюється іспитовий термін: особам до 18 років; молодим спеціалістам, які стаціонарно закінчували навчальні заклади; звільненим в запас з військової служби; інвалідам, направленим за висновками медичної експертизи; при переводі на іншу роботу чи інше місце роботи. Коли строк випробування закінчився і працівник продовжує працювати, то слід вважати, що він прийнятий на роботу.

Підстави звільнення з роботи:

- власна заява;

- з волі роботодавця;

- за грубий дисциплінарний проступок;

- стан здоров’я;

- повне виконання робіт;

- реорганізація або банкрутство підприємства.

3. Під робочим часом слід розуміти час, упродовж якого працівник зобов’язаний згідно норм трудового права виконувати свої трудові обов’язки.

Нормальним робочим часом вважається час в 40 годин на тиждень. Скорочений для осіб 16-18 років – 36 годин, для 14-16 років – 24 години, для учителів, лікарів, жінок, які мають дітей до 14 років. Тривалість роботи на передодні святкових днів скорочується на 1 годину.

Тривалість роботи в нічний час скорочується на одну годину. Нічним є час з 10 вечора до 6 ранку. Заборонено в нічний час працювати: вагітним жінкам і які мають дітей до 3 років; молодшим 18 років; інваліди – за згодою. Оплата проводиться у підвищеному розмірі, але не нижче 20% тарифної ставки за кожну годину роботи у нічний час.

Неповний робочий час – на просьбу працівника. Оплата за відпрацьований час. Більше немає ніяких обмежень.

При роботі змінами, тривалість між змінами не повинен бути меншим подвійного часу попередньої зміни з врахуванням часу відпочинку. Призначення працівника протягом двох змін підряд – забороняється.

Надурочні роботи використовуються в надзвичайних ситуаціях і не можуть перевищувати 120 годин на рік.

Час відпочинку:

- вихідні дні(тривалість щотижневого відпочинку не повинна бути меншою 42 годин. Робота у вихідні дні може бути компенсованою подвійною оплатою або наданням вихідного у інший день;

- святкові дні;

- щорічні відпустки(24 календарні дні, для 18-ти річних – 31 день, для вчителів 56);

- творчі відпустки;

- додаткові відпустки(при заочному навчанні 3-4 рівень акредитації – до 40 днів на рік, 1-2 рівня акредитації – до 30 днів);

- відпустки без збереження заробітної плати(15 днів).

4. Заробітна плата як правова категорія – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану роботу.

Структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших виплат. Регулюється оплата праці державним регулюванням(встановлення мінімальної зарплати), договірним (договір).

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка покликана диференціювати оплату праці залежно від кваліфікації й умов праці. Тарифна система включає в себе: тарифні сітки – визначають співвідношення в оплаті праці при виконанні робіт різної кваліфікації і складається з певного числа розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, який показує у скільки разів тарифна ставка розряду більша тарифної ставки першого розряду; тарифна ставка – визначає розмір оплати праці за одиницю часу; схеми посадових окладів – для інженерно-технічних працівників та службовців; тарифно-кваліфікаційний довідник – перелік професій і видів робіт.

Оплата праці проводиться погодинно(залежить від часу) та відрядно(за відрядними розцінками). Погодинна поділяється на просту погодинну, погодинну преміальну, за місячним окладом. Відрядна поділяється на просту відрядну(за одиницю виробленої продукції); відрядно-прогресивну(за понад норму виробленої продукції); відрядно-преміальна(за якісні показники), відрядно-акордна(за комплекс виконаних робіт). Заробітна плата виплачується два рази на місяць з інтервалом не менше 16 днів. Роботодавець зобов’язаний при кожній виплаті заробітної плати видавати працівникові докладну інформацію про всі відрахування.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється.

Заробітна плата може виплачуватися банківськими чеками у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

5. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Сторонами договору виступають профспілка та адміністрація. Зміст колективного договору утворюють виробничі, трудові, соціально-економічні відносини.

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади. Строк дії – до одного року, якщо зміни не вносяться, то він автоматично діє ще на рік. Умови колективного договору, які погіршують становище працівників є недійсними. Сторони зобов’язуються щорічно звітувати про виконання умов договору. Невиконання умов договору може бути оскаржене в суді.

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька первинних профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної первинної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна первинна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Первинна профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір. У разі реорганізації підприємства, установи, організації колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін. У разі зміни власника чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору. У разі ліквідації підприємства, установи, організації колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації. На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено їх реєстрацію.

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором. Якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

Трудовий договір є угода між працівником і власникомпідприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 КЗпПУ);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.

Підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпПУ), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

8) підстави, передбачені контрактом.

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

6. Трудові спори розглядаються:

1) комісіями по трудових спорах;

2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору. Установлений порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами(конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік. Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства повинна бути не менше половини її складу. Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії. За рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу підприємства, установи, організації можуть бути створені комісії по трудових спорах у цехах та інших аналогічних підрозділах. Ці комісії обираються колективами підрозділів і діють на тих же підставах, що й комісії по трудових спорах підприємств, установ, організацій. У комісіях по трудових спорах підрозділів можуть розглядатись трудові спори в межах повноважень цих підрозділів. Організаційно-технічне забезпечення комісії по трудових спорах (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень і т. ін.) здійснюється власником або уповноваженим ним органом. Комісія по трудових спорах підприємства, установи, організації має печатку встановленого зразка.

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях, за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 цього Кодексу. Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації.

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи.

Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід. На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем.

Комісія по трудових спорах приймає рішення більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

У рішенні зазначаються: повне найменування підприємства, установи, організації, прізвище, ім'я та по батькові працівника, який звернувся до комісії, або його представника, дата звернення до комісії і дата розгляду спору, суть спору, прізвища членів комісії, власника або представників уповноваженого ним органу, результати голосування і мотивоване рішення комісії.

Копії рішення комісії у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах.

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження (стаття 228), за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою статті 235 цього Кодексу.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк (стаття 229) працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

У посвідченні вказуються найменування органу, який виніс рішення щодо трудового спору, дати прийняття і видачі та номер рішення, прізвище, ім'я, по батькові та адреса стягувача, найменування та адреса боржника, номери його рахунків у банках, рішення по суті спору, строк пред'явлення посвідчення до виконання. Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника голови комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації та печаткою комісії по трудових спорах.

Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений статтею 228 строк із заявою про вирішення трудового спору до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

На підставі посвідчення, пред'явленого не пізніше тримісячного строку до районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби, державний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.

У районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах підприємства, установи, організації (підрозділу);

2) прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, редставництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб, митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав. Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації;

2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію;

3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;

4) виборних працівників після закінчення строку повноважень;

5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.	\|	Тема: Екологічне право України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.