МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
ІВАСИК-ТЕЛЕСИКЩо ж, коли просите, просто й почну про Йвася-Телесика, про люту змію — був собі, був. За морем це діялось чи в нашім краю, давно чи недавнечко — того не скажу — був собі, був. Був собі дід та баба і був у них хлопчик Івасик. Ото як підріс, то й каже: — Зробіть мені золотого човника, срібне весельце — буду я рибу ловити та вас годувати. Зробили йому човника, Сів, одіпхнувсь, срібнеє веселечко, мовби пустун,— хлюп собі, хлюп. Срібнеє веселечко, крапчаста вода, ловиться, ловиться велика й мала — хлюп собі, хлюп. От мати наварила йому снідати. Принесла до берега та й кличе: — Івасику-Телесику, Дам тобі пить. А Телесик їй: — Чую, чую, матінко, тут я ось, тут. Наївся, напився. Віддав рибку матері та й знов на човника. Срібнеє веселечко, крапчаста вода, ловиться, ловиться велика й мала — хлюп собі, хлюп. А змія підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом: — Івасику-Телесику, А він чує та й каже: — То ж не голос матінки, не вернусь до бережка, клич, хоч не клич! Іч яка, іч! Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля: — Ковалю-ковалику, Іч який, іч! Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати. А Телесик думає, що мати, та й каже: — Чую, чую, матінко, воду горну — тут я ось, тут! А змія його хап із човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати: — Зміючко-Оленочко, натопи піч та спечи мені Телесика, а я гостей покличу та будемо гуляти.— Та й полетіла кликати гостей. От тільки Оленка надумалась топити піч, Телесик вибіг надвір, замкнув хату, виліз на височенного явора та й сидить. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить: — Гуси-гуси-гусенята, А гуси йому: — Ой раді б ми зупинитись — Ой раді б ми тебе взяти — та за нами орел. Коли летить другий табун. — Гуси-гуси-гусенята, візьміть мене на крилята. Аж і той табун: — Та за нами орел. Залізом поблискує та гуде, гуде. Не махає крилами, плавко пливе: раз тільки, раз! Почав його Телесик просити, так де! Хіба ж почує? От ізняв він із себе сорочку й почав нею махати до орла. А орел побачив та й спустив йому вниз на вервечках корзинку. Уліз Телесик усередину орла та й думає: «Куди ж це я попав. Хай би лучче гуси мене взяли!» А воно хитається вгору та вниз. По боках і спереду небо все скрізь — вгору та вниз. Бачить Телесик: хтось його держить за руки та в одежу кутає. Думає Телесик: «Куди ж це я попав?» А воно хитається, а воно тремтить, вітер поза вікнами свіжий шумить, вітер шумить. Ото дививсь Івасик, дививсь, та й заболіла голова. Сниться йому, видиться: мати стоїть, кличе, дожидається: «Плинь-бо сюди, дам тобі пить». Сниться йому, видиться: входить змія, ламле йому кісточки, садить у піч — іч який, іч! Не витерпів Телесик та як крикне.— Чого ти? Ось зараз ми й дома. Ой, держись, Телесику! Глянь ось сюди: біжать поза вікнами тополі й сади — миг тільки, миг! Де вже там держатися! Так підстрибнув, та ще і проїхався, та ще й завернув — землю почув. Вилізли з орла: Телесик і той чоловік, що його держав. А кругом людей-людей. У барабани барабанять, у сурми сурмлять. Коні стоять, сіно їдять, головами махають, з празником поздоровляють. Стали тут Телесика обнімать — питать: — Чи вмієш на дудочку? Як тебе звать? Мовчить Телесик, не знає, що їм казати. Тільки дивиться на орла: що не лапи в нього, а коліщата, що не хвіст, а дощечка. А вони знов: — Чи є в тебе матінка, і чого тікав? Як тебе звать? Мовчить Телесик, ніяк не насмілиться. А кругом людей-людей. У барабани барабанять, у сурми сурмлять. Коні стоять, сіно їдять, головами махають, з празником поздоровляють. Тоді гукнули коника, сіли з Телесиком та й поїхали. Проїхали вулицю — Хатка в ліску, з дітворою м'ячики грають на піску — сонце в ліску. Як обкружать його діти, як позбігаються! А він насмілився та всім їм одразу: — Телесик! Мене звуть Телесик! Умію на човнику рибку ловить, зміючку-Оленочку враз обдурить — бачте який! А діти: — Зміючку? Ще, може, з рогами, з крилами? — такого й на світі нема! — Та й засміялися. Аж тут підійшла старшенька, сказала всім іти в хату, бо вже вечоріє. Повела вона до хати й Телесика. Вдягла його, умила та й посадила за стіл. А сама пальцем торкнула стіну коло одвірка. Як засвітиться стеля, та всіма огнями, та ловко-ловко! Зняла вона з стіни якусь дудку чи люльку й почала в неї слухати та балакати. Балакає та сміється, балакає та сміється, а наприкінці: — Телесиком, каже, звуть. Думає Телесик: «Куди це я попав?» Наївся Телесик, напився, устав та й перехрестивсь. А діти кажуть: — Що він робить? Ану, ще раз! — А старшенька до них: — Чого ви дивуєтесь — він же неграмотний! — Назавтра, як тільки Телесик устав, почали його вчити читати. Тепер він уже не Івасик-Телесик, а Читасик-Піднебесик, бо справді літав під небом, а читать уже от-от краще буде за всіх нас. Отаке-то... Телесик-то колись був. За морем це діялось чи в нашім краю, давно чи недавнечко — того не скажу — був собі, був.
|
||||||||
|