Право Галицько-Волинської держави.

Система права Галичини та Волині ґрунтувалася на достатньо міцній джерельній базі. Джерелами права слугували: а) досить розвинена система правових звичаїв, котрі врегульовували взаємини людей і які з часом санкціонувала держава, перетворивши в норми звичаєвого права. Насамперед, це кровна помста, ордалії, свідчення в суді, порядок успадкування майна тощо; б) діяли норми статей “Руської правди”, яка поширювалася в усіх трьох редакціях – короткій, просторовій та скороченій. Її правова спрямованість (захист приватної власності) не змінилася до ХV століття і згодом стала підставою для кодифікації права у Великому князівстві Литовському; в) князівське законодавство репрезентовано уставами, угодами та грамотами князів. Серед документів юридичного характеру можна виокремити також грамоту князя Івана Берладника (середина ХІІ ст.), котра визначала правовий статус іноземних купців та регламентувала умови торгівлі з ними. Заповіт (рукописання) Володимира Васильковича (1287 р.) на успадкування Волині нащадками Данила Галицького. Уставна грамота Мстислава Даниловича (1289 р.) про форми і розміри повинностей міщан. Дві грамоти Андрія Юрійовича (1320 р.) про торговельні привілеї купцям; г) міжнародно-правові акти – декілька угод князів з орденом хрестоносців (1308 – 1335 рр.); д) канонічне право церковних уставів Володимира та Ярослава, “Номоканон”, “Кормча книга”; е) Магдебурзьке право у вигляді грамот князів на самоврядування містам Санок (1336 р.) та Львів (1356 р.) Хоча норми цього права діяли в Галичині не в повному обсязі і в зміненому вигляді.

Цивільно-правові норми означених джерел передбачали інститут права власності та зобов’язальних дій. Придбане шляхом купівлі рухоме та нерухоме майно можна було продати, подарувати, обміняти і вчинити “як буде воля”. Згадані також застава та обмін майна. Поширювалися угоди позики, поклажі (депозиту) цінних речей. Родинне право, як і раніше, передбачало шлюб, опіку та успадкування.

Норми карного права збереглися головним чином незмінними з часів єдиної Київської Русі. Щоправда з’явилися й новели. Зокрема, такий вид злочину, як змова проти князя та його влади. Почали застосовувати поряд зі штрафами такі види покарань, як смертна кара, ув’язнення у фортеці, вигнання, конфіскації. Причому не лише до суспільних низів, але й до відомих, багатих і знатних бояр.

Процесуальне право передбачало змагальний характер розгляду справи, диспозитивність сторін. Впроваджувався розшук (заклич, свод, гоніння сліду), допит свідків (видоків та послухів), надання доказів, божі суди (ордалії). Вирок виносився усно. Суттєвих зрушень у цій галузі з часів Київської Русі не сталося.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Судівництво та судочинство.	\|	Вищі органи влади та управління на місцях

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.