Суспільний устрій

Суспільний лад на території України в складі Польщі та Литви ґрунтувався на землеволодінні та душеволодінні за службу (державну й військову), на поземельній залежності від землевласника (приватного чи державного), а відтак його можна назвати феодальним. Він передбачав як безумовну власність на землю (алод – вотчину), так і умовну, тимчасову (феод – двір, маєток, наділ). Суспільство було чіткої станової стратифікації та структурованості. Тобто соціальне і правове становище певної верстви соціуму визначалося розмірами земельної власності та відношенням до неї (володінням, користуванням, розпоряджанням). Усе населення можна розділити на три великі групи: а) пануючу верхівку; б) загал вільного населення; в) напіввільних та невільників.

Найвищу верству суспільства складала аристократія – магнати – нащадки Рюриковичів та Гедиміновичів. Близько до них стояла титулована знать – княжата, що походили з багатого і родовитого руського боярства. Обидві групи складали військову, урядову, державно-адміністративну, судову та економічну еліту країни. До нетитулованої знаті належала шляхта – державні та військові службовці, які за це тримали землю з селянами, мали власні суди, користувалися привілеями, мали сеймове самоврядування, через яке впливали на вибори короля та його рішення. Шляхта не була замкнутим кланом чи корпорацією і поповнювалася вихідцями з духовенства, козацтва, селянства, а також служилими безпомісними урядовцями та військовими – боярами (панцирні, путні, замкові слуги) і земянами (рицарі). Панівне державно-правове становище шляхти у суспільстві закріпили, “Артикули Генріха Валуа” 1573 року.

До загалу вільного населення належало православне духовенство, яке традиційно поділялося на біле (священики, дяки, паламарі) та чорне (клір і ченці), котре володіло землями, мало власну юрисдикцію та юстицію (суди). Після 1596 року (Берестейської унії) з’явилася чітка конфесійна структурованість духовенства на православне, уніатське та католицьке. Жителі міст – міщани – залежали від держави (короля і князя), приватного власника (магната чи церкви) або користувалися самоврядуванням. Від цього залежали їхні податки, повинності, судова підпорядкованість, землекористування. Міщани розділялися на багату верхівку (патриціат – купці, лихварі, урядовці), середній стан (бюргери – ремісники, підприємці) та бідноту (плебс – різноробочі). Окрім того, в містах жили іноземці – євреї, чехи, німці, вірмени, греки, котрі мали власне самоуправління і суди, а також діяла цехова система зі статутами, касами, старшиною та судами.

У ХVІ ст. сформувалося також в окремий стан козацтво, котре поділилося на реєстрове, городове та низове (запорозьке) з відповідним правовим статусом.

Найнижчу сходинку тогочасного суспільства займали селяни, котрих можна розділити на вільних – мали власну землю, господарство, сплачували податки (чинш), відбували панщину (тягло), повинності (ремісничі і службові) і могли вільно переходити з одного маєтку в інший (т.зв. похожі селяни). Напіввільними селянами були грошові боржники, котрі, сплативши борг, ставали вільними, а не сплативши – потрапляли до невільників – непохожих селян. Останні утворилися з колишніх холопів та челяді й хоч і працювали на землі, мали сім’ї та господарство, особистої свободи не мали і в праві, судах, успадкуванні тощо залежали від пана. З 1588 року вони стали кріпаками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вищі органи влади та управління на місцях	\|	Судівництво та судочинство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.