Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ

Загальна характеристика сучасної філософії, суть ірраціоналізму

В другій половині ХІХ ст. починає здійснюватись перехід до нової некласичної науки. В цей же час і в філософії спостерігається відхід від класики. Змінюється парадигма філософії.

Парадигма (гр. paradeigma – приклад, зразок) – це концептуальна схема, яку протягом певного часу науковці визнають як основу своєї практичної діяльності.

Для філософії зміна парадигми означала зміну принципів філософствування, переоцінку цінностей, яку відстоювала класична філософія.

3 тенденції в філософії, що знаменували відхід від класики:

- вчення Артура Шопенгауера (1788-1860) про волю, книга «Світ як воля і уявлення»;

- позитивістська концепція Огюста Конта (1798-1857), що закликав звільнити знання від філософської інтерпретації;

- християнський екзистенціалізм Сьорена К’єркегора (1813-1855): існування особистості є абсолютно ірраціональним і лише християнство задає їй необхідний напрям.

Ці тенденції знайшли пряме продовження в сучасній західній філософії. Особливістю і основною рисою сучасної філософії є ірраціоналізм.

Ірраціоналізм (лат. «нерозумний», «несвідомий») – це філософське вчення, яке наполягає на обмежених пізнавальних можливостях розуму і мислення, а орієнтується на інтуїцію, почуття та інстинкти, тобто апелює до несвідомого.

Найвизначніші ірраціоналістичні вчення ХХ ст.:

- «Філософія життя»: А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, О. Шпенглер.

- Психоаналіз: З. Фрейд, Г. Маркузе, Е. Фромм.

- Екзистенціалізм: М. Хайдеггер, К. Ясперс, А. Камю, Ортега-і-Гасет.

Дві основні тенденції сучасної філософії:

- Радикальний нігілізм (лат. nihil – ніщо) – повне заперечення ідей і цінностей класичної філософії. В найвищій мірі проявився в творчості Ф. Ніцше.

- Течії, що намагаються зберегти класичну спадщину (неокантіанство, неогегельянство).

«Філософія життя» Фрідріха Ніцше

«Філософія життя» - це напрям у так званій некласичній філософії кінця ХІХ – поч. ХХ ст., представники якого проголосили життя основним предметом філософії.

Фрідріх Ніцше (1844-1900) – німецький філософ.

Праці: «Так говорив Заратустра» (Заратустра – давньоіранський пророк Х-VІ ст. до н.е.); «По ту сторону добра і зла», «Воля до влади», «Антихристиянин».

Ідеї:

- Центральною категорією є «життя». Змальовує ірраціоналістичну картину світу. Основою життя є «воля до влади». Людина живе за інстинктами і несвідомими намірами і єдине, що надає життю космічного порядку, то це «воля до влади».

- Критикує сучасне суспільство, його науку, мистецтво, релігію.

- Його погляди містять прогнози на майбутнє, він передбачив багато подій політичного життя і наукових відкриттів.

- Вчення Ніцше про надлюдину, ґрунтується воно на таких положеннях:

а) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається воно з рівнем розвитку «волі до влади»;

б) існує природна нерівність людей, вона обумовлена відмінністю їх життєвих сил і «волі до влади»;

в) сильна людина – це природжений аристократ, вона є абсолютно вільною і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами;

г) якщо відсутня «воля до влади», то людина деградує (занепадає).

Психоаналіз Зігмунда Фрейда

З. Фрейд (1856-1939) – австрійський лікар-психіатр, творець психоаналізу.

Психоаналіз (гр. «душа» і «розчленування») – загальна теорія і метод лікування психічних захворювань. Психіка визнається самостійним, незалежним від фізичного, фактором.

Фрейдизм – філософсько-психологічна доктрина, яка оформилась на поч. ХХ ст. Фрейдом, і що пояснює явища суспільства, культури, творчості на основі положень психоаналізу.

Праці: «Тлумачення сновидінь», «Нариси з психології сексуальності», «Тотем і табу», «Я і Воно».

Система З. Фрейда включає три елементи: теорія невідомого, вчення про дитячу сексуальність, теорія сновидінь.

Аналіз психіки за З. Фрейдом (праця «Я і Воно»):

Фрейд створює модель особистості і включає до цієї моделі 3 головні елементи:

1) «Я» (Ego) – це є свідомість, вона дуже важлива, оскільки з її допомогою індивід орієнтується в оточуючому світі, формують особисте «Я».

2) «Над – «Я» (Super-Ego) – це внутрішнє сумління особистості або моральний цензор, який оцінює конкретні обставини життя з точки зору соціальної моралі, виступає як «внутрішня цензура». В свідомості проявляється у формі совісті, а в психіці проявляється як почуття страху, депресії, неповноцінності.

3) «Воно» (Id) – це таємничий світ «несвідомого», це «резервуар» психічної енергії, «киплячий котел» пристрастей, що вимагають негайного задоволення. Несвідоме складається із забутих вражень дитинства, з природжених інстинктів, що пов’язують людину з предками. «Воно» - складне, ірраціональне і становить основу життя. Несвідоме «проривається» в снах, гіпнотичних станах, а також тоді, коли ми щось забуваємо, безконтрольно ховаємо, прибираємо речі. Це – «нижче» несвідоме. Є і «вище» - його Фрейд пов’язує з процесами творчості, в яких інтуїція, уявлення, визрівання замислу, ідеї, образу дійсно відіграють дуже велику роль.

В індивідуальному житті людини відбивається історичне минуле людства, це є «родова пам’ять» про події глибокої давнини, що знаходять прояв в долі та характері людини.

Міф про Сізіфа – приреченість людини на мізерний результат від важкої праці.

Міф про Прометея – приреченість індивіда на мучеництво із-за добра.

Міф про Нарциса – приреченість на поразку по причині переоцінки себе.

Міф про Прокруста – приреченість людини всьому давати свою оцінку, «підганяти» речі до своїх уявлень та інші.

Великий вплив на поведінку людини мають інстинкти. Лібідо (гр. статевий потяг, пристрасть). Проявами лібідо є: любов батьків до дітей, загальнолюдська любов, ненависть, творчість, політична боротьба.

Три шляхт розвитку лібідо: пряма мета, витіснення, сублімація.

Сублімація (лат. «піднесення») – це є відхилення лібідо від прямої мети і спрямування його енергії до несексуальних цілей, лібідо знаходить іншу мету, далеку від сексуального задоволення.

Витіснення – це витіснення інстинкту у сферу несвідомого, забування потягу.

За допомогою сублімації Фрейд намагається пояснити все багатство суспільних явищ, процесів і розвиток культури в цілому: «Культура є плата за людське щастя».

Культ науково-технічного розуму та його противники в сучасній філософії. Сайєнтизм і антисайєнтизм. Йонезі Масуда

Наша епоха – це епоха НТР, основою якої є раціональне знання.

НТР розпочалась в середині 50-х років ХХ ст. і являє собою сучасний етап науково-технічного прогресу, що характеризується докорінною якісною зміною продуктивних сил суспільства.

У зв’язку з НТР у філософії виникли 2 напрями:

1-Сайєнтизм (лат. scientia - наука) (техніцизм) – висуває оптимістичні прогнози і надії на те, що з допомогою нової техніки будуть вирішені складні проблеми і суперечності людського життя, зміниться система влади (вона буде належати науково-технічним спеціалістам), зміниться і сама людина.

2- Антисайєнтизм (антитехніцизм) – є негативною реакцією на сайєнтизм, розвінчує ілюзію сайєнтизму і ототожнює технізоване суспільство з тоталітарною державою, де техніка доведена до досконалості, але пригнічені свобода та індивідуальність людини.

Йонезі Масуда – представник сайєнтизму, визначний японський дослідник проблем «інформаційного суспільства», йому належить бестселер «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство» (1983).

Ідеї:

- Головним багатством сучасного суспільства є інформація. Вона має такі особливості: не зникає при споживанні; не передається повністю при обміні, залишаючись в інформаційній системі у того, хто передає; є неподільною, тобто має суть лише при достатньо повному наборі відомостей; якість її підвищується з додатком нової інформації.

- В праці «Комп’ютопія» описує місто майбутнього – «комп’ютополіс» - це місто з кабельним телебаченням, з рейковою системою 2-містних екіпажів, з автоматизованою доставкою товарів додому, з комп’ютерними системами охорони здоров’я, освіти і контролю за станом навколишнього середовища.

Ці ідеї – не утопічні мрії, а втілюються в життя в розвинутих країнах.

- В технізованому суспільстві сформується новий тип людини – «homo inttelligens».

Представниками антисайєнтизму є письменники, які працюють в жанрі антиутопій. Антиутопії – фантастичні твори, які являють собою особливий вид соціальної критики. В цьому жанрі працюють:

- Аркадій і Борис Стругацькі – російські письменники («Важко бути Богом» - 1966, «За мільярд років до кінця світу» - 1977, «Пікнік на узбіччі» - 1972);

- Євген Замятін – російський письменник («Ми» - 1924);

- Олдос Хакслі – англ. письменник («Прекрасний новий світ» - 1932);

- Джорж Оруелл – англ. письменник («1984» - 1949);

- Станіслав Лем – польський письменник («Солярис» - 1961, «Сума технології», «Абсолютний вакуум»).

Екзистенціалізм. Жан-Поль Сартр «Екзистенціалізм – це гуманізм»

Екзистенціалізм (лат. existential – існування) – ірраціоналістичний напрям у філософії ХХ ст., який досліджує спосіб буття людської особистості. Екзистенція розглядається як «буття – в – світі» і дана людині в її переживаннях і недоступна раціональному пізнанню.

Екзистенціалізм поділяється: релігійний (Г. Марсель, К. Ясперс, М. Бердяєв) та атеїстичний (Ж.-П. Сартр, А. Камю).

Основні ідеї екзистенціалізму:

- Філософи-екзистенціалісти по-своєму визначили предмет філософії. Вони вважали, що буття речей для нас є зовсім невідомим і незрозумілим, але є один вид буття, який всім добре знайомий. Це є власне буття або існування людини. людина може сказати собі: «Яє» і «Я існую».

Світ включає в себе (за М. Хайдеггером «Час і буття»): Суще – це речовий світ, зовнішній, що вивчається конкретними науками; Буття – це існування людини (екзистенція). Хайдеггер для того, щоб позначити існування людини використовує нім. слово Dasein («ось» і «тут»). Буття як духовне існування є предметом вивчення філософії.

Головна теза екзистенціалізму: у людини існування передує суті.

- Головним поняттям екзистенціалізму є поняття буття людини (екзистенція). Риси екзистенції:

1) «часовість».

Структура буття (М. Хайдеггер):

- «Буття-в-світі» - це перший екзистенціал буття, що пов'язаний з минулим. Коли речі вже «закинуті» в світ, і тому людина існує не сама по собі, а співіснує з іншими людьми та речами світу;

- «Запобігання наперед» - це другий екзистенціал буття, що звернутий у майбутнє, це – «проект» людей і речей, які є не тим, чим є, а чим можуть бути, тому людське буття завжди більше того, чим воно є, бо включає і те, чим воно може бути;

- «Буття при внутрісвітовому сущому» - це третій екзистенціал буття, що звернутий до теперішнього. Людина користується речами, отже її буття є речовим.

Отже, людині властива внутрішня часовість.

Спосіб людського існування (М. Хайдеггер):

- «Неістинне» буття – перевага моментів теперішнього, для якого характерна приреченість людини до світу речей, який заступає людині її власну суть, середовище «поглинає» людину, яка пізнає себе за аналогією з іншими людьми і речами та прирівнює себе до них, індивідуальність втрачається і формується «масове суспільство» - натовп. Це – безособове життя. Відчуження.

- «Істинне» буття – перевага моментів майбутнього, усвідомлення людиною своєї конечності і свободи, яке доступне лише «перед лицем смерті». Тут людина набуває індивідуальності, страх смерті відкриває людині її власну суть. Істину себе самої людина може осягнути лише в критичній ситуації, лише в ній людина може «повернутись до себе самої».

2) трансцендентність (лат. transcendere - переступати) – вихід за свої межі.

Розуміння трансцендентності:

- релігійний екзистенціалізм розуміє це як рух людини від світу до Бога, до самозаглиблення;

- атеїстичний екзистенціалізм розуміє це як здатність людини не лише як існувати в світі, але й усвідомлювати своє життя в поняттях і серед речей (людина є і об’єктом і суб’єктом пізнання).

3) антиномічність (гр. antinomus – протиріччя в законі) – людина знаходиться ніби між двома світами: перед нею предметний світ, а за нею – її сили і сподівання.

4) історичність – людина перебуває в історії і не може прожити поза нею, поза суспільством.

5) людина унікальна і неповторна.

6) екзистенція є вільна. Свобода – це вибір самого себе, свого проекту і відповідальність за здійснений вибір.

Творчість А. Камю (1913-1960):

- тема абсурду: есе «Міф про Сизіфа», повість «Сторонній», п’єса «Калігула».

- тема бунту: есе «Бунтівна людина», роман «Чума», п’єса «Праведники».

Есе (досвід, нарис) – жанр літератури, що підкреслює індивідуальну позицію автора з невимушеним, часто парадоксальним викладом, орієнтованим на розмовну мову.

Основна ідея есе «Міф про Сізіфа» - вища мужність людини полягає в боротьбі із безсутністю буття. Життя поза людиною не має суті, а цю суть людина повинна знайти в собі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Резюме.	\|	ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОГО ПРОЕКТУ І ВИХІДНІ ДАНІ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.