Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Характеристика окремих засобів доказування.

1. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників

Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати суду усні і письмові пояснення (ст. 27 ЦПК України), реалізація якого гарантується передбаченими цивільним процесуальним порядком і формою їх здійснення (ст. 176 ЦПК України), правом на одержання від суду повідомлення про час і місце судового засідання (ст. 158 ЦПК України), а також встановленням безумовної підстави для скасування судового рішення, якщо справу було розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі (п. З ч. 1 ст. 311, п. З ч. 1 ст. 338 ЦПК України).

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, про відомі їм обставини, що мають значення Для справи, є джерелом інформації, засобом доказування (ч. 2 ст. 57 ЦПК України). Включення до змісту пояснень сторін і третіх осіб доводів, міркувань та заперечень, якщо вони не пов'язані з уточненням, розширенням, поглибленням відомих сторонам обставин у справі, суперечить положенням статей 27, 57 ЦПК України. Наприклад, особи, які беруть участь у справі, можуть висловити свою думку про можливість розгляду справи за відсутності свідків або експертів, які не з'явилися у судове засідання (ст. 170 ЦПК України). Така думка не входить до складу пояснень сторін і третіх осіб про відомі обставини у справі.

Об'єктивність пояснення сторін і третіх осіб забезпечується покладенням на них обов'язку сумлінно користуватися належними правами, проте процесуальні санкції за невиконання обов'язку дати об'єктивні пояснення не передбачені.

Пояснення сторін і третіх осіб можуть бути зроблені в усній і письмовій формі. Письмове пояснення позивача спочатку втілюється у зміст позовної заяви (ст. 119 ЦПК України). Пояснення по суті заявлених вимог позивач і відповідач дають судді в усній формі в попередньому судовому засіданні при підготовці справи до судового розгляду. Якщо у справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сторону та інших осіб, які беруть участь у справі, дати пояснення окремо щодо кожної з них (ч. З ст. 176 ЦПК України).

При особистій участі у судовому засіданні пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, заслуховуються безпосередньо судом, який розглядає справу, в усній формі, а письмові — оголошуються. Оголошуються і їх пояснення, які були зафіксовані у протоколі судового засідання, одержаного від іншого суду в порядку виконання доручення щодо збирання доказів (статті 132, 176 ЦПК України). Для повного і правильного пізнання пояснень сторін і третіх осіб, процесуальний закон надає їм, іншим особам, які беруть участь у справі, право ставити запитання одне одному (статті 27, 176 ЦПК України), а суду — вжити для цього всіх передбачених законом заходів (ст. 160 ЦПК України).

2. Показання свідків

Свідок (іе8іів) — особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК України).

Для виконання функцій свідка необхідно, щоб особа була здатна за своїм фізичним і психічним розвитком (станом) правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильні показання. Отже, показання свідків як засоби доказування — це повідомлення про відомі обставини, що входять до предмета доказування, тобто про юридичні факти складу вимог і заперечень сторін та інші обставини, що мають значення для справи, які повідомляються (показуються) суду в установленому законом процесуальному порядку і формі. А можливість свідчення про факти, що мають значення для справи, є підставою для визнання їх належними до справи і виклику свідків у судове засідання.

Застосування показань свідків не безмежне. Не можуть бути свідками: недієздатні фізичні особи; особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; особи, які за законом зобов'язані зберігати у таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості; священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку; особи, які мають дипломатичний імунітет, без їх згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника (ст. 51 ЦПК України). Крім того, фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внука, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб), повідомивши про причини відмови (ст. 52 ЦПК України).

Допустимість показань свідків обмежується Цивільним кодексом України для підтвердження певних угод та інших дій, що мають юридичне значення. Не можна підтверджувати показаннями свідків: уступку вимоги і переведення боргу, заміну кредитора або боржника у зобов'язанні, що ґрунтуються на угоді, виконаній у письмовій формі (статті 513, 521), договір ренти (ст. 732) та інші договори, урегульовані статтями 710, 745, 793, 811, 828, 981, 1031 цього Кодексу.

Повнота і об'єктивність показань свідків забезпечується також безпосередньою і усною формою допиту в судовому засіданні у тому самому складі суддів, який ухвалює рішення. Свідок дає показання у формі вільної оповіді, яка конкретизується і доповнюється, про все, що йому відомо у справі, а допущені неточності усуваються відповідями на запитання, які можуть їм ставити сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також у порядку повторного допиту (ч. 11 ст. 180 ЦПК України).

Допит неповнолітніх свідків має істотні особливості, які визначаються віковим рівнем, їх розумовим розвитком та психологічним станом, який викликається процесуальною формою судового засідання. Свідки, які не досягли 16 років, не попереджаються про кримінальну відповідальність. Допит всіх малолітніх і неповнолітніх свідків обов'язково проводиться в присутності педагога або близьких для свідка осіб (батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників), якщо вони незаінтересовані у справі. У виняткових випадках, коли це необхідно для встановлення істини, на час допиту осіб, які не досягли повноліття, із залу судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до залу судового засідання їй суд298 .

повідомляє про показання неповнолітнього свідка і надає можливість поставити йому запитання. З дозволу суду запитання неповнолітньому свідку можуть ставити всі особи, які беруть участь у справі (ст. 182 ЦПК України).

3. Письмові докази

Ними є виконані на предметі будь-яким способом письмові знаки, об'єднані у відповідну систему і структуру, у яких виражені думки (ідеї), що вміщують інформацію (повідомлення) про обставини, які мають значення для справи. Вони можуть знайти втілення в різних документах, актах, листуваннях службового або особистого характеру. Необхідно, щоб вміщені в них дані про фактичні обставини виходили від осіб, які їх склали*.

За визначенням ЦПК України (ч. 1 ст. 64) письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Вони класифікуються залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, на офіційні і неофіційні. Офіційні — це документи, акти, службове листування державних і громадських органів. Можуть бути спростованими і неспростовани-ми. Неспростовані звільнені від доказування (факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили). Документи видаються компетентними органами у межах їх повноважень, у встановленому порядку і формі.

Неофіційні письмові докази походять від громадян. За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі (різного роду документи — договори, заповіти, накладні тощо) і довідково-інформаційні (довідки, посвідчення, листування службового і особистого характеру).

За формою виконання письмові докази поділяються на прості і нотаріально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільно-правових угодах

Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі (статті 64, 120 ЦПК України), а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій і громадян (ст. 137 ЦПК України) в оригіналі ікопіях. При поданні копій письмових доказів суд може за необхідності вимагати подання оригіналу (ст. 64 ЦПК України). Якщо подання письмових доказів до суду утруднено у зв'язку з їх численністю або тим, що лише частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці (ст. 140 ЦПК України), про що складається протокол.

Коли письмовий доказ важко прочитати, а отже, і зрозуміти його зміст, судом може бути призначена експертиза.

Особа, яка подала письмовий документ, що викликає сумнів у його достовірності або є фальшивим, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).

Специфічні особливості має використання даних з особистого листування і особистих телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції як доказів у цивільному процесі. їх таємниця охороняється законом (ст. 31 Конституції України), тому вони можуть бути оголошені і досліджені у відкритому судовому засіданні лише за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України (ст. 186 ЦПК України), між якими відбувалися листування і повідомлення. У противному разі таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються та досліджуються у закритому судовому засіданні.

4. Речові докази

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 65 ЦПК України). Вони сприймаються візуальним шляхом або їх зміст може бути пізнаним за допомогою експертизи. Похідні (опосередковані, копії) речові докази використовуються в обмежених випадках як копії, зліпки, відбитки зовнішніх, поверхневих властивостей первинних речових доказів, що можуть бути відтворені шляхом відбитків пальців, взуття, протектора автомобільних покришок тощо. Отже, у речових доказах поєднуються, як правило, процесуальна форма і джерело відомостей про факти. Так, ч. 2 ст. 65 ЦПК України відносить до речових доказів магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Речові докази у судовій практиці у цивільних справах використовуються обмежено і в основному є предметами спору. Це — докази у справах, у яких оспорюється якість їх виготовлення за договором підряду, у справах про відшкодування завданої шкоди псуванням майна тощо. їх місцезнаходження матиме доказове значення при розгляді вендикаційних позовів.

У багатьох випадках не допускається можливість використання речових доказів без фіксації їх зовнішніх ознак у письмових доказах. Наприклад, у комерційному акті, що складається організацією залізничного транспорту для підтвердження псування вантажу зазначаються відомості про пломби, пошкодження яких також фіксується в акті як у письмовому доказі.

Огляд речових доказів, які не можуть бути доставлені до суду, провадиться за місцем їх знаходження судом, що розглядає справу, або іншим судом у порядку виконання доручення щодо збирання доказів (ст. 132 ЦПК України). Про проведення огляду повідомляються особи, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — свідки, спеціалісти і експерти. Про наслідки проведення огляду на місці і про зміст процесуальних дій, що виконувалися, складається протокол, який підписується усіма особами, які беруть участь в огляді.

5. Висновки експертів

За визначенням ч. 1 ст. 53 ЦПК України експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи і дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються її спеціальних знань. 306

Експертами є особи, які мають спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла і залучаються судом до участі в цивільному процесі з метою з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вони повинні мати не лише спеціальні знання, а й бути спеціалістами високої кваліфікації, авторитетами у конкретній галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла.

Експертиза — це дослідження на вимогу суду поданих ним об'єктів, яке провадиться експертами, які мають спеціальні знання, на науковій основі з метою одержання даних про факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Здійснюється воно у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил. Це спосіб дослідження, виявлення і пізнання фактичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів.

Проведення експертизи може бути доручено як фахівцям відповідних установ, так і іншим фахівцям, будь-якій особі, яка володіє необхідними знаннями для надання висновку.

Особа, яку призначено експертом, зобов'язана з'явитися на виклик суду, провести повне дослідження і дати обґрунтування та об'єктивний письмовий висновок щодо поданих на її розгляд питань. Для цього експерт має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у її розгляді судом, просити суд про надання йому додаткових матеріалів. Експерт має право відмовитися від надання висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань Для виконання покладеного на нього обов'язку. Експерт, який злісно ухиляється від явки до суду або відмовляється без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, або подав завідомо неправдивий висновок, несе відповідальність за статтями 384 і 385 КК України (частини З, 6, 10, 12, 13 ст. 53 ЦПК України).

Експерт надає мотивований висновок у письмовій формі, який приєднується до справи. Висновок експерта — це письмове викладення даних про обставини, що мають значення для справи, які встановлені ним на підставі спеціальних знань і одержаних у результаті проведеного експертного дослідження матеріалів справи.

Висновок експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. У випадку призначення кількох експертів, останні мають право радитися між собою і якщо дійдуть до одного висновку, вони всі підписують його. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта, складає окремий висновок (частини 2, 3 ст. 147, ч. 2 ст. 148 ЦПК України).

У теорії і практиці цивільного процесу виділяються такі види висновків експерта: категоричний (позитивний або негативний); вірогідний, про неможливість відповісти на поставлені питання за наявності вихідних даних; умовний. Вірогідний висновок не може бути прямим доказом і на ньому не може ґрунтуватися судове рішення. Умовними висновками експерта є такі, у яких формулюються різні категоричні висновки залежно від того, які фактичні дані, покладені в обґрунтування висновків, будуть доказані в судовому засіданні.

Процесуальний порядок дослідження висновку експерта забезпечується шляхом особистого і безпосереднього сприймання висновку експерта судом та іншими особами, які беруть участь у справі. Письмовий висновок експерта оголошується у судовому засіданні. Суд має право запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання. Для роз'яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені запитання особами, які беруть участь у справі, а також судом у порядку, встановленому ст. 189 ЦПК України. Роз'яснення і доповнення висновку, викладені письмово, приєднуються до справи. Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється за правилами ст. 212 ЦПК України.

У результаті проведеної оцінки суд може визнати висновок: повним і обґрунтованим та покласти його в основу рішення суду; недостатньо чітким або неповним і призначити додаткову експертизу, постановляючи про це ухвалу; необґрунтованим, що викликає сумнів у його правильності, і призначити повторну експертизу. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторної експертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з висновком експерта має бути мотивована в рішенні або ухвалі (ч. 7 ст. 147 ЦПК України).

6. Забезпечення доказів

Враховуючи роль у реалізації принципу змагальності у забезпеченні відшукання істини у справі, статті 10, 60, 131 ЦПК України надають право і зобов'язують сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, подати свої докази або повідомити про них суд до початку судового засідання щодо розгляду справи. Належні докази у справі не завжди мають у розпорядженні заінтересовані особи, на яких покладено обов'язок доказування певних обставин у справі, а у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і їх подання, якщо не вжити необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможливим, вони можуть зникнути або загинути. З метою запобігання настанню таких наслідків ЦПК України передбачений інститут забезпечення доказів (статті 133-135), тобто вжиття судом термінових заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як доказів при розгляді Цивільних справ.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що подання потрібних Доказів стане згодом неможливим або утрудненим (ст. 133 ЦПК України). Ці особи наділені правом звернутися під час Розгляду справи до суду — як до, так і після подання позовної заяви про забезпечення доказів. У випадку подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви, заявник має подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлен-ня ухвали про забезпечення доказів. При неподанні позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

У заяві про забезпечення доказів зазначаються: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити (ст. 134 ЦПК України).

Забезпечення доказів можливе лише передбаченими ч. 2 ст. 133 ЦПК України способами: допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових і речових доказів. На ухвалу суду (судді) про відмову забезпечити докази може бути подано скаргу, яка не зупиняє її виконання і не перешкоджає розгляду справи (ч. 4 ст. 135 ЦПК України).

Приклади: а) огляд приміщення, в якому як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права, суміжних прав; б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення; в) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри вчинення порушення) авторського права, суміжних прав.

63. Підготовка та процесуальний порядок вирішення питання про передачу справи на розгляд складу судової палати в касаційному провадженні.

У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п'яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення, ухвалу якого суду розглядається.

Суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного рішення суду та доводи касаційної скарги.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати.

У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

Після цього суд приймає рішення.

За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

64. Процес доказування. Роль суду в процесі доказування. Чи може суд за своєю ініціативою витребувати докази по справі?

У теорії цивільного процесу питання про поняття доказування, його суб'єкти, об'єкти, структурні частини доказування є дискусійним. Було висловлено міркування, за яким суб'єктами доказування є сторони; змістом доказування — процесуальна діяльність сторін щодо ствердження фактичних обставин справи, подання доказів, спростування доказів протилежної сторони, заявлення клопотань про витребування доказів, участь у їх дослідженні*. Але таке визначення доказування не відповідає нормам ЦПК України. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, висловлювати міркування та заперечення (ст. 27 ЦПК України). Отож суб'єктами доказування є всі особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК України). Суд також є суб'єктом доказування, бере участь у доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 166, ст. 212 ЦПК України), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. 137 ЦПК України), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Що ж до змісту доказування у цивільному процесі, то воно складається не тільки з процесуальної (практичної) діяльності, а поєднує у собі і розумову, і логічну діяльність. Перша врегульована нормами цивільного процесуального права, друга — законами логічного мислення. Відповідно до ст. 212 ЦПК України оцінка доказів підпорядкована вимогам правових норм і законам логічного мислення.

Отже, а) доказуванням буде процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; б) докази і доказування є процесуальними засобами пізнання у цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або ступенів (стадій), які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Ступінь доказування складається з сукупності процесуальних дій, що виконуються суб'єктами доказування і об'єднуються спільністю мети. У науці цивільного процесу вони визначаються понятійно і кількісно по-різному. Виділяються такі елементи (ступені): твердження про факти; зазначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою; дослідження доказів; оцінка доказів*.

Початковий ступінь — твердження про факти — означає, що позивач та інші особи, які пред'являють вимогу на захист його прав, мають у позовній заяві викласти обставини, якими обґрунтовуються вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), тобто на обґрунтування позову зазначити юридичні факти, які породжують, змінюють або припиняють його права і обов'язки. Суд, у результаті покладеного на нього обов'язку щодо з'ясування дійсних обставин у справі, може і зобов'язаний вказати сторонам й іншим особам, які порушили справу, на факти, на які вони не посилалися, але які підлягають перевірці у судовому засіданні (пункти 3-5 ч. 6 ст. 130 ЦПК України).

Другий ступінь — сторони й інші заінтересовані особи зазначають докази, що підтверджують позов (п. б ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Зазначення доказів — це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Норми ЦПК України зобов'язують при пред'явленні позовної заяви тільки додавати документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ч. 5 ст. 119 ЦПК України), зазначити докази, що підтверджують вимогу, а саме: показання свідка і його виклик до суду — зазначити прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання і обставини, які він може підтвердити (ст. 136 ЦПК України); письмові докази і обставини, які вони можуть підтвердити (ч. 2 ст. 137 ЦПК України) та ін. Зазначення на докази можна зробити не тільки у стадії порушення цивільного процесу у справі, але і у наступних стадіях провадження судочинства. При підготовці справи до розгляду позивач на заперечення відповідача може вказати на додаткові докази, а відповідач — на докази, які підтверджують його заперечення. Суд з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання (п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК України). У судовому засіданні особи, які беруть участь у справі, можуть зазначити нові докази і заявити клопотання про їх витребування (ст. 137 ЦПК України).

Третій ступінь — подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо поданих доказів недостатньо, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (четвертий ступінь). На сторони покладений обов'язок подати у встановлений судом строк свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Якщо у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникли складнощі щодо отримання доказів, суд за їх клопотанням повинен витребувати такі докази. Суд, який розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності, доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії (ч. 1 ст. 131, ч. 1 ст. 132, ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

П'ятим ступенем доказування є дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених у законі засобів доказування на підставі принципів усності й безпосередності. Процес дослідження доказів полягає у поєднанні емпіричної і логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту і достовірності, процесу їх формування, збереження і забезпечення. Фактичні дані (обставини у справі) — реальні категорії, тому дослідження у суді доказів має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування. Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК України процесуальним порядком і способом дослідження. Спосіб дослідження — це шлях одержання інформації про фактичні дані від засобів доказування, вид і характер здійснюваних процесуальних дій: допит свідків, давання пояснень сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, оголошення письмових доказів, огляд речових доказів. Порядок дослідження доказів — це системність процесуальної форми виконуваних процесуальних дій щодо дослідження доказів. Так, свідок допитується у судовому засіданні в усній і безпосередній формі, з попередженням про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань. Допит починається у пропозиції головуючого розповісти все, що йому відомо у даній справі, тощо (статті 180-183 ЦПК України).

Завершується дослідження доказів їх оцінкою (шостий ступінь). Оціночна думка суду про докази формується з початкових етапів судового доказування, але остаточно у повному обсязі визначається у нарадчій кімнаті і впроваджується у зміст ухваленого судом рішення, в його мотивувальній частині (статті 212, 215 ЦПК України). Оцінка доказів — складне явище, що розглядається у науці неоднозначно: як розумовий процес, що проходить за законами мислення, а не права, і як логічний акт, що виявляється у процесуальних діях

Роль суду. За законами цивільного процесуального права оцінку доказів провадять тільки суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, суб'єкти доказування. Оцінюється тільки фактичний склад, одержаний безпосередньо в установленому законом процесуальному порядку і з передбачених засобів доказування. Оцінка спрямовується на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалення судом законного і обґрунтованого рішення. Оцінка доказів втілюється у певній процесуальній дії, тобто має свою об'єктивну процесуальну форму.

Суб'єктами оцінки доказів є не тільки суд, а й усі суб'єкти доказової діяльності — особи, які беруть участь у справі. Оцінка ними доказів є необхідним елементом їх доказової діяльності щодо подання, витребування, дослідження доказів. Неможливо брати участь у дослідженні доказів, висловлювати свої доводи, міркування і заперечення проти міркувань інших осіб, не зробивши оцінки того чи іншого доказу і всіх їх у сукупності. Але їх оцінка є рекомендуючою, а оцінка СУДУ — владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється у процесуальних діях — поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини у справах їх сукупності. Оцінка доказів судом є підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, що має обов'язковий, владний характер, втілений у мотивувальній частині рішення суду (статті 212, 215 ЦПК України). Це завершальна оцінка суду.

Суд також є суб'єктом доказування, бере участь у доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 166, ст. 212 ЦПК України), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. 137 ЦПК України), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК України).

Чи може суд за власною ініціативою витребувати докази по справі? Ні, лише за опосередковано, крім окремого провадження, де згідно ст. 235 "З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази".

65. Підстави перегляду судових постанов за нововиявленим та винятковими обставинами.

Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

66. Участь прокурора в цивільному процесі. Форми участі та процесуальне положення прокурора. Процесуальні права прокурора. Якщо прокурор відмовився від пред’явленого ним позову, то чи може суд закрити справу провадженням?

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» представництво інтересів громадян або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Прокурор здійснює у суді представницьку функцію громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК, іншими законами, і може здійснювати її на будь-якій стадії цивільного процесу (ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Стаття 35 Закону України «Про прокуратуру» надає прокуророві право вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов'язує його своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Отже, участь прокурора в цивільному процесі спрямована: на сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі; на своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом. За наявності порушень закону при здійсненні судочинства прокурор має вживати заходів до їх усунення, а також використовувати право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді

Процесуальні форми участі прокурора у цивільному процесі — це закріплена у процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження — на відкриття провадження цивільної справи у суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес у справі.

Уся діяльність прокурора у цивільному процесі незалежно від стадій судочинства відбувається у двох процесуальних формах:

1) порушення цивільної справи у суді (за визначенням ст. 5 ЦПК України 1963 р.); відкриття провадження у цивільній справі — звернення до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів (ч. 1 ст. 45 ЦПК України); подання заяви і скарги про апеляційне оскарження рішення і ухвали суду першої інстанції (статті 292, 295 ЦПК України); подання касаційної скарги на рішення і ухвалу суду першої і апеляційної інстанції (ст. 324 ЦПК України); подання скарги про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами після перегляду у касаційному порядку (ст. 353 ЦПК України); подання заяви про перегляд рішень або ухвал суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами (статті 361, 362 ЦПК України);

2) вступ у справу в будь-якій стадії процесу для здійснення функції представництва інтересів громадян або держави (ст. 35 Закону України «Про прокуратуру», ст. 45 ЦПК України).

Діяльність на відкриття прокурором провадження у справі в цивільному процесі у суді першої інстанції викликається необхідністю захистити права, свободи і законні інтереси громадян, юридичних осіб, держави та суспільства, але ст. 45 ЦПК України не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку у будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це свідчить про те, що перша процесуальна форма — порушення прокурором цивільної справи у суді — характеризується факультативністю. Винятком з цього правила є ст. 33 Закону України «Про прокуратуру», що має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

Вступ прокурора в процес у справі можливий за власною ініціативою, за ініціативою суду і на вимогу закону. Наказ Генерального прокурора України «Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» зобов'язує прокурора брати участь у розгляді судами справ, порушених за позовами та заявами прокурора, а також у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне (п. 9). Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ за вимогою закону і суду має обов'язковий характер. Отже, від характеру волевиявлення прокурора на участь у цивільному процесі у справі — способу вступу в процес визначається вид такої участі — факультативна участь (необов'язкова) та імперативна (обов'язкова).

Факультативна участь прокурора у цивільному процесі передбачена у розгляді справ: про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК України), про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України), про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 170 СК України), про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК України).

Участь прокурора у цивільному процесі є обов'язковою (подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов) у справах про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України «Про прокуратуру»), а також у справах про усиновлення дітей, про позбавлення батьківських прав, про майнові та житлові права неповнолітніх, про відшкодування збитків за рахунок державного бюджету, про звільнення від арешту майна, що стягується у доход держави (п. 9.3 наказу Генерального прокурора України № 6/3-ГП). Обов'язковою участь прокурора у процесі буде і тоді, коли суд (суддя) визнає її необхідною у конкретній справі при вирішенні питання про склад осіб, які братимуть участь у справі в попередньому судовому засіданні (п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України), у постановленій ним про це ухвалі. Ухвала суду (судді) про обов'язкову участь прокурора у справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання.

67. Поняття доказів. Засоби доказування.

в Поняття і основні ознаки доказів у цивільному судочинстві можна визначити зі ст. 57 ЦПК України, за якою доказами у цивільній справі є будь-які фактичні дані, що вміщують інформацію про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; носії такої інформації — точно визначені засоби доказування, одержання цієї інформації судом здійснюється у порядку, визначеному законом. Отже, відповідно до зазначеної статті доказами у справах у цивільному судочинстві будуть одержані з передбачених законом і допустимих ним засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наявні у теорії цивільного процесу погляди, що доказами у цивільних справах є тільки фактичні дані, відокремлюють докази від їх процесуальної форми — засобів доказування, без яких вони не можуть бути залучені у цивільний процес. Визнання доказів фактами об'єктивної дійсності (фактичних даних), а також засобів встановлення цих даних (джерел інформації про факти) не повністю відповідає ст. 57 ЦПК України.

Докази у цивільному процесі характеризуються сукупною єдністю: змістом, яким є фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; процесуальною формою, у якій закладена така інформація — засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослідження і оцінки змісту і процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування).

Зміст доказів — це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами є юридичні факти — дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть мати безпосередню і опосередковану форму — прямого або побічного доказу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.