Основні теоретичні положення

Можливі два випадки співвідношення залягання шарів порід. В першому випадку кожний вищезалягаючий шар або комплекс шарів, що створює певний стратиграфічний горизонт без будь-яких слідів перерви в осадконакопиченні налягає на підстеляючі шари. В другому випадку між вищезалягаючими і підстеляючими їх шарами стратиграфічна послідовність порушується і відклади певних стратиграфічних горизонтів в розрізі відсутні. В такому випадку говорять про неузгоджене залягання.

В залежності від причин виникнення неузгоджень виділяють стратиграфічні і кутові неузгодження.

До стратиграфічних неузгоджень відносять:

а) паралельні – перерва в осадконакопиченні не позначилась на характері залягання порід;

б) кутові, що в свою чергу поділяються на різкі кутові (якщо кут неузгодження більше 30°) слабкі кутові (якщо кут неузгодження між шарами менше 30°);

в) географічне – якщо кут неузгодження менше 1°;

г) приховані – на відкладах певного віку узгоджено залягають “німі” товщі з перервою в осадконакопиченні для яких досить важко встановити з впевненістю вік. Сюди ж можна віднести випадки, коли на більш давніх породах залягають більш молоді з незначною перервою в осадконакопиченні (так, на відкладах D₂gv можуть залягати без кутового неузгодження відклади D₃fm при тому, що нижня частина фаменського ярусу відсутня);

д) регіональні;

е) місцеві або локальні;

є) дійсні;

з) хибні (коса шаруватість в межах шару певного віку).

Тектонічні неузгодження викликані розривними дислокаціями і супроводжуються горизонтальними і вертикальними зміщеннями блоків гірських порід.

На геологічних картах часто можна побачити і стратиграфічні, і тектонічні неузгодження. При цьому прийнято виділяти так звані структурні поверхи і підповерхи (або яруси).

Структурний поверх – це група геологічних формацій, що відокремлюються від вище- і нижчезалягаючих комплексів порід поверхнями регіональних кутових неузгоджень і характеризуються певним типом залягання порід і ступінню метаморфізму.

Структурний підповерх, або ярус – це частина структурного поверху, що відповідає відкладам певної формації відокремленої перервою в осадконакопиченні і незначним кутовим неузгодженням від вище- і нижчезалягаючих порід. Щоб встановити кількість структурних ярусів в межах структурного поверху, треба визначити якого віку породи входять в структурний поверх; в стратиграфічній колонці виділити комплекс цих порід і в його межах порахувати стратиграфічні неузгодження. Кількість структурних ярусів дорівнює:

С_я=n+1;

де n – кількість стратиграфічних неузгоджень.

Щоб надійно відокремити комплекси порід, що належать до різних структурних поверхів, треба пригадати, як на геологічних картах позначається характер залягання порід і як його можна встановити візуально.

Для горизонтального залягання характерне повторення геологічними границями контурів горизонталей, або навіть співпадання з горизонталями. На таких ділянках крім цієї “прикмети” може стояти відповідна позначка горизонтального залягання -+.

При моноклінальному заляганні геологічні границі шарів не замкнуті, перетинають територію в певному напрямку (за простяганням), утворюючи вигини за рахунок нерівностей рельєфу. На геологічних границях стоїть позначка ├ з підписаним певним кутом падіння; короткий штрих позначки направлений в бік молодших порід.

При складчастому заляганні геологічні границі утворюють замкнуті контури, але на відміну від горизонтального залягання, вздовж границь стоять позначки елементів залягання.

Для більш детального вивчення цих питань студенти самостійно знайомляться з літературою [1, с.99-111], [3, с.59-66].

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Хід виконання роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.