Етичні проблеми у науково-дослідницькій діяльності психологів

Серед етичних проблем у науково-дослідницькій діяльності психолога виокремимо такі [6, с.289-294]:

1) Надмірне експериментування.Психолог заради отримання «цікавих результатів» ставить інтереси науки чи свої кар'єрні інтереси вище за інтереси клієнтів. Звичайно, і психолог-дослідник, і психолог-практик повинні вести науковий пошук, але як тільки вони відчують, що почали ставитися до клієнтів тільки як до «обстежуваних», «досліджуваних» чи взагалі як до «статистичного матеріалу», необхідно відновити пріоритети: на першому місці повинні бути інтереси клієнта/досліджуваного, які не повинні зовсім постраждати!

2) Вторгнення в особисте життя, у духовний світ обстежуваних/досліджуваних людей.Проблема полягає в тому, що для «чистоти» дослідження часто доводиться працювати в режимі «суб'єкт-об'єктних» відносин, що вимагає підвищеної стичної готовності та моральної відповідальності психолога.

3) Страх перед дослідженням найбільш гострих соціально-психологічних проблем,що може не сподобатись адміністраторам, замовникам чи науковим керівникам, які не хочуть через вашу ініціативу мати неприємності з вищим керівництвом.

4) Проблема недобросовісності дослідженнямає два варіанти: умисна недобросовісність (підтасовування результатів) і низька кваліфікація чи недбалість дослідника. На жаль, отримані у такий спосіб результати, а ще якщо вони опубліковані у солідних виданнях, можуть дезорієнтувати інших дослідників.

5) Некоректне співавторство та відвертий плагіат,які можуть виражатися: у цитуванні чи переказуванні у великому обсязі інших авторів без посилань на них; у внесенні свого прізвища в праці своїх підлеглих за відсутності хоча б одного рядка, написаного власною рукою і т.д.

Часто етична проблема полягає у вимушеній необхідності

істинних авторів погоджуватися на таке «співавторство» заради того, щоб книга взагалі була видана. Звичайно, можна позначити й етичну проблему і самого «співавтора», але це вже залежить від наявності в нього професійної совісті.

6) «Кастовість» і «сімейність» у науці.Г.Сельє зазначав,
що іноді причиною «кастовості» є пихатість, марнославство та
егоїзм деяких дослідників, які дуже занепокоєні тим, щоб хтось
не випередив їх у науковому пошуку. Це змушує деяких дуже
«авторитетних» дослідників упереджено ставитися до молодих
учених, не допускати їх у «свої ряди», перешкоджаючи їхнім
публічним доповідям чи публікаціям у серйозних виданнях. Хо
ча іноді молоді вчені й самі провокують недовірливе ставлення
до себе, наприклад, перебільшуючи свій внесок, приховуючи
для «вигідного» для них випадку результати деяких досліджень,
з презирством ставлячись до своїх колег і т.д.

Дуже непроста проблема «сімейності в науці», коли, з одного боку, створюються сприятливі умови для відвертих нездар -нащадків відомих учених чи наукових адміністраторів, а з іншого - є доволі цікавий досвід співробітництва в науці сімейних пар та інших родичів (П'єр і Марія Кюрі, Карл і Герті Корі, Карл і Шарлотта Бюлер та ін.).

7) Проблема «професійних секретів».«Професійні секрети» - це секрети від клієнтів, яким далеко не все можна говорити
про результати дослідження, інакше вони можуть бути просто
травмовані; секрети від адміністраторів, яким не варто повідомляти інформацію, яка може завдати шкоди підлеглим чи тим, хто
навчається у цьому закладі; секрет від своїх колег по роботі, які
можуть не сприймати якихось інновацій чи свіжих ідей (і серед
друзів знаходяться бажаючі все і вся критикувати та перестраховуватися). Тут рекомендується приблизно така схема дій: як
що ви впевнені в плідності своїх ідей, то спочатку доведеться
пережити період самотності і навіть деякої «партизанщини».

Наприклад, ви придумали нову ігрову методику, тоді самі, на свій страх і ризик намагаєтесь її включити до своєї роботи з клієнтами, при цьому не забуваєте про її наслідки для людей, котрі вам довірилися. І тільки після того, як після перших невдач (а вони часто неминучі), коли методика набуває біль-менш симпатичного та «працюючого» вигляду, про це можна повідомити деяким своїм колегам. Іншими словами, ліпше ставити своїх колег і керівництво перед фактом, що відбувся, коли вже ніхто не скаже, що ваша нова методика «взагалі нікуди не годиться»...

8) Проблема необгрунтованого «просування» в науці не гідних цього людейпроявляється в таких ситуаціях: по дружбі комусь пишеться позитивний відгук, хоча сама робота примітивна; сприяння у кар'єрі приятелю вашого приятеля («ну як тут можна відмовити?!»); кому-небудь посприяти у кар'єрі лише тому, що він «чарівний» чи просто «дотримується правил гри», тобто, де необхідно поводить себе в міру примітивно і т.д., на жаль, досить часто всі ці «приятелі» займають у науці місця своїх більш достойних суперників.

9) Проблема надмірної формалізації багатьох аспектів науково-дослідницької діяльностіпроявляється у захопленні природничо-науковими методами. Наприклад, коли унікальна, неповторна і така, що не співвідноситься з жодними психометричними нормами особистість, «прораховується» за допомогою так званих «особистісних тестів», як це робиться по відношенню до більш простих проявів психічного (психофізіологічних реакцій, деяких репродуктивних, інтелектуальних здібностей та ін.), де об'єктивний метод цілком виправданий. Як це не здається парадоксально, але при дослідженні складних (особистісних) проявів психічного більше підходять простіші методи, які ґрунтуються на розумінні та відчутті, а не на скрупульозному вивченні якихось мало суттєвих нюансів, за якими не видно цілісної картини.

Парадоксальність простоти полягає в тому, що для багатьох саме вона часто виявляється надзвичайно складною. Спадає на думку закон Мейера: «Ускладнювати просто, спрощувати складно».

Етична складність тут полягає в тому, що часто психолог, навіть розуміючи обмеженість багатьох існуючих традиційних методів дослідження, які ґрунтуються на природничо-наукових підходах, усе-таки змушений їх використовувати для написання дипломних чи дисертаційних робіт, щоб не ризикувати при побудові своєї наукової кар'єри, не провокувати гнів авторитетних психологів, зорієнтованих на застарілі підходи.

10) Проблема «підлаштування» під чийсь науковий ав
торитет чи прикривання цим авторитетом і навіть його від
верта експлуатація для досягнення своїх далеких від науки

цілей.Інколи цим користуються не зовсім чисті помислами молоді психологи, які прагнуть мати добру кар'єру.

11)Проблема відвертого цькування своїх колег по роботі.Переважно в основі цькування лежить заздрість і нездорове суперництво. Етична проблема полягає в тому, що багато справді творчих спеціалістів дозволяють себе втягувати у ці чвари. Ця проблема поглиблюється тим, що в науці не існує чітких критеріїв ефективності проведених досліджень, що й породжує спекуляції з приводу «некоректності» чи «низької кваліфікації» суперників чи конкурентів. Досвід показує, що переважно цим займаються люди, які самі нічого значимого в науці зробити не можуть і знаходять у чварах спосіб самоствердження. Хоча бувають випадки, коли деякі пихаті вчені суміщають свої цікаві дослідження з відвертим цькуванням своїх колег.

12)Проблема «наукового обгрунтування» і участі деяких психологів у глобальних суспільних маніпуляціях.Наприклад, заради високих гонорарів психолог бере участь у передвиборній кампанії якогось відвертого злочинця чи непорядної людини, допомагаючи їй «пройти до влади».

Для деяких психологів дані проблеми навіть не вписуються до категорії «проблеми». Звичайно, якщо у психолога немає професійного достоїнства та совісті, то для нього немає й етичних проблем... Що ще сумніше.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етичні проблеми та зваби практичної психології	\|	Аудиторії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.