• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ФОРМУЛЮВАННЯ ГІПОТЕЗ ДОСЛІДЖЕННЯ

Гіпотеза в конкретно#соціологічному дослідженні — це наукове припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціаль# них фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати. У методологічному плані гіпотеза слугує з’єднувальною ланкою між тео# ретичною концепцією та емпіричною базою дослідження, її висувають для перевірки тих залежностей, які внесені до теоретичної схеми і на

Види гіпотез. Гіпотези2 підстави

Гіпотези2 наслідки

вивчення яких скеровані завдання дослідження. У цьому сенсі гіпотеза є своєрідним прогнозом їх очікуваного розв’язання, який може і не виправдатися, що не применшує її цінності. Важливим, як слушно зазначає В.Шаленко,є те, що висунення гіпотези дає змогу зробити обґрунтований перехід від теоретичних понять до емпіричних даних.

Усі гіпотези поділяються на гіпотези2підстави і гіпотези2наслідки, які виводяться з перших. У цьому разі можна визначити таку гіпотезу#під# ставу: основною причиною виникнення конфлікту між робітниками й адміністрацією є та, що пов’язана з особистісними характеристиками робітників та невиправданими вимогами до них адміністрації, що має своїм наслідком незадоволення перших і зростання напруженості у трудовому колективі.

Формулювання цієї основної гіпотези супроводжується висуненням

гіпотез2наслідків:

• можна припустити, що виникнення конфлікту між робітниками та адміністрацією зумовлене прагненнями останньої в умовах скоро# чення робочої сили позбутися насамперед молодих робітників, людей старшого віку і жінок;

• можна припустити, що саме ці групи робітників передовсім підпа# дають під скорочення внаслідок низької продуктивності їхньої праці, частими невиходами на роботу, захворюваннями тощо;

• можна припустити, що звільнення цих груп робітників у ситуації економічної кризи суспільства й падіння життєвого рівня призведе до стихійних страйків та інших форм соціального протесту цих категорій працівників та інших робітників, які підтримуватимуть страйкарів і чинитимуть опір діям адміністрації;

• можна уявити, що основним способом розв’язання цього конфлікту виступатиме широка поінформованість робітників щодо обґрун# тованості дій адміністрації у вигляді наочних форм роз’яснювальної роботи (як#от стінівки з узагальненими результатами праці робітників різних категорій, зазначенням залежності виробничих результатів од віку, статі тощо). Якщо це і не погасить конфлікт (бо скорочення або звільнення однаково відбудуться), то бодай пом’якшить конфліктну ситуацію і спричинить переадресування вимог груп робітників, які потрапляють під можливе скорочення, від адміністрації до уряду та органів управління загалом.

Розробкою і формулюванням гіпотез завершується методологічна частина програми конкретно#соціологічного дослідження.

Розрахунок і обґрунтування вибірки

Необхідність вибірки

Генеральна сукупність

Вибіркова сукупність

Одиниці аналізу

Репрезен2 тативність

Другим складником програми конкретно#соціологічного дослідження є її методична частина. Вона містить опис методики та організації характеристик дослідження. Велике значення у цьому розділі має роз2 рахунок і обґрунтування вибірки. Ця процедура означає необхідність добору тих людей, серед яких буде проводитися дослідження. Звичайно, ідеальним варіантом було б соціологічне обстеження всіх людей, які є носіями певної соціальної проблеми. У цьому разі це означало б необхідність опитування всіх без винятку робітників і всіх представників управлінського апарату підприємства. Але чи доцільно це?

У соціології для виконання завдань дослідження звичайно використо# вують вибірковий метод. Його ключовими поняттями є об’єкт дослід# ження, генеральна сукупність, вибіркова сукупність, одиниця аналізу тощо.

Об’єктом соціологічного дослідження є велика сукупність людей, котрі різняться за своїми соціально#демографічними характеристиками і є носіями тієї чи тієї проблеми. Вся чисельність соціальних об’єктів, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретно# соціологічного дослідження, утворює генеральну сукупність. Оскільки організація і проведення суцільного обстеження усіх без винятку соціальних об’єктів надзвичайно важкі й потребують великих затрат і зусиль, то вони здійснюються у поодиноких випадках. Прикладом суцільного обстеження є перепис населення.

Емпіричні соціологічні дослідження, як звичайно, несуцільні, їх про# водять лише на певній частині об’єктів генеральної сукупності, яка має назву вибіркової сукупності. Отже, вибіркова сукупність — це певна кількість елементів генеральної сукупності, відібраних за певними правилами. Під час дослідження вона повинна становити своєрідну мікромодель генеральної сукупності. Або, іншими словами, вимагається, щоб структура вибіркової сукупності максимально збігалася зі струк# турою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками останньої. Але щоб досягнути того, треба дотримуватися правил вибірки.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти, або люди#носії певної соціальної проблеми), які підпадають під добір та вивчення, і є одиницями аналізу.

Якість вибірки оцінють за двома показниками: репрезентативністю і надійністю. Репрезентативністю називається здатність вибіркової

Типи вибірок

Механічна вибірка

Квотна вибірка

сукупності максимально точно відтворювати характеристики генераль# ної сукупності. Отже, йдеться про точність вибіркового оцінювання і гарантію цієї точності. Адже завданням дослідницької групи є добір певної кількості обстежуваних людей, проведення соціологічного дослідження і отримання достовірної соціологічної інформації, яка точно характеризуватиме всі соціальні об’єкти#носії проблеми.

Вибірки поділяються на ймовірнісні (випадкові) та цілеспрямовані. Перші пов’язані з поняттям імовірності, яке широко використовується у багатьох галузях природничих і соціогуманітарних наук. У найзагаль# нішому випадку ймовірність певної очікуваної події є відношенням кількості очікуваних подій до кількості всіх можливих. У соціології до ймовірнісних вибірок зараховують власне#випадковий вибір, серійну, гніздову, механічну вибірки. Їхні характеристики й описи розрахунків можна знайти у спеціальній літературі, поданій у кінці цієї теми. Зупинимося докладніше на методі механічної вибірки.

У загальному вигляді принцип механічної вибірки полягає в тому, що

всі елементи генеральної сукупності зводять у єдиний список і з нього через рівні інтервали відбирають відповідну кількість респондентів. Крок відбору (К) розраховують за формулою: К = N/n, де N — величина генеральної сукупності, а п — величина вибіркової сукупності.

Наприклад, нехай N = 2000 осіб., а п = 200 осіб. Тоді К = 2000/200 = 10. Це означає, що із загального списку робітників і управлінців певного підприємства має бути відібраний кожний десятий. Такими списками

можуть бути бланки обліку у відділі кадрів.

Поряд із випадковою вибіркою у соціологічних дослідженнях корис# туються також і цілеспрямованою, до якої правила теорії ймовірності не застосовуються. Вона може здійснюватися за допомогою таких методів: стихійної вибірки (наприклад, поштового або телефонного опитування), основного масиву (коли опитується 60—70% з генеральної сукупності) та квотної вибірки. З них найточнішим і широковживаним є метод квот- ної вибірки. Його використовують у тих випадках, коли до початку дос# лідження є статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Всі дані про ту чи ту контрольну ознаку є квотою, а їхні окре# мі числові значення — параметрами квоти. При використанні квотної вибірки респондентів добирають цілеспрямовано, з дотриманням пара# метрів квот. Число ознак, дані про які обирають квотами, переважно не повинно перевищувати чотирьох. Ними звичайно є стать, вік, освіта, рівень кваліфікації або інші квоти, які визначаються цілями, завданнями та гіпотезами дослідження у методологічній частині програми конкретно# соціологічного дослідження.

Види квот

Розрахунок обсягу вибірки

Наприклад, у нашому випадку серед усіх робітників певного під# приємства (генеральна сукупність) налічується 89% чоловіків і 11% жінок. За квотою «стать» у вибірковій сукупності також має бути дотримана ця пропорція. За квотою «вік» серед усіх робітників виріз# няють такі групи та їхні кількісні означення: вікова група від 16 до 18 років (4%); вікова група від 19 до 21 року (9%); вікова група від 22 до 25

років (17%); вікова група від 26 до 55 років (51%); вікова група від 56 до

60 років (15%); вікова група від 61 і більше років (4%). Відповідних пропорцій належить дотримуватись і у вибірковій сукупності. Визначен# ня саме таких вікових груп зумовлене гіпотезами нашого дослідження, в яких припускається, що однією з можливих причин виникнення конф# ліктів на цьому підприємстві є намір адміністрації звільняти насамперед молодь і представників старших вікових груп.

За квотою «освіта» можна встановити кількість робітників з непов# ною середньою, середньою, середньою спеціальною, незакінченою вищою та вищою освітою у генеральній сукупності й пропорційно відібрати робітників до вибіркової сукупності. За квотою «рівень кваліфікації» можна відібрати до вибіркової сукупності робітників із високим (5—6 розряди), середнім (3—4 розряди), низьким (1—2 розряди) рівнем, попередньо встановивши питому вагу цих груп серед усіх робітників підприємства за даними відділу кадрів.

Досить складним питанням є розрахунок обсягу вибірки, тобто виз# начення кількості респондентів. У соціології є правило, згідно з яким що більш дисперсний (тобто неоднорідний) склад об’єктів дослідження, то більшим повинен бути обсяг вибірки, оскільки в ній має бути як# найщільніше відображена ця різноманітність. І навпаки, що однорідні# ший (дисперсія дорівнює нулю або близька до нього) склад генеральної сукупності, тим меншу кількість осіб треба для обстеження. При масових опитуваннях, якщо величина генеральної сукупності становить менше 5000 осіб, достатнім є обсяг вибіркової сукупності не менше 500 осіб. Якщо ж величина генеральної сукупності 5000 осіб і більше, то доцільно обстежити 10% її складу, що гарантує одержання достатньо достовірних результатів дослідження. Точніші математичні формули розрахунку обсягу вибірки містяться у книжці В.Гречихіна«Лекції з методики й техніки соціологічних досліджень» (М.,1988. — С.79).

Отже, у програмі конкретно#соціологічного дослідження конкретної проблеми слід зазначити:

• який тип вибірки використовується і чому;

• який обсяг вибіркової сукупності.

Основні методи конкретно-соціологічного дослідження

Поняття методу

в соціології

Правила визначення методів

Наступним складником методичної частини програми є обґрун# тування основних методів конкретно#соціологічного дослідження, що їх використовуватимуть у процесі соціологічного аналізу конкретної соціальної проблеми. Обрати метод збирання соціологічної інформації, наголошує С.Вовканич, означає обрати той чи інший шлях отримання нової соціальної інформації для виконання поставленого завдання. Слово «метод» походить від грецького methodos — «шлях до чогось». У соціології метод — це спосіб отримання вірогідних соціологічних знань, сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпірич# ного і теоретичного пізнання соціальної реальності.

На рівні побутових уявлень пересічних людей соціологія пов’язується насамперед із проведенням анкетування. Однак насправді соціолог може використати такі різноманітні дослідницькі процедури, як експеримент, спостереження, аналіз документів, експертні оцінки, соціометрію, інтерв’ю тощо.

Як слушно зазначають російські соціологи, при визначенні методів соціологічного дослідження соціальної проблеми слід узяти до уваги низку суттєвих моментів:

• оперативність та економність дослідження не повинні досягатися за рахунок якості даних;

• жоден метод не є універсальним і має свої, чітко окреслені, пізнавальні

можливості. Тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих» методів; є методи, адекватні або неадекватні (тобто відповідні й невідповідні) поставленій меті й завданням;

• надійність методу забезпечується не лише його обґрунтованістю, а й дотриманням правил його застосування.

Подаючи далі детальнішу характеристику основних методів отри#

мання соціологічної інформації, ми вибрали з них ті, які найбільше відповідають розкриттю причин конфліктів на підприємстві між робітниками та адміністрацією. Саме ці методи мають бути внесені до програми конкретно#соціологічного дослідження; їх належить викорис# товувати відповідно до цілей, завдань дослідження. Вони повинні бути базою для перевірки правильності чи хибності висунутих гіпотез.

Серед методів збирання первинної соціологічної інформації викорис# товують і такі, які не є специфічно соціологічними. Це спостереження і експеримент. Своїм корінням вони сягають у природничі науки, але нині їх успішно застосовують у соціогуманітарних науках, у тому числі і в соціології.

Метод спостереження в соціології

Типи спостережень

Метод експерименту в соціології

Спостереження у соціології — це метод цілеспрямованого, планомір# ного, певним способом фіксованого сприйняття об’єкта, який дослід# жують. Воно слугує певним пізнавальним цілям і може бути піддане контролю і перевірці. Найчастіше метод спостереження використовують при дослідженні поведінки індивідів і груп та форм спілкування, тобто при візуальному охопленні певної соціальної дії. Його можна застосо# вувати в дослідженні конфліктних ситуацій, бо багато з них проявляється саме у вчинках і подіях, які можна зафіксувати і проаналізувати.

Позитивними рисами цього методу є:

• здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують;

• можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкрет#

них умовах і в реальному часі;

• можливість широкого охоплення події і опису взаємодії усіх її учасників;

• незалежність дій об’єктів спостереження від соціолога#спостерігача.

До вад методу спостереження зараховують:

• обмеженість і частковий характер кожної ситуації, яку спостерігають.

Це означає, що отримані висновки можуть бути узагальнені й поширені на масштабніші ситуації лише з великою обережністю;

• складність, а інколи й просто неможливість повторення спостережень.

Соціальні процеси є незворотними; їх неможливо змусити повторити ще раз для потреб соціолога;

• вплив на якість первинної соціологічної інформації суб’єктивних

оцінок спостерігача, його установок, стереотипів тощо.

Існує декілька типів спостереження у соціології. Найпопулярніше серед дослідників сучасності — включене спостереження, коли соціолог безпосередньо входить у соціальний процес і соціальну групу, що їх вив# чають, коли він контактує і діє разом з тими, за ким він спостерігає. Це дає змогу досліджувати явище зсередини, глибоко вникнути в суть проб# леми (у нашому разі конфлікту), зрозуміти причини її виникнення і загострення. Польове спостереження відбувається у природних умовах: у цехах, службах, на будівництві тощо. Лабораторне спостереження потребує створення спеціально обладнаних приміщень. Є спостереження систематичні й випадкові, структуралізовані (тобто такі, що їх здійс# нюють за розробленим заздалегідь планом) і неструктуралізовані (за яких визначають лише об’єкт обстеження).

Експеримент як метод дослідження розвивався передусім у природо#

знавстві. Л.Жмудьвважає, що перший зафіксований у науковій літературі експеримент належить античному філософу і вченому

Дискусія довкола методу експерименту

Сфери застосування, мета і логіка експерименту

Піфагору(бл. 580—500 рр. до н.е.). Він використав монохорд — інструмент з однією струною, натягнутою на лінійку з 12 поділами# позначками, маючи на меті з’ясувати залежність між висотою музичного тону і довжиною струни. Завдяки цьому експерименту Піфагор винайшов математичний опис гармонійних музичних інтервалів: октави (12:6), кварти (12:9) і квінти (12:8). В.Гречихіндотримується думки, що першим ученим, який поставив дослід на наукову основу, був Галілео Галілей(1564—1642 рр.), один із засновників точного природознавства. На основі наукових дослідів він дійшов висновку про правильність учення М.Коперникащодо будови Всесвіту. Засуджений інквізицією, Г.Галілейвигукнув: «А все ж вона крутиться!», маючи на увазі обертання Землі навколо Сонця і навколо власної осі.

Ідею про можливість використання експерименту в соціальних науках висунув французький учений П.-С.Лаплас(1749—1827) 1814 р. у книзі

«Філософський досвід імовірності». У дослідженні суспільства, на його думку, можна застосовувати такі прийоми ймовірнісного підходу, як вибірка, створення паралельних контрольних груп тощо. Отже, можли# вою є розробка засобів кількісного опису суспільства та соціальних проблем і явищ.

Проте О.Конт, Е.Дюркгайм, М.Веберта інші заперечували спроби застосування експериментального методу у вивченні соціальних проблем. На їхню думку, основні труднощі використання експерименту в соціології полягають у:

• складності, багатофакторності й різноманітності соціальних процесів;

• складності, а то й неможливості їх формалізації і кількісного опису;

• цілісності й системності залежностей, складності чіткого з’ясування ефекту впливу на соціальне явище якогось одного чинника;

• опосередкованості зовнішніх впливів через людську психіку;

• неможливості надати однозначну інтерпретацію поведінки людини або соціальної спільноти тощо.

Однак з 1920#х рр. поступово розширюється сфера застосування експерименту в соціальних науках. Це пов’язується зі швидким зрос# танням емпіричних досліджень, удосконаленням процедур обстеження, розвитком математичної логіки, статистики і теорії ймовірності. Нині експеримент справедливо належить до визнаних методів конкретно# соціологічних досліджень.

Експеримент у соціології — це засіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності і поведінки об’єкта внаслідок дії на нього певних чинників (змінних), якими можна керувати

Різновиди експериментів

Метод аналізу документів

і котрі можна контролювати. Як зазначає В.Гречихін, застосування експерименту в соціології доцільне тоді, коли треба виконати завдання, пов’язані з реагуванням тієї чи тієї соціальної групи на внутрішні й зов# нішні чинники, які вводяться ззовні у штучно створених і контрольо# ваних умовах. Головна мета його здіснення — перевірка тих чи тих гіпо# тез, результати яких мають прямий вихід на практику, на різноманітні управлінські рішення.

Загальна логіка експерименту полягає у:

• виборі певної експериментальної групи;

• вміщенні її у незвичну експериментальну ситуацію, під вплив певного чинника;

• простеження скерованості, величини і сталості змінних характерис# тик, які називаються контрольними і котрі настали внаслідок дії введеного чинника.

Серед різновидів експерименту можна назвати польові (коли група перебуває у природних умовах свого функціонування) і лабораторні (коли експериментальну ситуацію і групи формують штучно). Виріз# няють також експерименти лінійні (коли аналізу підлягає одна й та сама група) і паралельні (коли в експерименті беруть участь дві групи: контрольна зі сталими характеристиками й експериментальна зі зміне# ними характеристиками). За характером об’єкта і предметом дослід# ження розрізняють соціологічні, економічні, правові, соціально#психо# логічні, педагогічні та інші експерименти. За специфікою поставленого завдання експерименти поділяють на наукові (вони мають на меті прирощення знання) і прикладні (вони мають на меті отримання прак# тичного ефекту). За характером експериментної ситуації є експерименти контрольовані й такі, де контроль не здійснюється.

У нашому випадку з конфліктною ситуацією на виробництві можна здійснити прикладний польовий контрольований експеримент із виокремленням двох груп робітників за критерієм віку. Цей експеримент дасть змогу з’ясувати залежність продуктивності праці від віку працівників. Його здійснення покаже, чи виправдані звільнення молодих робітників через недостатній виробничий досвід і нижчі, ніж у робітників середнього віку, показники ефективності виробничої діяльності.

Метод аналізу документів у соціології є одним з обов’язкових, з якого починаються практично всі дослідження. Документи поділяються на статистичні (у числових виразах) і словесні (у формі тексту); офіційні (що мають службовий характер) і неофіційні (які не мають офіційного підтвердження їх правильності та дієвості), суспільні й особисті тощо.

Опитування та сфера його застосування

Анкетування

У нашому випадку можна використовувати офіційні статистичні й словесні документи суспільного значення, в яких зафіксовано дані про статевий і віковий склад робітників, рівень їхньої освіти, професійної підготовки, сімейний стан тощо, а також про результати виробничої діяльності різних груп робітників. Зіставлення цих документів дає змогу встановити залежність економічної ефективності праці робітників від їхніх соціально#демографічних, професійних та інших характеристик.

Найпоширенішим і частовживаним у соціології є метод опитування. Він охоплює використання таких дослідницьких процедур, як анкету# вання, поштове опитування, інтерв’ю. Опитування — це метод безпо# середнього або опосередкованого збирання первинної вербальної (тобто переданої у словесній формі) інформації. Вирізняють заочні й прямі, стандартизовані (за наперед розробленим планом) і нестандартизовані (вільні), одноразові й багаторазові опитування, а також опитування експертів.

Метод опитування використовують у таких випадках:

• коли проблема, що її досліджують, недостатньо забезпечена докумен# тальними джерелами інформації (наприклад, ситуації конфлікту на підприємстві досить рідко фіксують у систематизованій формі в офіційній документації);

• коли предмет дослідження або його окремі характеристики немож# ливо спостерігати в повному обсязі та протягом всього існування цього явища (наприклад, за конфліктною ситуацією можливо спосте# рігати переважно в момент її загострення, а не на початку її виник# нення);

• коли предметом дослідження є елементи колективної та індивідуаль# ної свідомості — думки, стереотипи мислення тощо, а не безпосередні вчинки і поведінка (наприклад, у разі конфлікту можна здійснювати спостереження над його поведінковими проявами, але воно не дасть уявлення про мотиви участі людей у конфлікті, їх міркування з приводу правомірності дій обох сторін конфлікту);

• коли опитування доповнює можливості опису й аналізу досліджу# ваних явищ і перевіряє дані, отримані за допомогою інших методів.

Серед видів опитування чільне місце посідає анкетування, основним інструментом якого є питальник, або анкета. На перший погляд нема нічого легшого і простішого, ніж розробка питальника на будь#яку тему, пов’язану з проблемною ситуацією. Кожен із нас у повсякденній практиці постійно ставить запитання оточуючим, вирішуючи за їхньою допомогою безліч життєвих проблемних ситуацій. Однак у соціології запитання

Структура анкети

Блоки анкети

виконує функцію дослідницького інструмента, що висуває особливі вимоги до його формулювання і зведення питань в анкету.

Насамперед це вимоги до структури анкети, її складовими повинні бути:

1. Вступ (звернення до респондентів із коротким викладом теми, мети, завдань опитування, назвою організації або служби, яка його здійс# нює, з інструкціями щодо процедури заповнення анкети, із посилан# ням на анонімність опитування й використання його результатів лише з науковою метою).

2. Блоки простих запитань, нейтральних за змістом (крім пізнавальної мети, вони забезпечують полегшене входження респондентів у процес опитування, пробуджують їх зацікавлення, формують психологічну установку на співробітництво з дослідниками, вводять у коло обговорюваних проблем).

3. Блоки складніших запитань, які потребують аналізу й роздумів, акти# візації пам’яті, підвищеної зосередженості й уваги. Саме тут міститься ядро дослідження, збирається основна первинна соціологічна інфор# мація.

4. Прикінцеві запитання, які мають бути достатньо простими, знімати психологічну напруженість у респондентів, дати можливість їм від# чути, що вони брали участь у важливій і потрібній роботі.

5. «Паспортичка», або блок із питаннями, що розкривають соціально# демографічні, професійно#освітні, етнічні, культурні тощо характе# ристики респондентів (стать, вік, сімейний стан, місце проживання, національність, рідна мова, ставлення до релігії, освіта, професійна підготовка, місце праці, стаж роботи тощо).

Питання анкети об’єднуються у блоки за тематичним і проблемним принципом на основі «дерева» і «гілок» інтерпретації основних понять (див. опис методологічної частини програми в темі 14). У нашому випадку блок, який стосується соціально#демографічних та інших особистісних характеристик робітників і управлінців, доцільно розмістити у «паспортичці», тоді як інші блоки розміщують в основній частині анкети. Це такі блоки:

• ставлення до праці та результати виробничої діяльності;

• рівень соціальної активності;

• рівень поінформованості;

• оцінка якості планування;

• оцінка організації, змісту та умов праці;

• характеристика побутових умов;

Відкриті питання

Закриті запитання та їх різновиди

• характеристика причин конфлікту;

• з’ясування можливих шляхів розв’язання конфлікту тощо.

Запитання, внесені в анкету, поділяють на різні типи. Це можуть бути відкриті запитання, коли дослідник ставить запитання і залишає вільне місце для власноручного запису відповіді респондента. Наприклад:

«Вкажіть, будь ласка, якими, на вашу думку, є основні причини

конфлікту між робітниками та адміністрацією вашого підприємства?»

(місце для відповіді)

Перевага відкритих запитань полягає в тому, що їх легко сформулю# вати і що вони не обмежують вибору варіантів відповідей, які може подати дослідник. Складність і труднощі виникають тоді, коли треба здійснювати обробку всіх можливих відповідей і групувати їх за певним критерієм після отримання соціологічної інформації.

Закриті запитання — це такі, на які в анкеті наведено в міру можливого повний набір варіантів відповідей, а респонденту лишається тільки позначити той варіант, який відповідає його думці. Альтернативні закриті запитання передбачають вибір респондентами лише одного варіанту відповіді, внаслідок чого сума відповідей на всі варіанти стано# вить 100%. Наприклад:

«Як ви виконуєте виробничі завдання?»

1. Звичайно перевиконую норму виробітку (7%).

2. Звичайно виконую норму виробітку (43%).

3. Інколи не виконую норми виробітку (33%).

4. Практично не вдається виконувати норми виробітку (17%).

Як бачимо, сума відповідей у відсотках дорівнює 100.

Неальтернативні закриті питання допускають вибір респондентами декількох варіантів відповідей на одне й те саме запитання, тому їх сума переважно перевищує 100%. Наприклад:

«Які чинники, на вашу думку, є причинами виникнення конфліктної

ситуації у Вашому трудовому колективі?»

1. Чинники, пов’язані зі статтю і віком робітників (44%).

2. Чинники, пов’язані із сімейним станом робітників (9%).

3. Чинники, пов’язані зі ставленням робітників до праці (13%).

4. Чинники, пов’язані з поганою якістю планування (56%).

5. Чинники, пов’язані з недосконалою організацією праці з боку адміністрації (39%).

Як бачимо, сума відповідей у відсотках значно перевищує 100 і вказує

на комплексний характер причин виникнення конфліктів на підприєм# стві.

Форми розміщення запитань

Напівзакриті запитання — це така їх форма, коли спочатку перелічують усі можливі варіанти відповідей, а в кінці залишають місце для власноручно написаної відповіді респондента, якщо він вважає, що жоден із наведених варіантів відповідей не віддзеркалює його думки. Іншими словами, напівзакриті запитання — це комбінація відкритих і закритих запитань в одному.

Лінійна форма розміщення запитань передбачає їх формулювання і наведення нижче можливих варіантів відповідей, як у наведених раніше прикладах. Одночасно можна вживати і табличну форму розміщення запитань і відповідей. Наприклад: «Як змінилися, на Вашу думку, орга# нізація, зміст і умови вашої праці за час роботи на цьому підприємстві?»

Існує і така форма розміщення запитань, яка ґрунтується на викорис# танні шкали. Наприклад: «Одна група людей вважає, що основною причиною конфлікту на підприємстві є особистісні характеристики робітників. Цій думці відповідає позначка 1 на поданій нижче шкалі. Інша група людей переконана, що конфлікти зумовлені соціально# економічними та організаційними причинами внаслідок незадовільної діяльності адміністрації. Цій думці відповідає позначка 7 на шкалі. Яка позиція збігається з вашою думкою і де б ви розмістили її на цій шкалі?»

Особистісні Соціально2економічні

характеристики й організаційні чинники

1 2 3 4 5 6 7

Отримані відповіді дають усереднені оцінки думок респондентів, які можна порівнювати (наприклад, середній бал відповідей робітників може дорівнювати 6,3, а представників адміністрації — 1,8). Тобто, на думку робітників, причини конфліктів з адміністрацією полягають не в їхніх особистісних характеристиках, а викликані незадовільною роботою

Правила кодування анкети

Обґрун2 тування вибору методів

керівного персоналу в плануванні виробничої діяльності, організації праці тощо. Думка ж представників адміністрації у цьому разі протилежна: на їхнє переконання, конфлікти виникають тому, що робітники не виконують виробничих завдань через низький рівень їхньої кваліфікації, освіти, недостатній виробничий досвід, систематичні прогули і т. ін.

Звідси дослідник може зробити такі припущення:

• існує різне розуміння причин виникнення конфліктних ситуацій;

• зафіксоване прагнення перекласти вину за конфліктне становище із себе на інших;

• з огляду на це виникає потреба глибше дослідити витоки конфліктних ситуацій на цьому підприємстві за допомогою інших методів соціологічного дослідження: експерименту, спостереження, аналізу документів для отримання достовірнішої соціологічної інформації.

Коли анкета складена, слід закодувати всі вміщені в неї запитання і варіанти відповідей, маючи на увазі дальшу обробку одержаної інфор# мації на комп’ютері. Для того обирають звичайно тризначний код. Наприклад, перше запитання анкети отримує цифрову позначку 001, а варіанти відповідей на нього (якщо їх п’ять) кодуються цифрами 002, 003, 004, 005, 006. Тоді наступне запитання отримає номер 007, а відповіді на нього кодуватимуться дальшими за черговістю цифровими познач# ками 008, 009, 010 тощо. У разі використання в анкеті табличної форми розміщення запитань варто простежити, щоб кожна позиція відповіді мала власний код. Тобто основний принцип кодування полягає в тому, щоб усі без винятку запитання і відповіді (разом із можливими відповідями на відкриті запитання) мали свій відповідний код.

Програму конкретно#соціологічного дослідження вважають повно# цінною, коли в ній міститься не лише простий перелік методів збирання первинної соціологічної інформації, а також обґрунтування їх вибору; продемонстровано зв’язок методів збирання інформації з цілями, завданнями і гіпотезами дослідження. Наприклад, якщо використовують метод анкетування, то слід вказати у програмі, що для вирішення такого# то завдання і підтвердження такої#то гіпотези було вироблено такий#то блок запитань анкети. У нашому випадку доцільним буде використання різних методів дослідження конфліктної ситуації: спостереження, експерименту, аналізу документів, опитування, їх застосування дасть можливість проаналізувати різні сторони конфліктної ситуації в усій її складності, унеможливити однобічність в оцінці конфлікту, глибоко з’ясувати суть причин, які зумовили його виникнення, можливі шляхи вирішення проблеми.

Програми обробки соціологічної інформації

У програмі також необхідно зазначити, за допомогою яких комп’ю# терних програм здійснюватиметься обробка первинної соціологічної інформації. Наприклад, у разі проведення анкетування комп’ютерна обробка одержаної інформації може здійснюватися за допомогою двох програм:

• української програми ОСА (тобто програмної обробки соціологічних анкет, складеної А.Горбачиком,котра нині існує в кількох варіантах. Ця програма розроблена на базі Київського Міжнародного інституту соціології при Університеті «Києво#Могилянська Академія» і її можна вважати цілком достатньою для первинної обробки отриманих даних);

• американської програми SPSS (тобто статистичної програми для соціальних наук. Її використовують у тих випадках, коли необхідно здійснити глибший аналіз даних переважно професійними соціо# логами).

Стратегічний та робочий плани дослідження

Стратегічний план та його варіанти

Пошуковий варіант

Успіх дослідження залежить не лише від ретельності розробки методологічного розділу, а й від вироблення і запровадження у процес дослідження методико-процедурної частини методичного розділу програми конкретно#соціологічного дослідження.

Перед тим, як розпочати дослідження, соціолог звертає увагу на наявність інформації про досліджуваний об’єкт. Саме на основі знань про об’єкт перед збиранням емпіричних даних розробляються гіпотези соціологічного дослідження. Відповідно них, а також цілей і завдань, будують стратегічний план соціологічного дослідження.

Існує три варіанти стратегічного плану:

• пошуковий;

• аналітичний;

• експертний.

Пошуковий варіант плану застосовують у тому разі, коли про об’єкт і предмет дослідження нема чітких уявлень. Тоді такий різновид стратегічного плану має на меті уточнення проблеми і формулювання гіпотез.

Конкретно ця процедура має три етапи:

• вивчення документів (насамперед наявної літератури щодо цієї про# блеми, зі складанням графіка опрацювання літератури, відвідуванням бібліотек тощо);

Аналітичний варіант

Експеримен2 тальний варіант

Робочий план

Структура робочого плану

• проведення інтерв’ю з експертами (спеціалістами#науковцями і спеціалістами#практиками зі складанням списку відповідних осіб та графіком їх опитування);

• спостереження за носіями проблемної ситуації (у нашому випадку — робітниками та представниками адміністрації). Робота над пошуко# вим планом завершується чітким формулюванням проблеми дослід# ження.

Аналітичний (описовий) вид плану застосовують тоді, коли знання про проблему дають змогу визначити об’єкт дослідження і сформулювати описову гіпотезу. Мета плану — перевірити цю гіпотезу і отримати точні кількісно#якісні характеристики досліджуваного об’єкта. Тут може бути вже недостатньо методів, використаних у пошуковому плані. А отже, належить запланувати розробку вибіркової сукупності, проведення анкетування тощо. Розробка аналітичного плану завершується класифікацією даних, які характеризують об’єкт дослідження.

Експериментальний план застосовують тоді, коли знання про об’єкт дають можливість сформулювати пояснювальну гіпотезу. Звідси мета плану — встановити причинно#наслідкові зв’язки в об’єкті. Найнадій# нішим методом досягнення цієї мети є проведення експерименту. С.Вовканичслушно зазначає, що у практиці соціологічних досліджень зрідка буває, щоб один із трьох наведених типів плану існував у чистому вигляді: досить часто в одному дослідженні поєднано всі три плани.

Робочий план дослідження складається на базі стратегічного плану і відображає основні процедурні заходи. Практика свідчить, що детально розроблений робочий план — вагомий чинник досягнення успіху дослідження. Він дає змогу заздалегідь передбачити і точно визначити обсяг наукових, організаційних і фінансових витрат, надає дослідженню ритмічності на всіх етапах його проведення.

Структурними компонентами робочого плану соціологічного дослідження є його етапи й різні за видами та формами науково#дослідні та організаційно#технічні процедури й операції. Усі вони можуть бути згруповані в плані відповідно до послідовності їх здійснення. Покажемо це на прикладі проведення дослідження щодо причин виникнення конф# ліктної ситуації між робітниками та адміністрацією на певному підприємстві. Зазначимо, що ми подамо лише назви етапів і можливих заходів, тоді як графи «терміни виконання», «відповідальні за виконан# ня» і «примітки» може конкретно розробити виконавець.

Приблизний робочий план та його етапи:

Переглядів: 1982