• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Непрямі методи регулювання.

Можна виділити три групи непрямих методів.

А. Бюджетно-податкові методи ще називають фіскальною політикою держави. Вона здійснюється за допомогою маніпулювання податками і держвидатками. Основними інструментами тут виступають:

А) податки, їх види і ставки. Податки в макроекономіці грають двояку роль:

1) скорочують доходи населення, споживацькі витрати, сукупний попит і виробничий ВНП;

2) впливають на рівень потенційного об'єму виробництва. Так в США, в 1981 р. зниження податків привело до зростання інвестицій в нові галузі, підвищенню, продуктивності праці і збільшенню потенційного ВНП.

Б) Витрати держбюджету у вигляді інвестицій, субсидій, трансфертних виплат (пенсій, допомоги).

В) Політика прискореної амортизації: законодавчо закріплене відділення процесу зносу основного капіталу від калькульованого, у витратах виробництва переносячи його вартість. Змінюючи ставки і порядок списання основного капіталу, держава регулює частину прибутку, який звільняється від податків.

Цей метод регулювання широко використовується у всіх країнах з ринковою економікою як засіб стимулювання структурної політики, упровадження НТП, фінансування природоохоронних заходів.

Його ефективність вище під час підйомів і низько під час спадів.

Б. Кредитно-грошові методи націлені на регулювання грошової маси за допомогою наступних інструментів:

а) емісії грошей, встановлення меж зростання грошових агрегатів;

б) регулювання норми позикового відсотка;

в) регулювання норм обов'язкових резервів комерційних банків;

г) операції центрального банку на відкритому ринку з цінними паперами.

В. Економічне програмування було засновано на розробці держпланів і програм з розвитку національної економіки. Вони, як правило, є обов'язковими тільки для державного сектора, а для приватного – носять рекомендаційний характер. Держава використовує різноманітні економічні стимули (податкові пільги, пільгові кредити), щоб зацікавити приватний сектор в реалізації даних програм.

Державне програмування – одна з найсистемніших форм регулювання економіки. Основними формами програмування є:

1) національні програми;

2) цільові комплексні програми.

Державна національна програма розробляється на основі довгострокових прогнозів макроекономічних параметрів попиту і пропозиції. Ода означає вироблення і обґрунтовування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій і структур соціально-економічного розвитку. Державне планування орієнтовано на формування уявлення про майбутню економічну структуру і напрями її розвитку через організацію державного і приватного сектора. Програмування, по суті, вирішує проблему вибору не директивними, а економічними методами. На місце директивному розподілу ресурсів приходить функція ціленаправлення і орієнтування товаровиробників і споживачів за допомогою економічних і правових методів.

Державна національна програма покликана вирішити наступні задачі:

1) аналіз проблем економіки і розробка стратегії їх рішення;

2) визначення основних напрямів економічної політики, попередження неефективного розподілу ресурсів, дисбалансу витрат і доходів суспільства;

3) формування економічних орієнтирів для приватного і державного секторів.

Формально національна програма носить індикативний (тобто рекомендаційний) характер. Кожний суб'єкт ринкової економіки робить свій вибір про участь в державній програмі.

Насправді держава використовує систему економічних інструментів (держзамовлення, пільгові податкові і відсоткові ставки) з тим, щоб спонукати брати активну участь в реалізації програм.

4) координація інтересів соціальних груп і територій.

Цільові комплексні програми, наприклад, освоєння космосу, носять обов'язковий характер, базуються на контрактах. Контракти звичайно дуже вигідні фірмам-виконавцям.

Цей інструмент державного регулювання знайшов широке вживання у Франції. Зараз там здійснюється десятий п'ятирічний план. Системі планування у Франції характерний використовування «план контрактів», що припускають надання конкретних пільг і привілеїв в обмін на зобов'язання брати участь в реалізації установок програми.

Значний досвід в державному плануванні накопичений в Японії. Особливістю тут є довготривалий характер планування і його виражена цільова спрямованість.

Так в 1969 р. була прийнята 10-річна програма подвоєння національного доходу, а зараз здійснюється програма модернізації і структурної перебудови.

I. Інституційні інструменти.

II. Інструменти морального переконання – засновані на можливості державних інститутів використовувати свій авторитет у взаємостосунках з недержавними суб'єктами.

Для забезпечення ефективності цього інструменту необхідне формування довіри уряду, що можливе на основі ефектів оголошення, положення і виконання обіцянок.

Приватними інструментами морального переконання є:

1. Добровільні угоди між приватними суб'єктами і державними інститутами.

2. Двостороння угода між соціальними партнерами (в цих відносинах держава виступає тільки посередником).

3. Трьох і багатобічні угоди з участю держави.

ІІІ.Прямі інструменти регулювання були засновані на політичній владі, тобто на праві примушення.

Прямі інструменти характеризуються:

а) ефективністю;

б) оперативністю.

Прямі інструменти приводять до порушення ринкової поведінки, тому повинні обмежено використовуватися в рамках ринкового економічного порядку.

До прямих інструментів відносять:

1. Законодавча влада (Верховна Рада).

2. Виконавська влада (адміністративно-правові: укази, розпорядження, накази і т.д.).

3. Державні замовлення і державні замовлення.

IV.Непрямі інструменти регулювання впливають не на поведінку, а на мотиви і стимули.

До непрямих інструментів відносять:

1. Фіскальну політику – маніпулювання доходами і витратами держави для досягнення поставлених цілей.

До приватних інструментів фіскальної політики відносять:

а) податки, їх види і ставки.

Mt = ∆Y/∆T, де Mt – мультиплікатор податків, ∆Y– зміна випуску, ∆T– зміна податків.

Mt = MPC/MPS, де Mt – мультиплікатор податків, MPC – гранична схильність до споживання, MPS – гранична схильність до заощадження.

б) державні витрати і інвестиції.

Mg = ∆Y/∆G, де Mg – мультиплікатор державних витрат, ∆Y – зміна випуску, ∆G – зміна державних витрат.

Mg = 1/MPS, де Mg – мультиплікатор державних витрат, MPS – гранична схильність до заощадження.

Mt завжди менше Mg по абсолютній величині, тому однакова зміна державних витрат і податків забезпечує стимулюючий ефект.

в) податкові пільги, у тому числі прискорена амортизація (система пільгування оподаткування, яка дозволяє понизити податкові вилучення на основі зниження податкової бази).

Прискорена амортизація забезпечує стимулювання використовування готельних видів устаткування і окремих сфер. Часто використовується в структурній політиці.

2. Кредитний – грошова політика проводиться на основі функцій Центрального Банку.

Приватні інструменти кредитний – грошової політики:

а) облікова політика – маніпулювання ставкою міжбанківського кредиту.

Під час загрози інфляції підвищується облікова ставка, яка приводить до скорочення міжбанківських і банківських кредитів, а також сприяє пропозиції благ.

Під час стимулюючої політики проводиться протилежне регулювання.

б) резервна політика – маніпулювання нормою обов'язкового резерву.

Чч = (R/D)*100%, де Чч – норма резервування, R – резерви, D – депозити.

MM = ∆M/∆D, де MM – грошовий мультиплікатор,∆D – зміна депозитів.

MM = 1/Чч, де ММ – грошовий мультиплікатор, Чч – норма резервування.

в) операції на відкритому ринку з цінними паперами уряду.

Для стимулювання економічного зростання Центральний Банк купує у комерційних банків облігації державної позики, а для зупинки інфляції – нав'язує покупку комерційними банками цінних паперів.

3. Економічне програмування.

До приватних інструментів економічного програмування відносять:

а) національні програми соціально – економічного розвитку.

В них проводиться аналіз проблем економіки і розробка стратегії їх рішення. Визначаються напрями політики, які попереджають неефективний розподіл ресурсів і доходів. В процесі програмування формуються економічні орієнтири для приватного і державного секторів.

Національні програми носять індикативний характер, кожний суб'єкт робить свій вибір про участь в державній програмі. Держава, використовуючи економічні інструменти, стимулює участь в реалізації програми.

б)цільові комплексні програми.

Такі програми носять обов'язковий характер і базуються на контрактах.

Переглядів: 299