Українські землі під владою Румунії.

У 1918-1919 pp., скориставшись громадянської війною, яка точилася на теренах України, Румунія захопила значну кількість українських земель. За офіційними румунськими джерелами, українців налічувалося понад 580 тис. чоловік. Однак тогочасні українські демографи вважали, що кількість співвітчизників у Румунії наближалася до мільйона.

У Румунії існувало три українські громади.

Найбільшою з них була буковинська. Буковина з центром у Чернівцях мала змішане українське і румунське населення.

Другу за чисельністю українську громаду становили українці анексованої Румунією у Росії Бессарабської губернії. Північна Бессарабія, або Хотинщина становила одне ціле з Буковиною. Тут переважало автохтонне українське населення. Шість центральних повітів Бессарабії становили етнічну територію молдаван. Південні повіти Бессарабії (Аккерманський та Ізмаїльський) мали змішане населення. Українці у ньому були найчисельнішою національною групою.

Третю, найменшу за чисельністю, громаду становили українці Марамуреша.

Щоб консолідувати новоприєднані землі, правлячі кола обрали шлях насильницької румунізації українського населення. Румунські власті виходили з того, що в Північній Буковині, як і в Бессарабії, проживають «не українці, а слов'янізовані румуни». Румунську мову оголосили державною. У лютому 1919 р. ухвалено закон, за яким на роботу в держанні установи приймалися ті, хто знав румунську мову. Українська мова заборонялася в державних і муніципальних органах. Українські назви міст і сіл було змінено на румунські.

Були закриті всі школи, гімназії та професійні школи з українською мовою навчання, культурно-освітні товариства, накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних товарів. У Чернівецькому університеті закрилися українські кафедри.

Північна Буковина й українські землі Бессарабії стали джерелом дешевої сировини й робочої сили. В промисловості панувало дрібне кустарне виробництво з ручною і напівручною працею. Лише 4,25 % підприємств у 1930 р. мали від 6 до 20 робітників, а тих, які б налічували понад 20 працівників, було лише 2%. Розвивалась лише харчова промисловість. Підприємства української частини Бессарабії спеціалізувалися на дрібнії та домашньії промисловості: обробки шкур, варки мила, виробництва тканини й сукон, олії. Особливого розмаху масове безробіття набуло в умовах економічної кризи, яка охопила Румунію з 1929 р. Число підприємств на 1935 р. скоротилося майже наполовину. Зупинилися трикотажні та текстильні фабрики Чернівців. Занепали лісова і деревообробні промисловість Буковини, рибне господарство Південної Бесарабії.

У 1919 р. було проголошено початок аграрної реформи. Але при цьому влада не брала до уваги інтереси українського селянства. На Буковині, парцеляції і передачі селянам підлягало лише 70 тис.га (16,8% земельної площі великих землевласників). Це були малопридатні чи непридатні для обробітку землі. Середній розмір наділу українського селянина становив 0,56 га, а румунський колоніст одержував 0,5 га під садибу і 4 га орної землі та один гектар пасовиськ. Економічна криза стала однією з причин скорочення посівних площ.

Рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Ціни на хліб у 1937 р. порівняно з 1914 р. зросли тут у 50 разів, на м'ясо - в 57, заробітна плата - лише у 18 разів.

Румунська влада грабувала українські села й міста. Наприклад, з Чернівців до Бухареста вивезено чимало промислових об'єктів, селянство обкладалося надподатками й розорювалося. У 1918-1928 pp. на окупованих українських землях був запроваджений воєнний стан.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Створення Організації українських націоналістів (ОУН)	\|	Політика Румунії щодо українських земель (1921 —1939 pp.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.