Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови

Література

План

1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови

2. Комунікативна професіограма фахівця

3. Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Основна

1. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення [Текст] : навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 536 с.

2. Кацавець Г. М., Паламар Л. М. Мова ділових паперів [Текст] : підручник /
Г. М. Кацавець, Л. М. Паламар. – 2-е вид., К. : Алерта, 2005. – 328 с.

3. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : модульний курс [Текст] : навч. посіб. / В. І. Мозговий. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 592 с.

Додаткова

4. Барановська Л. В. Навчання студентів професійного спілкування [Текст] : [монографія] / Л. В. Барановська. – Біла Церква : Білоцерківський держ. аграр. ун-т, 2002. – 256 с.

5. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики [Текст] : підручник /
Ф. С. Бацевич. – К. : Академія, 2004. – 344 с. – (Альма-матер).

6. Климова К. Я. Основи культури і техніки мовлення [Текст] : навч. посіб. /
К. Я. Климова. – 2-е вид., випр. і допов. – К. : Ліра, 2007. – 240 с.

7. Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування [Текст] : навч. посіб. /Я. К. Радевич-Винницький. – 2-е вид., переоб. і доп. – К. : Знання, 2006. – 291 с. – (Серія «вища освіта XXI століття»).

8. Українська мова. Енциклопедія [Текст] / ред. В. М. Русанівський [та ін.] ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.

Словники

9. Великий тлумачний словник української мови [Текст] : близько 40000 слів / упоряд. Т. В. Ковальова. – Х. : Фоліо, 2005. – 768 c.

10. Головащук С. І. Правописний словник [Текст] : понад 4000 слів /
С. І. Головащук. – К. : А. С. К., 1999. – 607 с.

11. Демська О. М. Словник омонімів української мови [Текст] / О. М. Демська, І. М. Кульчицький ; Міжнародний фонд «Відродження». – Львів : Фенікс, 1996. – 224 с. – (Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні»).

12. Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін. Культура мови на щодень [Текст] / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко та ін. – К. : Довіра, 2000. – 169 с.

13. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? [Текст] : словник-довідник : близько 10000 номінацій / В. В. Жайворонок ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – 2-е вид., стер. – К. : Наук. думка, 2005. – 204 с.

14. Коломієць М. П. Словник іншомовних слів [Текст] : близько 3000 слів /
М. П. Коломієць, Л. В. Молодова. – К. : Освіта, 1998. – 190 с.

15. Мацько Л. И. Русско-украинский и украинско-русский словарь : отличающаяся лексика [Текст] / Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко,
С. В. Шевчук. – 2-е изд., доп. – К. : Вища шк., 1996. – 283 с.

16. Новий російсько-український словник-довідник [Текст] : близько 65 тис. слів / С. Л. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 1996. – 798 с.

17. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови [Текст] /
за ред. Л. С. Паламарчука. – 2-е вид., доп. і випр. – К. : Довіра, 2001. –
275 с. – (Словники України).

18. Словник скорочень в українській мові [Текст] / за ред. Л. С. Паламарчука ;
[уклад. Н. Д. Гула та ін. ; ред.-упоряд. В. В. Жайворонок, М. М. Фащенко]. – К. : Вища шк., 1988. – 512 с.

19. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник української мови [Текст] : близько 2500 виразів / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с.

20. Український орфографічний словник / уклад. М. М. Пещак та ін. – 3-є вид., перероб. та доп. – К. : Довіра, 2002. – 1006 с.

21. www.mova.info

Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови (акцентуаційних, графічних, орфографічних, стилістичних тощо), а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення та ін. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального статусу, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується.Відтак поняття«культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично й ситуативно доречний, виразний.

Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається реалізація мови в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду.

Головним завданням культури мови є:

· виховання навичок літературного спілкування;

· пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошенні;

· несприйняття спотвореної мови, або суржику.

Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови:

· змістовність – потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає;

· логічність і послідовність (говорити й писати логічно, зв’язно, за написаним або продуманим планом (тезами); дбати про переходи («місточки»), висновки, узагальнення; уникати логічних помилок);

· точність – добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання; при потребі користуватися тлумачним словником;

· багатство – використання різноманітних мовних засобів, уникання невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій;

· правильність – дотримання мовних норм;

· виразність і образність – добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще передати думку, бути оригінальним у висловлюванні;

· доречність – ураховувати, кому адресовано висловлювання, прогнозувати, як воно буде сприйняте співрозмовником за певних обставин спілкування.

Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі:

· відповідність між змістом і мовними засобами;

· відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

· відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

· уживання сталих словосполучень; нешаблонність у побудові висловлювання;

· виразність дикції;

· відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Відтак культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає в необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови в кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф. Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні.

Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (напр.: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх уживання.

Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).

Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це «технічна» сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації.

Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів’я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови.

Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування.

Культура мовлення несумісна з багатослів’ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів’ям.

Очевидним є те, що культура мови й мовлення відіграють важливу роль у житті професійних комунікаторів, під якими розуміють мовців, які доречно використовують різні засоби мовного вираження у професійній сфері діяльності.

Культура усного ділового мовленняпередбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора:

· знання норм літературної мови;

· ерудиція і світогляд людини;

· культура мислення;

· ступінь володіння технікою мислення;

· психологічна та комунікативна культура мовця;

· уміння працювати в колективі;

· уміння коректно викладати свої думки;

· мовне чуття;

· професійна підготовка тощо.

Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового й професійного спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів, дотримання норм літературної мови, урахування ситуації й обставин спілкування. Професіонал передусім реалізується в мовній діяльності, а тому важливо не тільки те, що він говорить, але й як.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.