МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мовиЛітература План 1. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови 2. Комунікативна професіограма фахівця 3. Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури 4. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул Основна 1. Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення [Текст] : навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 536 с. 2. Кацавець Г. М., Паламар Л. М. Мова ділових паперів [Текст] : підручник / 3. Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : модульний курс [Текст] : навч. посіб. / В. І. Мозговий. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 592 с. Додаткова 4. Барановська Л. В. Навчання студентів професійного спілкування [Текст] : [монографія] / Л. В. Барановська. – Біла Церква : Білоцерківський держ. аграр. ун-т, 2002. – 256 с. 5. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики [Текст] : підручник / 6. Климова К. Я. Основи культури і техніки мовлення [Текст] : навч. посіб. / 7. Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування [Текст] : навч. посіб. /Я. К. Радевич-Винницький. – 2-е вид., переоб. і доп. – К. : Знання, 2006. – 291 с. – (Серія «вища освіта XXI століття»). 8. Українська мова. Енциклопедія [Текст] / ред. В. М. Русанівський [та ін.] ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с. Словники 9. Великий тлумачний словник української мови [Текст] : близько 40000 слів / упоряд. Т. В. Ковальова. – Х. : Фоліо, 2005. – 768 c. 10. Головащук С. І. Правописний словник [Текст] : понад 4000 слів / 11. Демська О. М. Словник омонімів української мови [Текст] / О. М. Демська, І. М. Кульчицький ; Міжнародний фонд «Відродження». – Львів : Фенікс, 1996. – 224 с. – (Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні»). 12. Дзюбишина-Мельник Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін. Культура мови на щодень [Текст] / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик, 13. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? [Текст] : словник-довідник : близько 10000 номінацій / В. В. Жайворонок ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – 2-е вид., стер. – К. : Наук. думка, 2005. – 204 с. 14. Коломієць М. П. Словник іншомовних слів [Текст] : близько 3000 слів / 15. Мацько Л. И. Русско-украинский и украинско-русский словарь : отличающаяся лексика [Текст] / Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко, 16. Новий російсько-український словник-довідник [Текст] : близько 65 тис. слів / С. Л. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 1996. – 798 с. 17. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови [Текст] / 18. Словник скорочень в українській мові [Текст] / за ред. Л. С. Паламарчука ; 19. Ужченко В. Д. Фразеологічний словник української мови [Текст] : близько 2500 виразів / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с. 20. Український орфографічний словник / уклад. М. М. Пещак та ін. – 3-є вид., перероб. та доп. – К. : Довіра, 2002. – 1006 с. 21. www.mova.info Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови (акцентуаційних, графічних, орфографічних, стилістичних тощо), а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення та ін. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального статусу, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується.Відтак поняття«культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично й ситуативно доречний, виразний. Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається реалізація мови в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості. Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду. Головним завданням культури мови є: · виховання навичок літературного спілкування; · пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошенні; · несприйняття спотвореної мови, або суржику. Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови: · змістовність – потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає; · логічність і послідовність (говорити й писати логічно, зв’язно, за написаним або продуманим планом (тезами); дбати про переходи («місточки»), висновки, узагальнення; уникати логічних помилок); · точність – добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання; при потребі користуватися тлумачним словником; · багатство – використання різноманітних мовних засобів, уникання невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій; · правильність – дотримання мовних норм; · виразність і образність – добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще передати думку, бути оригінальним у висловлюванні; · доречність – ураховувати, кому адресовано висловлювання, прогнозувати, як воно буде сприйняте співрозмовником за певних обставин спілкування. Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі: · відповідність між змістом і мовними засобами; · відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення; · відповідність між мовними засобами та стилем викладу; · уживання сталих словосполучень; нешаблонність у побудові висловлювання; · виразність дикції; · відповідність інтонації мовленнєвій ситуації. Відтак культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає в необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови в кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф. Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні. Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (напр.: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх уживання. Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення. Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній). Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення. Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це «технічна» сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації. Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів’я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови. Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Культура мовлення несумісна з багатослів’ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів’ям. Очевидним є те, що культура мови й мовлення відіграють важливу роль у житті професійних комунікаторів, під якими розуміють мовців, які доречно використовують різні засоби мовного вираження у професійній сфері діяльності. Культура усного ділового мовленняпередбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора: · знання норм літературної мови; · ерудиція і світогляд людини; · культура мислення; · ступінь володіння технікою мислення; · психологічна та комунікативна культура мовця; · уміння працювати в колективі; · уміння коректно викладати свої думки; · мовне чуття; · професійна підготовка тощо. Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового й професійного спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів, дотримання норм літературної мови, урахування ситуації й обставин спілкування. Професіонал передусім реалізується в мовній діяльності, а тому важливо не тільки те, що він говорить, але й як. Читайте також:
|
||||||||
|