СПОНУКИ ДО ПОЧИТАННЯ СВЯТИХ.

В стані святості багато хто отримує дари чудотворіння, прозорливості, зцілень. І часто, виходячи з цих ознак, людину починають вважати святою. Але необхідно відмітити, що це глибоко неправильно - самі по собі ніякі дари ще не є показником святості. Христос попередив: «Постануть лжехристи і лжепророки, і дадуть великі знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і вибраних» (Мт. 24, 24-25). Особливо це потрібно мати на увазі у наш час. Чому? Зараз, на жаль, дуже багато віруючих шукають саме чудес, прозорливості, прогнозів, а не спасіння і святості. Тому звертаються до чаклунів, екстрасенсів, лжестарців, отримуючи в результаті шкоду і душі, і тілу. Християнинові потрібно шукати не чудес, а зцілення від пристрастей. В даний час випускається безліч книг, які буквально рекламують окремих святих як помічників і цілителів від конкретних хвороб: хтось допомагає від печінки, хтось від селезінки, хтось в придбанні квартир - і так далі. Все це дуже нагадує поганство, що пропонує допомогу того або іншого бога-фахівця залежно від виниклої проблеми. У Церкві молитви святим носять абсолютно інший характер. Кожен святий, до кого ми щиро звертаємося, є нашим співмолільником до Бога, кожен з них може бути нашим помічником. Не можна спеціалізувати святих, як лікарів і адвокатів — це ознака явного марновірства. Якщо я звертаюся до друга: «Помолися, завтра мене чекає важка справа», то чому ж не можу звернутися з таким же проханням до святителя Миколая? У Бога немає мертвих, у Нього всі живі. І до святих ми звертаємося, бо їх молитви дієвіші, ніж у нас грішних. Але при цьому важливо пам’ятати, що святі - це наші співмолільники до Бога, а не «спасителі» самі по собі. Якщо ми забудемо про це, то перетворимося на тих же поган.

Маємо багато спонук, чому ми повинні почитати і просити помочі у святих. Тут згадаємо деякі з них. Прославляючи святих, ми прославляємо Господа Бога, бо вшанування святих приводить до прославлення Бога. Святі не стали такими власною силою, але вони і їхня святість є справою Божої благодаті. Усе, чим вони є, Богові завдячують. «Почитания святих, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, —- не тільки ніяким способом не противиться культові, що належить Богові, але спричиняється до прославлення Бога. Почитаємо святих як Божих слуг, як наших небесних опікунів, які нас оберігають і від Бога випрошують нам прощення гріхів і небесну благодать» (Про почитания святих).

Святі — це найближчі Божі приятелі, тож почесть, яку вони віддають, Богові мила, бо вони любили Бога понад усе. ІІ Ватиканський Собор, заохочуючи нас до почитания святих, каже: «Тому в найвищій мірі годиться, щоб ми любили тих приятелів та співнаслідників Ісуса Христа, а наших визначних братів і добродіїв та складали за них належну подяку Богові, і молитовно їх призивали та прибігали до їх молитов, заступництва й помочі...» (Догматична Конституція про Церкву, 50).

Усі святі нам дуже близькі, бо вони, як і ми, були колись громадянами нашої землі і вийшли з нашої крови й кости. Вони члени тієї самої Церкви, що й ми, але Церкви вже прославленої. Наше добро і спасения їм не байдуже. Тому нема сумніву, що вони радо вислуховують наші просьби і радо заносять наші молитви до Божого престолу.

Диякон Костянтин у вищезгаданій проповіді — цю проповідь схвалив Сьомий Вселенський Собор (787 р.) — славить опіку й заступництво святих: «Ви бо поставлені над цілим людським родом як опікуни душ, зцілителі тіл, колона віри, досконалість священства, відпущення гріхів, основа й підпора церков, лік на недуги, відпочинок для подорожніх, керма для плаваючих, поміч для бідних, охорона для воюючих, підойма для падаючих, покріплення для терплячих, провідники для заблуканих, опіка для праведних, потіха для сумуючих, для всіх могутня поміч і захорона сильної надії».

НАШ ОБОВ'ЯЗОК ЗМАГАТИ ДО СВЯТОСТИ.

Ми зобов'язані не тільки почитати святих і до них звертатися, але й їхнє життя і святість наслідувати. До святості покликані всі християни силою святого таїнства хрещення. Кожна людина, усякого стану і серед усяких обставин може бути святою й зобов'язана прагнути святості. До всіх нас каже Господь наш Ісус Христос: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5, 48). І святий апостол Павло пригадує нам про обов'язок святості: «Це ж саме воля Божа — святість ваша» (1 Сол. 4, 3).

Святість — це життя за Божими і церковними заповідями, це щоденне виконування Божої волі, це постійна вірність обов'язкам свого стану, або коротко: святість це святе Євангеліє в практиці. Наш слуга Божий митрополит Андрей Шептицький гарно сказав про значення святого Євангелія для нашого життя і святості. «На мою думку, — каже він, — причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі. Євангеліє це дорога до неба, це життя без плями, без закидів, без пороків, це життя чисте, невинне, святе, в якому смертна людина зривається до того, щоб ревнувати з небесними ангелами. Євангеліє це хресна дорога на гору Голготу. Християнське життя це життя, в котрому людина двигає хрест, терпить і йде слідом за Ісусом Христом. Життя по Євангелію це надприродне життя Божої благодаті, це життя Божої любові й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святості» (Про виховання).

Так, отже, святі в небі — це Божі любимці і приятелі, а наші опікуни, заступники й добродії, наші провідники та зразки на дорозі до чеснот і святості.

Щоб хоч трохи просунутися вперед на шляху до святості , мета якої - зустріч із Богом, треба подбати про власну келію у своєму щоденному житті. Торкаємося таємниці пустельної оселі, простору Божої присутності тоді, коли, наприклад, на кілька хвилин заходимо до церкви чи каплиці, де присутній Ісус у Святих Дарах. Пустельною келією може бути також куточок у нашій кімнаті, де на стіні висить розп’яття чи образ, перед яким молимося. І тоді наше життя щораз більше змінюватиметься, ми нестимемо людям спокій і добро та впливатимемо таким способом на долю нашої Батьківщини та її історії.

У нашій католицькій церкві маємо багато святих, але і серед них є ті, які є величніші, більш почитані, це зразки ідеалу-християнина. Великі святі є для нас великим прикладом праведного життя. Кожний із них мав на меті прославити Бога. Таких людей почитаємо дуже урочисто, святково, піднесено. Дуже часто віддаємо під їхній покров наше життя у Тайні Хрещення, коли вибираємо ім’я, віддаємо під покров наші храми та каплиці. Вони стали знаряддям Бога для навернення не тільки тих людей, котрі жили у час святого, але й і нас, у сьогоденні, за їхніми молитвами, які ми возносимо до Господа через них. Навертаємося і ми через чуда, які Великі святі творили в ім’я Христа. Свою святість вони здобували через плідну працю як і духовну так і фізичну.

БОГОСЛУЖБОВІ ОСОБЛИВОСТІ.

Розглянемо Устав Богослужінь у день свята присвячений великому святому.

Навіть у позначеннях церковного календаря бачимо величність та вищість відносно інших свят. Такі свята належать до третьої ланки великих свят. Найбільш почитаніші свята такі як: Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа; і святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарїї Кападокійської; Святих трьох святителів, великих архієреїв: Василія Великого, Григорія Богослова й Івана Золотоустого; священномученика Іполіта; Великомученика, переможця й чудотворця Юрія; Святого апостола і евангелиста Івана Богослова; преподобного Арсенія Великого; Різдво славного пророка, предтечі і христителя Господнього Івана; Святих славних і всехвальних і первоверховних апостолів Петра і Павла; Святого рівноапостола, на святому хрещенні названого Василієм; мучеників Киріка і Юліти, матері його; Святого славного пророка Іллі; Собор архистратига Михаїла і всіх Безтілесних сил; Святого священномученика Йосафата, архиєпоскопа Полоцького; святого Івана Милостивого, патріарха Олександрійського; і преподобного Ніла; Святого отця нашого Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця - мають позначення Хреста в півколі червоно кольору. Є ще ряд свят присвячені великим святим, які належать до третьої ланки великих свят і позначаються червоним Хрестом.

Кожне свято відповідно до своєї величності має свій відповідний устав. Тут відбуваються деякі богослужбові зміни. Згідно уставу будемо служити Велику Вечірню з литією. Велику Утреню та Божественну Літургію, хоча не кожне із цих свят буде мати литію,отже слідкуємо за тим, що приписує устав.

У ці святкові дні церква закликає утримуватись від тяжкої праці і такий спосіб спонукає до молитви та роздумів, особливо, коли вони випадають серед тижня. Своїм життям та прикладом вони заслужили на велику пошану.

АНАЛІЗ ВЕЛИКИХ СВЯТИХ.

Св. Петро завжди близький і дорогий нашому серцю. Покликаний апостол, перший Христовий Намісник і видимий голова нашої Церкви своїм навчанням, трудом і кров’ю укріпив у Римі й світі Христову Церкву, нашу святу й добру Матір, що веде нас до найсвятішого Небесного Отця.

«Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро... Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.» Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім»( Рм. 8,28. 35— 39). Так навчав св. Павло. Так і жив. Його дні на землі були наче однією сердечною піснею святої любові, яку він і після смерті співає у вічному Царстві Господа Ісуса.

Аналізуючи цих двох стовпів Церкви бачимо, що як і св.Петро так і св.Павло є великі мужі, проповідники Христа. Часто виникало питання , хто із них є вищим, але роздумуючи над цим питання вирішили згадувати їх і віддавати шану в один день, вони рівні у своїй величі, жертовності та послуху.

Три святителі Христової Церкви, які жили в IVст. у золотому віці християнської віри - Василій Великий (архієпископ Кесарії Кападокійської), Григорій Богослов (архієпископ Константинопільський) та Іван Золотоустий (також архієпископ Константинополя) - ще за життя здобули собі славу своєю святістю, спасенними проповідями й релігійними творами.

Наша Церква протягом січня та початку лютого святкує їхню пам'ять в окремі дні, однак, згодом було введено спільний празник вшанування трьох святих. Підставою для цього стала суперечка між людьми: кого з них вважати більшим і святішим за інших. Тоді три святителі уві сні з'явились митрополитові міста Евхаїти Іванові й переказали йому такі слова: «Ми - одне в Бога. Тож немає між нами ні більшого, ні меншого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і поклади край суперечці вірних, бо як за життя, так і після смерті нашим намаганням є всі сторони світу приводити до миру і єдності». Єпископ Іван зробив, як йому поручили Святителі. Через те, що свята Церква вже святкувала в місяці січні пам'ять кожного з них окремо, то він у 1076 р. назначив їхній спільний празник на 30 січня (Схід. 12 лютого). Наші літописи під 1076 р. згадують про установлення цього празника в Грецїї. З нагоди встановленого празника на честь трьох святителів, єпископ Іван, написав у пам’ять про них : тропарі, канони і церковні пісні.

В нашому українському народі цей празник знаний, як свято «Трьох Святих». Оці три ієрархи-святителі - це велетні віри, духа, святості й науки, що передали нам чистоту віри Собору в Нікеї. Вони стали на захист вчення церкви та пояснили догмати про Пресвяту Трійцю, Христове божество та Пресвяту Євхаристію. За їхні заслуги наша Східна Церква зве їх у своїх богослужбах рівноапостольними, органами св. Духа, стовпами Церкви та вчителями вселенної. Всі вони жили в один час Св. Василій і св. Григорій походили з Кападокії в Малій Азії, були щирими друзями і майже однолітками. Св. Іван Золотоустий - походив з Антіохії і був молодшим від них на яких 20 літ.

Виражаючи їх велич, заслуги та значення в Бога, Свята Церква призиває своїх вірних до належної прослави Трьох Святителів : «Любителі празника, — співаємо на литії — зійшовшись, славмо пісенними похвалами Христових Святителів, колони віри і вірних учителів і хоронителів, кажучи: Радуйся церковне світло, Василію премудрий. Радуйся уме небесний, архієрею преславний, Григорію Богослове. Радуйся, Іване Золотослове. Тож, Отці пребагаті, не переставайте завжди молитися до Христа за тих, що вірою і любов'ю празнують ваше священне і божественне торжество.

Про кожного святого можна говорити багато, але найважливіше, щоб із роздумів та святкувань був результат, тобто щоб хоч у маленькій мірі наслідувати їхнє святе життя.

Як чеснот учителів та ієрархів прикрасу, Церква, оспівуючи, славить вас, молитвами вашими подайте тим, що вас з любов’ю вшановують, наставления на чесноти і визволення від спокус, бо ви непереможні.

Питання способу дотримання Посту.

Піст очищає серце, просвічує розум,

зміцнює волю, стримує жадобу тіла, гасить вогонь низьких пристрастей, розпалює ясне полум’я любові» (Св. Августин).

Питання стосовно способів та практик посту виникало у нашій Церкві періодично, але завжди залишалось актуальним з огляду на зміни обставин життя та суспільного становища вірних в той чи інший історичний період. Приписи у цій ділянці переглядались буквально протягом останніх трьох століть. Вносились корективи, уточнення, зміни. Зазвичай у напрямку полегшення обмежень у сфері якісного та кількісного посту.

Оскільки протягом двох останніх десятиліть Синод Єпископів УГКЦ не розглядав питання правил посту в докладний спосіб, а лише обмежився підтвердженням попередніх правил, які мають загальний характер, то на сьогоднішній день ці правила залишаються знову ж таки складні для однозначного визначення.

Ми повинні дивитися на Піст, як на волю й наказ святої нашої матері Церкви. Друга церковна заповідь каже нам: приписані пости постити. Насамперед, піст помагає нам поборювати наше власне тіло, підкоряючи його владі духа.

Віддавна вчителі духовного життя кажуть, що найпростіша й найперша дорога до цього - це перемагати своє тіло постами. В постах ми вчимось ламати забаганки нашого тіла, бо не даємо йому якоїсь страви тоді, коли воно хоче, або не стільки, скільки воно хоче. Отак тіло починає відчувати, що воно не є нашим паном, але слугою, підданим.

Під час посту ми виказуємо свій дух покути й покаяння. Цей дух покути і є головним змістом та цінністю постів. Покута й покаяння несуть із собою волю - винагородити Богові за наші провини. Таку винагороду й перепросьбу ми найліпше приносимо Богові нашими терпіннями. Як ми беремо на себе частину кари, на яку заслужили собі своїми провинами. І ми знаємо з багатьох прикладів у Святому Письмі, що Бог не раз дав себе ублагати й прощав людям кари, оскільки вони самі почали каятись і постити.

Крім того, що піст, як біль і терпіння, сплачують Богові частину кари, належної нам за наші гріхи, він ще робить перед Богом нашу молитву сумліннішою, приємнішою. Бог швидше вислуховує молитву, зміцнену постом. Бо тоді в нашій молитві міститься не сама тільки просьба якоїсь ласки, там є ще й жертва з нашого боку, і то не жертва через яку річ, але жертва від нас самих, з нашої власної вигоди й приємності.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чому мало святих у наш час?	\|	ПОСНІ ДНІ В УГКЦ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.