Мікроекономіка як складова економічної теорії: предмет і метод

Економічна теорія вивчає функціонування економічної системи, насамперед на мікроекономічному, макроекономічному та глобально-економічному рівнях господарювання. Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об’єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги. Ринкова економіка має лише два суб’єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності: домашні господарства (сім’я) і підприємства.

Домашні господарства є суб’єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше, їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах товарного виробництва супроводжується відносинами купівлі-продажу; по-друге, вони беруть безпосередню участь у процесі нагромадження капіталу. Відбувається це декількома шляхами: участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій; купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надання їм позики за певним відсотком; відкриттям у банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.

За економічною теорією домашнє господарство (сім’я) в межах мікроекономічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм якого виступає споживання. Споживання домашніх господарств (сім’ї) відбувається завдяки доходам. У ринковій економіці доход домашніх господарств складається з кількох надходжень: самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого робітника – зароблений доход; майнових доходів – прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти, дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо. Сукупний доход домашніх господарюючих суб’єктів формують ще й так звані трансфертні платежі, тобто соціальні дотації і субсидії на допомогу потребуючим, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне забезпечення тощо.

Підприємство також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга). Суб’єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов: 1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи – статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо; 2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги; 3) зберігає умови постійного повторення процесу виробництва – індивідуального відтворення; 4) проходить (повторює) життєвий цикл. Отже, господарююча одиниця (суб’єкт) стає підприємством з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.

Індивідуальне відтворення – це відтворення організаційних юридичних одиниць – підприємств – на мікроекономічному рівні, що зберігається постійним відновленням виробництва чи наданням платних послуг. Формою індивідуального відтворення підприємств в ринкових умовах господарювання є кругооборот та оборот індивідуального капіталу підприємства.

Життєвий цикл підприємства – це шлях, що проходить господарюючий суб’єкт з моменту його реєстрації як юридичної особи (придбання всієї атрибутики юридичної особи) до моменту його ліквідації з причин банкрутства чи з будь-яких інших.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Банківська система. Банки, їх види та функції	\|	Попит. Закон попиту. Нецінові фактори зміни попиту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.