Індивідуальний і диференційований підхід у вихованні та навчанні

Індивідуальний підхід – психолого-педагогічний принцип, що передбачає таку організацію педагогічного впливу у навчально-виховному процесі освітніх закладів та сім’ї, яка враховує індивідуальні особливості дитини та умови її життя.

Індивідуалізація навчання розглядається як суто дидактичний принцип, що зумовлює необхідність на кожному етапі навчального процесу бачити не тільки всю групу, але й кожну дитину окремо. Основа індивідуалізації навчання – добір педагогом особливих та різноманітних форм, засобів, методів і прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності кожної дитини.

Варіювання відбувається:

1) в доборі оптимального змісту навчального матеріалу (завдання відрізняються за змістом, ступенем складності);

2) у визначенні ефективних форм організації навчальної діяльності (фронтальної, групової, індивідуальної);

3) у кількості та характері допомоги дітям;

4) у встановленні темпу оволодіння програмовим матеріалом.

Диференціація навчання – урахування особливостей, притаманних певній підгрупі дітей та добір змісту і методів навчання відповідних цим особливостям.

Диференційоване навчання можливе за умови, коли воно стимулює психічний розвиток дитини. А це можливо лише тоді, коли воно буде зорієнтоване на зону найближчого розвитку.

Основними формами індивідуалізації та диференціації навчання є:

1) зовнішньогрупова індивідуалізація – оволодіння навчальним змістом в індивідуальному темпі, прискореному або уповільненому у випадках акселерації чи гальмування розвитку;

2) внутрішньо групова індивідуалізація та диференціація навчальної роботи – проведення занять за індивідуально окресленим для кожної дитини навчальним планом, або за декількома планами, що створюються для кожної умовно виділеної підгрупи дітей;

3) індивідуалізація навчання у ході фронтальних занять – застосування ефективних прийомів, які забезпечують урахування індивідуальних відмінностей кожної дитини.

Провідними серед них є:

1) індивідуальні запитання, звертання до дитини по імені;

2) повторення або пояснення дитиною окремих положень, думок, фрагментів матеріалу, наведення прикладів, пошук помилок, навмисне зроблених педагогом, доповнення розповіді;

3) індивідуальні висловлювання дітьми власних суджень з приводу певних проблем, міркування щодо причинно-наслідкових зв’язків між явищами, подіями, встановлення окремих закономірностей, висновків;

4) демонстрація власної роботи, пошук та показ на демонстраційному матеріалі окремих елементів;

5) індивідуальні доручення, в яких закладається додаткове рухове навантаження найбільш жвавим, рухливим дітям.

Підкреслимо: якщо діти індивідуально виконують самостійну роботу з однаковим рівнем складності, це визначається як індивідуальна робота, а якщо навчальні завдання враховують індивідуальні особливості дитини і є різними за рівнем складності, то це розглядається як індивідуалізація навчання.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: Особливості дошкільного дитинства	\|	Тема: Розвиток особистості і виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.