Західні економісти, аналізуючи прийняття рішень державними органами, оперують двома категоріальними поняттями: раціональність і ефективність.Ці дефініції, маючи спільні риси, ознаки і властивості, характеризують дещо різні аспекти сутнісної, якісної основи результативності процессу прийняття рішень. Вони різняться між собою: раціональність є попереднім поняттям, зорієнтованим на рішення, а ефективність — наступним, спрямованим на наслідки.Центральне місце в методиці «витрати—вигоди» посідає проблема дисконтування, бо аналіз за схемою «витрати—вигоди» застосовується до ф'ючерсного фінансування на певний строк. Дисконтування означає приведення економічних розрахунків, зроблених на перспективу, до умов найближчого моменту. Необхідно визначити відповідну дисконтну ставку, тобто зробити поправку на вартісну різницю між теперішніми і майбутніми вигодами за даних витрат. Процес аналізу включає три послідовні етапи:- інформаційний: визначення переліку статей витрат та видів потенційних вигід пропонованої бюджетної програми;- оціночний: визначення грошової оцінки очікуваних вигід; дисконтний: визначення майбутньої чистої вигоди (вартість вигоди мінус сума витрат) у сучасній її вартості та з урахуванням можливості бюджетного фінансування за даних умов. Рішення раціональне, якщо підводить його носія (в межах відповідних передумов, обмежень тощо) якомога ближче до бажаної мети або конкретних цілей. Захід ефективний, якщо в процесі його реалізації, виходячи з його мети й обумовленого використання фінансових ресурсів, досягається найбільший ефект. Раціональність і ефективність визначаються і розраховуються спеціальними аналітичними методами. Але, і на цьому особливо акцентують західні економісти, їх не можна визначити, не враховуючи змісту різних цілей відповідного носія рішення. Ця зв'язаність з метою, а точніше, різний зміст цілей приватних і державних їх носіїв, обумовлює принципову сутнісну різницю в розумінні самого поняття «прийняття рішень», у техніці цього процесу, формах і методах, які використовуються в державному і приватному секторах, державними органами влади і приватними підприємствами. Для одержання відповіді на питання, чи треба проводити конкретний захід або приймати програму, чи є вони економічними, раціональними й ефективними, використовуються кілька аналітичних методів, домінуюче і пріоритетне місце серед яких належить методу «витрати—вигоди».Головна ідея цього методу — використання позитивних якостей механізму вартості для обгрунтування прийняття фінансових рішень у державному управлінні, які з техніко-організаційних причин не мають вартісної оцінки визначення їх раціональності, економічності та ефективності1. Метод «витрати—вигоди» орієнтований на загальноекономічний ефект і на «суспільне благо», яке інтерпретується як національний продукт, на досягнення «об'єктивних і ефективних результатів».Аналітично-управлінська процедура «витрати—вигоди» призначена для виявлення й вимірювання вигід від реалізації державних програм з урахуванням чинника часу. Це дає можливість порівняти вигоди від бюджетних витрат на потреби сьогоднішнього дня з вигодами, віддаленими в часі, очікуваними в майбутньому. Йдеться або про мінімальні витрати на досягнення заданого результату (наприклад, рівня суспільного добробуту), або про максимальний результат за умови заданих обмежених витрат.Подібні міркування орієнтуються на рівень віддачі у приватному секторі економіки, котрий вважається еталоном ефективності. Цей метод передбачає грошовий розрахунок потенційних вигід від реалізації державних програм і проектів, здійснюваних на перспективу, порівняно з сумою пов'язаних з ними теперішніх витрат.Головною проблемою цього методу є лаг між моментами фінансування й реальної віддачі з відповідним зіставленням величини теперішніх витрат з вартістю майбутніх вигід. На відміну від методу «витрати—ефективність», який більше стосується аналізу поточної короткострокової діяльності, за процедурою «витрати—вигоди» аналізуються кількісні й якісні параметри очікуваних вигід. У формалізованому вигляді оптимальне відношення вигоди/витрати має бути більшим одиниці.Передбачення складу й вартості потенційних вигід та визначення оптимальних витрат на їх створення згідно з названими вимогами досить часто потребує складного багатофакторного аналізу, для виконання якого потрібні спільні зусилля експертів різної компетенції: учених, економістів, інженерів, менеджерів. У процесі аналізу розрізняють два види вигід: - прямі – виражаються в безпосередньому ефекті. (пряма вигода від інвестицій в іригацію полягає в підвищенні врожайності). - непрямі – породжуються побічними ефектами даного проекту за межами його прямого призначення. (зростання доходів фермерів, а також вартості нерухомого майна на впорядкованій території, з відповідним збільшенням податкових надходжень до бюджету). Необхідно врахувати й ефект від побічних невигід, скажімо, в результаті зниження врожайності тих культур, яким протипоказане зрошення. Розрахунки норм дисконту мають суттєве значення для бюджетної політики, особливо для вибору стратегії державних видатків інвестиційного характеру. Якщо кількісні показники майбутньої вигоди (норма процента, рівень рентабельності) очікуються нижчими, ніж нинішні, фінансові витрати, спрямовані в майбутнє, стають безперспективними. Немає рації в інвестиціях у майбутнє і тоді, коли порівняно з можливістю сучасних вигід вигоди, віддалені в часі, мінімальні. До того ж у масштабах тривалості людського життя вони можуть стати недосяжними для нинішнього покоління, що установлює політичні обмеження на осіб, від яких залежить приймання рішень. Ці міркування змушують остерігатися дій, націлених на майбутні вигоди за рахунок витрат і жертв, що мають бути понесені в очікуванні потенційних вигід. Водночас і без коштів, інвестованих у майбутнє, неможливі ні людське життя, ні існування держави.
За існування загальних норм прибутку і процента в масштабах національної економіки для оцінювання потенційно можливої вигоди від коштів, витрачених з державного бюджету, береться розрахункова, так звана суспільна норма дисконту.
Плюсова норма означає, що майбутні вигоди вартістю один долар нееквівалентні нинішнім вигодам також вартістю один долар. Наприклад, якщо норма процента становить 5 % за рік, тоді достатньо інвестувати 95,24 дол., щоб отримати 100 дол. (95,24 + 0,05 х 95,24 = 100) через рік. Тобто вигода в 100 дол., одержана з відстроченням в один рік, буде еквівалентна сьогоднішній вигоді вартістю 95,24 дол.
Професор Девід Хайман з університету штату Північна Кароліна (США) пропонує такі формули для дисконтування майбутньої чистої вигоди.
Сучасна вартість РV сумою X дол. через n років за норми процента r обчислюється за формулою
Тоді
Чим вища норма процента, використовувана для дисконтування певної суми майбутнього доходу X, тим менша сьогоднішня вартість X. Процент r, або соціальна норма дисконту, є основою для розраховування сучасної вартості X. Якщо певний проект приносить дохід протягом ряду років, річна чиста вигода Хі може бути щорічно дисконтована за формулою
Якщо проект приносить суму Х1 чистого доходу протягом першого року і Х2 протягом другого року, сьогоднішня вартість даного проекту становитиме:
Наведені вище розрахунки мають велике значення для практичного вирішення питання про співвідношення між вигодами (величиною доходів, обсягами споживання) у порівнянні їх між нинішнім і майбутнім періодами. Відкладене споживання, капіталізований дохід можуть виявитися кориснішими у майбутньому.
Як спосіб кількісного емпіричного аналізу схема «витрати-вигоди» методологічно близька до схеми «витрати—випуск», розробленої американським економістом В. Леонтьєвим, з тією різницею, що аналітична система Леонтьєва оперує вже існуючими фактичними даними, а за методом «витрати—вигоди» розрахункові майбутні вигоди оцінюються через прирівнювання до необхідних для їх досягнення витрат за нинішніх умов.
