Види мислення

Різноманітність типів мисленнєвих задач зумовлює різноманітність не тільки механізмів, способів, а й видів мислення. У психології прийнято розрізняти види мислення:

1. За формою: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне (абстрактне) мислення.

2. За характером задач: практичне і теоретичне мислення.

3. За мірою розгорнутості: аналітичне і інтуїтивне мислення.

4. За ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.

Наочно-дійове мислення – розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.

У філогенезі цей вид мислення виявляють тварини, що перебувають на стадії перцептивної психіки. Так, шимпанзе, змінюючи співвідношення елементів ситуації, в якій перебуває, дістає потрібний їй предмет (Вудвортс, Келер).

У дитини наочно-дійове мислення є першим кроком до опосередкованого пізнання свого оточення (Брунер, Піаже, Подд’яков). Цей вид мислення розвивається з другого року життя, у зв’язку з оволодінням ходьбою, вдосконаленням рухів, ускладненням предметних дій. Саме дія стає практичним способом розв’язування задачі (наприклад, дістати привабливу річ). У ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і мають можливість оперувати ними.

Наочно-образне (образне, просторове) мислення – це мислення образами уявлень, перетворення ситуації в план образів. Воно присутнє й у вищих тварин. У простій формі це мислення виникає в дошкільному віці. Дитина 4-6 років, не маючи можливості діяти практично, здатна оперувати образам об’єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприймання.

Наприклад, якщо дитині дошкільного віку показати дві пляшки, до половини заповнені водою, а потім на очах одну з них перевернути догори дном, то вона скаже, що в другій пляшці води більше (ефект Піаже). За рахунок звуження пляшки до горла і справді здається, що вода у другій пляшці займає більше місця, ніж у першій; дитина ще не може абстрагуватися від того, що бачить. За Ж.Піаже, так виявляється синкретизм мислення дитини – оперування структурами, які відповідають образу сприймання.

Цей різновид мислення виявляють поети, художники, архітектори, парфумери, модельєри. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об’єкта, відбувається встановлення незвичних поєднань предметів та їх властивостей.

Словесно-логічне (абстрактне) мисленнявідбувається з опорою на поняття, судження, з допомогою логіки, не використовуючи емпіричних даних.

Р.Декарт висловив таку думку: «Я мислю, отже, я існую». Цими словами Декарт підкреслює провідну роль у психічній діяльності мислення, і саме словесно-логічного.

Наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення розглядаються як етапи розвитку мислення у філогенезі та онтогенезі.

Теоретичне мислення − це пізнання законів, правил. Таке мислення відображає істотне у явищах, об’єктах, зв’язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.

Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття періодичної системи Менделєєва, математичних (філософських) законів. Б.М.Теплов писав про людей теоретичного мислення: «Це − абстрактні уми, що здійснюють прекрасну «інтелектуальну економію» шляхом «зведення фактів до законів, а законів до теорій».

Практичне мислення є засобом розв’язання конкретних задач і передбачає внесення якихось змін у дійсність.

Практичне мислення генетично пов’язано з наочно-дійовим, але за механізмами функціонування нагадує теоретичне, проте на відміну від нього базується на чуттєвих даних.

Практичне мислення інколи може бути складнішим, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та за відсутності умов для перевірки гіпотези.

Цей вид мислення визначає успішність багатьох видів професійної діяльності, наприклад педагогічної. Педагог розв’язує насамперед практичні задачі, пов’язані з аналізом конкретних педагогічних ситуацій і пошуком оптимального виходу з них. Характерним є також мислення полководця, що ґрунтується на великому запасі знань і потребує одночасного охоплення всіх аспектів розв’язуваного питання, швидкого аналізу і систематизації матеріалу значного обсягу та надзвичайної складності.

Інтуїтивне та аналітичне мислення розрізняють на підставі трьох ознак: часу перебігу процесу, структурності (чіткий розподіл на етапи) та рівня перебігу (усвідомленості або неусвідомленості). Аналітичне мисленнярозгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, достатньою мірою усвідомлені суб’єктом. Інтуїтивне, навпаки, згорнуте в часі, протікає швидко, в ньому відсутній поділ на етапи. Загалом цей різновид мислення мало представлений у свідомості.

Вирізняють продуктивне і репродуктивне мислення за ступенем новизни продукту, що отримує суб’єкт пізнання. Дослідники вважають, що мислення як процес узагальненого й опосередкованого пізнання дійсності завжди продуктивне, тобто спрямоване на здобуття нових знань. Проте у ньому в діалектичній єдності переплетені продуктивні й репродуктивні компоненти. Репродуктивне мисленнязабезпечує розв’язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою розв’язання. Однак, репродуктивне мислення завжди потребує виявлення певного рівня самостійності.

У продуктивному мисленні найповніше виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал. Творчі можливості дістають вияв у швидкому темпі засвоєння знань, у широті їх перенесення в нові умови, в самостійному оперуванні ними.

Творче (продуктивне) це мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ того чи того аспекту дійсності. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв’язання оригінальних і складних задач.

Творче мислення може бути наочно-образним або словесно-логічним, аналітичним або інтуїтивним, теоретичним або практичним.

Кожна людина незалежно від етнічної приналежності має творче начало. Так, аналізуючи витоки національного характеру українців, М.І.Пірен зазначає, що українська емоційність, чутливість, ліризм, що проявляються в пісенності, народних обрядах, гуморі, звичаях, є основою творчості. Позитивні аспекти української емоційності втілилися в духовній творчості кращих представників нації: Г.С.Сковороди, М.В.Гоголя, П.Д.Юркевича, П.О.Куліша, Т.Г.Шевченка.

У психології розрізняють ще реалістичне мислення, тобто спрямоване на зовнішній світ і регульоване логічними законами, а також аутистичне мислення, пов’язане з реалізацією власних бажань, намірів. Для дошкільників нерідко властиве егоцентричне мислення. Характерна його ознака – неспроможність поставити себе на позицію інших.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мотивація мислення	\|	Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.