Фінансова глобалізація знаменує собою зростаючу фінансову єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу.

Вимірювання рівня глобалізованості фінансових ринків, фінансових систем окремих країн та світового господарства в цілому спирається на два підходи:

· по-перше, фінансова глобалізація є складовою загального глобалізаційного процесу і для її вимірювання використовується індекс глобалізації;

· по-друге, використовуються специфічні показники глобалізованості фінансової сфери.

Індекс Глобалізації (Globalization Index) розраховується для 72 країн (до 2006 р. - для 62), на які припадає понад 97 % світового ВВП і 88 % населення світу. Розрахунок ведеться за 14 показниками - дані про торгівлю, прямі та портфельні іноземні інвестиції, кредити, масштаби міжнародного туризму, обсяги телефонного трафіку, персональних грошових переказів, чисельність користувачів Інтернетом та кількість комп'ютерів, підключених до глобальної мережі.

Для кожної країни індекс глобалізації розраховується як сума чотирьох складових:

1) "економічна інтеграція" - торгівля, іноземні приватні прямі й портфельні інвестиції, інвестиційні доходи та платежі;

2) "особисті зв'язки" - переміщення людей за кордон та з-за кордону, міжнародні телефонні розмови, перекази та інші особисті контакти;

3) "політична залученість" - членство в міжнародних організаціях, наявність зарубіжних посольств тощо;

4) "технологічна залученість" - кількість користувачів Інтернету та ін.

До переліку найбільш простих показників фінансової інтеграції, обчислених на базі обсягу фінансових операцій, належать наступні індекси відкритості фінансової системи:

де GPCI і GPCO-відповідно, валовий приплив і валовий відтік приватного капіталу (gross private capital inflows and gross private capital outflows) по відношенню до ВВП;

де CFA і GFL-відповідно, валові іноземні приватні активи й пасиви (gross stocks of foreign assets and liabilities) по відношенню до ВВП;

3) індикатор Cap Vol, що являє собою пропорцію середньої суми обсягів прямих іноземних інвестицій всередині країни й за кордоном, обсягу портфельних активів, і обсягу портфельних боргових зобов'язань і кредитів у ВВП країни.

Існує ряд інших вимірювачів, які також показують ступінь і характер інтеграції країни у світовий фінансовий ринок:

· відношення міжнародних резервів країни до ВВП;

· відношення приватних трансфертів до ВВП (даний показник, розрахований, наприклад, на базі переказів робітників та службовців, що працюють за кордоном, до країни свого походження, характеризує також і інший аспект глобалізації - масштаби міграції робочої сили).

Форми фінансової глобалізації:

· збільшення обсягів міжнародних фінансових потоків у вигляді міжнародних розрахунків, платежів, трансфертів, міграції капіталу;

· зростання мобільності міжнародних капіталів через лібералізацію умов їх транскордонного переміщення;

· міжнародна експансія транснаціональних банків та інших фінансових інституцій;

· підвищення ролі міжнародних фінансових організацій у формуванні та регулюванні глобального фінансового устрою;

· стандартизація національної фінансової звітності на засадах міжнародно визнаних вимог;

· інституційне зближення національних банківських систем та стратегій грошово-кредитної політики центральних банків.

Поворотним пунктом у глобалізації фінансових ринків став крах Бреттон-Вудської системи фіксованих валютних курсів у 70-х роках XX ст. та запровадження розвинутими країнами заходів з дерегулювання внутрішніх фінансових ринків. Саме послаблення валютного контролю за переміщенням капіталу з боку центральних банків розвинутих країн послужило імпульсом до бурхливого зростання міжнародних потоків фінансового капіталу, проникнення його на внутрішні ринки країн-реципієнтів.

Зазначені інституційні зміни в поєднанні з прогресом телекомунікацій значно знизили трансакційні витрати на здійснення міжнародних торговельно-фінансових угод, сприяючи інтернаціоналізації виробництва й обігу в світі.

Ще однією віхою на шляху фінансової лібералізації слід вважати 90-ті роки минулого століття, коли було послаблено державний контроль за внутрішніми та зовнішніми фінансовими угодами в більшості країн завдяки діяльності наднаціональних утворень - рішенням "великої сімки", багатостороннім домовленостям у рамках СОТ, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Міжнародного валютного фонду та інших організацій.

Зокрема, одним із пунктів економічного комюніке саміту "сімки" у Галіфаксі (1995 р.) була вимога постійного заохочення країн-членів МВФ і Світового банку до усунення обмежень на ринку капіталу, встановлення вільної конвертованості валют і введення плаваючих валютних курсів.

4. Світові фінансові ресурси та міжнародний фінансовий ринок.

Фінансові ресурси це:

- сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій і міжнародних фінансових центрів;

- фінансові ресурси, використовувані в міжнародних економічних відносинах між резидентами і нерезидентами.

В процесі глобалізації світових фінансів різниця між цими визначеннями стирається. В принципі, під фінансовими ресурсами розуміється капітал в грошовій формі.

Фінансові ресурси нерівномірно розподілені між державами, приватними і юридичними особами, національними і міжнародними організаціями. Внаслідок цього вони постійно переміщаються між країнами.

Цей рух має наступні форми:

- міжнародний рух капіталу;

- міжнародні валютно-розрахункові відносини, викликані необхідністю обслуговування міжнародних платежів.

Механізм цього руху характеризується наступною схемою.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Всі суб’єкти світового господарства діють у рамках світової системи грошей (світової валютної системи).	\|	Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.