Поняття і характерні риси наказового провадження.

Наказне провадження визначається як один з видів проваджень цивільного судочинства, у якому без розгляду справи по суті на підставі безспірних вимог та доказів, поданих заявником, видається судовий наказ [53].

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23.12.2011 р. наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Наказне провадження спрямоване на швидкий захист прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням і виконавчим документом.

Спрощена процедура провадження щодо видачі судового наказу (наказне провадження) обумовлена правовою природою матеріально-правових вимог, що підлягають захисту. Стосовно низки матеріально-правових вимог цілком очевидна їх формальна безспірність, тобто вимоги заявника обумовлені і документально підтверджені, а зобов’язана особа не може навести заперечень по суті. У зв’язку з цим, таке провадження визначають як документальне провадження, як специфічну форму захисту прав та інтересів кредитора як особи, яка спирається на безспірні документи проти сторони, яка не виконує зобов’язання[54].

Інститут наказного провадження закріплювався у ЦПК УРСР 1924, 1929 рр., проте у 1939 р. Постановою РНК СРСР видача судових наказів була скасована. У ЦПК УРСР 1963 р. наказне провадження також не передбачалося. Наказне провадження було відроджено в Україні із прийняттям ЦПК України 2004 р. та зазнало суттєвих зміст із прийняттям 07.07.2010 р. Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічне провадження існує, зокрема, у Російській Федерації, Франції, Швейцарії, Італії, Швеції, Греції, Угорщині.

Метою запровадження наказного провадження є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у випадках наявності безспірних вимог, заснованих на письмових доказах. Тому порядок видачі судового наказу є менш тривалим в часі та простішим, адже він не пов’язаний із викликом сторін, проведення відкритого судового засідання з усіма відповідними процесуальними діями. Це відповідає європейським вимогам щодо спрощення доступу до правосуддя та прискорення розгляду справ, пов’язаних з безспірним правом (Рекомендації № R (81) 7 від 14 травня 1981 р. Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів спрощення доступу до правосуддя та Рекомендації № R (84) 5 від 28 лютого 1984 р. щодо принципів цивільного судочинства з метою вдосконалення судової системи).

Захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується письмовими документами.

Наказне провадження є автономним провадженням цивільного судочинства і характеризується специфічним предметом судової діяльності, яким є не спір про право (позовна справа), а вимога про захист суб’єктивних прав у безспірній формі наказного провадження (справа наказного провадження), хоча об’єкт судового захисту у цих провадженнях є єдиним – права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб [55].

Характерні риси наказового провадження:

1. відсутність спору про право (п.2 ч.3 ст.100 ЦПК)[56];

2. здійснюється лише щодо вимог, передбачених у законі (ст.96 ЦПК);

3. спеціальними суб’єктами цього провадження є заявник (особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб) та боржник;

4. спрощений порядок видачі судового наказу за рахунок відсутності: виклику боржника, стягувача, особи або органу, що звернулися із заявою про видачу судового наказу; підготовки справи до судового розгляду, судового розгляду, фіксування. З огляду на це, під час вирішення питання про відкриття наказного провадження та видачу судового наказу відсутня змагальність сторін і гласність. Судове засідання, повідомлення боржника та стягувача про нього, з’ясування їх думки здійснюються лише під час розгляду заяви боржника про скасування судового наказу. Як зазначається у п.11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23.12.2011 р. враховуючи, що розділом II ЦПК процедура розгляду заяв у наказному провадженні полягає у видачі судового наказу, не може бути застосовано наступні процесуальні інститути: призначення справи до судового розгляду; забезпечення доказів; призначення експертизи; передача справи до іншого суду за підсудністю; заміна неналежної сторони; зупинення провадження; закриття провадження у справі; залишення заяви без розгляду. Разом із тим, за відсутності у розділі II ЦПК спеціальної норми щодо вирішення певного процесуального питання, суд має право застосувати загальні положення цього Кодексу, якщо вони не суперечать суті наказного провадження. Зокрема, суд може застосувати положення статей 219–221 ЦПК щодо усунення недоліків виданого судового наказу; положення розділу VI ЦПК щодо процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень;

5. спрощена у порівнянні з іншими провадженнями процесуальна форма обумовлює й скорочені строки прийняття рішення про відкриття наказного провадження (ч.7 ст.100 ЦПК) та видачу судового наказу (ч.1 ст.102 ЦПК);

6. допустимими є лише письмові докази. Не допускаються показання свідків, боржника, стягувача, проведення експертизи;

7. є обов’язковим щодо вимог, за якими може бути виданий судовий наказ. До внесення змін у Розділ ІІ ЦПК України Законом України „Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 р. наказне провадження було альтернативним щодо позовного провадження і особа мала право сама обирати між можливістю заявляти вимоги у позовному провадженні та можливістю подати заяву про видачу судового наказу. Відповідно ж до ч.3 ст.118 ЦПК (у редакції від 07.07.2010 р.). позовна заява щодо вимог, визначених у ч.1 ст. 96 ЦПК України, може бути подана лише у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом;

8. по суті заявлених вимог у разі відкриття наказного провадження суд видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення, що є виконавчим документом;

9. скасування судового наказу здійснюється тим же судом, що його видав. В апеляційному порядку може бути оскаржені змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення (ч.9 ст.105¹ ЦПК). Ухвала ж апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає (ч.3 ст. 304¹ ЦПК). Судовий наказ може бути переглянутий у зв’язку з нововиявленими обставинами (ч.1 ст.361 ЦПК).

Заявником у наказному провадженні може бути особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч.2 ст.95 ЦПК). Із заявою про скасування судового наказу може звертатися не лише боржник, але й органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч. 1 ст.105 ЦПК).

Стягувач може брати участь у наказному провадженні через представника. У такому випадку до заяви про видачу судового наказу повинно бути додано документ, що підтверджує повноваження представника (ч. 4 ст. 98 ЦПК). Аналогічна норма передбачена і на випадок подачі заяви про скасування судового наказу представником боржника (ч.5 ст.105 ЦПК).

Не допускається одночасне звернення до суду із заявою про видачу судового наказу та пред’явлення позову про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи його скасування унеможливлюють повторне звернення з такою самою заявою в порядку наказного провадження, але не перешкоджають пред’явленню позову.

Відмова у відкритті провадження у справі, ухвалення рішення по суті позову чи закриття провадження у справі перешкоджають розгляду цієї самої вимоги з тих самих підстав у порядку наказного провадження.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Набирає законної сили заочне рішення на загальних підставах – ст.223ЦПК.	\|	Сутність і значення судового наказу. Форма і зміст судового наказу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.