Емпіризм Ф.Бекона

Принципи психологічної думки XVII ст.

1.XVII ст. стало століттям наукової революції й перемоги нового світогляду.

Галілео Галілей: усе, що відбувається у світі, варто пояснювати тільки законами механіки.

Картина світу:Всесвіт являє собою машину. Живі істоти теж є органічними машинами.

Перестали вірити, що діяльність внутрішніх органів регулювала душа.

2. XVII ст. радикально підвищило планку критеріїв науковості. Наукове пізнання психіки (як пізнання причин її явищ) ґрунтувалося на звертанні до тілесного устрою. Стверджується особлива форма детермінізму – механічний детермінізм.

3.З метою подолання сакральності, психологія змінює свій предмет і стає наукою про свідомість. Втім, поняття про свідомість змінювало свій вигляд.

4. Психофізіологічна проблема.

5.На перший план виходили проблеми психології пізнання.

Поставали питання про:

- етапи формування знання;

- об'єктивність знання й співвіднесеність того образу, що вибудовує людина у своїй свідомості, з реальною картиною світу (психогностична проблема).

У дослідженні процесів пізнання психологи виходили з різних положень. Два основних підходи у теорії пізнання.

Сенсуалісти вважали, що основою всіх наших знань є відчуття(Ф. Бекон, Д. Локк, Т. Гоббс). Пізнання - це процес поступового сходження від часткового до загального, поступове узагальнення окремих предметів у класи й поняття на основі логіки.

Раціоналісти стверджували, що виділити загальне - це не завжди значить виділити істотне. Джерелом пізнання й властивих людям способів поведінки вони вважали розум (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г.В.Лейбніц).

Психологи-раціоналісти виділяли у процесі пізнання два етапи:

1) сходження від часткового до загального (перехід від сприймання до логічного мислення). Поняття, що формувалося таким чином, не вважалося остаточним і об'єктивним, воно не передавало істотні властивості навколишнього світу.

2) інтуїтивне мислення, яке миттєво актуалізує у розумі поняття і дозволяє усвідомити загальні закони й властивості предметів.

Раціоналістичний підхід був більш поширеним на початку Нового часу.

Однак уже до середини століття все більше поширення став одержувати сенсуалізм.

Ф. Бекон (1561-1626) став засновником емпіризму, що передбачає орієнтацію на чуттєве пізнання, дослід і експеримент.

Основні ідеї й положення Ф.Бекона про науковий метод одержали своє остаточне оформлення у праці «Новий органон» (1620). (Органон - грец. знаряддя пізнання, метод). Бекон розробив програму перебудови всієї системи наукового знання, основною метою якої була боротьба із сакральністю, догматизмом і схоластикою.

Бекон уперше висловила ідею про можливість справді наукового дослідження психіки людини. Об’єктивним методом, на думку Ф.Бекона, мав стати дослідно-індуктивний метод. Індукція Бекона передбачала поступове й безперервне сходження від «відчуттів і частковостей»до загального на основі спостереження й зіставлення максимально можливої кількості фактів, як позитивних, так і негативних, що дозволяло уникнути помилкових узагальнень.

Об'єктивному пізнанню можуть заважати різні помилки людського розуму (ідоли, або примари). Необхідно очищати розум від них.

Види ідолів:

1) ідоли роду пов'язані з особливостями органів чуття людини;

2) ідоли печери відображають суб'єктивність пізнання, ілюзії окремої людини;

3) ідоли площі пов'язані з використанням слів, які не завжди є адекватними реальності;

4) ідоли театру є результатом преклоніння перед авторитетами, філософськими системами, часто помилковими, і прагнення довіряти їм більше, ніж власному міркуванню.

План психологічних досліджень Бекона знайшов своє втілення у творах його послідовників (Гоббса, Локка)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості середньовічної науки	\|	Емпірична психологія Джона Локка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.