Зобов'язання ніби з договорів

Розділ XIII ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Назва групи зобов'язання ніби з договорів підкреслює те, що вони виникали не із контрактів чи іншої якоїсь угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для ви никнення їх міг бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Характерною особливістю такого ро ду зобов'язань є одержання певної вигоди однією стороною за во левиявленням і за рахунок другої, але без наміру одарити першу сторону. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають з такого роду односторонніх дій певних осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникали з договору. Саме тому такі відносини почали називати ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча самого договору або якоїсь іншої угоди між сторонами зобов'язання не було.

Одностороння дія, з якої виникало подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип зобов'язань —деліктні зобов'язання.

До зобов'язань ніби з договору римське право відносило дві категорії зобов'язань:

а) ведення чужих справ без доручення;

б) зобов'язання, що виникали з безпідставного збагачення.

Останню охоплювало три різновиди зобов'язань, що виникали: із помилкового платежу незаборгованого; факту майнового надання з певною метою, яка не здійснилась; повернення недобросовісно одержаного.

Ведення чужих справ без доручення— це правовідношення, в якому одна сторона — гестор — проявляє турботу про майновий інтерес другої особи — господаря — без якого-небудь доручення з його боку. Турбота може бути виявлена в найрізноманітніших формах: надання якої-небудь юридичної чи фізичної послуги, управління майном, годування тварин або рабів, охорона майна. Наприклад, раптово виїхав господар і залишив без догляду свою худобу чи рабів. Його сусід за власною ініціативою вживає заходів щодо охорони їх, годівлі, догляду тощо.

Однак неодмінною умовою такого зобов'язання є виявлення турботи про чуже майно без доручення, за власною ініціативою і волевиявленням гестора. Найчастіше мотивом ведення чужої справи без доручення було прагнення гестора застерегти настання негативних майнових наслідків для іншої особи, наприклад за його відсутності, безпорадного стану чи збігу інших обставин, за яких сам господар не міг проявити відповідного піклування про своє майно.

Зазначене зобов'язання виникало з одностороннього правочину, за характером було двостороннім—обов'язки покладалися на обидві сторони Із ведення чужої справи претор надавав позови обом сторонам.

Специфічний характерзобов'язання із ведення чужих справ зумовив його правові ознаки.

1. Фактичне ведення чужої справи без відповідного на те до-^! ручення. Останні слова були приєднані до назви цього зобов'язання ¹ вже пізніше, аби підкреслити його позадоговірний характер. Власне ведення, як уже зазначалося, полягало в здійсненні різноманіт них дій на користь господаря (одна або кілька справ чи управлін ня майном). Не мали значення обсяг справи, характер і зміст її, важливо було його здійснення, звершення, прояв піклування про чу жу справу фактично, а не на словах.

2. Здійснення турботи про чужу справу, чуже майно повинно носити доцільний, господарське виправданий характер. Гестор при цьому повинен виходити із припущення, що господар схвалить його дії. Піклування про чужу справу повинно зумовлюватися інтере сами господаря, бути спрямованим на збільшення чи принаймні збереження його наявного майна. Зобов'язання виникає навіть у тому випадку, коли мета, на досягнення якої було спрямовано ведення (піклування) справи, не була досягнута. Наприклад, гестор взявся лікувати хворого раба чи тварину, проте, незважаючи на його старанність, раб помер, тварина загинула,— зобов'язання все ж виникає. Не перешкоджає виникненню зобов'язання небажання господаря схвалити здійснені гестором дії, якщо такі будуть визнані судом доцільними, розумними, виправданими.

З Ведення справи повинно здійснюватися за рахунок господаря Витрати гестора, пов'язані з цим, підлягають відшкодуванню. Його турботи по веденню справи не можна розглядати як бажання одарити господаря.

4. Зобов'язання із ведення чужої справи виникає тоді, коли гестор здійснює дії з особистих покликань, а не на підставі чи закону. Виконання опікуном своїх обов'язків не породжувало зобов'язання, оскільки останній зобов'язаний був це робити на підставі закону. Проте моральний обов'язок потурбуватися про чуже майно не перешкоджав виникненню зобов'язання.

5. Вкладена праця по веденню чужої справи оплаті не підлягала. Природа цього положення така сама, як і в договорі доручення. Правові відносини між гестором і господарем засновані на взаємній особливій довірі, повазі і оплачувати таку послугу вважалося нижче гідності вільної людини.

Права і обов'язки сторін. Гестор, який взявся за ведення чужої справи, зобов'язаний був виконати її зі всією старанністю і ретельністю, як свою власну справу. Він відповідав за будь-яку вину, в тому числі і за легку недбалість. Більш того, якщо дії гестора не будуть схвалені господарем і визнані доцільними, він зобов'язаний відновити попередній стан майна, яким воно було до початку ведення справи. Проте, як уже зазначалося, гестор мав право на відшкодування витрат по веденню справи.

По завершенні справи гестор зобов'язаний був повністю звітуватися перед господарем і передати йому все набуте по справі.

При схваленні дій гестора господар зобов'язаний був прийняти звіт. Однак якщо суд визнає їх доцільними, господар, навіть не схвалюючи, зобов'язаний прийняти звіт і відшкодувати витрати по справі. В свою чергу, він може вимагати від гестора надання повного звіту і передачі всього одержаного в результаті ведення справи.

Зобов'язання, що виникали із безпідставного збагачення. Відомі нам джерела не містять даних про те, чи було загальне правило, через яке той, що збагатився без достатньої для цього правової підстави, зобов'язаний був повернути збагачення. Проте достовірно відомо, що зобов'язання, які виникли із безпідставного збагачення, в римському праві були. Вони одержали захист засобами кондикційних позовів чи просто кондикцій:

а) позов про повернення незаборгованого;

б) позов про повернення майнового представлення, мета якого не досягнута;

в) позов про повернення краденого;

г) позов про повернення одержаного несправедливо чи неправильною підставою.

В основі виникнення зазначених зобов'язань лежать врешті-решт дозволені, правомірні дії, проте мотиви їх здійснення неправомірні або через помилку, або через інші фактори. Вони наближаються до реальних договорів — зобов'язання в обох випадках виникають з моменту фактичної передачі якого-небудь майна однією стороною другій. Однак між зобов'язаннями із реальних договорів і зобов'язаннями з безпідставного збагачення Існують суттєві відмінності. Вони полягають в тому, що в реальних договорах передача майна здійснюється на законній підставі (угода сторін), і тому одержане за договором майно не може визнаватися безпідставним збагаченням. Зобов'язання із безпідставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав.

Позов про повернення незаборгованого . Якщо одна особа сплачує іншій неіснуючий борг, то ця друга особа збагачується за рахунок першої без достатніх для цього правових підстав і зобов'язана повернути безпідставно одержане. Із фактичного складу випливає зобов'язання, за яким безпідставно збагачений зобов'язаний повернути все одержане особі, за рахунок якої він збагатився. Це зобов'язання відноситься до зобов'язань з безпідставного збагачення тому, що в даному випадку немає правової підстави для платежу, бо немає і самого боргу.

Характерні елементи підстави виникнення зобов'язання із помилкового платежу.

1. Здійснення платежу по неіснуючому боргу. Форма провадження такого платежу значення не має. Це могла бути відмова від певної вимоги (тоді збагаченому залишалося певне майно чи сума грошей), передача суми або іншого майна особі, що не мала права на його отримання. Платіж міг виражатися в безоплатному виконанні робіт на користь певної особи, внаслідок чого вона неправомірно зберегла за собою якусь суму грошей тощо.

2. Відсутність боргу, що також може виражатися в різноманітних формах: повна відсутність боргу; борг існує, але плата по ньому відшкодована не кредитору, а іншій особі, яка мовчазно прийняла платіж, який їй не належав. До цих випадків незаборгованого платежу прирівнюється сплата боргу не зобов'язаним боржником, а іншою особою, а також плата умовного боргу до настання умови.

Проте плата боргу достроково, плата по натуральному зобов'язанню не визнавалися платою по неіснуючому боргу.

3. В основу плати по неіснуючому боргу покладено вибачну помилку, помилку особи, яка здійснила цей платіж. Бажання одарити іншу особу , відмова від вимоги з цією ж метою не можуть бути підставою виникнення даного зобов'язання

Із факту сплати не заборгованого виникало зобов'язання повернути неправомірно отримане, яке за своїм змістом наближалося до договірного. Внаслідок цієї причини дане зобов'язання було віднесене до групи ніби договірних, квазіконтрактних.

Позов про повернення майнового представлення, мета якого не досягнута . Квазіконтрактом є зобов'язання, через яке особа, що одержала майнове надання з певною мірою, яка не здійснилась, зобов'язана повернути його тому, від кого це майно одержано. Це одностороннє зобов'язання, Що виникає з огляду на одностороннє волевиявлення. Його підставами могли бути різноманітні надання майнової вигоди однією особою другій з певною метою. Наприклад, видо шлюбу, даруванняна випадок смерті, якщо дарувальник пережив того, кому дарував.

Необхідні елементи підстави виникнення зазначеного зобов'язання.

1. Фактичне надання майнової вигоди однією особою другій. Вигода може полягати в передачі певної суми чи майна, відмова від вимоги та інших фактичних дій на користь другої особи.

2. Надання майнової вигоди з певною метою: боргова розписка видавалася з метою одержання позики, придане встановлювалося з метою укладення шлюбу, дарування здійснювалося з метою надання майнової допомоги тому, кому дарували.

3. Мета, для досягнення якої надавалася майнова вигода, не здійснилася: особа, що видала боргову розписку, позики не одержала; придане, встановлене на користь жениха, не привело до шлюбу; особа, що одержала дарунок, померла раніше за дарувальника. Тут не має значення причина, через яку мета не була досягнута.

За наявності зазначених елементів виникало зобов'язання, з огляду на яке безпідставно збагачена особа зобов'язана була повернути все одержане.

Позов про повернення краденого. Оскільки злодій ні за яких умов не може стати власником краденої речі (майна), проти нього завжди можна було застосувати віндикацію — позов про повернення власником своєї речі із незаконного володіння злодія. Проте це досить складні процесуальні дії, які потребували великих затрат часу та енергії. Однак проти злодія вимагалася оперативна вимога. Отже, було визнано можливим допустити кондикційний позов для повернення краденого. Римські юристи виходили з того, що юридичною підставою кондикції із крадіжки є факт збагачення злодія за рахунок власника без достатніх для цього правових підстав.

За об'єктивним змістом кондикція із крадіжки нагадує попередні кондикції і тому для виникнення зобов'язання вимагалися такі ж самі елементи юридичної підстави. Це квазіконтрактне зобов'язання, на підставі якого злодій повинен був повернути крадене власнику. Кондикція із крадіжки надавалася тільки власнику краденого. Відповідачами могли бути тільки злодії та спадкоємці їх. Пособники злодія відповідали за деліктним позовом.

Стосовно зобов'язання, яке випливало з кондикції із крадіжки, злодій повинен повернути передусім все крадене в повному обсязі з усім приростом, не тільки з фактично одержаними, а й з тими, які могли бути одержані. Злодій відповідав також за випадкову загибель речі, що відбулася протягом часу між крадіжкою і присудженням. В такому випадку він зобов'язаний був оплатити найвищу ціну краденого.

Пізніше дану кондикцію застосовували і для інших випадків неправомірного збагачення однієї особи за рахунок другої, наприклад при утриманні одним із подружжя речі, що належала другому. Однак цю кондикцію вже не називали кондикцією із крадіжки. Застосовувати до взаємин подружжя таке поняття було просто незручно, не етично. Гай зазначав: «Бо для вшанування честі шлюбу заперечують (можливість закладання) до дружини ганебних позовів» ).

Позов про повернення одержаного несправедливо чи за неправильною підставою — ех саиза іщизіа. Такий позов почали називати кондикцією із незаконної підстави і застосовувати, окрім зазначених випадків, для витребування закладеної речі після сплати боргу, забезпеченого закладом, а також прибутків, одержаних від цієї речі після сплати боргу.

Спільним для кондикцій із крадіжки та із незаконної підстави була недобросовісність збагаченого.

Поряд із спеціальними дістала поширення загальна кондикція . Можна вважати, що вона є виразом загального правила, через яке будь-хто, що збагатився без правової підстави, зобов'язаний був повернути все набуте особі, за рахунок якої він збагатився.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пакти та види їх	\|	Деліктні зобов'язання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.032 сек.