Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту, тощо.

Страти – це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства.

Стратифікація – це визнання існування в суспільстві вищих і нижчих прошарків – страт.

Соціальна стратифікація і соціальна мобільність

Соціологія соціальну нерівність розглядає як результат соціальної стратифікації. Термін «стратифікація» запозичено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів.

Засновниками сучасної теорії стратифікації вважають М. Вебера і російського соціолога Питирима Сорокіна.

Основою утворення страт є природна і соціальна нерівність.

Природна нерівність зумовлена різними фізіологічними та психологічними властивостями, що їх люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево – вікові особливості, родинні зв’язки тощо).

Соціальна нерівність зв’язана з відмінностями, що зумовлені соціальними чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське і сільське населення), соціальною роллю (інженер, батько) тощо.

Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще є ієрархізованим. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг порівняно з іншими.

Стратифікація є ознакою будь – якого суспільства. Розрізняють такі основні історичні типи соціальної стратифікації, як рабство, касти, стани і класи.

Основними компонентами нерівності є розподіл прибутків та добробуту, відмінності в якості та тривалості освіти, участь у політичному житті, у владних структурах, володіння власністю та рівень престижу.

Рабство – форма нерівності, за якої одна людина володіє іншими.

Касти – членом цієї соціальної групи людина ставала від народження. Перехід із однієї до іншої був неможливим.

Стани– ця соціальна група мала певні права і обов’язки, що передавалися у спадок. Переміщення було можливим, але складним.

Класи– цей тип стратифікованого суспільства є головним об’єктом соціології марксизму. К. Маркс вважав класову структуру основою розвитку і змін, а їх виникнення пояснював економічними чинниками. Це – відкритіший тип стратифікації. У західному індустріальному суспільстві розрізняють три класи: вищий, середній, нижчий.

Для загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства достатньо поділити громадян будь – якого суспільства відповідно до таких критеріїв: дохід, освіта, влада, престиж.

Дохід вимірюється в гривнях, доларах, які одержує окремий індивід або сім’я протягом певного часу (одного місяця або року).

Освіта – вимірюється кількістю років навчання у школі, коледжі, університеті (слюсар – сантехнік – 9 років, професор - 20).

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте рішення. (Рішення Президента розповсюджується на всіх громадян, рішення бригадира – на членів бригади).

Престиж – повага статусу, яка склалася в громадській думці.

Соціальна нерівність – це нерівність статусів, що випливає зі здатності індивідів виконувати ту чи іншу соціальну роль.

Статус – соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до свого фаху, економічного забезпечення, демографічних особливостей, політичних можливостей тощо.

Будь – яка людина має цілу низку статусів (українець, брат, чоловік, лікар).

Виділяють природний статус, який людина отримує з народження (національність, фізичні та психологічні дані) і набутий статус, якого людина набуває з часом (освіта, кваліфікація тощо).

Певному статусу відповідає певна модель поведінки, роль.

Соціальна структура суспільства весь час перебуває у розвитку. Відбувається постійна зміна статусу індивідів, їх пересування з одних соціальних груп до інших.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Суспільство як соціальна система. Основні елементи соціальної структури	\|	Питання для самоперевірки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.