Формування української держави в ході національної революції під проводом б Хмельницього

В часи Хмельниччини адміністративний поділ Гетьманщини повторював структуру Війська Запорозького і відповідав ієрархії бойових підрозділів, забезпечуючи швидку мобілізацію козацтва^[3]. Найнижчою територіальною і військовою одиницею був курінь, до якого входило декілька десятків козаків певного населеного пункту. Очолював курінь виборний курінний отаман, а місцеву громаду, що забезпечувала його, — виборний війт. Курені об'єднувалися у сотні, що складалися з декількох 200–300 вояків. Їхніми центрами були сотенні містечка. Військовими питаннями сотні керував призначений полковником сотник, а цивільними — городовий отаман разом із органами міщанського самоврядування. Сотня мала власну сотенну старшину — осавула, писаря і хорунжого. Найвищою адміністративно-територіальною одиницею Гетьманщини був полк. Він складав з декількох сотень й очолювався полковником, що призначався гетьманом. Центром полку було полкове місто, в якому цивільними справами завідував городовий отаман, а міщанськими — органи самоврядування. В ньому засідала полкова адміністрація — осавул, обозний, суддя, писар, хорунжий. Кількість полків не була сталою, коливаючись від 16 і більше. Автономною одиницею в складі Гетьманщини була Запорозька Січ, котра підлягала безпосередньо гетьману, не входячи до жодного з полків і обираючи власного кошового отамана^[3].

Система влади в Гетьманщині була закладена під час Хмельниччини. В середині 17 століття вона нагадувала військову диктатуру з елементами народовладдя^[3]. З кінця 17 століття ця система еволюціонувала в бік монархічно-республіканської системи зразка Речі Посполитої.

Головою держави був гетьман. Він обирався пожиттєво на військовій козацькій раді загальним, відкритим голосуванням. Гетьман уособлював верховну виконавчу і судову владу, був керівником центрального апарату, головою усіх станів.

Верхівку влади складала генеральна старшина. В часи Хмельниччини її називали військовою старшиною. До її складу входили наказний гетьман, обозний, суддя, писар, два осавули, хорунжий і бунчужний, підскарбій. Генеральний писар керував Генеральною військовою канцелярією, що виконувала роль уряду Гетьманщини. Генеральний обозний займався військовими питаннями. Генеральні судді завідували Генеральним судом, центральною апеляційною інстанцією країни, що виникла на основі колишнього гетьманського суду. Генеральний підскарбій відповідав за Військову скарбницю, реформовану у Генеральну скарбову канцелярію. Осавули, хорунжі й бунчужні виконували функції гетьманських генерал-ад'ютантів^[3]. Генеральна старшина формувала при гетьмані дорадчий орган — Раду старшини.

Джерелом влади і захисником суверенітету держави були виключно представники козацького стану. Решта станів були усунені від державного управління. Деякі міста та монастирі користувалися самоврядуванням.

77. Б. Хмельницький проводив активну зовнішню політику. Він розумів, що сама Україна навряд чи зможе звільнитися від польського панування, тому вже з 1648 р. цілеспрямовано шукав союзників. Йому вдалося укласти військовий союз з Кримським ханством, і татари брали участь у всіх найважливіших битвах з польським військом (щоправда, їх роль у цьому, як показано вище, була неоднозначною). Вів Хмельницький переговори і з Туреччиною про можливу її участь у війні проти Польщі. Султан пропонував перейти в його підданство, але Хмельницький не погодився. Прагнучи ізолювати Польщу, він налагоджував відносини з Валахією, Молдавією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією. Активно велись переговори про співробітництво (з 1648 р.) з Московським царством. Було встановлено дипломатичні зв'язки з Австрією, Англією, Венецією, Персією. Це свідчить про те, що Україна стає суб'єктом міжнародних відносин, суб'єктом міжнародного права.Велику зацікавленість виявив Б. Хмельницький до молдавських справ, здійснивши на її територію декілька походів. У серп ні 1650 р. українські і татарські війська вступили до Молдови і захопили її столицю Ясси, оскільки господар (князь) Молдови Василь Лупул підтримував зв'язки з польськими магнатами. Лупул змушений був відмовитися від союзу з Польщею, сплатити переможцям контрибуцію і пообіцяв віддати свою дочку Розанду за сина Хмельницького Тимоша. Таким чином, Хмельницький забезпечив свій тил і на деякий час отримав нового союзника.

78. Корсунська битва. 26 травня 1648 р Одна з найяскравіших перемог повстанського війська над армією Речі Посполитої на початку Визвольної війни. Гетьман М. Потоцький, довідавшись про поразку його війська у битві під Жовтими Водами, де потрапив у полон його син Стефан, прибув 10 травня з головними силами з Черкас до Корсуня й фортифікував табір поблизу міста. Туди вирушив з військом Б Хмельницький Вдавшись до воєнних хитрощів (до противника було підіслано одного з козаків з дезинформацією), він виманив польське військо з добре укріпленого табору. Залишивши напризволяще частину обозу, загони Потоцького почали відступати до Білої Церкви. В урочищі Гороховій Діброві поблизу Корсуня вони потрапили у засідку В тил Потоцькому вдарив Хмельницький з козацькою кіннотою і татарською ордою, а з флангів польське військо атакували козаки під проводом М Кривоноса Противник зазнав нищівної поразки Серед багатьох тис поляків у полон потрапили М. Потоцький та його заступник, польний гетьман М. Калиновський. Разом з іншими знатними особами Хмельницький подарував їх кримському ханові Повстанці здобули чимало зброї, припасів, різного добра. Корсунська битва знаменувала собою небувалий доти розмах визвольної боротьби.

79. Битва під Пилявцями вересень 1648 року— переможна битва української армії, очолюваної Богданом Хмельницьким, проти польських військ під Пилявцями.Національно-визвольний рух охопив всю Україну, внаслідок чого влітку 1648 року Київське, Брацлавське, Чернігівське і частина Подільського воєводства була звільнена з-під влади шляхетської Польщі. Наслідки битви:Українська армія захопила всю ворожу артилерію (92 гармати) та величезний обоз з матеріальними цінностями. Загальна вартість трофеїв перевищувала 7 млн. злотих. Блискуча перемога української армії в Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті Пилявецької битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створились сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями польську шляхту в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».

82.Збаразько-Зборівська кампанія 83.Зборівський мирний договір.

84.Берестецька битва. 85.Білоцерківський мирний договір

86.Батозька битва.

87Битва під Жванцем, Жванецька облога — облога українською армією на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким польських військ під Жванцем (тепер село Кам'янець-Подільського району Хмельницької області) під час національно-визвольної війни українського народу 1648-57 років.

Передумови

На початку 1653 року польські війська зробили ряд нападів на Гетьманщину, заходячи аж під Чорнобиль, Паволоч і Брацлав. Зокрема, у березні 1653 року 8-тисячне військо на чолі зі Стефаном Чарнецьким і Себастіаном Маховським захопило східні райони Брацлавщини. У жорстокому бою під Монастирищем Іван Богун зупинив ворога. Тим часом Тимофій Хмельницький на чолі з козацьким корпусом пішов походом у Молдову і згодом опинився в облозі у місті Сучаві. Богдан Хмельницький і хан, об'єднавши свої сили, рушили в напрямку до Кам'янця. Тут гетьман отримав звістку про загибель свого сина.

Польський король розмістив своє військо під Кам'янцем в окопах і очікував звістки про падіння Сучави, після якого чекав об'єднання зі своїми союзниками волохами і угорцями. З-під Кам'янця він рушив до Бара. Отримавши звістку про приєднання хана до Хмельницького, король скликав військову раду, яка вирішила відступити в район Жванця, стати там обозом і дочекатися підходу угорських і волоських військ. 28 вересня під містом і замком, між ріками Дністер і Жванчик польська армія зупинилася табором, який укріплювався ровами і валами. Через Дністер було збудовано міст для отримання продовольства і фуражу з Буковини. Чисельність війська досягала 50 тисяч чоловік. Тим часом під Сучавою було укладено перемир'я. Майже двомісячна оборона Сучави продемонструвала правителям Молдови, Валахії і Семиграддя залізну стійкість козацької піхоти, завдала серйозних втрат їхнім військам і розвіяла ілюзії щодо можливості легких перемог у боротьбі з Україною. Саме під впливом сучавських подій Ракоці і Георгіце обмежилися відрядженням до Яна Казимира всього відповідно 2 тисяч і 1 тисячі воїнів.

Облога

Враховуючи складне становище польського війська (гостра нестача продовольства і фуражу, настання холодів, дезертирства), а також ненадійність свого союзника кримського хана, Богдан Хмельницький вирішив, відмовившись від генеральної битви, оточити й блокувати ворога і примусити його капітулювати. Армія Хмельницького налічувала 30-40 тисяч чоловік. На кінець жовтня українські і татарські з'єднання міцно блокували польське військо під Жванцем. Були зайняті навколишні подільські містечка. В околицях були розгромлені окремі польські під'їзди і загони. Козацькі загони ходили глибоко в Галичину і на Волинь. Облога тривала понад два місяці. В польському таборі почався голод, спалахнули епідемії.

Побачивши безпорадне становище Яна Казимира, Іслам-Гірей намагався не допустити його розгрому. Тим часом надійшли повідомлення про рішення Земського собору Московського царства від 1 жовтня 1653 року щодо протекції над Україною і готовності розпочати війну з Польщею. В таких умовах Польща і Крим відчувають потребу замирення перед лицем московської загрози. Довга серія двосторонніх переговорів наприкінці листопада — на початку грудня закінчилася укладенням угоди 5(15) грудня 1653 року, згідно з якою Білоцерківська угода скасовувалася і відновлялася дія Зборівської угоди, і польський король зобов'язовувався сплатити кримському ханові контрибуцію у розмірі 100 тисяч злотих. Після цього війська розійшлися. Хмельницький відправився до Переяслава, де 8 січня 1654 року був укладений союзницький договір з Московським царством.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Національно визвольна війна під проводом Б. хмельницького основні етапи їх характеристика	\|	Переяславська Рада 8 січня 1654 року

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.