Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Глобалізація та її суть

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….

Тема 1. Сучасна методологія глобалістики…………………………….

1.1. Глобалізація та її суть…………………………………………………

1.2. Становлення глобалістики – науки про глобалізацію, формування її методологічної бази…………………………………………………………

1.3. Базові концепції, які характеризують історичні рамки глобалізації

Тема 2. Основні теорії глобалістики…………………………………

2.1. Основні школи сучасної глобалістики………………………………

2.2. Становлення теоретичної бази глобалістики………………………

Тема 3. Ідеологічні концепції і платформи глобалістики……………

4.1. Основні ідеологічні концепції глобалістики ………………………….

4.2. Державно-політичні платформи, в яких реалізується глобалізм … .

Тема 4. Становлення глобальної економіки ……………………………

4.1. Картографія світу у новітньому геоекономічному просторі …………

4.2. Закономірності функціонування глобальної економіки ……………

Тема 5. Система критики глобалізації …………………………………..

5.1. Соціально-політичні групи, які представляють критичні зауваження щодо процесів глобальних трансформацій ……………………………….

5.2. Сутність базових критичних зауважень процесу глобалізації ……....

Тема 6. Парадокси глобалізації та проблеми її доказової бази………

6.1. Сутність глобальних економічних парадоксів ………………………

6.2. Базові глобальні парадокси, їх характеристика ……………………….

Тема 7. Регулятивні механізми глобальної економіки…………………

7.1. Трансформація регулюючої ролі держави в економіці за умов глобалізації

7.2. Вплив метакорпорацій на розвиток сучасної світової економіки ……

7.3. Міжнародні організації в системі регулювання глобальної економіки……………………………………………………………………...

Тема 8. Інституційне середовище глобальних трансформацій ……….

8.1. Інститут держави в умовах глобалізації ………………………………..

8.2. Метакорпорації – характерні суб’єкти глобальної економіки ………..

8.3. Міжнародні організації в інституційному середовищі глобальних трансформацій ………………………………………………………………..

Тема 9. Міжнародні стратегії глобалізації……………………………..



Интернет реклама УБС

9.1. Сутність стратегії, її формування ……………………………………..

9.2. Стратегії глобального розвитку світу …………………………………

Тема 10. Альтерглобалізм: становлення і перспективи розвитку…...

10.1. Сутність альтерглобалізму, його значення для розвитку

глобалізації ………………………………………………………………….

10.2. Програми альтерглобалізму ………………………………………….

Тема 11. Сценарні карти глобального розвитку……………………….

11.1. Особливості сучасного етапу світового розвитку …………………..

11.2. Сценарії глобального розвитку ………………………………………

Тема 12. Конкурентна стратегія розвитку України в умовах глобалізації…………………………………………………………………..

12.1. Стратегія інтеграції України у міжнародний економічний простір..

12.2. Метолологічні засади геоекономічного аналізу і прогнозування, необхідні для формування стратегії подальшого розвитку України

в умовах глобалізації………………………………………………………..

 

Глосарій ……………………………………………………………………...

Список використаної літератури …………………………………………..

 

 

Тема 1. Сучасна методологія глобалістики

План

1.1. Глобалізація та її суть.

1.2. Становлення глобалістики – науки про глобалізацію, формування її методологічної бази.

1.3. Базові концепції, які характеризують історичні рамки глобалізації.

Глобалізація та її суть

Глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. У результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і залежним від усіх його суб’єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб’єктів.

Слово «глобалізм» (від англ. global – всезагальний, лат. – globus terrae – земна куля). Синонімом терміна виступає французька версія цього поняття – мондіалізм.

Термін «глобалізація» набрав поширення у науці на рубежі 70 – 80 - х років ХХ ст. Вважається, що першим його використав у 1981 р. американський соціолог Дж. Маклін. Але якщо він тільки окреслив контури процесу, то професор Гарвардської школи бізнесу Т. Левітт наповнив термін «глобалізація» реальним практичним змістом. У статті «Глобалізація ринків», опублікованій у 1983 р. у журналі «Гарвард Бізнес Рев’ю», він визначив глобалізацію як світову конвергенцію ринків завдяки існуванню нової форми підприємств, які були названі «глобальними фірмами». Глобалізація і технології, на думку Дж. Макліна, стали двома головними факторами, що визначали напрям розвитку міжнародних відносин.

До джерел та процесів, які в сукупності формують явище глобалізації, західні та вітчизняні вчені відносять:

– стабільні та довготривалі негативні наслідки світової господарської діяльності, які досягли глобальних масштабів і провокують непрогнозовані зміни в усіх сферах діяльності людини;

– бурхливий розвиток комунікацій, інформаційних технологій, який сприяв утворенню єдиного технічного та інформаційного простору та призвів до такого ступеня соціального взаємозв’язку і взаємозалежності світу, що численні ознаки конкретних суспільств та діяльності людини перестають бути ізольованими і стають загальною проблемою всього людства;

– появу таких суб’єктів світової економіки і політики (транснаціональних корпорацій, держав, міжурядових організацій – суб’єктів глобальних відносин), узгодження інтересів і можливостей яких є необхідною умовою їх існування і дає можливість діяти глобально у різних сферах життєдіяльності;

– соціокультурні трансформації: більш виразних рис набуває характер глобального наукового прогресу; формування так званого багатокультурного середовища, що проявляється у створенні виробничих колективів міжнародних компаній із представників різних країн і народів, які змушені тісно співпрацювати, та ін.

На думку відомого гарвардського вченого С. Хоффмана, глобалізація проявляється у трьох формах: економічній, культурній та політичній.

Політики вважають, що глобалізацію можна розглядати як підйом у власній могутності нового «поліцентричного» центру світу як антитези існуючому світові, де панує держава, пов’язана з ним тісними узами. Цей новий світ ґрунтується на недержавних, чи транснаціональних зв’язках.

Крім того, глобалізацію можна розглядати як процес формування на міжнародному рівні культурно-інформаційного простору, який являє собою результат процесу розповсюдження, обміну комунікаційних технологій між різними частинами співтовариства.

З погляду економістів, глобалізація визначається як виникнення глобалізованої економіки, в якій національні економіки розділяються, а потім знов поєднуються в системі угод і процесів на міжнародному рівні. У цій глобалізованій економіці кордони національних економік більше не є суттєвими, і вона підпорядковується власній логіці, яка відрізняється від логіки економічних відносин між незалежними національними об’єктами.

Виділяють три основні механізми глобалізації:

1) зростання конкуренції на міжнародних товарних ринках;

2) набуття виробництвом багатонаціонального характеру внаслідок делокалізації виробничих потужностей;

3) посилення міжнародної інтеграції фінансових ринків.

 

1.2. Становлення глобалістикинауки про глобалізацію, формування її методологічної бази

Глобалістика є науковим напрямом, який набуває ознак самостійної науки. Її предметом виділяють походження, прояви і шляхи вирішення глобальних проблем, а також становлення макросоціоприродних систем та їхньої динаміки. Можна виділили три особливості глобалістики як наукової дисципліни. В її межах система взаємозв’язків людини, суспільства і природи уявляється єдиним цілим у масштабах всієї планети. Крім того, глобалістика розглядає цю систему як перманентно кризову, у центрі її уваги знаходяться всі напруженості, конфлікти. На відміну від інших наук, вона характеризує їх не як аномалію, а як абсолютно нормальне та неминуче явище, як джерело розвитку суспільства. Ця наука зосереджує свою увагу на розробленні управлінських рішень з подолання кризових ситуацій і тим самим сприяє забезпеченню поступового світового розвитку.

Предмет глобалістики формують багатовекторні напрями наукових досліджень.

1. Філософсько-методологічний напрям. У його межах досліджуються філософські засади, сутність, генезис глобальних процесів, аналізуються найбільш істотні соціально-політичні та економічні перетворення. Тут виявляється співвідношення найважливіших понять («глобалізація», «глобалістика», «глобалізм», «глобальні проблеми»); досліджується вплив процесів глобалізації на національні та локальні культури, економіку, політику, ідеологію; відслідковується зміна принципів розвитку цивілізації.

2. Природничо-науковий напрям пов’язується з аналізом специфіки сучасного глобального етапу, що визначає конфігурації, темпи розвитку і зміст економічних процесів, які в свою чергу визначають подальшу тенденцію проведення збалансованої національної, регіональної і наднаціональної політики.

3. Соціоприродничий напрям охоплює широке коло проблем, з яких на перше місце претендує екологічна. Виявлення законів соціальної екології, оптимізація взаємодії суспільства та природи, екологізація виробництва і формування принципів раціонального природокористування і вироблення концепції стійкого розвитку є важливими завданнями цього напряму.

4. Соціальний напрям охоплює проблематику сучасних вимірів економічної стратифікації, продовольчу проблему, проблеми міжнародного права, регулювання міграційних потоків, запобігання виникненню загроз біологічного, технотронного та інших різновидів міжнародного тероризму.

5. Політичний напрям досліджує подальшу тенденцію руху світової системи, параметри зміни міжнародних відносин, сучасну картографію геополітичного атласу світу.

6. Культурологічний напрям актуалізує проблеми, що виникають у результаті впливу глобалізації на різні сфери культури, засоби масової інформації, ціннісні установки, масову свідомість.

7. Прогностичний напрям характеризується узагальненістю та екстраполяцією сучасних процесів, тенденцій і станів у майбутньому з метою передбачення ймовірних сценаріїв розвитку світової системи за умов збереження існуючих умов.

Суть терміна «глобалістика» полягає у сукупності наукових, філософських, культурологічних і прикладних досліджень різних аспектів глобалізації і глобальних проблем, включаючи одержані результати таких досліджень, а також практичну їх реалізацію в економічній, соціальній і політичній сферах як на рівні окремих держав, так і в глобальному масштабі.

У становленні глобалістики як науки можна виділити три етапи.

Перший етап – це 1960-ті роки. Глобалістика стала формуватися як принципово новий науковий напрям, де на перший план виступили інтеграційні процеси, а також сфера суспільної практики, що охоплювала міжнародну політику, економіку та ідеологію.

Попередником глобалістики на цьому етапі була футурологія. Займатися проблемами майбутнього були покликані Інститут проблем майбутнього (створений у Відні у 1965 р.), Міжнародний фонд «Людство у 2000 році» (заснований у 1965 р. у Нідерландах), Товариство з вивчення майбутнього світу (організоване у 1966 р. у Вашингтоні).

У 1968 р. найбільш відомі футурологи 30-ти країн створили Римський клуб, який швидко став впливовим міжнародним органом, що досліджував перспективи розвитку світу, в тому числі у сфері економічної діяльності. У 1972 р. було опубліковано першу доповідь Римського клубу – «Межі зростання». З цієї доповіді бере початок глобалістика як наука.

Рекомендації Римського клубу започаткували прискорену структурну трансформацію індустріальних економік провідних західних країн у постіндустріальні.

Другий етап розвитку глобалістики припадає на середину 1970-х років. У цей час провідні країни Заходу були вражені серією структурних криз, серед яких найгострішою стала енергетична. Вивчення природи криз і шляхів її регулювання – основний зміст глобалістичних досліджень на цьому етапі. У черговій доповіді Римського клубу «Людство біля поворотного пункту» (автори: М. Месарович та Е. Пестель) дійшли висновку про необхідність переходу до обмеженого зростання, який вони розумілі як диференційований розвиток окремих частин світової системи і на цій основі подолання регіональних криз.

У другій половині 1970-х років велику увагу світової спільноти привернули до себе роботи Е. Ласло «Цілі людства», Д. Габора та У. Коломбо «За межами століття марнотратства», Дж. Боткіна, М. Ельманджри, М. Маліци «Немає меж навчанню», також виконані як доповіді Римського клубу. Автори проаналізували цілі розвитку різних країн, дійшли висновку щодо необхідності їх переходу до нових глобальних цілей, котрі розумілися як вирішення проблем глобальної безпеки, а також продовольчої, ресурсної проблем тощо.

Важливого значення набула також праця Я. Тінберга «Перегляд міжнародного порядку», в якій були сформульовані основні глобальні проблеми: необхідність міжнародного реформування, встановлення нового міжнародного порядку, котрий сприяв би досягненню рівності, збереженню навколишнього середовища та розвиткові культурних цінностей.

У 1970-х роках помітно посилився інтерес до глобальних проблем світового розвитку в радянському суспільствознавстві. Найважливішими напрямами глобалістики, що набули розвитку у СРСР, стали:

– філософсько-методологічний і науково-теоретичний, у якому виявлялися філософські засади, умови появи і характер глобальних проблем; аналізувалися найбільш важливі соціально-політичні та економічні перетворення, необхідні для успішного вирішення глобальних суперечностей (праці П. Капіци, Є. Федорова, Н. Моісеєва, Д. Гвішіані, Г. Хозіна, І. Бестужева-Лади та ін.);

– соціально-природничий, який охоплював питання, що виникали у сфері взаємодії природи і суспільства (праці А. Яншина, Г. Добровольського, Ю. Трусова, Н. Мамедова та ін.);

– соціокультурний, у якому основна увага приділялася науково-технічному прогресу та його наслідкам (праці С. Капіци, В. Віноградова, В. Петрова, А. Костіна, Г. Шахназарова).

У цей період склалися досить чіткі уявлення щодо тенденцій становлення світогосподарських зв’язків як єдиної системи і глобальних проблем, породжених нею. Були виявлені природа і генезис глобальних проблем, визначені критерії їх виділення і підходи до систематизації.

Тоді ж визначилися критерії, за якими проблема може розглядатися як глобальна. Відповідно до цих критеріїв глобальними можна вважати проблеми, які виникають у результаті об’єктивного розвитку суспільства, носять планетарний характер, зачіпають інтереси всіх народів і держав, загрожують усьому людству, потребують невідкладних рішень, вимагають зусиль усього світового співтовариства.

До критеріїв глобальності відносять комплексність і складний внутрішній взаємозв’язок. Слід звернути увагу на високий ступінь їхнього динамізму. Внаслідок того, що глобальні проблеми спричиняються безліччю різних чинників, їхній стан у конкретних історичних умовах і географічних регіонах постійно змінюється. Будучи наслідком усього попереднього розвитку людства, глобальні проблеми виступають як специфічне породження саме сучасної епохи, як наслідок гострої нерівномірності соціально-економічного, політичного, науково-технічного, екологічного та культурного розвитку в умовах нової, своєрідної епохи.

Усі глобальні проблеми сучасності є взаємозалежними і взаємозумовленими, ізольоване їх вирішення неможливе.

Комплекс глобальних проблем сучасності ґрунтується на теорії глобальних балансів, відповідно до якої стабільність процесів у природі і суспільстві залежить від ступеня їх збалансованості. Нараховується до двох десятків глобальних балансів: паливно-енергетичний, продовольчий, транспортний, екологічний, демографічний, матеріально-сировинний, торговельний тощо.

Ю. Яковець підкреслює базові типи глобальних проблем:

1) технологічні проблеми – монопольне оволодіння інноваційними виробничими технологіями невеликою групою розвинених цивілізацій за умов посилення технологічної відсталості іншими цивілізаціями;

2) економічні проблеми – надмірна поляризація багатства, рівня якості життя цивілізацій;

3) екологічні проблеми – виснаження деяких видів мінеральних, водних і лісових ресурсів за умов зростання обсягів забруднення навколишнього середовища;

4) демографічні проблеми – постійне зростання загальної чисельності населення планети;

5) геополітичні проблеми – нав’язування атлантичної версії глобалізму зі сценарієм одно полярного світу і планетарний диктат з боку Північноамериканської цивілізації за умов зростаючого опору інших цивілізацій;

6) соціокультурні проблеми – протистояння культурних традицій різних цивілізацій, а також тиск на світову спільноту могутніх інформаційних потоків.

Найважливішими досягненнями глобалістики у перші два десятиліття її розвитку стало вироблення і формулювання прийнятної для різних наук мови міждисциплінарного спілкування, розроблення й уточнення з цієї позиції ключових, принципових понять і категорій, таких як «глобальна проблема», «екологічна криза», «екологізація виробництва», «демографічний вибух», «світова спільнота» тощо.

Третій етап розвитку глобалістики починається із середини 1980-х років. Особливість цього етапу полягає в тому, що внаслідок зміни історичних обставин багато структур, організацій та вчених згорнули або зовсім припинили свою роботу у сфері глобалістики. Більш активно почали проводитись дослідження прикладних проблем глобалістики, особливо спрямованих на упередження ризику, катастроф, мінімізації їх наслідків. Усе більше уваги приділяється найважливішим проблемам регіонального характеру, масштаби яких надавали їм глобального забарвлення.

Дослідження розвитку глобалістики як науки дозволяє зробити висновок: якщо на перших етапах становлення глобалістики переважали підходи до вирішення глобальних проблем за допомогою технічних і фінансових засобів, організаційних та економічних рішень, то з початку 1990-х років відбувається зміна пріоритетів – основна увага приділяється соціально-політичній проблематиці і лише через цю призму – на процеси глобалізації. Глобалістика стала тісно пов’язаною із політикою та ідеологією.

Так, до середини 1980-х років у західній глобалістиці визначилися кілька різних напрямів, кожний з яких оригінально розглядає причини прояву і загострення глобальних проблем сучасності та визначає шляхи їх вирішення. Значна група вчених (Г. Кан, У. Браун, А. Вінер, Д. Медоуз, М. Робертс та ін.) головною причиною появи глобальних проблем вважає науково-технологічний прогрес (НТП).

Серед західних глобалістів найбільш відомими є: еколого-популістський напрям, представники якого (Л. Браун, Р. Теобальд, Д. Хау та ін.) наголошують на проблемах взаємодії суспільства і природи, та екзистенціально-культурний (Г. Фолк, І. Гальтунг, О. Орука, М. Міше та ін.), в центрі уваги якого – проблеми війни і миру, встановлення нового міжнародного економічного та соціально-політичного порядку.

У Російській Федерації дослідження у рамках глобалістики набули широкого розвитку у 1990-ті роки. Для міждисциплінарного дослідження глобалізації створюються спеціальні наукові центри: Рада з глобальних проблем ХХІ століття, Центр глобальних програм Горбачов-Фонду тощо.

Українська школа глобалістики почала формуватися з певним запізненням. Її теоретико-методологічна база сформувалася в результаті взаємодії наукових кіл Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проблеми глобалістики досліджувалися у працях Д.Г. Лук’яненка, Ю.М. Пахомова, В.В. Рокочі, О.Г. Білоруса, Ю.В. Макогона, І.М. Школи, С.В. Сіденка та ін. Специфікою української школи глобалістики є також системний аналіз інтеграційних процесів, динаміка яких визначає багатоаспектний контекст економічного розвитку України в умовах глобалізації.

 

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Базові концепції, які характеризують історичні рамки глобалізації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.