• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

З ДИСЦИПЛІНИ

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

«ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

Тема 1: Підприємництво в ринковому середовищі

1. Поняття та ознаки підприємництва

2. Принципи та функції підприємництва

3. Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності

Література: І – 1-3

ІІ – 1,2,4,7,10,13,15

ІІІ – 1,9,12,14

Підприємництво - невід’ємна частина бізнесу, ринкової економіки й розвивається тільки там, де утверджується вільне ринкове середовище й демократизація суспільства.

Згідно із Господарським кодексом України підприємництво розглядається як комерційна господарська діяльність. У Законі зазначено, що підприємництвом є така господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку.

У ст.42 підприємництво визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку

Якщо порівняти визначення підприємницької діяльності, яке подано у Господарському кодексі України, з визначенням, у Законі України "Про підприємництво", то незмінним залишилось виділення таких рис підприємницької діяльності, як самостійність, ініціативність, систематичність і наявність власного ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

Господарський кодекс України є нормативною базою для здійснення підприємницької діяльності. Саме він регламентує ступінь свободи підприємницької діяльності, її основні, принципи, організаційні форми підприємництва, права найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці, загальні гарантії для підприємців, державну підтримку підприємства, відповідальність суб'єктів підприємництва, діяльність іноземних підприємців в Україні, припинення підприємницької діяльності.

Для підприємницької діяльності провідне значення має характеристика сучасного ринкового механізму, основними ознаками якого є: наявність необмеженої кількості товаровиробників, різноманітні форми власності, вільна конкуренція.

Основна мета підприємницької активності – виробництво й пропозиція ринку такого товару, який би викликав зацікавленість та приносив прибуток.

Підприємницький прибуток - це різниця між доходами та витратами, отримана внаслідок реалізації прийнятого підприємцем рішення щодо виробництва й постачання на ринок товару.

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

• стабільність економічної та соціальної політики держави, яка є джерелом упевненості підприємців у тому, що вони не стануть жертвами кон'юнктурних політичних рішень;

• позитивна громадська думка - ставлення до підприємництва як до одного з престижних видів діяльності;

• існування розвинутої інфраструктури підприємництва;

• ефективна система захисту інтелектуальної власності;

• дебюрократизація процедур регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів.

Підприємництво в Україні здійснюється на основі таких принципів:

1) вільний вибір діяльності;

2) вільний найм працівників;

3) самостійне встановлення цін відповідно до законодавства;

4) самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників та споживачів;

5)вільне розпоряджання прибутком, який залишається після внесення платежів;

6)отримання та використання матеріально-технічних фінансів, трудових і природних ресурсів, використання яких не заборонено державою;

7)самостійне здійснення юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, підприємництво є елементом бізнесу, типом господарювання й способом життя.

Підприємництво - це перш за все організація економічної діяльності, а потім вже одержання прибутку. Становлення і розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не пов'язана з одержанням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Головне, що відрізняє підприємця серед інших агентів суспільно корисної діяльності, — це можливість і обов'язковість одержання певного зиску.

Підприємництво — це комплекс особливих функцій, які викопуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб'єктів, створення інноваційного поля діяльності.

Підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: вона за своїм змістом характеризує творчу і активну діяльність бізнесменів.

В Україні бізнесом можуть займатися практично всі громадяни, за винятком категорії людей, яким законодавчо цю діяльність заборонено. Це працівники міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, державної влади та управління, які повинні здійснювати контроль за роботою підприємців, наприклад працівники фінансових органів, податкової інспекції.

Отже, суб'єктами бізнесу можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, що володіють різними формами власності, а також громадяни іноземних держав, а саме:

· власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик та під свою економічну й юридичну відповідальність;

· колективи підприємців та підприємницькі асоціації;

· працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій засадах;

· державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками операцій (надання урядових замовлень підприємцям).

Державні структури можуть мати й непрямий вплив на суб'єктів ділових стосунків, будучи гарантами здійснення законного бізнесу.

Залежно від юридичного статусу підприємницька діяльність може здійснюватись:

• зі створенням юридичної особи

• без створення юридичної особи

Об'єкт підприємницької діяльності - це товар, продукт послуга, власне, те, що може задовольнити чиюсь потребу й що пропонується на ринку для придбання, використання та споживання.

Зміст визначення підприємницької діяльності передбачає наявність права підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом, право комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Законодавство України передбачає певні обмеження щодо здійснення підприємництва. Зокрема, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження для певних осіб щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення

Господарським кодексом України передбачено обмеження та призупинення діяльності суб'єкта господарювання, а саме:

• у разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог;

• у випадку, коли підприємство (торгівлі чи громадського харчування) неодноразово допустило реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушує встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг чи умови зберігання і транспортування товарів;

• у випадках і порядку, передбачених законом, коли їх діяльність не відповідає вимогам нормативних актів.

Згідно з Господарським кодексом України, суб'єктами підприємницької діяльності є державні комерційні підприємства.

Трактування поняття "підприємець":

1) Річард Кантільйон (1725): "Підприємець - це людина, яка діє в умовах ризику";

2) Френсіс Уокер (1876): "Слід розуміти тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям";

3) Йозеф Шумпетер (1934): "Підприємець - це новатор, який розробляє нові технології";

4) Роберт Хізрич (1985): "Підприємець - це людина, яка витрачає весь необхідний час та сили на процес створення чогось нового, що має вартість, приймає на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, отримуючи в нагороду гроші та задоволення досягнутим".

З точки зору М. Вебера, для підприємця сама справа стає "необхідною умовою існування". Це, на думку автора, єдино вірна мотивація, яка виявляє ірраціональність образу життя, при якому Людина існує для справи, а не справа для людини.

Підприємницька діяльність вимагає від людини певних якостей, оскільки ґрунтується на необхідності виявлення творчих здібностей, таланту, розуму та кмітливості, а також широти мислення й знань.

Тому успіх у підприємництві пов'язаний з особистими якостями підприємця, основними з яких є:

• Сміливість і наполегливість.

• Пошук можливостей та ініціативність

• Готовність до ризику.

• Орієнтація на ефективність та якість.

• Уміння вступати у ділові контакти.

• Цілеспрямованість.

• Бажання бути інформованим.

• Незалежність та самостійність.

Підприємці на ринку не діють навмання. Незважаючи на притаманну їм невизначеність в кожній конкретній ситуації, в загальному результат підприємницької діяльності може бути визначеним з певним ступенем ймовірності. Інша справа, що, виступаючи в якості законів - тенденцій, економічні закони залишають для підприємців в кожному конкретному випадку певну свободу, в межах якої останній має достатньо широкий вибір альтернатив при прийнятті рішень.

Характерні ознаки підприємця:

• підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів,

землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва;

• підприємець - це новатор, який прагне впроваджувати

нові продукти, технології, форми організації бізнесу;

• підприємець - це людина, яка йде на ризик.

Тема 2: Економічна свобода і підприємництво

1. Свобода господарської діяльності як головна умова розвитку підприємництва

2. Рушійні сили підприємництва

3. Умови розвитку підприємництва

Література: І – 1-3

ІІ – 1,2,4,7,10,13,15

ІІІ – 1,9,112,14

У внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємці мають високий ступінь свободи у здійсненні бізнесу. Це відображається у чіткому визначенні прав, які їм надаються відповідно до чинного законодавства України.

Суб'єкт підприємницької діяльності має такі права:

• без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом;

• самостійно обирати вид підприємства (об'єднання), створювати власну справу, будувати організаційну структуру управління;

• визначати обсяги виробництва та збуту продукції, асортимент товарів, порядок та умови їхньої реалізації, встановлювати чисельність та склад працюючих, систему оплати праці;

• формувати відносини з різнопрофільними підприємствами, організаціями, виконувати роботи і поставки для державних потреб;

• самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод, товарні біржі, посередницькі організації;

• відкривати на своє ім'я або на ім'я фірми банківський рахунок, брати кредит у банку або у будь-якому підприємстві на договірних засадах;

• розраховувати на економічну, правову, науково-технічну підтримку з боку держави, комерційних структур, спонсорів, створювати спілки, асамблеї та інші громадські об'єднання підприємців;

• продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу;

• продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва;

• використовувати за угодою сторін майно юридичних або фізичних осіб на умовах лізингу, страхувати ризик за допомогою страхових компаній;

• укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України;

• самостійно встановлювати системи і розміри оплати праці, використовувати державні тарифні ставки, посадові оклади як орієнтири для диференціації роботи працюючих залежно від професії, кваліфікації, складності і умов виконуваних ними робіт;

• розпоряджатися прибутком згідно з законодавством України, установчими документами; випускати, реалізовувати та купувати цінні папери;

• користуватись послугами систем державного соціального та медичного забезпечення, надавати пільги працюючим, впроваджувати ефективні системи заохочування;

• проводити ліквідацію і реорганізацію підприємства за рішенням власника, участю трудового колективу або уповноваженого органу чи за рішенням суду;

• оскаржувати у суді неправові дії громадян, юридичних осіб, органів державного управління.

Деякі права підприємців гарантуються з боку центральних та виконавчих органів державної влади. Держава гарантує:

• рівні права всім підприємцям незалежно від обраних ними організаційних форм підприємництва;

• рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних ресурсів;

• забезпечення підприємців матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцями поставок, робіт чи послуг для державних потреб;

• недоторканість майна, захист майнових прав підприємців. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємців основних і оборотних фондів, іншого майна допус-кається на підставах і в порядку, передбачених чинним законодавством.

Держава забезпечує суб'єктам підприємництва рівні правові та економічні умови господарювання, сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних законів і стимулів, реалізує антимонопольні заходи. За сприянням державних органів забезпечуються пільгові умови підприємцям, які впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, що потребують соціального захисту. Особлива увага концентрується на стимулюванні розвитку малого і середнього бізнесу.

Держава гарантує дотримання прав і законних інтересів підприємницьких структур, які мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємців з боку державних, громадських і кооперативних органів, політичних партій і рухів не допускається. Державні органи і службові особи можуть втручатись у діяльність суб'єктів підприємництва тільки відповідно до своєї компетенції.

Для здійснення підприємницької діяльності необхідні певні умови: економічні, соціальні, правові.

Економічні - це пропозиція товарів і попит на певні види товарів, обсяги грошових коштів, які покупці можуть витратити па покупки, надлишок або брак робочих місць, робочої сили. На економічну обстановку впливає також обсяг позикових коштів, до яких звертаються підприємці при фінансуванні своїх ділових операцій і які надають їм кредитні установи.

Більшість організацій, які складають інфраструктуру ринку, допомагають підприємцям встановлювати ділові взаємовідносини та здійснювати комерційні операції. До таких організацій належать банки, постачальники (постачання сировини, матеріалів, палива, енергії тощо); продавці (надання послуг для доведення товарів до споживача, а також професійних юридичних, бухгалтерських та посередницьких послуг).

Соціальні умови формування підприємництва - це насамперед прагнення покупців придбавати товари, які відповідають певним смакам та моді.

Істотну роль відіграють моральні та релігійні норми, які залежать від соціально-культурного середовища. Це має прямий вплив на попит. Соціальні умови впливають на ставлення окремої людини до роботи, що, в свою чергу, впливає на результати праці

Важливу роль у формуванні підприємництва відіграє підготовка кадрів: організація навчання сучасним методам підприємницької діяльності, створення мережі консультативних центрів.

Велике значення має створення правового поля. Це, насамперед, наявність законів, які регулюють підприємницьку діяльність, створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва, спрощена процедура відкриття та реєстрації підприємства, захист підприємця від державного бюрократизму, вдосконалення податкового законодавства, розвиток співпраці із зарубіжними країнами.

Створення законодавчої бази продиктовано необхідністю надати всім господарюючим суб'єктам гарантії щодо захисту їхньої власності, виключивши можливості націоналізації, створити для всіх учасників бізнесу однаково рівні права, повну економічну незалежність.

Тому, розглядаючи кожне окреме питання відносно соціально-економічного реформування в Україні, треба перш за все підходити з позицій доцільності впровадження того чи іншого світового досвіду саме в нашій країні з ЇЇ національними, історичними та соціально-психологічними особливостями.

У сучасних економічних дослідженнях виділяють такі елементи підприємницького середовища: економічний стан; політична ситуація; правові, соціально-культурні, технологічні, географічні, інституціональні, організаційно-технічні. Середовище і підприємець активно взаємодіють між собою. Більше того, підприємець намагається змінювати середовище, формувати його так, щоб воно відповідало дослідницькому ха-рактеру його діяльності.

Підприємницьке середовище включає всі сили й організації, з якими підприємство стикається у повсякденній і стратегічній діяльності. Буквально все, що існує поза підприємством, може бути включене в це поняття, тому що всі елементи середовища можуть впливати на неї. Середовище ніколи не буває стабільним. І звичайно, кожному підприємству необхідно не тільки знати своє середовище "перебування" і природу змін, а й вміти реагувати на ці зміни: невдачі в пристосуванні до підприємницького середовища негативно виливають на бізнес взагалі.

Надходження ззовні матеріально-технічних, енергетичних ресурсів, інформації, кадрів, а також реалізація виготовленої продукції є необхідною умовою безперервного функціонування і розвитку будь-якого підприємства. Підприємницьке середовище в широкому розумінні є сукупністю суб'єктів, що господарюють, економічних, суспільних і природних умов, національних і міждержавних інституціональних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов, що діють у глобальному оточенні.

Сучасні чинники зовнішнього економічного середовища.

Перший чинник - відсутність на початковому етапі відродження національної економіки послідовної проринкової політики держави, реального ринкового курсу, підтриманого державною владою. Відсутність руху до цивілізованого ринку обумовило відповідну якість та імідж вітчизняного підприємництва. Воно почало ідентифікуватися з напівлегальним і кримінальним секторами тіньової економіки й у цій якості визначає стан нашої пост соціалістичної економіки.

Другий чинник - атмосфера політико-правової нестабільності, відсутність економіко-правового середовища, яке б відповідало ринковим стандартам. Підприємництво припускає в якості найважливішої умови свого існування впевненість у довгостроковій перспективі та її законодавчих гарантіях. Мова йде не про законодавчий захист підприємців від ризику функціонування в умовах конкурентного середовища, а про те, що підприємництво може нормально розвиватися тільки за наявності юридичних гарантій від неправомірних зазіхань з боку держави, юридичних і фізичних осіб на приватну власність, вільну конкуренцію, право успадкування та інші права. Іншими словами, всі ті гарантії, що забезпечують економіко-правовий статус підприємця. Такі гарантії створюють Конституція, господарське законодавство і сукупність чинників, що забезпечують стабільність у країні. На сьогодні ми не маємо ні першого, ні другого, ні третього.

Третій чинник полягає в тому, що становище українського підприємництва визначається існуючою в межах національного інвестиційного поля атмосферою позамежного ризику економічного і позаекономічного. У такій обстановці підприємцями намагаються стати не тільки схильні до цієї діяльності люди, а й їхні антиподи, для яких полем діяльності ( кримінально-економічне середовище.

Важливим чинником аномального економічного ризику є дефіцит відповідних правових традицій, поваги до законів. Останнє поряд з іншим означає, що багатьох бажаючих стати підприємцями зупиняє минулий досвід, коли можна було відразу позбавитися всього. Жодних гарантій того, що це не повториться сьогодні, у них немає. А це, у свою чергу, пов'язано з четвертим чинником, зміст якого зводиться до того, що, незважаючи на офіційно проголошене право на власність, громадяни не мають законодавчого захисту. Але для того, щоб щось віднімати, потрібно щось мати.

У цьому зв'язку навряд чи не найважливішим чинником, який зумовлює аномалії вітчизняного підприємництва, є відсутність реальної приватизації, коли більшість громадян країни не є суб'єктами відносин приватної власності на засоби виробництва. Тому українське підприємництво позбавлене можливості поповнювати свої ряди за рахунок чесних і енергійних людей. Знівечена ідея приватизації, проведення її без врахування інтересів як колективу працівників, так і адміністрації, відсутність великих національних капіталів, справедливої законодавчої бази для залучення в процес приватизації іноземних інвесторів не дали очікуваних позитивних результатів.

Ще одним специфічним чинником деформації і гальмування розвитку цивілізованого підприємництва є наростання монополістичних тенденцій у сфері дії підприємницьких структур, в основі яких лежить протиправне суміщення, зрощування політичної влади і господарського підприємництва в умовах перехідної економіки.

Становлення цивілізованого підприємництва в нашій державі можливо тільки за умови ліквідації впливу всіх вищезгаданих чинників і причин, що їх породжують.

Тема 3: Організаційно-правові форми підприємництва

1. Підприємство як організаційна структура підприємництва

2. Види підприємств в Україні

3. Особливості створення господарських товариств

4. Принципи діяльності виробничого кооперативу

Література: І – 1-3

ІІ – 2-4,6,7,8,10,12,14

ІІІ – 2,6,9,10,11,12,15

Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане за різними ознаками:

1. За формами власності (приватні, державні, комунальні);

2. За кількістю власників (індивідуальні, колективні);

3. За розмірами (малі, середні, великі);

4. За характером діяльності (виробничі, комерційні, посередницькі, фінансові, страхові, консультативні).

Форми підприємництва можна підрозділити на організаційно-правові та організаційно-економічні. Організаційно-правові:

1) підприємства ;

2) товариства

3) кооперативи.

Організаційно-економічні:

• концерни;

• асоціації;

• консорціуми;

• синдикати;

• картелі;

• фінансово-промислові групи.

Господарським кодексом України передбачені різні форми організації підприємницької діяльності шляхом виділення певних видів господарських товариств.

Товариства - це об'єднання людей з метою здійснення підприємницької діяльності. Перевагою його є наявність партнерів та залучення додаткового капіталу.

Залежно від виду майнової відповідальності своїх учасників товариства поділяються на два основних типи: повне товариство та командитне. У командитних - частина партнерів може мати необмежену, а частина - обмежену відповідальність.

Товариство з обмеженою відповідальністю.

Головна ознака й одна із найважливіших переваг товариства полягає в тому, що його учасники несуть відповідальність за обов'язками, прийнятими на себе таким товариством тільки в межах своїх внесків у капітал товариства. Саме в цьому розумінні відповідальність товариства обмежена. У той же час саме товариство як юридична особа відповідає перед кредиторами за обов'язками всім своїм майном.

Навіть у найгіршому випадку член такого товариства може втратити лише свій пай у капіталі товариства. Це означає, що підприємницький ризик для ділової людини наперед обмежений певною сумою.

Акціонерним називається господарське товариство, статутний капітал якого поділяється на відповідне число акцій.

Учасники ПАТ (публічного акціонерного товариства) можуть продавати чи передавати свої акції без згоди інших акціонерів цього товариства. У ПрАТ (приватному акціонерному товаристві) - акції розподіляються тільки серед засновників або заздалегідь визначеного кола осіб.

Головною особливістю ПАТ є те, що його майновий та грошовий капітал формується шляхом відкритого, вільного продажу своїх акцій. Акції продаються на ринку після їх випуску або. шляхом перепродажу за ринковими цінами. АТ публічного типу є однією з найпоширеніших та цивілізованих сучасних форм організації колективного бізнесу.

Акція засвідчує той факт, що її власник, акціонер, зробив певний внесок у капітал акціонерної компанії. Вона може бути предметом купівлі-продажу, дарування, застави. Крім того, вона може приносити доход у вигляді частки прибутку, отримуваного АТ, і надає право участі в управлінні.

Кооперативним називається підприємство, створене групою осіб для спільної виробничої чи іншої господарської діяльності. Обов'язковим у кооперативі є особиста трудова та інша участь його членів у діяльності кооперативу.

Організаційно-економічні форми:

Концерн – це багатогалузеве АТ, яке контролює підприємства через систему участі. Концерн придбає контрольний пакет акцій різних компаній, які по відношенню до нього є дочірними. Найважливішою ознакою концернів є єдність власності фірм, підприємств, банків, які входять до них. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по суті економічних відносин.

Асоціації - договірні об'єднання підприємств .та організацій, створювані для спільного виконання однорідних функцій та координування спільної діяльності. Це одна з м'яких форм об'єднання, учасники асоціацій мають право входити в будь-які інші асоціації. Основна мета їх створення - спільне вирішення науково-технічних, виробничих, економічних, соціальних та інших завдань.

Консорціум - тимчасове, добровільне об'єднання підприємств з метою спільного проведення великої фінансової операції (наприклад, здійснення значних інвестицій у великий промисловий проект). До консорціуму можуть входити і великі, і малі підприємства, що бажають взяти участь у здійсненні підприємницького плану, але не мають можливості самостійно здійснити його.

Синдикат - об'єднання для збуту продукції підприємцями однієї галузі з метою усунення надмірної конкуренції між ними.

Картель - це угода між: підприємцями однієї галузі про ціни на продукцію, послуги, розподіл ринків збуту, частки в загальному обсязі виробництва.

Фінансово-промислові групи - це нова організаційно-економічна форма підприємництва. Вони являють собою об'єднання промислового, банківського, страхового й торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств та організацій.

Для підприємницької діяльності провідне значення має характеристика сучасного ринкового механізму, основними ознаками якого є: наявність необмеженої кількості товаровиробників; різноманітні форми власності; вільна конкуренція.

В економіці України та її окремих галузях спостерігається тенденція до збільшення мережі добровільних та інституціональних об'єднань підприємств та організацій (асоціацій, корпорацій). Саме в таких організаційних утвореннях підприємницька діяльність стає провідною і переважаючою формою господарювання. Тому обґрунтування і вибір найбільш ефективних (доцільних) напрямів підприємництва в корпораціях, асоціаціях та інших подібних організаційних структурах є невідкладним завданням.

Підприємство є конституюючим (створюючим) осередком економічного комплексу країни, окремого регіону чи галузі. Виступаючи економічно та юридично відокремленим утворенням, підприємство є суб'єктом, тобто учасником ринкових відносин, що виявляється у його функції купівлі-продажу. Придбаваючи на ринку засоби виробництва, робочу силу й гроші для здійснення спланованої діяльності, підприємство виступає покупцем, а реалізуючи вироблені блага - продавцем.

Підприємство - це самостійно господарюючий суб'єкт, створений підприємцем або об'єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення суспільних потреб й отримання прибутку.

Підприємство як суб'єкт і об'єкт ринку має свій економічний механізм функціонування.

Функціонування підприємства як господарюючого суб'єкта пов'язане з певними обмеженнями, які визначають межі його діяльності.

До таких обмежень належать:

• Обмеження, зумовлені ресурсами, тобто задіяні ресурси повинні бути меншими чи однаковими з тими, які є в наявності.

• Обмеження, зумовлені попитом, тобто обсяг реалізації завжди менший або однаковий з обсягом купівельного попиту.

• Бюджетні (фінансові) обмеження, тобто грошові витрати підприємства повинні бути меншими чи однаковими з грошовими ресурсами (з сумою грошових фондів та грошових доходів підприємства).

• Тимчасові обмеження, пов'язані з інфляцією. Цей вид обмежень викликає необхідність максимально скоротити терміни оборотності готівки підприємства з метою за-побігання її знецінюванню.

Підприємство вважають юридичною особою після його державної реєстрації у встановленому порядку й повинне мати певні ознаки:

• наявність відокремленого майна;

• спроможність відповідати майном за своїми зобов'язаннями;

• наявність самостійного балансу;

• наявність закінченої системи обліку та звітності;

• наявність розрахункового рахунку в банку;

• наявність печатки з власною назвою;

• наявність засновницьких документів;

• право бути позивачем та відповідачем.

Зовнішнє середовище підприємства - це сукупність економічних, соціальних, правових, природних та інших зовнішніх по відношенню до підприємства умов і факторів, які діють у глобальному оточенні.

Практично всі фактори зовнішнього середовища належать до неконтрольованих з боку підприємства.

Мікросередовище - прямий вплив на підприємство, найближче оточення підприємств. До нього належать постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, контактні аудиторії.

Внутрішнє середовище - це ситуаційні фактори всередині підприємства. Воно охоплює організаційну структуру, персонал, матеріальні, нематеріальні, фінансові ресурси, організаційну культуру, імідж підприємства.

Види підприємств

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє па основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• підприємство, що діє на основі колективної власності(підприємство колективної власності);

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 мли євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Всі інші підприємства визнаються середніми. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Закон України "Господарський кодекс України" створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності й організаційної форми підприємства.

Тема 4: Мале підприємництво

1. Місце і роль малого підприємництва в економіці

2. Економічна сутність малих підприємств

3. Державна підтримка малого підприємництва

Література: І – 1-5

ІІ – 2-4,6,7,8,10,12,14

ІІІ – 2,6,9,10,11,12,15

Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі і громадському харчуванні (51,4% усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14%), будівництві (9,9%), побутовому обслуговуванні (5,2 %). Невелика кількість малих підприємств функціонують у сфері науки (3,3%), транспорту і зв'язку (2,0%), охорони здоров'я (1,7%) і в ряді інших галузей економіки. Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств має в Україні колективну форму власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності - 34,5 %, з державною - лише 1,3%

Незважаючи на те, що офіційна статистика не дає повної картини про стан розвитку малого бізнесу в Україні, і при його оцінці необхідно робити деякі поправки (у тому числі - на наявність тіньового малого бізнесу), разом із тим можна скласти загальне уявлення щодо масштабності для України задачі формування нового сектора економіки.

Результати досліджень основних показників розвитку малого бізнесу свідчать про те, що за багатьма з них Україна набагато відстає від розвинутих країн. Наведемо деякі з таких показників:

• за численністю і обсягом власності частка малих підприємств та кооперативів складала 10-15%, тоді як в розвинутих країнах - від 50 до 80%; за обсягом діяльності малий бізнес України настільки мізерний, що не може ні задовольнити суспільних потреб, ні відіграти роль повноцінного ринкового фактора;

• частка працюючих у малому бізнесі складає близько 8% від чисельності всіх працюючих, тоді як у країнах з ринковою економікою - не менше 50%;

• внесок малого бізнесу в створення ВНП складає 10-15% у порівнянні з 60-80% в розвинутих країнах .

Протягом останніх п'яти років зберігається тенденція нерівномірного розподілу суб'єктів малого бізнесу на території України: майже половина малих підприємств зосереджена в Києві, Донецькій, Львівській, Дніпропетровській та Харківській областях.

Результати аналізу динаміки росту малих підприємств в Україні за останні десять років свідчать про те, що їх чисельність у 2008 році порівняно з 1998 роком зросла більш ніж у 2,5 раза.

Найбільший ріст спостерігається у 1997 р. Починаючи з 1998 року, динаміка росту малих підприємств в Україні набула рівномірного характеру, а з 2002-го відносно стабілізувалася.

Підприємництво як чинник мотивації праці має свої переваги і свої вади. Щодо перших, то це динамізм, мобільність швидка адаптація до умов, що змінюються, а також можливість диверсифікації діяльності. Вади ж полягають у слабкій стійкості щодо конкурентної боротьби, сумнівна конкурентоспроможність, схильність до банкрутства.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним виконавчим органом виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, іншими центральними органами виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень сприяє розвитку малого підприємництва, спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо його підтримки.

Центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва в межах своїх повноважень бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики розвитку малого підприємництва.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на підставі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні в межах своєї компетенції розробляють, погоджують та затверджують відповідні програми підтримки малого підприємництва та контролюють їх виконання.

На основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції:

• готують пропозиції про встановлення для суб'єктів малого підприємництва податкових та інших пільг;

• приймають рішення про виділення та використання коштів відповідних бюджетів та позабюджетних коштів для підтримки малого підприємництва;

• сприяють діяльності об'єднань суб'єктів малого підприємництва;

• сприяють залученню суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних та місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються відповідно до законодавства.

Програми підтримки малого підприємництва включають положення про:

• фінансово-кредитну та інвестиційну підтримку суб'єктів малого підприємництва;

• забезпечення участі суб'єктів малого підприємництва у виконанні поставок для державних, регіональних та місцевих потреб;

• вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;

• сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;

• пропозиції щодо встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва, у тому числі пом'якшення податкової політики;

• допомогу в матеріально-технічному та інформаційному забезпеченні.

Фінансове забезпечення виконання відповідних програм підтримки малого підприємництва провадиться за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, позабюджетних коштів, утому числі коштів, одержаних від приватизації державного і відчуження комунального майна, та інших джерел фінансування, не заборонених законом. Обсяг щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва визначається у видатковій частині Державного бюджету України та Державній програмі приватизації. Розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва. Контроль за цільовим використанням цих коштів здійснюється Рахунковою палатою та органами державної контрольно-ревізійної служби.

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплексом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого . підприємництва.

Заходи щодо реалізації цієї програми щорічно затверджуються Кабінетом Міністрів України, а обсяги їх бюджетного фінансування затверджуються Верховною Радою України в Законі України про Державний бюджет України на черговий рік.

Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верховної Ради України інформацію про стан виконання Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні та обгрунтування виділення коштів на виконання заходів щодо реалізації зазначеної програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва. Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної соціальної та економічної політики держави і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються Урядом України з урахуванням державних інтересів та пріоритетів.

Метою державної політики малого підприємництва є:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2) сприяння формування і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення сприятливого середовища для розвитку малих фірм, формування ефективної громадсько-державної системи підтримки.

Для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає:

— заміну сплати встановлених законодавством податків і збори

(обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку;

— застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку ТЕ

звітності.

Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку ТЕ звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Тема 5: Види та сфери підприємницької діяльності

1. Приватне, колективне, державне підприємництво

2. Види підприємницької діяльності

Література: І – 1-5

ІІ – 2-4,6,7,8,10,12,14

ІІІ – 2,6,9,10,11,12,15

Підприємництво як форма ініціативної діяльності, спрямованої на отримання прибутку, може здійснюватись у двох основних напрямах:

• шляхом здійснення безпосередньо виробничих функцій (виробництво товару, продукту, послуги);

• шляхом здійснення посередницьких функцій (надання послуг, пов'язаних з просуванням товару від виробника до споживача).

Усе різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане за різними ознаками:

1. За формами власності (приватні, державні, комунальні);

2. За кількістю власників (індивідуальні, колективні);

3. За розмірами (малі, середні, великі);

4. За характером діяльності (виробничі, комерційні, посередницькі, фінансові, страхові, консультативні).

Виробниче підприємництво можна назвати провідним: видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, падання послуг. Проте саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки зазнала найбільш негативних змін: розпались господарські зв'язки, порушилось матеріально-технічне забезпечення, різко знизився збут продукції, погіршилось фінансове становище підприємств.

Етани виробничого підприємництва:

• обгрунтування ідеї виробництва конкретного товару чинадання конкретних видів послуг;

• маркетингова діяльність (виявлення попиту на товар);

• визначення потреби у фінансових ресурсах;

• придбання чи оренда факторів виробництва;

• реалізація продукції, робіт, послуг;

• визначення результативності виробничої діяльності.

Основними формами виробничого підприємництва є традиціоналістичне - це виробництво та пропозиція традиційних товарів та інноваційне – виробництво нових, не існуючих раніше товарів з принципово новими характеристиками, особливостями та сферами використання.

Найбільшого розвитку в перші роки переходу до ринкових відносин набуло комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями та угодами щодо закупівлі й продажу товарів та послуг. Тут швидше можна отримати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала бурхливо розвиватись головним чином як приватне, індивідуальне підприємництво. До комерційного підприємництва належить підприємництво у сфері торгівлі та посередницьке підприємництво. До підприємництва у сфері торгівлі належать:

1. Торговельне.

2. Торговельно-закупівельне.

3. Торговельно-посередницьке.

4. Товарні біржі.

Посередництво - це вид підприємницької діяльності, за якого підприємець представляє на ринку інтереси виробників і споживачів, а не свої власні.

Основні форми посередництва:

• агентування;

• посилторгівське посередництво;

• біржове посередництво

• акціонерство;

Види посередників: агенти, брокери, дистриб'ютори, дилери, торгові маклери, посилторгівці, аукціоністи.

Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове підприємництво. Сфера його діяльності - утворення, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу та комерційну сфери, проте вона може бути й самостійною-банківська, страхова справа, аудиторські, фондові біржі.

Комерційний банк - це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, яка кредитує на платних засадах переважно комерційні організації, що здійснюють приймання грошових вкладів (депозитів) та інші розрахункові операції за дорученням клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між відсотковими ставками депозитних та позикових коштів.

Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення коштів); активні (розміщення коштів); комісійно-посередницькі (виконання операцій за дорученням клієнтів зі сплатою комісії).

Фондову біржі визначають як регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу. Принцип функціонування фондової біржі базується на регулюванні попиту й пропозиції.

Останнім часом усе більшого розвитку набуває консультативне підприємництво. Воно включає такі напрями: загальне управління, адміністрування, фінансове управління, управління кадрами, маркетинг, виробництво, інформаційна технологія, спеціалізовані послуги.

Зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвиненими країнами, можна зробити висновок, що найближчим часом на консалтинг чекає бурхливий розвиток.

Тема 6: Селянське (фермерське) господарство

1. Сутність селянського (фермерського) господарства

2. Створення та діяльність фермерських господарств

3. Механізм фінансової підтримки фермерських господарств

Література: І – 12

ІІ – 2-4,6,7,8,10,12,14

ІІІ – 2,6,9,10,11,12,15

Фермерське господарство - це форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство:

• може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї;

• має своє найменування, печатку і штамп;

• діє на основі статуту. У статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства. Чле-нами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Головою фермерського господарства є його засновник (або інша визначена в статуті особа), що набуває такі повноваження:

• представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону;

• укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України;

• може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Фермерське господарство та його члени мають право:

• продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

• самостійно господарювати на землі;

• власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

• на відшкодування збитків;

• споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди;

• реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт;

• інші права.

Фермерські господарства, у власності яких є земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства, зобов'язані:

• забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням;

• додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

• сплачувати податки та збори;

• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

• не допускати зниження родючості грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

• надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;

• дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції;

• дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель;

• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонене законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у статуті термін. У

власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, втому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фер-мерському господарстві.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Фермерське господарство має право споруджувати житлові будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації у встановленому законом порядку. Будівництво на орендованій земельній ділянці житлових будинків, господарських будівель та споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем.

Особливості діяльності фермерського господарства:

• діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством;

• самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних;

• має право вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

• зобов'язане дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних,

ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших вимог;

• має право разом з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками створювати обслуговуючий сільськогосподарський кооператив, спілку, інше об'єднання, а також бути засновником (учасником) господарського товариства;

• трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю;

• веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, статистичну інформацію;

• має право відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку поточні та вкладні (депозитні) рахунки, розпоряджатися власними коштами;

• має право одержувати у фінансово-кредитних установах довгострокові та короткострокові кредити на підставі укладеного договору.

Фермерське господарство може одержувати кредит під заставу майна, поручительство (гарантію) та інші види забезпечення зобов'язань. Під заставу майна може прийматися фермерське господарство як цілісний майновий комплекс, окремі товарно-матеріальні цінності або інші речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Фермерське господарство несе повну відповідальність за дотримання умов кредитних договорів і розрахункової дисципліни.

Діяльність фермерського господарства припиняється у разі:

1) реорганізації фермерського господарства;

2) ліквідації фермерського господарства;

3) визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом);

4) якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Державна підтримка фермерських господарств

Новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а в трудонедостатніх насе-ленних пунктах — п'ять років) та фермерським господарствам з відокремленими садибами надається допомога за рахунок державного і місце-вого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Кабінет Міністрів України щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств.

Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у тому числі їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогосподарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, трак-торів, автомашин, бульдозерів, сівалоктощо).

За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися допомога у будівництві об'єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою.

Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств, діє на основі статуту, який затверджується центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики України. Кошти цього фонду надаються фермерським господарствам на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі. На безповоротній основі кошти надаються на такі цілі:

• відшкодування вартості розробки проектів відведення зем : них ділянок для ведення фермерського господарства;

• відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень, включаючи вартість проектно-кошторисних документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських господарств:

• підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах;

• розширення досліджень з проблем організації і ведення виробництва у фермерських господарствах, видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств;

• забезпечення гарантій при кредитуванні банками фермерських господарств;

• забезпечення функціонування Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та його регіональних відділень.

Поворотна допомога надається для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років.

Тема 7: Державне регулювання підприємництва

1. Сутність та методи державного регулювання підприємництва

2. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності

3. Державна політика підтримки підприємництва

4. Антимонопольна діяльність держави

Література: І – 1,2,4,7-9

ІІ –2,4,6,7,10,14

ІІІ – 1,3,7,9,13,15

Державне регулювання — система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, спрямованих на досягнення намічених цілей, що здійснюються органами виконавчого управління.

Цілі державного регулювання підприємництва:

• створення правової бази;

• стабілізація економіки і здійснення її структурної перебудови, створення умов для економічного зростання, згладжування товарних і регіональних диспропорцій;

• забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій;

• потреба поповнення державного бюджету, справедливого розподілу доходів;

• забезпечення ефективності вітчизняного виробництва і діяльності суб'єктів бізнесу, раціональне використання різних видів ресурсів;

• забезпечення належного правопорядку та національної безпеки держави;

• захист національних інтересів у системі міжнародних господарських зв'язків;

• захист навколишнього середовища від негативних екологічних наслідків (ефектів) діяльності деяких підприємницьких структур, гарантування населенню екологічної безпеки.

Основними методами державного регулювання підприємницької діяльності є адміністративні, правові та економічні.

Адміністративні методи — способи і форми регулювання, які базуються на силі державної влади, містять заходи заборони, дозволу і примусу та втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень.

У розвинутих країнах світу адміністративні методи регулювання підприємницької діяльності застосовуються здебільшого у сфері охорони довкілля. Водночас їх роль значно зростає у складних критичних ситуаціях.

Правові методи — способи і форми регулювання підприємницької діяльності, які втілюються в практику за допомогою прийняття відповідних законів.

Прикладом такого регулювання є антимонопольне законодавство і антимонопольна діяльність держави.

Економічні методи — способи і форми регулювання, які ґрунтуються на використанні податків, грошово-кредитних важелів, цін і тарифів тощо.

Серед економічних методів розрізняють прямі (за допомогою бюджетної політики) та непрямі (за допомогою податкової, інвестиційної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Якщо прямі методи дають швидкий ефект, то непрямі — через відносно тривалий проміжок часу. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект спостерігається, як правило, через 1,5—2 роки.

У загальному вигляді основними напрямками державного регулювання підприємництва є:

• розробка, прийняття і контроль за законодавчо-нормативними документами, які забезпечують правове поле і захист інтересів підприємців;

• підвищення ефективності регулювання бізнесу, зниження нераціональних витрат, виявлення резервів зростання;

• послаблення прямих форм втручання і бюрократичного контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;

• створення умов для вільної і добросовісної конкуренції на ринку, вільного переміщення товарів на внутрішньому ринку, спостереження за дотриманням правил конкуренції;

• управління фінансовою, податковою політикою по відношенню до підприємців, сприяння зростанню накопичення приватного капіталу;

• стримування інфляції, зняття обмежень адміністративного регулювання бізнесу;

• контроль за дотриманням трудового законодавства, регулювання приватного найму і порядку оплати праці, підтримка соціальної рівноваги серед працюючих у сфері підприємництва, контроль за забезпеченням соціальних гарантій робітникам;

• об'єднання поточних і перспективних напрямків розвитку економіки, включаючи структурно-інвестиційну та науково-технічну політику;

• створення сприятливого підприємницького клімату, включаючи інвестиційний режим і захист фінансових ресурсів.

Залежно від цілей державне регулювання спрямоване на рішення як макроекономічних завдань, так й завдань на мікрорівні, тобто на рівні економічних суб'єктів ринку та ринкових відносин.

Розглянемо функції державного регулювання підприємницької діяльності.

Функція організації включає такі види діяльності:

1. Законотворчість: затвердження основ законності і правопорядку; гарантія економічної та соціальної безпеки; захист прав приваьтної власності; захист прав споживачів та виробників продукції; забезпечення дотримання прав і безпеки кожного громадянина країни, суспільства в цілому та суб'єктів ринкової економіки.<

Переглядів: 491