Поняття та еволюція розвитку авторського права

Авторське право як частина цивільного законодавства, регулює відносини пов’язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші власники авторських прав, з другого – організації зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об’єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних та телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Основним положенням авторського права є монопольне (виключне) право автора на обнародування твору – дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки, а одним з основних його завдань є примноження культурної спадщини суспільства.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання інших формальностей. Однак варто мати на увазі, що на друкованих видання може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з латинської букви С у колі ©; імені (найменування) власника виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Хоча правовою охороною будуть користуватися однаковою мірою як твори на яких проставлено цей знак так і ті, на яких його немає. Основною метою проставлення знаку охорони авторського права є інформування третіх осіб, що цей твір охороняється, що спрощує процес доведень провини порушника, якщо таке сталося. Аналогічне значення має і реєстрація прав автора на твір, тобто у разі виникнення спору про авторство на твір або його незаконне використання, факт реєстрації може відіграти важливу роль на користь автора.

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верстату. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій. Ці підприємці вкладали значні суми у придбання паперу, у виробництво друкарських машин та ін., що передбачало авансування коштів, що відшкодовувались від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, коли відсутні будь-які форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії і як наслідок інвестування у видавничу справу було небезпечне і ризиковане і тому необхідні були певні форми охорони. У Англії така форма охорони з’явилась у вигляді привілеїв, що надавались владою. Ці привілеї давали видавцям виключні права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів тощо.

До кінця 17 ст. система привілеїв все більше зазнавала критики, що призвело до появи у 1709 р. Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предметом цього закону була підтримка вчення і закріплення за правомочними власниками права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виключне право на перевидання книжки протягом 14 р. з дати першого опублікування і можливість передачі цих прав видавцю ще на 14 р. Особлива увага приділялась охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. Закон встановлював умови реєстрації в Центрі книговидання і депонування для користування в університетах та бібліотеках. Однак виникали неодноразово спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Регулювання прав на основі загального права тривало до прийняття у 1911 р. Закону про авторське право, який його скасував (статут Анни).

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін в житті країни, зумовлених революцією, що скасувала привілеї всіх видів. У 1791 р. і 1793 р. Конституційна асамблея прийняла декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 р. забезпечувалось право автора на публічне виконання твору протягом усього його життя, а також 5 років після його смерті на користь спадкоємців. Декретом 1793 р. автору надавалося виключне право перевидання його творів протягом життя, а також 10 р. після його смерті на користь спадкоємців і правонаступників. Таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. Зокрема у Франції на відмінну від Англії права автора використовувалися протягом життя автора незалежно від опублікування.

Міжнародний період охорони авторського права розпочався з підписання Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів у 1886 р.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2. АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА	\|	Об’єкти та суб’єкти авторського права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.