Визначення поняття «Санаторій»

Основним типом лікувально-профілактичного закладу на курорті є санаторій (лат. sanatorium від лат. sanare лікувати, зцілювати)– лікувально-профілактичний заклад стаціонарний заклад, в якому поряд з природними фізичними факторами в лікуванні хворих використовують штучні фактори, дієтотерапію (лікувальне харчування), лікувальну фізичну культуру (рухові режими та фізичні вправи) та психотерапіюпри дотриманні певного режиму, що забезпечує повноцінний відпочинок.

Відповідно до Постанови КМУ від 11.07.2001 № 805 санаторно-курортний заклад – це заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.

При загострені захворювання, для посилення дії фізичних факторів і для профілактики метеопатичних реакцій в санаторії може бути застосовано медикаментозне лікувальння та ліжковий режим.

Санаторії організуються як на курортах, так і поза ними — в приміських зонах, в місцевостях з сприятливими ландшафтними і санитарно-гігієенічними умовами (місцеві санаторії). Такі місцеві санаторії призначені для лікування метеопатичних хворих, поїздка яких на віддалені курорти пов’язана з ризиком погіршання стану їх здоров’я. Показання до направлення в місцеві санаторії більш ширші, ніж у віддалені санаторії.

В залежності від наявності природних фізичних факторів, умов їх лікувального застосування та кваліфікованих кадрів кожний санаторій має свій спеціалізований медичний профіль.

В організації лікувальної роботи санаторію повинно дотримуватись наступних принципів:

Ø Санаторно-курортне лікування повинно бути тісно пов’язане з попереднім лікуванням ( стаціонар, поліклініка), т.к. являється одним з етапів медичної реабілітації хворого;

Ø Склад хворих санаторію чітко обмежується його медичним профілем, який визначає показання для направлення в даний санаторій;

Ø Необхідне попереднє обстеження хворих з встановленням точного діагнозу, що виключає або суттєво зменшує діагностичну роботу і створює передумови для максимально раннього початку курортної терапії;

Ø Точно визначений термін перебування хворих в санаторії (зазвичай в період чергової відпустки);

Ø Наявність необхідної лікувально-діагностичної бази, спеціалістів певного профілю та комплексу лікувальних заходів, які відповідають медичному профілю санаторію.

Термін лікування хворих в санаторіях залежить від характеру захворювання та природних лікувальних факторів данного курорту. Для лікування більшості захворювань в санаторії він складає –18-26 діб. Для хворих кістково-суглобовим туберкульозом та з ураженням центральної нервової системи термін перебування в санаторії складає 45 діб, а при лікуванні запальних захворювань нирок – 48 діб.

Оцінку результатів проведеного лікування проводять за критеріями ефективності санаторно-курортного лікування. Вони враховують суб’єктивні та об’єктивні показники стану здоров’я хворих з вказанням певного ступеня.

В зв’язку з тим, що при хронічному перебігу захворювання виражених змін в стані здоров’я хворих відразу після курортного лікування часто не відбувається , критерії оцінки мають три градації – «покращення», «без змін» та «погіршення».

При кінцевій оцінці необхідно враховувати також динаміку основних симптомів даного захворювання. Через рік після санаторно-курортного лікування лікар за місцем проживання оцінює ефективність попереднього лікування хворого з відміткою в його карті «стійке (нестійке) покращення».

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЩО ПРОВОДИТЬ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР	\|	Класифікація санаторно-курортних закладів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.