• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Правосудність

Однією з ключових вимог до судового рішення є правосудність. Це юридич-ний критерій, дотримання якого перевіряють суди вищих інстанцій.

Правосудність – основний критерій якості судового рішення, порушенняякого є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої ін-станції. Правосудність поєднує в собі дві вимоги – обґрунтованість (стосуєть-ся питань факту) та законність (стосується питань права)⁵.

⁵ Науковці висловлюють думку, що правосудність судового рішення об’єднує усі юридич-ні вимоги, яким має відповідати судове рішення (легітимність, законність, обґрунтова-ність, повнота, виконуваність тощо). Однак з методологічних міркувань ми використо-вуємо звужене розуміння правосудності як поєднання обґрунтованості та законності.

Посібник із написання судових рішень

Обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставіобставин у судовій справі, які повно і всебічно з’ясовані на основі доказів, що були досліджені судом.

Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються належними і допус-тимими доказами.

Докази у справі суд може досліджувати не лише в судовому засіданні (усне провадження), а й у письмовому провадженні, яке проводиться без судового засідання, якщо воно передбачене відповідним процесуальним законом.

Для ухвалення обґрунтованого рішення суду необхідно правильно визна-чити обставини, які слід встановити для законного вирішення справи, а також оцінити докази щодо цих обставин.

Предмет доказування визначається відповідно до норм матеріального права (або процесуального права, якщо вирішується процесуальне питан-ня), які регулюють спірні відносини. Правильне та повне визначення пред-мету доказування – це необхідна умова ухвалення обґрунтованого судово-го рішення.

Оцінка доказів здійснюється на основі внутрішнього переконання. Од-нак це не означає, що суд оцінює докази як йому заманеться, свавільно. Таке переконання обов’язково має бути засноване на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Всебічне дослідження доказів означає дослідження всіх належних і допус-тимих доказів, що є у справі. Суд повинен порівнювати докази із різних засо-бів доказування, виявляти спільну інформацію і суперечності, відхиляти нена-лежні та недопустимі докази.

Повне дослідження доказів – дослідження необхідної і достатньої кількостідоказів, що дадуть можливість зробити однозначний висновок про обстави-ни, які належало встановити у справі.

Об’єктивне дослідження доказів – дослідження доказів судом неупередже-но і безсторонньо, не підлаштовуючи їх під певне рішення у справі.

Безпосереднє дослідження доказів – особисте сприйняття судом доказів ізвизначених законом джерел у встановленому порядку. Проте це не виключає можливості брати до уваги докази, зібрані, наприклад, за судовим доручен-ням чи в порядку забезпечення доказів іншим судом тощо, якщо вони дослі-

34 Посібник із написання судових рішень

джені судом, який вирішує справу, у встановленому порядку в сукупності з іншими доказами у справі.

Суд оцінює докази у процесі всього розгляду справи, вирішуючи чи не кож-не процесуальне питання. Навіть розглядаючи клопотання про залучення яко-гось доказу, суд оцінює його під кутом зору належності та допустимості й може відхилити його вже на цьому етапі без дослідження. Оцінку суд дає і під час до-слідження доказів. Наприклад, під час допиту свідків суд може дійти висновку про наявність суперечностей у показаннях свідків, і тоді є підстави для призна-чення одночасного допиту таких свідків. Усе це попередня оцінка доказів.

Остаточну оцінку суд дає доказам лише при вирішенні справи – тобто укінцевому судовому рішенні (зазвичай у рішенні суду, постанові, вироку – за-лежно від виду судочинства) за результатами розгляду справи. Саме тоді суд повинен встановити усі обставини у справі.

Стандарти попередньої оцінки доказів часто є нижчими, ніж при остаточ-ній оцінці. Для ухвалення процесуальних рішень часто достатньо дотримання таких критеріїв, як «припущення», «висока ймовірність», а от дотримання кри-терію «переконливості» (упевненості) та дотримання критерію «поза усяким сумнівом» вимагається найчастіше для кінцевого рішення у справі.

Припущення. Наприклад, для призначення повторної експертизи суд по-винен лише засумніватися у правильності висновку експерта, зокрема, по-рівнюючи його з іншими доказами у справі. Але не погодитися з висновком експерта суд може лише після досягнення повної упевненості у цьому за ре-зультатами остаточної оцінки доказів у судовому рішенні у справі.

Висока ймовірність. Ось інший приклад: щоб забезпечити адміністратив-ний позов, достатньо дійти висновку, що існує очевидна небезпека заподіян-ня шкоди правам, свободам чи інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. Таким чином, докази не обов’язково повинні пере-конувати у тому, що таку шкоду буде заподіяно.

Переконливість. Критерій переконливості обов’язково повинен бути дотри-маний у судовому рішенні за результатами розгляду справи. Для встановлення обставин у справі при її вирішенні необхідно, щоб докази однієї сторони пере-конували (упевнювали) у наявності цих обставин більше, ніж докази іншої сто-рони переконували у протилежному. Якщо є докази на користь протилежного твердження – про відсутність таких обставин, то вони не повинні породжувати вагомих сумнівів у тому, що ці обставини дійсно були. За наявності таких сумні-вів суд робить висновок про недоведеність певної обставини. Але при цьому слід враховувати, що у деяких категоріях справ встановлена презумпція вини

Посібник із написання судових рішень

відповідача, а тому певну обставину слід вважати встановленою, якщо відпо-відач не навів переконливих доказів щодо відсутності цієї обставини.

«Поза розумним сумнівом» – це найбільш «вимогливий» критерій оцінки,що діє у кримінальному судочинстві й має бути дотриманий при ухваленні об-винувального вироку. Його суть виражена у конституційній формулі:

«Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь»

(друге речення частини другої статті 62 Конституції України).

А це означає, що суд може ухвалити обвинувальний вирок лише тоді, коли надані докази спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що ви-кликають такі сумніви і зазвичай надані стороною захисту, суд має вмотивовано відхилити у вироку. Якщо докази вини особи не витримують критерію «поза ро-зумним сумнівом», то це є підставою для ухвалення виправдувального вироку.

Результати оцінки доказів у будь-якій справі суд відображає у мотивуваль-ній частині судового рішення, де наводяться мотиви врахування чи невраху-вання окремих доказів.

Від обґрунтованості судового рішення як складової правосудності необхідно відрізняти вмотивованість судового рішення, що забезпечується мотивувальною частиною у кожному письмовому судовому рішенні, а також оголошенням моти-вів, з яких суд дійшов свого висновку, в усній ухвалі чи постанові. Вмотивованість судового рішення означає наведення у судовому рішенні пояснень (мотивів), чому суд вважає ту чи ту обставину доведеною чи недоведеною, чому суд вра-хував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи ту норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи той юридичний наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Це випли-ває з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України).

Суд кваліфікує спірні правовідносини, тобто дає їм правову оцінку, за нор-мами матеріального права, які включають, зокрема, й норми процедурногоправа, що визначають поведінку суб’єктів спірних правових відносин.

Застосування судом норми матеріального права полягає у зіставленні встановлених обставин у справі з ознаками норми матеріального права, яка регулює поведінку учасників спірних правовідносин, і в установленні відпо-

відних правових наслідків у разі порушення норми кимось із учасників.

36 Посібник із написання судових рішень

Норми процесуального права врегульовують порядок здійснення судочин-ства та відносини, що складаються в процесі його здійснення між учасниками судового процесу і судом. Ці норми містяться передусім у процесуальних ко-дексах. Застосування судом норми процесуального права полягає у вчиненні визначених законом процесуальних дій та ухваленні рішень, які визначають рух справи (ухвали) та вирішують справу по суті (рішення, постанови, вироки), а також в належному оформленні цих рішень.

Дотримання законності судового рішення оцінюється за трьома критеріями:

1) чи застосував суд закон, який слід було застосувати до відповідних право-відносин (необхідний закон)?

2) чи не застосував суд закон, який не врегульовує відповідних правовідно-син (зайвий закон)?

3) чи правильно суд витлумачив закон?

Водночас правильне застосування норм матеріального і процесуального права необхідне для гарантування справедливого результату судочинства та справедливого процесу його здійснення, що забезпечує такий результат. Як зазначив Конституційний Суд в одному зі своїх рішень: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам спра-ведливості і забезпечує ефективне поновлення в правах»⁶.

Таким чином, законність як вимогу до судового рішення необхідно тракту-вати не суто формально – як дотримання вимог закону, а у ширшому значен-ні – у світлі вимог верховенства права.

Верховенство права закріплено у частині першій статті 8 Конституції України як загальноправовий принцип: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». За змістом це один із найбагатогранніших правовихпринципів. Один із елементів принципу верховенства права втілено у статті 3 Конституції України:

«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і без-пека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

⁶ Абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у спра-ві за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – № 6. – С. 103. – Ст. 245.

Посібник із написання судових рішень

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова-ність діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голов­ ним обов’язком держави».

Тож у судочинстві принцип верховенства права зобов’язує суд, зокрема, надавати закону тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення закону в жодному разі не може спричиня-ти несправедливих обмежень таких прав.

Верховенство права як принцип судочинства визначає спрямованість судочин-ства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедли-вим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства.

Ось приклад із судової практики, який може проілюструвати застосування закону з урахуванням верховенства права. Колишній коваль оскаржив до суду відмову Пенсійного фонду призначити йому пенсію на пільгових умовах, хоча він працював у шкідливих умовах. Суд першої інстанції позов задовольнив. Але апеляційний суд скасував рішення першої інстанції і відмовив у задово-ленні позову, оскільки підприємство, де коваль працював, не атестувало його робоче місце, як це вимагалося законодавством як умова для призначення пенсії на пільгових умовах. Суд касаційної інстанції підтримав позицію першої інстанції, скасувавши рішення апеляційного суду:

приклад

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на отримання пільгової пенсії, оскільки неможливо ставити це право в залежність від проведення атестації робо-чого місця коваля сільськогосподарським підприємством, де він працю-вав. Законодавець поклав обов’язок проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, а тому її непроведення не може позбавити громадянина його конституційного права на соціальний захист при ви-рішенні питань щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Інше вирішення цього питання судом при формальному дотриманні законодав-ства привело б до порушення принципу рівності. Адже коваль із сусіднього підпри-

38 Посібник із написання судових рішень

ємства, яке добросовісно поставилося до виконання своїх обов’язків щодо атестації робочих місць, отримує пенсію на пільгових умовах. Позбавлення такої самої пен-сії коваля, який працював у таких самих умовах, через бездіяльність підприємства свідчило б про застосування різних стандартів до однакових за змістом ситуацій та покладення відповідальності за бездіяльність підприємства на коваля. Чи мав намір законодавець позбавити коваля пенсії на пільгових умовах, коли він встановлював вимогу про атестацію робочих місць? Вочевидь, ні. Атестація спрямована на під-твердження того, що робоче місце справді пов’язане зі шкідливими умовами праці. Цілком справедливо, що у разі непроведення атестації шкідливість роботи може бути підтверджена іншими доказами. Тож тлумачення судів першої і касаційної ін-станцій є найбільш розумним за конкретних обставин та враховує цілі закону.

Як бачимо, принцип верховенства права відкриває дорогу до творчого, а не бездумного застосування закону. Судові рішення з огляду на верховенство права за своїм змістом повинні утверджувати справедливість і права людини, укріплювати довіру до суду. Проте в жодному разі цей принцип не може стати виправданням для зловживань з боку суду, суддівського свавілля.

Слід звернути увагу на ще один важливий аспект законності судового рі-шення як критерію його якості. На ньому наголошує Консультативна рада єв-ропейських суддів:

«Для ухвалення судового рішення може виявитися необхідним не лише враху-вати відповідні правові положення, а й взяти до уваги неправові поняття та реалії, які стосуються контексту спору, наприклад, етичні, соціальні чи еко-номічні міркування. Це вимагає від судді усвідомлення наявності таких мірку-вань при вирішенні справи» (пункт 22 Висновку щодо якості судових рішень).

Таким чином, при застосуванні норм права важливо враховувати й цілу низку інших аспектів, якщо їх ігнорування призведе до безглуздих під кутом зору суспільства висновків. Наприклад, за торгівлю на пероні залізничного вокзалу мінеральною водою суд присудив:

приклад

… накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34 гривні з конфіскацією предметів торгівлі – 1 пляшки мінеральної води «Миргородська» 0,5 л – та їх знищити.

Посібник із написання судових рішень

На перший погляд, суд дотримався закону – частина перша статті 160 Ко-дексу про адміністративні правопорушення і справді передбачає за торгівлю в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під’їздах, скверах та в інших не-встановлених місцях накладення штрафу від 17 до 119 грн. з конфіскацією предметів торгівлі або без такої. Суд діяв у межах встановленої законом дис-креції.

Однак рішення могло би бути зовсім іншим, якби суддя задав собі прості питання, які обов’язково виникнуть у звичайної людини. Наприклад, чи несе загрозу для суспільства продаж пенсіонеркою мінеральної води пасажирам потягу, щоб притягати її до адміністративної відповідальності? Чи легке життя змусило пенсіонерку займатися такою діяльністю? Чи не суперечитиме здо-ровому глузду застосування штрафу і конфіскації за судовим рішенням пів-літрової пляшки мінералки у бідної пенсіонерки?

Якщо рішення суду виглядає безглуздо, то це привід для судді замислитися над питанням чому? Це сигнал для самоперевірки. У наведеній ситуації суд цілком міг скористатися згаданим вище тестом для перевірки законності й по-бачити, що не було застосовано необхідного закону. Стаття 22 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачає можливість закриття справи у зв’язку з малозначністю діяння. Таким чином, проблема «здорового глузду» часто може бути вирішена з дотриманням закону.

Зазвичай вважають, що необґрунтоване судове рішення є незаконним, оскільки законність вимагає дотримання усіх вимог до судового рішення, у тому числі й щодо його обґрунтованості. Однак з практичних міркувань зако-нодавець розмежував ці поняття, зокрема з метою визначення різних підстав для апеляційного оскарження судового рішення (необґрунтованість і/або неза-конність рішення) та для касаційного оскарження судового рішення (лише не-законність судового рішення). Таким чином, якщо встановлені судом обставини насправді не відповідають дійсності, але суд правильно застосував до встанов-лених обставин норми матеріального права і дотримав норми процесуального права, тоді судове рішення є необґрунтованим, але законним. Якщо ж до непра-вильності встановлення обставин у справі призвело порушення судом норм права, тоді судове рішення буде незаконним і необґрунтованим. Якщо суд пра-вильно встановив обставини у справі, але неправильно їх кваліфікував чи за-стосував не ті правові наслідки, що належало, тоді судове рішення вважається обґрунтованим, але незаконним. Якщо встановлені обставини у справі не від-повідають дійсним обставинам і суд ще й неправильно застосував норми права, тоді судове рішення буде і необґрунтованим, і незаконним.

40 Посібник із написання судових рішень

поради

Правильне та повне окреслення обставин у справі, які слід з’ясувати суду, це перший крок до ухвалення обґрунтованого судового рішення.

Встановлюючи обставини, для ухвалення обґрунтованого рішення у спорі дотримуйтеся критерію переконливості. Для постановлення ви-року в справі застосовуйте критерій «поза розумним сумнівом».

Оцінюйте кожну ситуацію під кутом принципів права – вони виведуть Вас на правильне рішення. Намагайтеся враховувати цілі, а не суху бук-ву закону і давайте йому найбільш справедливе тлумачення за конкрет-них обставин.

Проаналізуйте, чи не суперечать Ваші аргументи і висновки здоровому глузду.

Переглядів: 1668