Порядок прийняття рішення. Зміст рішення. Права господарського суду щодо прийняття рішення.

Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому. Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК).

Судове рішення – це державно-владний акт із застосування права, якому притаманні наступні риси: розв’язує конкретні спірні господарські відносини та містить індивідуальне розпорядження, адресоване конкретним особам, визнає міру їх можливої та належної поведінки; викликає певні юридичні наслідки індивідуального характеру; є зовнішнім формальним закріпленням результату правозастосування у кожній господарській справі; повинно відповідати закріпленим у господарському процесуальному законодавстві вимогам; є результатом державного примусу.

За визначенням Балюка І.А. рішення господарського суду — це акт суду, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.

Як відзначає Чечина Н.А. постановленням судового рішення закінчується діяльність суду по розгляду справи і вирішенню спору. Результат вирішення справи по суті знаходить офіційне закріплення в судовому рішенні, яке містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і ґрунтується на нормі права, що застосована судом.

Частина 2 ст. 82 ГПК України встановлює вимоги до форми судового рішення. Рішення господарського суду повинно бути викладене письмово. Воно підписується суддею, який розглянув справу. Якщо справу розглянуто в колегіальному складі суду, рішення підписується всіма суддями, що розглядали справу в складі колегії суддів. Зразок рішення наведено в додатку 12 до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75. Якщо суддя, який брав участь у розгляді справі колегією суддів, не згоден із рішенням суду, він зобов'язаний викласти окрему думку письмово. Окрема думка судді приєднується до справи.

Судді, які беруть участь у розгляді справи у першій, апеляційній або касаційних інстанціях та працівник канцелярії, який оформлює матеріали справи, не вправі у будь-якій формі доводити до відома інших осіб, у тому числі учасників судового процесу, відомості про наявність окремої думки та її зміст.

Частина 1 ст. 82 ГПК України визначає структуру рішення господарського суду. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. № 11 «Про судове рішення» звертається увага судів на те, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У п. 5 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. № 02-5/422 «Про судове рішення» звертається увага на те, що господарські суди повинні дотримувати передбаченої статтею 84 ГПК послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).

У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата ухвалення рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора й інших осіб, що брали участь у засіданні, посаді цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також указується у вступній частині рішення. Описова частина повинна містити короткий виклад вимог позивача, відкликання на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін і їхніх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд і дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їхнього перебування). У мотивувальній частині вказуються обставини справи, установлені господарським судом; причини виникнення суперечки; доказу, на підставі яких прийняте рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо воно досягнуто, доводи, по яких господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їхньої пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, якою господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення. Резолютивна частина повинна містити висновок про задоволення позову або про відмовлення в позові цілком або частково по кожному з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання яких-небудь обставин (умовне рішення).

У ст. 83 ГПК України викладено права господарського суду, якими його наділено при прийнятті рішення.

Пункт 1 передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству. У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним. Договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

Пунктом 2 ст. 83 ГПК України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог. Господарський суд може реалізувати це право за наявності таких умов: це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору; про це є клопотання заінтересованої сторони. Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги. Наприклад, суд може стягнути пеню або відсотки в більшому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві: коли позивач зазначив суму пені або відсотків станом на дату подання позову, суд може стягнути цю суму станом на дату винесення рішення.

Згідно з п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У п. 4 ст. 83 ГПК України передбачено право суду стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах.

У п. 5 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, постановляючи рішення, відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід враховувати приписи ст. 121 ГПК про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог ст. 84 ГПК в резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочці або розстрочці виконання рішення.

У п. 6 ст. 83 ГПК України передбачено право суду, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	До статті 84 Господарського процесуального кодексу України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.